Суд: Західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №914/378/25
Суддя: Зварич Оксана Володимирівна
ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/378/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий – суддя О.В. Зварич
судді І.Ю. Панова
В.О. Ржепецький,
секретар судового засідання Р.А. Пишна,
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» за Вих. №16-12/25 від 16.12.2025 (вх. № 01-05/3736/25 від 17.12.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 (суддя З.П.Гоменюк; повне рішення складено 26.11.2025)
та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» за Вих.№ 02-01/26 від 02.01.2026 (вх. № 01-05/15/26 від 02.01.2026)
на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 ( суддя З.П. Гоменюк; повне додаткове рішення складено 29.12.2025)
у справі № 914/378/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» (надалі ТОВ «МАРЛОН СІТІ»)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (надалі ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського»)
про стягнення заборгованості у розмірі 2507732,34 грн,
за участю:
від позивача: Іваненко О.В. – адвокат (ордер серії ВС №1495535 від 09.09.2026);
від відповідача: Олійник А.Р. – адвокат (ордер серії ВС № 1508400 від 23.10.2026),
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
12.02.2025 ТОВ «МАРЛОН СІТІ» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» про стягнення заборгованості у розмірі 2507732,34 грн, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34 грн - інфляційні втрати та 25822,50 грн - 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Марлон Сіті» зазначає, що відповідачем не виконано у повному обсязі умов договору поставки, який укладений сторонами у спрощений спосіб, а відтак, останній не поставив позивачу попередньо оплачений ним товар на суму 2331554,50 грн.
Також позивач зазначив про те, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення поставки, у ПрАТ "Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського" виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024.
Відповідач подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач покликається на довідку, яка відображає кількість перевезення цегли на об`єкти будівництва позивача, розташованого на вул. Величковського, 59 що складає 923,52 тис. шт. і становить вартість 3703062,00 грн. Відповідно, відповідач зауважує на тому, що сума заявленого позивачем боргу та вартість поставленої позивачу цегли дорівнює 5309062,50 грн (сума оплачених позивачем коштів) - 3703062,00 грн (вартість оплаченої поставки цегли) = 1606001,00 грн, що значно менше від суми заявленого позивачем боргу.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/378/25 задоволено позов.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» 2507732,34 грн заборгованості, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34грн - інфляційні втрати, 25822,50 грн - 3% річних, та 30092,79 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» (замовник) та Приватним акціонерним товариством «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (постачальник) укладено договір поставки, укладений у спрощений спосіб, за яким відповідач мав поставити будівельні матеріали, а позивач - оплатити їх.
Судом встановлено, згідно виписок з рахунків ТОВ «Марлон Сіті» в АТ «Райффайзен Банк Аваль» за період: січень 2020 – березень 2021 на рахунок ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» було оплачено 5309062,50 грн.
У свою чергу, ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. С.Ю. Завадського» поставив будівельних матеріалів на суму 2977508,00 грн, що підтверджується видатковими накладними за період: лютий 2020 – червень 2021, тобто постачальник не поставив матеріалів на суму у 2331554,50 грн. Таким чином, договір так і не було виконано належним чином та в повному обсязі.
Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення поставки, у ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 25822,50 грн - 3% річних та 150355,34 грн - інфляційних втрат.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/378/25 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» за (вх.№5082/25) від 26.11.2025 про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» 25000,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №914/378/25.
Відмовлено у задоволенні решти вимог.
У додатковому рішенні зазначено, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, однак з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та інтересів обох сторін суд першої інстанції дійшов висновку не покладати на відповідача частину таких витрат у розмірі 25000,00 грн.
З урахуванням наведеного місцевий господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/378/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
- в долучених до позову позивачем товарно-транспортних накладних в графі “Замовник (платник)” зазначено ТОВ “Марлон Сіті”, вантажовідправником - відповідача, а перевізником - ПрАТ “Ірокс”. Будівельний матеріал (цегла) поставлявся з села Вістовичі до об`єкта будівництва, що знаходиться в місті Львові;
- для виконання замовлення на перевезення будівельної цегли приватне акціонерне товариство "Ірокс" подолало понад 6950 км (139 поставок, сумарна протяжність маршруту лише в одну сторону); всі витрати, пов`язані з цим перевезенням — включаючи пальне, обслуговування транспорту, амортизацію та трудові ресурси — повинні були бути відшкодованими перевізнику;
- у поданих документах по суті спору позивач зазначає, що відповідач безпосередньо працював з перевізником;
- позивачем не надано суду доказів понесення витрат на оплату послуг перевезення; в долучених позивачем виписках по його рахунках відсутні будь-які оплати, сплачені ПрАТ “Ірокс” з призначенням платежів за перевезення вантажу;
- висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача існував обов`язок поставити будівельні матеріали (цеглу) на всю суму передоплати в розмірі 5309062,50 грн є поспішними, та такими, що ґрунтується на неповному встановленні всіх обставин справи. В долучених позивачем видаткових накладних відсутня інформація, що у вартість поставленої цегли було включено, в тому числі вартість її перевезення;
- відповідно до попередньої домовленості з ТОВ “Марлон Сіті”, частина від здійсненої оплати ТОВ “Марлон Сіті” була перерахована відповідачем на рахунки ПрАТ “Ірокс” за послуги з перевезення вантажу;
- згідно довідки ПрАТ “Ірокс”, на об`єкт Величковського, 59 (ТОВ «МАРЛОН СІТІ») було доставлено цеглу на суму 3703062,00 грн, що перевищує суму, зазначену у видаткових накладних (2977508,00 грн);
- ПрАТ “Ірокс”, який безпосередньо здійснював доставку цегли на об`єкти, не був залучений судом до участі у справі у якості третьої особи, що призвело до того, що рішення суду першої інстанції фактично вплинуло на права та обов`язки особи, яка виконувала частину поставки, без її належного процесуального залучення;
- позивачем до матеріалів справи долучено копію письмової вимоги, яка за своєю суттю є повідомленням відповідача про необхідність сплати заборгованості та виконання умов договору. Водночас, долучена копія вимоги не підписана директором позивача, не містить жодних реквізитів і номера поштового відправлення, що робить неможливим підтвердження факту її дійсного направлення та вручення відповідачу у встановленому законом порядку;
- строк обчислення трьох процентів річних та інфляційних втрат повинен був розпочатись з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, тобто з 11.10.2024, а не з 01.10.2024;
- враховуючи наведене, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів вжиття заходів досудового врегулювання (ст. 530 ЦК України), з прив`язкою до вжиття яких можна було б вважати, що у відповідача настав строк виконання вимог.
Також відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/378/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
- позивачем не дотримано процесуальних вимог, визначених частиною 8 статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, до заяви не було долучено договору, на підставі якого адвокатами АО “Мейн Бізнес Партнерс” надавалась правова допомога під час розгляду даної справи в суді першої інстанції;
- на момент розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, в суду першої інстанції не було жодних правових підстав для часткового задоволення заяви через невиконання позивачем процесуальних вимог закону щодо подання доказів понесення витрат, а саме:копії договору №11/02-1 від 11.02.2025, на підставі якого позивачу надавалась правова допомога адвокатами АО “Мейн Бізнес Партнерс”.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 без змін.
В обґрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу позивач покликається на наступне:
- між ТОВ «МАРЛОН СІТІ» та ПАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» укладено у спрощений спосіб договір поставки будівельних матеріалів;
- відповідач поставив позивачу будівельні матеріали на загальну суму 2977508,00 грн згідно видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи, зокрема з 03.02.2020 по 30.06.2021;
- не у всіх долучених видаткових накладних до позовної заяви присутні товаро-транспортні накладні, які були втрачені із сплином часу, що не дає можливості стверджувати, що саме ПрАТ «Ірокс» здійснював перевезення усіх замовлень цегли згідно видаткових накладних;
- фактичний обсяг виконання зобов`язання за договором поставки підтверджується виключно первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими накладними;
- апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів існування домовленості про зміну призначення платежу або зарахування частини оплати в рахунок транспортних послуг, а банківські виписки позивача підтверджують перерахування коштів як оплати за товар. Самовільне перерахування відповідачем коштів третій особі не змінює правової природи отриманих від позивача коштів і не звільняє відповідача від обов`язку поставити оплачений товар у повному обсязі;
- у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення поставки, у ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024;
- предметом спору є виконання грошового та товарного зобов`язання за договором поставки між позивачем і відповідачем, а не правовідносини з перевезення. Рішення суду не встановлює, не змінює і не припиняє жодних прав чи обов`язків перевізника, а тому підстави для обов`язкового залучення третьої особи відсутні.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 відмовлено у задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського». Залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі № 914/378/25.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 відмовлено у задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського». Залишено без змін додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/378/25.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2026 частково задоволено касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського». Скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі № 914/378/25.
Справу № 914/378/25 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що під час розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги, ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням від 25.02.2026, яким додано докази (копії видаткових накладних), які, на його думку, стосуються предмета доказування та спростовують доводи позивача в частині існування заборгованості в розмірі 2331554,50 грн. Такі видаткові накладні не було долучено позивачем до позовної заяви.
Крім того, ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» звернулося до суду апеляційної інстанції з клопотанням від 09.03.2026 про долучення доказів з обґрунтуванням неможливості подати такі докази до суду першої інстанції, з яким також додано копії видаткових накладних, які, на думку відповідача, підтверджують зменшення загальної суми основної заборгованості на 247114,00 грн, оскільки підтверджують факт поставки цегли відповідачем на суму більшу, ніж зазначає позивач у позовній заяві.
Касаційний господарський суд вказав, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті додатково поданих доказів, залишивши їх поза увагою.
З урахуванням наведеного Верховний Суд виснував про наявність підстав для передачі справи на новий розгляд.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 прийнято справу № 914/378/25 за апеляційної скаргою Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» за Вих. №16-12/25 від 16.12.2025 (вх. № 01-05/3736/25 від 17.12.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім.Ю.С.Завадського» за Вих. № 02-01/26 від 02.01.2026 (вх. № 01-05/15/26 від 02.01.2026) на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/378/25 до провадження та призначенодо розгляду у судовому засіданні.
28.09.2026 позивач подав через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення (вх.№01-04/8169/26 від 28.09.2026), в яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування поданих письмових пояснень покликається на наступне:
- щодо клопотань про долучення доказів відповідачем не доведено існування виняткових обставин та об`єктивної неможливості подання цих документів до суду першої інстанції;
- враховуючи перебіг 7-денного строку з моменту направлення вимоги, обов`язок боржника став простроченим з 01.10.2024, що повністю узгоджується з положеннями ст. 625 ЦК України.
07.11.2026 відповідач подав через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення (вх.№01-04/9508/26 від 09.11.2026), в яких просить задовольнити клопотання від 25.02.2026 та 09.03.2026 про долучення додаткових доказів, прийняти до розгляду та дослідити такі докази.
11.11.2026 Західним апеляційним господарським судом отримано додаткові пояснення (вх.№01-04/9598/26 від 11.11.2026) від позивача.
Зокрема у вказаних додаткових поясненнях зазначено, що нарахування інфляційних втрат та №5 річних здійснено з 01.10.2024, оскільки вимога була направлена 24.09.2024.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2026 вирішено клопотання відповідача (вх.№01-04/1688/26 від 25.02.2026; вх.№01-04/1999/26 від 09.03.2026) про приєднання доказів на стадії апеляційного провадження у справі та ухвалено відмовити у задоволенні вказаних клопотань.
У судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі та поданих процесуальних документах по суті.
Представник позивача заперечив проти доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та поданих процесуальних документах по суті.
Обставини справи
Між ТОВ «Марлон Сіті» (замовник) та ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» (постачальник) укладено у спрощений спосіб договір поставки (усний договір), за умовами якого відповідач мав поставити будівельні матеріали, а позивач - оплатити їх.
На виконання умов договору поставки, у період з січня 2020 року по березень 2021 року, позивач здійснив оплату товару на рахунок відповідача в сумі 5309062,50 грн, що підтверджується виписками з рахунків ТОВ «Марлон Сіті» в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
У період з 03.02.2020 по 30.06.2021, відповідач поставив позивачу будівельні матеріали на загальну суму 2977508,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.
У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив поставку оплаченого товару у повному обсязі, ТОВ «Марлон Сіті» направило на адресу ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» вимогу за № 24/09/2024 від 24.09.2024 про належне виконання зобов`язання в порядку ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в якій просив протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги поставити оплачений товар на суму 2331942,50 грн в кількості із розрахунку вартості одиниці товару на дату здійснення оплати згідно усного договору поставки на адресу місцезнаходження ТОВ «Марлон Сіті».
Позивачем до вказаної вимоги додано копію опису вкладення у цінний лист, у розділі «Найменування предметів» зокрема зазначено лист-вимогу за № 24/09/2024 від 24.09.2024.
На описі вкладення міститься відбиток штампу АТ «Укрпошта» із зазначенням дати 03.10.2024.
Також до вимоги позивачем додано копію накладної №7902900046480 та фіскальний чек, на якому зазначений номер 7902900046480. Накладна та фіскальний чек датовані 03.10.2024.
Вищевказана вимога залишена відповідачем без розгляду та виконання.
Надалі, ТОВ «Марлон Сіті» направило на адресу ПАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» претензію за № 29/10/2024 від 29.10.2024 щодо повернення оплаченої суми за товар у розмірі 2331554,50 грн протягом одного місяця з дня отримання претензії, що підтверджується описом вкладення у цінний лист із накладною за трекінговим номером 7902900065077 через оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта». Однак, претензія також залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Посилаючись на неповне виконання відповідачем умов договору поставки та непоставку попередньо оплаченого товару на суму 2331554,50 грн, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної суми, а також інфляційних втрат у розмірі 150355,34 грн та 25822,50 грн 3% річних.
З довідки від 18.03.2025, долученої відповідачем після відкриття провадження у справі судом першої інстанції, вбачається інформація про обсяги та вартість перевезеної цегли з врахуванням ПДВ, зокрема на об`єкт Величковського 59 (ТОВ «Марлон Сіті») 923,52 тис. шт. цегли на суму 3703062,00 грн. Довідка складена та затверджена генеральним директором ПАТ «Ірокс» Микичаком І. П., який одночасно є т.в.о. голови правління ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського».
У позовній заяві позивачем наведено розрахунок, з якого вбачається наступне.
Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою:
Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період: IIc (101,80 : 100) x (101,90 : 100) x (101,40 : 100) x (101,20 : 100) = 1.06448717
Інфляційне збільшення:
2331554,50 x 1.06448717 - 2331554,50 = 150355,34 грн.
Розрахунок 3% річних:
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості,Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов`язання: з 01/10/2024 до 31/12/2024, кількість днів у періоді – 92, розрахунок:
2331554,50 x 3 % x 92 : 366 : 100 = 17582,21 грн.
Період прострочення з 01/01/2025 до 12/02/2025, кількість днів у періоді – 43, розрахунок:
2331554,50 x 3 % x 43 : 365 : 100 = 8240,29 грн.
Всього штрафних санкцій: 25822,50 грн
Загальна заборгованість:
Період прострочення грошового зобов`язання 135 днів
2331554,50 (сума боргу) + 150355,34 (інфляційне збільшення) + 25822,50 (штрафні санкції) = 2507732,34 грн.
Неналежне, на думку позивача, виконання зобов`язань з боку відповідача стало підставою для звернення у цій справі з позовом до суду.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як було вище вказано, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2026 частково задоволено касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського». Скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі № 914/378/25.
Справу № 914/378/25 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Зокрема касаційний господарський суд вказав, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті додатково поданих доказів, залишивши їх поза увагою.
Згідно із частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2026 вирішено клопотання відповідача (вх.№01-04/1688/26 від 25.02.2026; вх.№01-04/1999/26 від 09.03.2026) про приєднання доказів на стадії апеляційного провадження у справі та ухвалено відмовити у задоволенні вказаних клопотань.
Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У цій справі суд встановив, що між ТОВ «Марлон Сіті» (замовник) та ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» (постачальник) укладено у спрощений спосіб договір поставки (усний договір), який став підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За положеннями статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За встановленими у цій справі обставинами на виконання умов договору поставки, у період з січня 2020 року по березень 2021 року, позивач здійснив оплату товару на рахунок відповідача в сумі 5309062,50 грн, що підтверджується виписками з рахунків ТОВ «Марлон Сіті» в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
У період з 03.02.2020 по 30.06.2021, відповідач поставив позивачу будівельні матеріали на загальну суму 2977508,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як послідовно викладено у постановах Верховного Суду за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти).
Суд першої інстанції в рішенні покликався на постанову Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17, в якій зазначено, що укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (пункт 33 вказаної постанови).
Згідно із частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
За встановленими у цій справі обставинами у зв`язку з тим, що відповідач не здійснив поставку оплаченого товару у повному обсязі, ТОВ «Марлон Сіті» направило на адресу ПрАТ «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю. С. Завадського» вимогу за № 24/09/2024 від 24.09.2024 про належне виконання зобов`язання в порядку ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в якій просив протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги поставити оплачений товар на суму 2331942,50 грн в кількості із розрахунку вартості одиниці товару на дату здійснення оплати згідно усного договору поставки на адресу місцезнаходження ТОВ «Марлон Сіті».
Вказана вимога була відправлена 03.10.2024, що підтверджується відповідною відміткою АТ «Укрпошта» на описі вкладення у цінний лист, а також накладною №7902900046480 та фіскальним чеком, доданих до матеріалів справи.
У цій справі судом встановлено, що вимога залишена відповідачем без розгляду та виконання.
У відзиві на позовну заяву відповідач покликається на довідку, яка відображає кількість перевезення цегли на об`єкти будівництва позивача, який розташований на вул. Величковського, 59 та складає 923,52 тис. шт. і становить вартість 3703062,00 грн.
Також в поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що згідно довідки ПрАТ “Ірокс”, на об`єкт Величковського, 59 (ТОВ «МАРЛОН СІТІ») було доставлено цеглу на суму 3703062,00 грн, що перевищує суму, зазначену у видаткових накладних (2977508,00 грн).
На наведені доводи колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів зазначає, що довідка, на яку покликається відповідач, не є первинним обліковим документом у розумінні законодавства, не підтверджує поставку товару від відповідача позивачу згідно укладеного між сторонами договору. Зазначена довідка не відображає первинний облік господарських операцій.
Крім того, зміст довідки не містить належних відомостей про підстави формування зазначених у ній сум, не дозволяє ідентифікувати замовника відповідного товару та особу, яка здійснювала його оплату, у зв`язку з чим не може підтверджувати виконання зобов`язань у межах спірних правовідносин.
Матеріали справи не підтверджують, що саме ПАТ «ІРОКС» здійснювало перевезення всіх обсягів поставленого товару, оскільки частина наявних у справі товарно-транспортних накладних містить відомості про інших перевізників. Відсутність товарно-транспортних накладних щодо окремих поставок не підтверджує здійснення перевезення саме ПАТ «ІРОКС» та не доводить обставин, на які посилається апелянт.
З урахуванням наведених положень процесуального закону та проаналізувавши матеріали справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що доказів виконання в повному обсязі зобов`язань з поставки оплаченого товару відповідачем до справи не подано, а відтак суд першої інстанції правильно виснував, що вимога позивача про стягнення 2331554,50 грн основної заборгованості за договором поставки підлягає задоволенню.
Разом з тим місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, виснував, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 25822,50 грн - 3% річних та 150355,34 грн - інфляційних втрат.
Вказані висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за порушення зобов`язання законом передбачено можливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 (чинного станом на момент відправлення вимоги за № 24/09/2024 від 24.09.2024) регулювалися нормативні строки пересилання поштових відправлень.
Згідно із пунктами 1, 2 вказаного Наказу нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) визначено наступні: 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Як було зазначено вище, вимога про належне виконання зобов`язання порядку ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України була відправлена позивачем на адресу відповідача 03.10.2024, що підтверджується відповідною відміткою АТ «Укрпошта» на описі вкладення у цінний лист, а також накладною №7902900046480 та фіскальним чеком.
З урахуванням наведеного нормативний строк пересилання письмової кореспонденції вимога за № 24/09/2024 від 24.09.2024 був встановлений (з урахуванням вихідних днів) до 07.10.2024.
Враховуючи норму частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов`язаний виконати зобов`язання згідно укладеного договору поставки до 14.10.2024 включно (7 днів з моменту отримання вимоги, тобто з 07.10.2024).
Позивач вважає, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення поставки, у ПрАТ "Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського" виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України з моменту спливу 7-денного терміну відправлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, про поставку непоставлених товарів, тобто з 01.10.2024.
З урахуванням наведеного позивачем здійснено розрахунок у позовній заяві з 01.10.2024 по 12.02.2025.
Однак, колегія суддів приходить до висновку, що судом не враховано вищезазначені обставини про те, що відповідач у порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України був зобов`язаний поставити оплачений товар до 14.10.2024 включно.
Прострочення вказаного зобов`язання розпочалося з 15.10.2024, і саме з цього дня у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, чого судом першої інстанції не було враховано.
Апеляційним господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням наведених висновків, а саме з 15.10.2024 по 12.02.2025, з якого вбачається наступне.
Період простроченого зобов`язання становить 121 день.
Інфляційні нарахування становлять 150355,34 грн, як зазначено позивачем.
Розрахунок 3% річних:
З 15.10.2024 по 31.12.2024 – 78 днів (14906,66 грн);
З 01.01.2025 по 12.02.2025 – 43 дні (8240,29 грн).
Отже, 3 % річних складають 23146,95 грн.
Загальна заборгованість - 2505056,79 грн, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34 грн - інфляційні втрати, 23146,95 грн - 3% річних
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених судом апеляційної інстанції розрахунків позов підлягає частковому задоволенню, а саме підлягає стягнення з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» 2505056,79 грн заборгованості, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34 грн - інфляційні втрати, 23146,95 грн - 3% річних.
З приводу доводів скаржника щодо про те, що ПрАТ “Ірокс”, який безпосередньо здійснював доставку цегли на об`єкти, не був залучений судом до участі у справі у якості третьої особи, що призвело до того, що рішення суду першої інстанції фактично вплинуло на права та обов`язки особи, яка виконувала частину поставки, без її належного процесуального залучення колегія суддів зазначає наступне.
Процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов`язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи» (пункт 4 частини третьої статті 277 ГПК України).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо вона перебуває з одним з них у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Процесуальний закон визнає бажаним залучення до участі у справі осіб, на права або обов`язки яких може вплинути рішення суду (частини перша та друга статті 50, частина перша статті 51 ГПК), і визначає наслідки незалучення таких осіб (частина друга статті 51 ГПК): у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.
Натомість ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв`язку з чим це є обов`язковою підставою для скасування ухваленого рішення (пункт 4 частини третьої статті 277 ГПК України).
Наведену правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, яка набрала законної сили, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ІРОКС» на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/378/25.
Зокрема у вказаній ухвалі судом апеляційної інстанції встановлено, що незалучення ПАТ «ІРОКС» як третьої особи не порушує його прав та законних інтересів, оскільки рішення суду першої інстанції не встановлює для нього жодних обов`язків.
Дана ухвала не оскаржувалась у касаційному порядку.
Отже, судом вже було надано правову оцінку питанню незалучення ПрАТ “Ірокс” у справі №914/378/25.
Отже, враховуючи вищенаведені норми права, встановлені обставини справи та з урахуванням наведених у цій постанові мотивів, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апелянта на рішення місцевого господарського суду від 19.11.2025 частково підтвердились.
З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд прийшов до висновку змінити рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/378/25 змінити, а саме резолютивну частину вказаного судового рішення викласти в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 2505056,79 грн заборгованості, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34 грн - інфляційні втрати, 23146,95 грн - 3% річних.»
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справах «East/West Alliance Limited» проти України», «Лавентс проти Латвії»).
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.
Подібні правові висновки висвітлені у постанові Верховного Суду від 17.04.2026 року у справі №904/6335/23.
У додатковому рішенні Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/378/25 суд виснував, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, однак з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та інтересів обох сторін суд першої інстанції дійшов висновку не покладати на відповідача частину таких витрат у розмірі 25000,00 грн.
Також у вказаному додатковому рішенні встановлено, що позивач у зв`язку з необхідністю відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу подає Заяву про ухвалення додаткового рішення (щодо витрат на професійну правничу допомогу) у справі № 914/378/25.
23.01.2025 року між Адвокатським об`єднанням «Мейн Бізнес Партнере» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» було укладено договір про надання правничої допомоги №23/01.
Згідно з п. 2 додаткової угоди № 1 сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги, визначеної у п. 1 цієї додаткової угоди № 1, що становить 50000,00 грн.
Враховуючи вищенаведені норми процесуального закону та враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку змінити рішення місцевого господарського суду від 19.11.2025, колегія суддів вважає за необхідне розрахувати судові витрати пропорційно до задоволених вимог.
Здійснивши розрахунок судових витрат пропорційно до задоволених вимог, апеляційний господарський суд прийшов до висновку змінити додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/378/25 змінити та викласти резолютивну частину додаткового судового рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Приватного акціонерного товариства Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 22410,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №914/378/25.»
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи вищевказане, судова колегія констатує, що апеляційній скарги підлягають частковому задоволенню та зміни оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції у зазначеній вище редакції.
Судові витрати
З огляду на те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, судові витрати підлягають розподілу пропорційно задоволених вимог відповідно до статі 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» за Вих. №16-12/25 від 16.12.2025 (вх. № 01-05/3736/25 від 17.12.2025) та за Вих.№ 02-01/26 від 02.01.2026 (вх. № 01-05/15/26 від 02.01.2026) задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/378/25 змінити.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі № 914/378/25 викласти в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 2505056,79 грн заборгованості, з яких: 2331554,50 грн - основна заборгованість, 150355,34 грн - інфляційні втрати, 23146,95 грн - 3% річних.»
Резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі № 914/378/25 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Приватного акціонерного товариства Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлон Сіті» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 22410,00 грн судових витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №914/378/25.»
Судові витрати за розгляд позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги розподілити пропорційно задоволених вимог.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) 26975,18 грн судових витрат за розгляд позовної заяви.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛОН СІТІ» (79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Авіаційна, будинок 7; ідентифікаційний код 43368350) на користь Приватного акціонерного товариства «Вістовицький завод будівельної і художньої кераміки ім. Ю.С. Завадського» (81440, Львівська область, Самбірський район, село Вістовичі, вулиця Берегова, будинок 26; ідентифікаційний код 05423366) 4676,42 грн судових витрат за розгляд апеляційної скарги та 6235,23 грн судових витрат за розгляд касаційної скарги.
В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/378/25 залишити без змін.
Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя І.Ю. Панова
Суддя В.О. Ржепецький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua