Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №918/804/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про відшкодування шкоди

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №918/804/26

Суддя: Миханюк М.В.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 918/804/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Романюк Ю.Г.

секретар судового засідання Семенюк А.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Власюка А.О. представника за довіреністю №855 від 17.12.2025

прокурора: Ваколюк Ю.О., прокурора, службове посвідчення №084844 від 18.03.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 24.08.26р. суддею Політикою Н.А. о 13:40 у м.Рівному, повний текст складено 31.08.26р. у справі № 918/804/26

за позовом першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про відшкодування шкоди в розмірі 952 663 грн 24 коп.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - відповідач) про стягнення 952 663 грн 24 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які перерахувати на розрахунковий рахунок ГУК у Рівн.обл./отгВолодимир/UA858999980333109331000017503, код отримувача (ЄДРПОУ) 38012494, код класифікації доходів бюджету 24062100.

Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 11 431 грн 96 коп.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 з`ясовано, що в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва на території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький" виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза".

Зокрема прокурор зазначає, що 28.12.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, в ході якого підтверджено факт незаконної порубки дерев.

Прокурор стверджує, що у наданому ним висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 13.04.2026 № 351-Е визначено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев, що становить 952 663 грн 24 коп.

Як зазначає прокурор, в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку 27 дерев, не встановлено.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.08.2026 у справі №918/804/26 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Володимирецької селищної ради 952 663 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят три) грн 24 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Рівненської обласної прокуратури 11 431 (одинадцять тисяч чотириста тридцять одну) грн 96 коп. витрат по оплаті судового збору.

Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 24.08.2026 у справі №918/804/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вважає рішення суду першої інстанції помилковим.

Так, з посиланням на постанову Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №912/2836/21, вказує, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У справах про відшкодування екологічної шкоди, завданої третіми особами, відповідальність лісокористувача (якщо він не є безпосереднім заподіювачем) може наставати лише за наявності складу цивільного правопорушення, де ключовим елементом є протиправна бездіяльність.

Відповідальність лісокористувача не є автоматичною. Для її застосування позивач повинен довести, а суд першої інстанції дослідити, що:

- постійний лісокористувач мав законодавчий обов`язок вчинити конкретні дії з охорони лісу;

- постійний лісокористувач мав реальну можливість вчинити ці дії;

- постійний лісокористувач свідомо не виконав ці дії (бездіяльність), що створило умови для вчинення порушення третіми особами.

Позивачем повинна бути доведена неправомірність поведінки відповідача, яка виражається у діях чи бездіяльності особи, до якої заявляється позов про стягнення шкоди. При цьому, така бездіяльність повинна мати конкретне вираження, тобто позивачем має бути доведено, які саме дії не вчинив відповідач, вчинення яких входить до його обов`язків відповідно до закону.

В свою чергу, прокурором не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів.

Прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача, як і не було конкретизовано, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства, з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив, доказів невчинення таких дій відповідачем до суду не надав.

Таким чином, до предмету доказування з боку позивача входить встановлення (визначення) переліку дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів.

До заходів, направлених на охорону та збереження лісових ресурсів, відносяться превентивні дії, які пов`язані з попередженням або зниженням можливих випадків незаконної вирубки лісового масиву, зокрема проведення патрулювання місцевості, її огляду та охорони, проведення дій з підвищення унеможливлення вільного доступу до території лісового фонду, та ін.

Скаржник зауважує, що фактично, прокурором сформовано свою позицію на невиконанні відповідачем «всіх можливих» заходів, що свідчить про абстрактність та неконкретність доводів, через що, останні не можуть бути доведені або спростовані з боку відповідача.

На думку скаржника, саме ж по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в частині 1 статті 86 Лісового кодексу України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача. яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння (чи бездіяльності) особи, а не якихось інших обставин.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі №920/316/17, від 21.12.2018 у справі №920/31/18, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а спричинена іншими особами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Разом з тим, шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс, невиконання чого являється якоюсь іншою обставиною.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Оскільки, прокурор не довів неправомірність поведінки відповідача - відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між спричиненими збитками внаслідок вчинення злочину винною особою та діяльністю відповідача.

Вказує, що ДП «Ліси України» та його посадові особи своєчасно і в повному обсязі виконували всі завдання, які покладені на державне підприємство чинним законодавством. Протилежного прокурором, на якому, як на стороні позивача, лежить обов`язок довести протиправність поведінки відповідача, не доведено.

Прокурором в обґрунтуванні своїх позовних вимог не надано належних доказів на підтвердження не дотримання відповідачем дій з охорони лісових ресурсів, які безпосередньо призвели до незаконної порубки лісових ресурсів, що виключає можливість притягнення особи до відповідальності в порядку статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

З огляду на це скаржник вважає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено, а прокурором на підставі належних, допустимих та достовірних доказів не доведено наявності у діях відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (протиправної бездіяльності), яка б мала шкідливі наслідки та мала причинно-наслідковий зв`язок із спірними збитками, не доведено, що можливість задоволення позову у даній справі виключає.

Крім того, з посиланням на ст.ст. 614, 1166 ЦК України, зауважує, що у подібних спорах критично важливим є розмежування щодо дій постійного лісокористувача, тобто чи були здійснені рейди, чи зафіксовано факт, чи було повідомлено правоохоронні органи, а також щодо бездіяльності - відсутність реагування, неповідомлення, або свідоме ігнорування охорони території.

Вирішуючи даний спір про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки, суд повинен виходити із загальних засад цивільного законодавства щодо деліктної відповідальності, які підлягають застосуванню у системному зв`язку зі спеціальними нормами лісового законодавства.

Вважає доводи прокуратури, підтвердженні рішенням суду першої інстанції, щодо існування «об`єктивної» (безумовної) відповідальності лісокористувача за будь - який факт незаконної рубки на закріпленій території необґрунтованим та таким що суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо деліктної відповідальності.

Як уже наголошувалося відповідачем та вбачається з матеріалів справи, ДП «Ліси України» та його посадові особи своєчасно і в повному обсязі виконували всі завдання, які покладені на державне підприємство, як постійного лісокористувача, чинним законодавством.

Вважає, що матеріали справи, які долучені прокурором до позовної заяви доводять добросовісне та належне виконання обов`язків відповідачем:

- своєчасне виявлення та реагування: під час проведення відповідного патрулювання 28.12.2024 працівниками філії Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 4 виділах 21, 22 Хіноцького лісництва було виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерев породи сосна звичайна та 2 сухостійних дерева породи береза повисла. Тобто, місце скоєння даного правопорушення було виявлено саме посадовими особами відповідача. Саме працівники відповідача негайно вжили заходів та звернулися із повідомленням за номером «102» та згодом із заявою про злочин до Вараського РВП ГУНП у Рівненській області, що стало підставою для відкриття кримінального провадження №12025181230000023 від 26.01.2025 (відповідні відомості містяться у витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань);

- організація охорони згідно з нормативами: охорона лісового масиву ведеться відповідно до обов`язкових матеріалів лісовпорядкування та Проекту організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Рафалівське лісове господарство». Наказом по підприємству за даною майстерською дільницею, де було виявлено незаконну порубку, закріплений матеріально-відповідальний працівник - майстер лісу. Це повністю спростовує звинувачення у протиправній бездіяльності лісокористувача;

- участь у слідчих діях: працівники ДП «Ліси України» активно сприяли та сприяють слідству, а саме: як вже зазначалось, самостійно повідомили про факт незаконної порубки, надали всі необхідні картографічні матеріали, таксаційні описи та оперативно підготували первинний розрахунок шкоди, що свідчить про активну поведінку лісокористувача.

Протилежного прокурором, на якому, як на стороні позивача, лежить обов`язок довести протиправність поведінки відповідача, не доведено.

Виявлення працівниками винної особи та повідомлення про вчинення правопорушення правоохоронних органів та вжиття заходів реагування свідчить про активну, а не пасивну позицію лісокористувача.

Отже, вважає, що відповідач діяв добросовісно, вчасно виявив порушення, ініціював відкриття кримінального провадження, в його діях відсутня протиправна бездіяльність та вина у вчиненні даного правопорушення. Встановлення факту правопорушення, за умови дотримання лісокористувачем встановлених законом стандартів охорони лісу, не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Оскільки в діях ДП «Ліси України» відсутній склад цивільного правопорушення, а тому вимоги прокурора про стягнення збитків є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вказує, що прокурором для визначення розміру шкоди, заподіяної невиконанням покладених на відповідача обов`язків, було використано постанову Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 року № 575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», яка могла би бути використана лише у випадку вчинення незаконної порубки лісу самим відповідачем. Такі дії є неприпустимими.

Зазначає, що з долученого прокурором висновку експерта від 13.04.2026 вбачається, що цей висновок підготовлено на підставі постанови слідчого СВ ВП №1 Вараського РВП ГУНП у Рівненській області лейтенанта поліції Омельчук Д.Ю. від 22.01.2026 у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025181230000023 від 26.01.2025.

Отже, висновок судової інженерно-екологічної експертизи на даних якого базується розмір позовних вимог, підготовлений не на замовлення учасника справи, а тому, його використання як доказу у цій справі прямо протирічить ч.3 ст.98 та ч.2 ст.77 ГПК України. Оскільки вказаний висновок не відповідає вимогам ч.3 ст.98 ГПК України, то відповідно, він поданий без дотримання параграфу 6 глави 5 ГПК України, що є порушенням процесуального закону.

Враховуючи дані обставини, застосуванню підлягають положення параграфу 1 глави 5 ГПК України, саме ч.2 ст.77 ГПК України, згідно якої, докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Порушення процесуального закону в даній справі полягає в поданні учасником справи доказу у вигляді висновку експерта, який був підготовлений не на його замовлення.

Також, вказує на відсутність правових підстав представляти прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування по даній справі .

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

При подачі позову прокурором не доведено належним чином бездіяльність Володимирецької селищної ради. Крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення прокурором будь-яких заходів реагування з метою виявлення/усунення можливого неналежного виконання обов`язків Володимирецькою селищною радою.

Вважає, що правові підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором у даній справі відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор наводить свої наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.08.2026 у справі № 918/804/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзиву від позивача не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду скарги повідомлений заздалегідь та належним чином, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення скарги до розгляду направлено до його електронного кабінету.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоводити.

Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши пояснення представника скаржника та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008 ДП "Володимирецький лісгосп" дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", який створений постановою РМ УРСР № 132 від 25 лютого 1980 року (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991).

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 729 від 05.11.2021 "Про припинення Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення", припинено юридичну особу Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство", код згідно з ЄДРПОУ 32626235.

Пунктом 8 вказаного наказу визначено, що Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство".

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 985 від 04.11.2022 "Про припинення Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення, Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство", припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до ст. 1.1 положення про філію "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 18.10.2024 № 1831 "Про припинення філії "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" вирішено припинити філію "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" шляхом її закриття.

Наказом ДП "Ліси України" від 30.09.2024 № 1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" створено філію "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України".

31.12.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Рафалівське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Отже, в результаті реорганізації філії "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Наказом ДП "Ліси України" № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71.

Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Положення філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (п. 2.2.2 Положення).

Разом з тим, Вараською окружною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" опрацьовано матеріали кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025, за результатами чого виявлено невідшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Так, за результатами вивчення матеріалів вказаного кримінального провадження з`ясовано, що в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва на території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза".

Зокрема, 28.12.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, в ході якого підтверджено факт незаконної порубки дерев.

Згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 351-Е від 13.04.2026 року встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 25 сухостійних дерева породи сосна та 2 сухостійних дерев породи береза в кварталі 4 виділ 21, 22 Хіноцького лісництва становить 952 663 грн 24 коп.

В рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12025181230000023 від 26.01.2025 осіб, які вчинили незаконну порубку 27 дерев, не встановлено.

Як зазначає прокурор, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза" в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, яка відноситься до ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький".

Прокурор вказує, що на даний час збитки, завдані в сумі 952 663 грн 24 коп., не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор, у кожному конкретному випадку, з посиланням на законодавство, самостійно визначає, в чому саме відбулося, чи може відбутися, порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Територія Хіноцького лісництва (у межах якого виявлено факти незаконної порубки деревини) перебуває у адміністративно-територіальних межах Володимирецької селищної ради.

Таким чином, в даному випадку Володимирецька селищна рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів.

Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Володимирецької селищної ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади та не може залишатися без реагування органів прокуратури.

Так, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 11.06.2026 за № 52/1-1352вих-26 прокурором попередньо, до звернення до суду, повідомлено Володимирецьку селищну раду про наявність шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

З отриманої відповіді Володимирецької селищної ради від 15.06.2026 за № вих.-1382/03-40/26 вбачається, що останньою не вживалися заходи щодо стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев.

Відтак, в подальшому на виконання ст. 23 Закону України "Про прокуратури" листом від 24.06.2026 прокуратурою повідомлено Володимирецьку селищну раду про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом скерування до Господарського суду Рівненської області позову про стягнення шкоди на користь органу місцевого самоврядування.

Конструкція самої норми закону (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") вказує на те, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це - тобто про саме звернення до суду - громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

При цьому, законодавством не визначено строку, у який таке повідомлення має направлятись. Також законодавством не визначено конкретних вимог щодо форми чи змісту відповідного повідомлення та способу його направлення відповідній стороні у справі.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 року у справі №922/1361/17.

Таким чином, власне повідомлення прокурора про те, що ним підготовлено і буде подано позов на захист інтересів держави чи територіальної громади, не можна вважати точкою відліку на обчислення розумного строку для компетентного органу для вжиття заходів самостійно.

Розумний строк починає обраховуватись з часу отримання відповідним органом повідомлення (листа з посиланням на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") прокурора про виявлені чи встановлені ним порушення законодавства в тій чи іншій сфері, яким органу надається можливість відреагувати на такі порушення самостійно.

Варто зазначити, що позивачем, в порядку визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави з наведених питань не оскаржувалась.

Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Визначаючи позивача та отримувача коштів за завдану шкоду варто дотримуватися ст. ст. 42, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до яких фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

При цьому, згідно із п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України суми шкоди підлягає стягненню із врахуванням наступного розподілу: 50 відсотків - до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення; 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 30 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зроблено правовий висновок про те, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому доводи скаржника про протилежне не беруться судовою колегією до уваги.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивача до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.

Згідно статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України, всі ліси які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Тобто держава, в особі уповноважених органів, надає лісогосподарським підприємствам лісові землі разом з лісами винятково у безстрокове (тобто, постійне) користування, але не у власність.

Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до пункту 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

До основних завдань державної лісової охорони, як зазначено в ст. 90 цього ж Кодексу, входить здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16).

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" від 10.12.2004 №17, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно зі ч. 1 ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

Як зазначалося вище, відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008 ДП "Володимирецький лісгосп" дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", який створений постановою РМ УРСР № 132 від 25 лютого 1980 року (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991 р.).

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 729 від 05.11.2021 "Про припинення Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення", припинено юридичну особу Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство", код згідно з ЄДРПОУ 32626235.

Пунктом 8 вказаного наказу визначено, що Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство".

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 985 від 04.11.2022 "Про припинення Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення, Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство", припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до ст. 1.1 положення про філію "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 18.10.2024 № 1831 "Про припинення філії "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" вирішено припинити філію "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" шляхом її закриття.

Наказом ДП "Ліси України" від 30.09.2024 № 1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" створено філію "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України".

31.12.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії "Рафалівське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Отже, в результаті реорганізації філії "Рафалівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Наказом ДП "Ліси України" № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в тому числі від державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71.

Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Керуючись Положенням про державну лісову охорону, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, вищевказані особи у відповідних лісництвах належать до посадових осіб державної лісової охорони, метою діяльності яких, згідно пункту 2 Положення, є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Відповідно до Положення філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (п. 2.2.2 Положення).

Разом з тим, як зазначалося вище, відповідно до матеріалів кримінального провадження №12025181230000023 від 26.01.2025, з`ясовано, що в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва на території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Хіноцький", виявлено незаконну порубку 25 сухостійних дерева породи "сосна" та 2 сухостійних дерев породи "береза".

28.12.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в кварталі № 4 виділи 21, 22 Хіноцького лісництва, в ході якого підтверджено факт незаконної порубки дерев.

Згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 351-Е від 13.04.2026 року встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 25 сухостійних дерева породи сосна та 2 сухостійних дерев породи береза в кварталі 4 виділ 21, 22 Хіноцького лісництва становить 952 663 грн 24 коп.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що факти незаконної порубки дерев є підтвердженими та визначено розмір шкоди, яка була заподіяна, що свідчить про те, що філією "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" порушено вимоги ст. ст. 19, 69 Лісового кодексу України.

Отже, відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Лісового кодексу України та спеціальними нормативно-правовими актами у сфері природоохоронного законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.

Частиною 1, пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так, колегія суддів зазначає, що протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

Разом з тим, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16 та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.

Також у п. 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року справа № 917/1261/17, від 20 вересня 2018 року справа № 909/495/17, від 07 червня 2019 року справа № 914/1960/17.

Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Колегія суддів звертає увагу, земельна ділянка, на якій здійснювалася незаконна вирубка дерев належить Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" на праві постійного користування. Незаконна вирубка дерев здійснена на території філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Таким чином, слід вказати, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 27 штук.

Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором доказами.

Отже, в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Беручи до уваги все вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.

Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки, в результаті якої була проведена рубка дерев.

Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов`язкових умов щодо збереження лісу.

Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.

А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев, що спростовує доводи скаржника про протилежне.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Сума збитків, встановлена у висновку експерта, а також у розрахунку розміру шкоди, отже у матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.

Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку та розрахунку екологічної інспекції.

За наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 24.08.2026 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.08.26 у справі № 918/804/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.08.26 у справі № 918/804/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 918/804/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "16" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Романюк Ю.Г.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua