Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №694/2846/23
Суддя: Ігнатенко Вадим Миколайович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 694/2846/23
провадження № 61-16582св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року у складі судді Сакун Д. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі суддів Василенко Л. І., Карпенко О. В., Новікова О. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Звенигородської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання дочки
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком
ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що 20 вересня 2014 року Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції в Черкаській області, актовий запис № 128, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася спільна дитина ОСОБА_3 .
Спільне подружнє життя у сторін не склалося, між сторонами постійно виникали сварки, в результаті чого між ними припинені шлюбні відносини.
Позивач переконаний, що дочка повинна залишитись проживати разом з ним у належному йому на праві приватної власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він займається вихованням та навчанням дочки, має змогу забезпечити її всім необхідним, займаючи посаду начальника відділу трансформації та комунікації із засобами масової інформації, постійно слідкує за станом здоров?я дочки, її розвитком, виховує та піклується про неї, у нього з дочкою тісний психологічний контакт та прив?язаність один до одного. При цьому, дитина постійно спілкується з матір?ю, проте проживати з нею категорично не хоче, поки не буде окремого житла від батьків відповідача. Вважає поведінку відповідача емоційною, неврівноваженою по відношенню до їх дочки. ОСОБА_3 висловила особисту думку у судовому засіданні про те, що бажає залишитись проживати з батьком.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого
2024 року заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за сплату судового збору в сумі 1 211,20 грн та витрати за надання правової допомоги в сумі 6 000 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд про те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, а навпаки позитивно сприятиме її розвитку як психологічному, так і фізичному. При цьому суди врахували думку самої дитини, яка була заслухана в судовому засіданні.
При цьому, суди зазначили, що мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок спілкуватися з дочкою, піклуватися про її здоров`я, стан її розвитку, незалежно від того з ким вона буде проживати. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горобець С. О. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16, від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19,
від 09 листопада 2023 року у справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2019 року
у справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20.
Також заявник вважає, що суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, в якій вказано, що під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Однак, заявник зазначає, що з малолітньою ОСОБА_3 сертифікований спеціаліст (психолог) зазначених вище дій не проводив та не здійснював бесіду.
Заявник зазначає, що судами не надано правової оцінки наявним матеріалам справи щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів про перешкоджання останній у спілкуванні з дитиною. Також не враховано, що надані до суду акти про проживання дитини складені депутатом Звенигородської міської ради, депутатом якої є і відповідач, а також, що психолог ОСОБА_4 , яка приймала участь під час опитування дитини, також працює у вказаній раді, а тому наявний конфлікт інтересів.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Трохименко Н. О., звернувся до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувані судові рішення - без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 20 вересня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Звенигородського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис за № 128. Прізвище дружини, після реєстрації шлюбу, змінено на - « ОСОБА_6 ».
Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого повторно 31 жовтня 2023 року Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 . народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 червня 2015 року зроблено відповідний актовий запис за № 82. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Зі змісту копії акту депутата Звенигородської міської ради Лисогора О. Ю.
від 12 грудня 2023 року, складеного в присутності свідків, вбачається, що
ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 . Разом з ним також зареєстрована та проживає на постійній основі його неповнолітня дочка ОСОБА_3 . Останнім часом, а саме з кінця листопада 2023 року по теперішній час, дочка проживає з батьком на його утриманні за місцем реєстрації, батько кожного дня відвозить її до гімназії та забирає ввечері.
Відповідно до копії акту депутата Звенигородської міської ради Лисогора О. Ю.
від 19 грудня 2023 року, складеного в присутності свідків, вбачається, що
ОСОБА_3 зареєстрована та проживає на утриманні батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . З 28 листопада 2023 року по даний час мати участі у вихованні дитини не приймає, оскільки проживає за іншим місцем у її батьків. Вихованням дитини займається батько, проте він не заперечує проти спілкування дитини з матір`ю.
З копії довідки Звенигородської гімназії № 4 Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області від 12 грудня 2023 року № 99, вбачається, що ученицю другого класу ОСОБА_3 приводить до гімназії та забирає батько ОСОБА_2 , який займається вихованням та навчанням дочки.
В характеристиці на ОСОБА_3 , ученицю другого класу Звенигородської гімназії № 4, зазначено, що ОСОБА_7 навчається у школі з другого класу. Зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна учениця. Має навчальні досягнення високого рівня. Навчається в повну міру її сил. Має довільну пам?ять, швидко запам?ятовує учбовий матеріал. Виявляє логічне та творче мислення. Має здібності до вивчення гуманітарних предметів. На уроках завжди уважна, активна. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у громадському житті школи та класу, у культмасових заходах. Скромна, весела, товариська, врівноважена, дисциплінована. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Має авторитет серед товаришів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Зовнішній вигляд учениці завжди охайний, шкільне приладдя в порядку. Батьки ОСОБА_8 приділяють належну увагу вихованню дочки, систематично відвідують школу, цікавляться не лише успіхами дочки, але й залучаються до вирішення організаційних питань класу. Останні два тижні, у зв?язку з сімейними обставинами, ОСОБА_8 проживає з батьком, що не вплинуло на її поведінку у школі та ставлення до навчання.
Згідно копії акту обстеження умов проживання від 13 грудня 2023 року, затвердженого начальником служби у справах дітей Звенигородської міської ради, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Умови для навчання та виховання дитини створені. У дитини є особистий простір, кімнати для навчання, відпочинку та інші кімнати.
Зі змісту службової характеристики на ОСОБА_2 , виданої міським головою Звенигородської міської ради Черкаської області від 13 грудня 2023 року
№ 1091/01-27, вбачається, що ОСОБА_2 працює у виконавчому комітеті Звенигородської міської ради з січня 2021 року на посаді начальника відділу цифрової трансформації та комунікацій зі ЗМІ. Впродовж цього періоду показав себе відмінним фахівцем з високим рівнем професійних знань і навичок. Має професійний досвід на основних керівних посадах, твердо знає та вміло застосовує на практиці керівні документи, успішно справляється зі своїми посадовими обов`язками. Зарекомендував себе як сумлінний працівник, який не зупиняється перед труднощами, наполегливо й енергійно йде до поставленої мети. Має такі важливі для працівника риси як пунктуальність і здібність одночасно тримати під контролем велику кількість справ і процесів. Виконує всі поставлені перед ним завдання ґрунтовно, швидко, з детальною обробкою та відмінною якістю. Його участь в роботі колективу завжди конструктивна. Високий рівень комунікабельності та практичний досвід як керівника дозволяє йому легко налагоджувати контакт з людьми. Добре розбирається в людях, відтак уміє правильно розподіляти обов?язки між підлеглими, враховуючи їх індивідуальні особливості. З 2020 року сумлінно виконує громадянський обов`язок депутата Звенигородської міської ради. Водночас, виховує неповнолітню дочку та наділений почуттям відповідального батьківства. Надає більшу частину особистого часу вихованню дитини, її освіті та всебічному розвитку.
Відповідно до копії договору дарування частини житлового будинку від 05 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Цвєтковою Н. В., зареєстрованому в реєстрі за
№ 3475, ОСОБА_2 є обдарованим та прийняв у дар 10/25 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами.
Згідно копії довідки про доходи за 2023 рік, виданої ОСОБА_2 за основним місцем роботи встановлено, що загальна сума доходу за вказаний період становить 276 467,13 грн.
За довідкою Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі Звенигородський РВП ГУНП в Черкаській області), складеної за результатами розгляду повідомлень, вбачається, що 16 грудня 2023 року до Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , яка повідомила, що на її думку, ОСОБА_2 перешкоджає спілкуванню з їх спільною дочкою
ОСОБА_3 . Даний факт було зареєстровано в журналі звернень Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області за № 17050 від 16 грудня 2023 року. Під час спілкування з ОСОБА_3 в присутності практичного психолога Звенигородської міської ради, ОСОБА_4 та в присутності начальника служби у справах дітей Звенигородської міської ради, ОСОБА_9 дитина повідомила, що проживає з батьком ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 на даний час проживає окремо. Дитина позитивно реагує на свого батька, тоді як про матір зазначила, що тримає образу, тому що вона вирішила проживати окремо від своєї родини. Змінювати місце проживання дитина не хоче, тому що їй подобаються умови для проживання. Будь якого психологічного тиску зі сторони батька на дитину не помічено. Під час розгляду матеріалів, ознак адміністративного чи кримінального правопорушення виявлено не було, а в даному конфлікті вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які не входять до компетенції працівників поліції. На підставі вищевикладеного, було прийнято рішення про припинення розгляду даного повідомлення.
Згідно з копією довідки Звенигородської гімназії № 4 Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області від 15 грудня 2023 року № 100, вбачається, що ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні та навчанні її дочки, учениці другого класу ОСОБА_7 .
Відповідно до повідомлення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 15 січня 2024 року № С-2/01-13, встановлено, що на звернення ОСОБА_1 на обласну «гарячу лінію» щодо домашнього насильства, а саме щодо відчуження матері від дитини, виконавчий комітет Звенигородської міської ради зазначив, що оскільки батько дитини ОСОБА_2 працює на посаді начальника відділу цифрової трансформації та комунікацій зі ЗМІ виконавчого комітету Звенигородської міської ради, та є депутатом Звенигородської міської ради, а ОСОБА_10 (баба дитини), працює на посаді директора Центру соціальних служб Звенигородської міської ради, є членом комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Звенигородської міської ради, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» виконавчим комітетом Звенигородської міської ради неможливо розглянути дане звернення, у зв?язку з наявністю у посадових осіб місцевого самоврядування конфлікту інтересів при розгляді та прийнятті рішення по даному зверненню. Враховуючи вищезазначене, рекомендовано направити звернення ОСОБА_1 на обласну «гарячу лінію» щодо домашнього насильства: психологічне (відчуження матері від дитини) до органу опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації.
Відповідно до висновку органу опіки і піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 орган опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю
ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява
№ 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають керуватися інтересами самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі
№ 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
У частині четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та пункту 3 частини першої
і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За статтями 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
У справі, що переглядається, з позовами про визначення місця проживання дитини звернулися як мати, так і батько малолітньої дитини ОСОБА_3 . Проте, ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини залишено без розгляду за заявою позивача.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини, врахував фактичні обставини її проживання з батьком, виконання ним обов`язків щодо утримання, виховання та розвитку дочки, а також висловлене нею бажання продовжувати проживати разом із ним.
Після залишення первісного позову без розгляду за заявою матері предметом вирішення у цій справі залишилася вимога батька про визначення місця проживання дитини з ним. Батько послідовно підтримував цю вимогу та надав докази на її обґрунтування. Натомість мати, розпорядившись своїми процесуальними правами, не підтримала подальшого розгляду своєї вимоги про визначення місця проживання дочки з нею та, за наявними у справі відомостями, повторно з таким позовом не зверталася. Тому суди вирішували питання про відповідність інтересам дитини її проживання з батьком у межах заявленого ним позову та з урахуванням заперечень матері.
Пояснюючи залишення свого позову без розгляду сподіванням на примирення з батьком дитинита наміру відновити сімейні стосунки не усуває необхідності врегулюванняпитання місця проживання дочки за фактичних обставин, що склалися між сторонами. Визначення місця проживання з батьком не перешкоджає матері підтримувати особисті стосунки з дитиною, брати участь у її вихованні, навчанні та розвитку.
На підтвердження своїх вимог батько надав документи щодо проживання дочки разом із ним, умов її життя та своєї участі в забезпеченні її повсякденних потреб. Оцінивши ці докази в сукупності, суди встановили, що дитина забезпечена належними умовами для проживання, навчання й розвитку, а батько здійснює догляд за нею, бере участь у навчанні та організації її повсякденного життя.
Доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказів актів про проживання дитини, складених депутатом Звенигородської міської ради, депутатом якої є також батько дитини та в якій він працює, у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів не спростовують висновків судів щодо самого факту проживання дочки разом із ним та знаходження на його утриманні. Так, ці обставини підтверджуються не лише зазначеними актами, а й іншими матеріалами справи та не заперечуються самою ОСОБА_1 , яка обґрунтовуючи доводи про можливий психологічний вплив батька, зокрема посилається на тривале проживання дитини разом із ним.
Отже, заперечення щодо об`єктивності осіб, які складали відповідні акти, не усувають доказового значення відомостей, що підтверджують фактичне проживання дитини разом з батьком протягом тривалого часу. Водночас висновок судів про відповідність такого проживання інтересам дочки ґрунтувався не лише на дослідженні вказаних актів, оскільки судами була встановлена сукупність обставин, які характеризують забезпечення потреб дитини батьком.
Суди врахували, що дочка продовжує навчатися в гімназії, яку відвідує з другого класу. Визначення її місця проживання з батьком дає змогу зберегти звичне освітнє середовище, сформовані соціальні зв`язки та повсякденний уклад життя.
Судом першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні була вислухана думка дитини, яка висловила бажання проживати разом з батьком. Суд оцінив її думку з урахуванням віку та у взаємозв`язку з доказами щодо забезпечення її потреб. За встановленими судами обставинами висловлене бажання узгоджується з умовами, у яких дитина навчається, розвивається та отримує належний догляд.
Доводи про психологічний вплив батька заявник пов`язує насамперед із тривалістю проживання дочки разом із ним. Водночас конкретних обставин, які підтверджували б нав`язування дитині відповідей під час її заслуховування або втручання психолога у висловлення нею власної думки, у скарзі не наведено. Посилання заявника на те, що психолог ОСОБА_4 та ОСОБА_11 були заінтересованими у розгляді справи, оскільки такі працюють в Звенигородській міській раді є безпідставними, оскільки відповідачем не зазначено, у чому полягала така заінтересованість та як вона позначилася на проведенні цієї процесуальної дії.
Оцінюючи відповідні заперечення, слід урахувати й те, що мати не порушувала питання про призначення судової психологічної експертизи чи з`ясування думки дитини за участю іншого психолога, а в апеляційному суді заперечувала проти повторного заслуховування думки дитини, на якому наполягав позивач, заявивши відповідне клопотання. За таких обставин наведені у скарзі аргументи не дають достатніх підстав вважати, що бажання дочки встановлено неналежним чином.
Висновок органу опіки та піклування, отриманий апеляційним судом, підлягав оцінці щодо обґрунтованості заявленої батьком вимоги про визначення місця проживання дитини. Разом з тим, висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини з матір`ю не замінює відповідного позову та не зумовлює необхідності задоволення вимоги, яка на час вирішення спору вже не перебувала на розгляді суду.
Не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання з матір`ю, апеляційний суд зазначив, що висновок не містить достатнього обґрунтування того, чому проживання дочки з матір`ю краще забезпечуватиме її інтереси. Наведені в ньому відомості про належні житлові умови та позитивна характеристика матері не спростовують установлених обставин забезпечення потреб дитини батьком і не пояснюють необхідності зміни її фактичного місця проживання. Водночас місце роботи кожного з батьків - батька у Звенигородській міській раді, матері - у Звенигородській районній державній адміністрації Черкаської області відповідно - не надає підготовленим цими органами документам наперед установленої переваги. Визначальними є їхній зміст та узгодженість з іншими доказами.
Доводи заявника про звернення батька з позовом із метою уникнення мобілізації не спростовують висновків судів щодо відповідності визначеного місця проживання найкращим інтересам дитини. За наявною у справі довідкою батько вже користується відстрочкою від призову під час мобілізації. Водночас припущення щодо мотивів пред`явлення позову не замінюють оцінки фактичного виконання ним батьківських обов`язків та умов, у яких проживає дочка. Предметом вирішення цієї справи є місце проживання дитини, а не наявність підстав для надання ОСОБА_2 права на відстрочки від мобілізації.
Посилання заявника на звернення до правоохоронних та інших органів щодо усунення перешкод у спілкуванні з дочкою необхідно оцінювати у взаємозв`язку з її поясненнями під час розгляду справи. Так, у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 не чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, а у відзиві на зустрічний позов повідомляла про можливість бачитися з дочкою перед початком занять у гімназії та після їх закінчення.
За таких обставин сам факт подання звернень щодо перешкод у спілкуванні не є достатнім для висновку, що проживання з батьком призвело до припинення контактів дитини з матір`ю або унеможливило її участь у вихованні дитини. Звернення відображають позицію заявника щодо окремих обставин взаємовідносин сторін, тоді як її власні пояснення свідчать про збереження можливості безпосереднього контакту з дочкою. Тому наведені доводи не спростовують висновку про відповідність проживання дитини з батьком її найкращим інтересам.
Водночас визначення місця проживання дочки з батьком не надає йому права обмежувати чи якимось чином перешкоджати у спілкуванні дитини з матір'ю. Реалізація встановленої у справі можливості спілкування потребує участі та узгоджених дій обох батьків, які мають забезпечувати збереження емоційного зв`язку дитини з кожним із них.
Отже, висновки судів ґрунтуються на сукупності обставин, які характеризують фактичне життя дитини, забезпечення батьком її потреб, збереження звичного середовища та бажання самої дитини залишитись проживати разом з батьком. Залишення ОСОБА_1 без розгляду позову про визначення місця проживання дитини враховується в контексті меж вирішення спору, тоді як підставою для задоволення позову є встановлена судами відповідність проживання з батьком найкращим інтересам дитини.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують цих висновків та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Апеляційний суд оцінив цей висновок і навів мотиви незгоди з ним, зазначивши відсутність належного обґрунтування запропонованого способу вирішення спору. Самі по собі позитивна характеристика матері та належні умови її проживання не свідчать про невідповідність інтересам дитини проживання з батьком і не встановлюють необхідності зміни наявних умов життя дочки.
Обставини працевлаштування матері в Звенигородській державній адміністрації, орган опіки та піклування якої підготував цей висновок, так само як і працевлаштування батька в Звенигородській міській раді, не дають підстав автоматично визнавати відповідні документи упередженими. Оцінці підлягають їхній зміст, фактичне обґрунтування та узгодженість з іншими доказами. Тому вирішення спору не може залежати лише від того, який саме орган підготував документ на користь одного з батьків.
Таким чином, суди врахували тривалість проживання дочки з батьком, наявність у неї стійких соціальних зв`язків за місцем проживання, продовження навчання, забезпечення батьком її повсякденних потреб, а також висловлене дитиною бажання. Мати, не підтримуючи власної вимоги про визначення місця проживання дочки з нею, не навела доводів, які в сукупності спростовували б установлену судами відповідність проживання з батьком найкращим інтересам дитини.
За таких обставин визначення місця проживання дочки разом із батьком забезпечує правову визначеність щодо фактичних умов її життя та не припиняє прав і обов`язків матері щодо виховання дитини, спілкування з нею й участі в її розвитку. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із наведених у касаційній скарзі мотивів немає.
Судами першої та апеляційної інстанцій була надана оцінка всім доказам як окремо, так і в сукупності, а тому посилання заявника на те, що судами не досліджені докази, які характеризують особу відповідача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
В матеріалах справи відсутні відомості про вчинення батьком перешкод у спілкуванні матері з дитиною або інші дії, спрямовані на штучне формування негативного ставлення дитини до матері, а тому такі посилання заявника є безпідставними. Натомість та обставина, що дитина тривалий час проживає разом з батьком, за відсутності активних та послідовних дій матері щодо налагодження стійкого психологічного контакту з дитиною, не може автоматично свідчити про психологічне насильство чи маніпуляції з боку іншого з батьків. Більш того, у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що дитина проживає разом з батьком, який не чинить перешкод у спілкуванні дочки з матір`ю.
Доводи заявника про те, що звернення батька до суду чи визначення місця проживання дитини нібито пов`язано з наміром уникнення мобілізації, є припущеннями сторони, не підтвердженими жодними належними та допустимим доказами, а тому не можуть братися судом до уваги.
При цьому, зазначені твердження не стосуються предмета доказування у цій справі, оскільки під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини суд зобов`язаний виходити насамперед із забезпечення найкращих інтересів дитини, оцінки її фактичних життєвих обставин, сформованих соціальних зв`язків, психологічної прихильності та інших обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. Сам по собі факт наявності у батька військового обов`язку або припущення іншої сторони щодо мотивів звернення до суду із таким позовом не свідчить про недобросовісність його процесуальної поведінки та не спростовує встановлених судами обставин.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування у цій справі висновків, викладених у постановах від 26 січня 2023 року
у справі № 164/812/21, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16,
від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 09 листопада 2023 року у справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, оскільки в указаних справах було встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду.
Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши пояснення сторін у сукупності із іншими доказами у справі, враховуючи думку дитини, яка була висловлена останньою у суді першої інстанції і яка виявила бажання проживати разом з батьком, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Під час ухвалення судового рішення судами взято до уваги, зокрема, тривале проживання дитини разом з батьком, соціальна адаптація дитини та наявність у неї сталих соціальних зв`язків за місцем проживання батька, відсутність доказів наявності у ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання в період проживання дитини з батьком, відсутність доказів нехтування батьком питаннями виховання, розвитку та матеріального забезпечення дитини.
При цьому мати дитини має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дочки, стан її розвитку, незалежно від того, що судом визначено місце проживання дитини з батьком.
Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідивши, правильно визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 і правильно визначили місце проживання дитини з батьком, враховуючи інтереси дитини, її вік та психологічний зв`язок дочки з батьком.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 квітня
2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова судукасаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua