Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №917/2235/25 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо визнання права власності

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №917/2235/25

Суддя: Лакіза Валентина Володимирівна

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Харків Справа №917/2235/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В.,

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

за участю представників:

апелянта – Доннік А.В. (в залі суду) - службове посвідчення прокуратури України №082330 від 04.09.2025 року;

позивача – не з`явився;

відповідача – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради (вх.№1716П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 у справі №917/2235/25, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Сірош Д.М. (повне рішення складено та підписано 13.07.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД», м. Гадяч, Миргородський район, Полтавська область, Миргородський район,

до Гадяцької міської ради, м. Гадяч,

про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД» з позовом до Гадяцької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю (будівля громадського призначення) А-1 загальною площею 192,8 кв.м (А-1.1 – гараж 30,2 кв.м; А-1.2 – кабінет 21,7 кв.м; А-1.3 – коридор 8,9 кв.м; А-1.4 – архів 15,9 кв.м, А-1.5. – топочна 7,1 кв.м; А-1.6 – склад 25,3 кв.м; А-1.7 – коридор 10,7 кв.м; А-1.8 – кабінет 16,0 кв.м; А-1.9. – тамбур 2,7 кв.м; А-1.10. – склад 51,5 кв.м, А-1.11. – тамбур 2,8 кв.м), №1 – огорожа за адресою: Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вулиця Свято-Преображенська, будинок №73.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що він понад 25 років (з 26 січня 2001) відкрито, безперервно та добросовісно володіє спірним нерухомим майном, здійснюючи його утримання за власний рахунок. Отже, в порядку статті 344 Цивільного кодексу України наявні підстави для визнання права власності за набувальною давністю.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 позов задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД» право власності на нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю (будівля громадського призначення) А-1 загальною площею 192,8 кв.м (А-1.1 – гараж 30,2 кв.м; А-1.2 – кабінет 21,7 кв.м; А-1.3 – коридор 8,9 кв.м; А-1.4 – архів 15,9 кв.м, А-1.5. – топочна 7,1 кв.м; А-1.6 – склад 25,3 кв.м; А-1.7 – коридор 10,7 кв.м; А-1.8 – кабінет 16,0 кв.м; А-1.9. – тамбур 2,7 кв.м; А-1.10. – склад 51,5 кв.м, А-1.11. – тамбур 2,8 кв.м), №1 – огорожа за адресою: Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вулиця Свято-Преображенська, будинок №73.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради з рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 у справі №917/2235/25;

- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі;

- стягнути з позивача на користь Полтавської обласної прокуратури на р/р №UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, судовий збір за подачу апеляційної скарги у справі за №917/2235/25;

- про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську обласну прокуратуру та Харківську обласну прокуратуру;

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 та відкрити апеляційне провадження у справі №917/2235/25.

Звертаючись з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, прокурор обґрунтовував необхідність представництва інтересів держави у суді порушенням прав Гадяцької міської ради. Зазначав, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення порушеного рішенням Господарського суду Полтавської області державно значимого питання дотримання законності у сфері майнових правовідносин територіальної громади з юридичними особами, правомірності набуття ними у встановленому законом порядку прав на нерухоме майно, рівності усіх осіб при здійсненні будівництва та використанні під це земель державної та комунальної власності.

Щодо суті позовних вимог, апелянт зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, не досліджено та не встановлено всіх передбачених чинним законодавством обставин для визнання права власності саме за набувальною давністю.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2026 задоволено клопотання та поновлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 у справі № 917/2235/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 у справі №917/2235/25 та призначено розгляд у судове засідання. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали. Роз`яснено учасникам справи, що участь сторін у судовому засіданні не є обов`язковою, а неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Також учасникам справи повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку статті 197 ГПК України.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 29.09.2026 (вважається врученою 30.09.2026). Не зареєстрованим учасникам - Гадяцькій міській раді копія ухвали була направлена засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням з описом вкладення і вручена йому 08.10.2026.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№11143 від 12.10.2026), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Як вказує позивач, в апеляційній скарзі відсутній перелік доказів, які апелянт вважає неналежними, та які не стосуються предмету доказування (крім технічного звіту ТОВ «Експертне бюро «Рідний дім»), не вказано, які саме докази є недостовірними або недопустимими, а обмежується лише загальним цитуванням норм законодавства. Не спростовано скаржником належними та допустимими доказами той факт, що будівля вибула з власності територіальної громади внаслідок укладення та виконання договору купівлі-продажу державного майна від 12.12.1995 №164 між орендним торговим підприємством «Янтар» та Регіональним відділенням фонду державного майна України по Полтавській області. Предметом договору є цілісний майновий комплекс орендного торгового підприємства «Янтар», складовою частиною якого було приміщення старого магазину №18. Отже, визнання права власності за позивачем за набувальною давністю не вплине на майнові інтереси Гадяцької територіальної громади, оскільки з 1995 року приміщення не відноситься до комунальної власності.

Позивач вважає, що наразі Полтавська обласна прокуратура займає необґрунтовану позицію щодо визначення інтересів територіальної громади у справі №917/2235/25, оскільки інтерес територіальної громади полягає насамперед в ефективному використанні розміщеного на її території нерухомого майна, своєчасній сплаті податку за нього, внесення плати за землю у вигляді орендної плати чи земельного податку, утримання прилеглої території та самої будівлі в належному естетичному та безпечному стані. Визнання права власності за набувальною давністю за позивачем з подальшою реєстрацією речового права позитивно вплине на бюджетні надходження Гадяцької міської ради в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки у позивача виникне обов`язок щодо його сплати.

02.11.2026 від позивача надійшло клопотання (вх.№11914), в якому просить суд розглянути апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 без участі у судовому засіданні представника ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД».

У судовому засіданні 04.11.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника скаржника, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Щодо права прокурора на звернення у даній справі.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 цього ж Закону).

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначила про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор при зверненні зі скаргою вказав, зокрема, що приймаючи оскаржуване рішення, суд спричинив загрозу порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, а саме дотримання законності у сфері майнових правовідносин територіальної громади з юридичними особами, правомірності набуття ними у встановленому законом порядку прав на нерухоме майно, рівності усіх осіб при здійсненні будівництва та використанні під це земель державної та комунальної власності. Уповноваженими органами рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено. Цим прокурор обґрунтовував бездіяльність відповідача та необхідність усунення порушень інтересів держави та недопущення безпідставного позбавлення її майна, у тому числі земельної ділянки, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення, яким позов було задоволено у повному обсязі, прийнято судом 08.07.2026, однак Гадяцька міська рада в апеляційному порядку його не оскаржила. При цьому, у суді першої інстанції фактично участі не приймала, відзиву на надала та повною мірою проігнорувала дану справу.

Обізнаність відповідача про дану справу і оскаржуване рішення, яке може стосуватися його прав та охоронюваних законом інтересів, і невжиття будь-яких заходів свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо встановлення обставин правомірності набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, а також правомірності звернення ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД» з цим позовом до відповідача, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з апеляційною скаргою, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Подібний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18, постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №922/4164/17.

З огляду на те, що прокурор в апеляційній скарзі навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, матеріалами справи підтверджується бездіяльність відповідача, колегія суддів вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Щодо суті спору у даній справі про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням виконавчого комітету Гадяцької районної ради народних депутатів від 28.02.1992 №28 розмежовано державне майно, яке було передане до комунальної власності, між власністю району, міста та сільської місцевості.

Згідно з додатком №2 до вказаного рішення, у комунальну власність м. Гадяча передано майно Гадяцького міськторгу Полтавського обласного управління торгівлі.

Рішенням Гадяцького міськвиконкому від 25.06.1992 №175 «Про ліквідацію міськторгу та комбінату громадського харчування» ліквідовано Гадяцький міськторг (у зв`язку з переходом на орендні відносини), натомість рішенням трудового колективу від 08.09.1992 утворена організація орендарів «Янтар», зареєстрована розпорядженням Гадяцької районної державної адміністрації від 16.09.1992 №288.

15.10.1992 організація орендарів «Янтар» звернулася до представника Президента України в Гадяцькому районі з заявою про реєстрацію статуту Орендного підприємства «Янтар», який був зареєстрований 31.12.1993 розпорядженням №440.

Надалі орендне підприємство «Янтар» уклало з Регіональним відділенням фонду державного майна України по Полтавській області договір №164 від 12.12.1995 купівлі-продажу державного майна.

Предметом договору є цілісний майновий комплекс орендного торгового підприємства «Янтар», який знаходиться за адресою: м. Гадяч, вул. Карла Лібкнехта,1 на земельній ділянці загальною площею 2,6 га.

Згідно з актом прийому-передачі проданого державного майна від 16.02.1996, який додано до договору №164 купівлі - продажу цілісного майнового комплексу, продавець передав, а покупець прийняв взяттям на баланс підприємства продане згідно з договором купівлі-продажу державне майно орендного торгового підприємства «Янтар» на суму 17780000000 українських карбованців, в тому числі основні засоби на суму 133334000000 укр.крб., оборотні кошти на суму 4387000000 укр.крб., залишок коштів амортизаційного фонду 59000000 укр.крб.

Відповідно до звіту про експертну оцінку цілісного майнового комплексу станом на 01.08.1995, доданого до акта приймання-передачі проданого майна, до складу ЦМК включено приміщення магазину №18 «Продукти» (старий магазин), по вул. 50 років Жовтня в м. Гадяч, 1956 року забудови, інвентарна картка №12, оціночною вартістю 126647 тис.укр.крб.

У відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв станом на 01.08.1995 по орендному торговельному підприємству «Янтар», згідно з додатком №4 до Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ №36 від 18.01.1995 під інвентарним №29 зазначено приміщення магазину №18 по вул. 50 років Жовтня, 73 в м. Гадяч, 1956 року будівництва, балансовою вартістю станом на 01.08.1995 - 14876628 тис.укр.крб.

В інвентарному описі основних засобів (споруд) станом на 31.07.1995 зазначено під інвентарним №29 приміщення магазину №18 без зазначення адреси, 1956 року будівництва, балансовою вартістю станом на 01.08.1995 - 14876628 тис.укр.крб.

19.03.1992 ОТП «Янтар» та Гадяцька філія ГПКБ «Темп» (м. Світловодськ Кіровоградської області) уклали договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Гадяч, вул.Степаненка, 73.

Загальні збори Гадяцької філії ГПКБ «Темп» 02.06.1995 прийняли рішення про звернення до Світловодського ГПКБ «Темп» з клопотанням про виділення з складу ГПКБ Гадяцького філіалу у формі відкритого акціонерного товариства, з правонаступництвом Гадяцького філіалу ГПКБ «Темп».

Загальні збори ГПКБ «Темп» 26.06.1995 задовольнили клопотання трудового колективу Гадяцького філіалу ГПКБ «Темпу» про виділення його з складу Світловодського ГПКБ «Темп» у самостійний суб`єкт підприємницької діяльності у формі відкритого акціонерного товариства «Янтра».

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації «Про реєстрацію статуту акціонерного товариства «Янтра» від 18.08.1995 №9 зареєстровано Статут АТ «Янтра» за юридичною адресою: м. Гадяч, вул. Степаненка, 73.

Листом №127 від 17.11.1995 Гадяцьке ОТП «Янтар» повідомило ВАТ «Янтра», що нежитлове приміщення колишнього магазину №18 по вул. Степаненка, 73 в м. Гадяч перебуває на балансі ОПТ «Янтар», яке проводить щомісячні амортизаційні відрахування.

18.04.1996 ВАТ «Янтра» листом №44-96 звернулося до Гадяцького ОТП «Янтар» з пропозицією продати вказане приміщення колишнього магазину №18 за адресою: м. Гадяч, вул. Степаненка, 73.

Листом №20 від 06.05.1996 ОТП «Янтар» погодило продаж приміщення по вул. Степаненка,73 м. Гадяч, а листом №37 від 20.05.1996 уточнено, що в рахунок оплати за магазин ОТП «Янтар» просить відпустити 10 тонн цукру за помірною ціною.

Відповідно до накладних, за дорученнями ЗАТ «Янтар», ВАТ «Янтра» відпустило цукру на загальну суму 9 504,00 грн та мінеральну воду «Гоголівська» на суму 1 356,00 грн, всього на 10 860,00 грн.

26.06.1996 розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації № 291 зареєстровано Закрите акціонерне товариство «Янтар».

10.10.1996 Закрите акціонерне товариство «Янтар» (продавець) та Відкрите акціонерне товариство «Янтра» (покупець) уклали договір купівлі-продажу, предметом якого є приміщення колишнього магазину №18, яке розміщене в м. Гадяч, вул. Степаненка,73. Ціну приміщення сторони визначили в розмірі 10300,00 грн, розрахунок – на умовах попередньої оплати протягом 10 днів з моменту укладання договору, при цьому враховується кредиторська заборгованість продавця. Покупець має право за погодженням з продавцем передати останньому товарно-матеріальні цінності, вартість яких зараховується як оплата.

Розрахунки між ЗАТ «Янтар» та АТ «Янтра» проведені в повному обсязі.

Договір купівлі- продажу від 10.10.1996 нотаріально не посвідчено.

14.11.1996 ЗАТ «Янтар» та АТ «Янтра» підписали акт приймання-передачі майна.

Обставини купівлі-продажу нежитлового приміщення колишнього магазину №18 по вул. Степаненка,73, м. Гадяч перевірялися Гадяцькою ДПІ, про що складено акт перевірки №35 від 03.04.1997 «Про наслідки перевірки ВАТ «Янтра» з питання купівлі основних засобів».

Відповідно до пункту 10.8 Установчого договору про створення Відкритого акціонерного товариства «Янтра», посвідченого 19.07.1995 Зіньківською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1364, акціонеру, який вибув з товариства, повертається вартість придбаних ним акцій, за винятком тих, що зараховані в погашення боргів вибулого акціонера або спричинених ним збитків.

ВАТ «Янтра» рішенням конференції акціонерів від 16.04.2000 задовольнило заяву акціонера ОСОБА_1 від 16.04.2000 про вихід акціонерів та передачу належної йому частки в статутному фонді акціонерного товариства в сумі 16221 грн в майновому вигляді у власність товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД».

26.01.2001 ВАТ «Янтра» та ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД» підписали акт приймання-передачі основних засобів, а саме приміщення магазину №18 по вул. Степаненка,73 в м. Гадяч, балансовою вартістю 11409,20 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що з 26.01.2001 він одноосібно користується та володіє вказаним нежитловим приміщенням, утримує його за власний кошт.

Матеріали справи свідчать, що позивач 06.03.2025 звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Гадяцької міської ради Ус О.І. з заявою про державну реєстрацію речового права (права власності) на нежитлове приміщення (будівлю громадського призначення) за адресою: м. Гадяч, вулиця Степаненка (на даний час Свято-Преображенська), будинок 73.

Рішенням №77734314 від 11.03.2025 державного реєстратора Ус О.І. в державній реєстрації права на нерухоме майно відмовлено у зв`язку з неможливістю встановити набуття права власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД».

Наказом начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №368/8 від 01.05.2025 у задоволенні скарги на рішення державного реєстратора відмовлено. Наказ видано на підставі висновку Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації при Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції від 04.04.2025.

Висновок мотивовано тим, що право власності на нежитлове приміщення не зареєстровано за ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД» в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.98 №121, крім того, відсутні документи, які підтверджують набуття приміщення ВАТ «Янтра».

В порядку адміністративного судочинства рішення державного реєстратора та висновок Колегії не оскаржувалися.

Позивач вважає, що з 26.01.2001 (з моменту передачі приміщення за актом прийняття-передачі між ВАТ «Янтра» та ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД» він є безтитульним володільцем вказаного нерухомого майна, оскільки договір між АТЗТ «Янтар» та ВАТ «Янтра» не був нотаріально посвідчений, а право власності на нежитлове приміщення не реєструвалося за ВАТ «Янтра».

Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частин 1, 4 статті Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У постанові від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 погодилася з наведеним висновком Верховного Суду у справі №201/12550/16-ц та виснувала, що за змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості визнання права власності на майно за набувальною давністю обов`язковою є наявність сукупності таких критеріїв, відсутність хоча би одного із яких виключає задоволення позову у аналогічних правовідносинах: добросовісність - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; безтитульність - це фактичне володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності; відкритість - володіння вважається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; безперервність - це володіння протягом всього строку набувальної давності, якщо таке не переривалося.

У постановах від 15.11.2022 у справі №293/1061/21, від 15.06.2023 у справі №359/8844/20, від 21.02.2024 у справі №756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 06.08.2024 №921/574/20 (921/420/22), від 09.07.2019 у справі №920/999/16, від 05.06.2018 у справі №924/925/17).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, право набувальної власності ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт, законність об`єкта володіння, добросовісність заволодіння чужим майном, відкритість володіння, безперервність володіння, сплив установлених строків володіння, відсутність норм закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності.

Обґрунтовуючи позов у частині визнання права власності на нерухоме майно, а саме: адмінбудівлю (будівля громадського призначення) А-1 загальною площею 192,8 кв.м (А-1.1 – гараж 30,2 кв.м; А-1.2 – кабінет 21,7 кв.м; А-1.3 – коридор 8,9 кв.м; А-1.4 – архів 15,9 кв.м, А-1.5. – топочна 7,1 кв.м; А-1.6 – склад 25,3 кв.м; А-1.7 – коридор 10,7 кв.м; А-1.8 – кабінет 16,0 кв.м; А-1.9. – тамбур 2,7 кв.м; А-1.10. – склад 51,5 кв.м, А-1.11. – тамбур 2,8 кв.м), №1 – огорожа за адресою: Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вулиця Свято-Преображенська, будинок №73, позивач зазначає про те, що таке майно є приміщенням магазину №18. Відповідне приміщення ВАТ «Янтра» за рішенням конференції акціонерів від 16.04.2000 задовольнило заяву акціонера ОСОБА_1 від 16.04.2000 про вихід акціонерів та передачу належної йому частки в статутному фонді акціонерного товариства в сумі 16221 грн в майновому вигляді у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Заяр ЛТД». При цьому, 26.01.2001 ВАТ «Янтра» та ТОВ «Фірма «Заяр ЛТД» підписали акт приймання-передачі основних засобів, а саме приміщення магазину №18 по вул. Степаненка,73 в м. Гадяч, балансовою вартістю 11409,20 грн. Тобто вчинення відповідних дій свідчить про врегулювання відносин права власності і є правовою підставою володіння спірним майном. Таким чином, володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Нерухоме майно може стати об`єктом набуття за давністю, оскільки, вважається, що таке майно існує, тобто, воно має відповідний правовий режим, є об`єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Відтак, якщо будівля чи споруда не є об`єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на яке зареєстроване в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо. Наразі відповідні довідки в матеріалах справи відсутні.

Крім того, позивачем не доведено існування між ним та Гадяцькою міською радою спору про право на спірне нерухоме майно.

Право на звернення до господарського суду відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2019 по справі №920/999/16).

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (п. 41), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц (п. 63), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (п.71)).

З підстав позову та встановлених обставин справи не вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем, оскільки останній не є ні попереднім власником майна, ні особою, яка вважає себе власником майна, спір про право між сторонами відсутній.

Колегія суддів апеляційної інстанції за результатом перегляду даної справи вважає недоведеними позивачем наявність умов, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Зокрема, фактичні встановлені обставини справи свідчать, що позивачу був відомий власник майна, яке є предметом спору; у наведеному випадку не йдеться про безтитульне володіння спірним майном; крім того позивачем окрім власного твердження не надано доказів на обґрунтування давнісного, безперервного володіння майном упродовж вказаного ним періоду.

Таким чином, в силу приписів чинного законодавства, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність всіх умов та підстав за сукупністю, з якими пов`язцється можливість визнання права власності за набувальною давністю

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначені ст.277 ГПК України.

Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції базуються на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення по справі скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гадяцької міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.07.2026 у справі №917/2235/25 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 16.11.2026.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя П.В. Демідова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua