Рішення від 15 листопада 2026 р. у справі №377/933/26 — Славутицький міський суд Київської області

Суд: Славутицький міський суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 15 листопада 2026 р.

Справа: №377/933/26

Суддя: Теремецька Н. Ф.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/933/26

Провадження №2/377/734/26

16 листопада 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої – судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання – Єршової Н.О., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

У С Т А Н О В И В:

До суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла позовна заява, у якій позивач, від імені якого діє представник Кукса Карина Олександрівна, посилаючись на статті 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, просить стягнути із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 в розмірі 31402,50 гривень, що складається з: 16 250 гривень заборгованості за тілом кредиту; 14 251,50 гривень заборгованості за процентами, 901 гривня заборгованості за комісією та судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 662,40 гривень, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що 11 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 208839 на суму 16 250 гривень. Відповідач виявив намір отримати кредитні кошти та здійснив реєстрацію на офіційному веб-сайті кредитодавця. Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графіку платежів та публічної частини, спільної для всіх клієнтів кредитодавця, розміщеної на сайті за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом f617483f, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. З урахуванням викладеного, наявність електронного підпису відповідача підтверджує його волевиявлення, згоду з умовами надання кредиту, а також факт належного інформування кредитодавцем у встановленій законом формі про всі істотні умови, передбачені чинним законодавством України. На виконання умов кредитного договору, 11.11.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується довідкою про перерахування коштів. 03.04.2026 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 03042026. Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 03.04.2026 до договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не здійснював жодних нарахувань за кредитним договором. Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, на момент подання позовної заяви, становить – 35 002,50 гривень, яка складається з: 16 205 гривень – заборгованості за тілом кредиту; 14 251,50 гривень – заборгованості по процентах; 901 гривня – заборгованості по комісії, 3 600 гривень – заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Позивач звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 31 402,50 гривень. Ураховуючи наведене, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 в розмірі 31 402,50 гривень, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень (а. с. 3-9).

Ухвалою судді від 24 серпня 2026 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 24 вересня 2026 року. Вказаною ухвалю судді за клопотанням позивача, від імені якого діє представник Кукса Карина Олександрівна, витребувано докази із АТ «ПУМБ» (а. с. 68-71).

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про поновлення строку для подачі відзиву відмовлено. Відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без розгляду. Відповідь на відзив разом з доказами надіслання відповідачу, які надійшли 21 вересня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 , повернуто без розгляду. Заперечення на відповідь на відзив разом із доказами надіслання позивачу, які надійшли 23 вересня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 , повернуто без розгляду (а. с. 106-108).

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року приєднано до матеріалів справи інформацію № КНО-07.8.5/15784 БТ від 07.09.2026, яка надійшла до суду від Акціонерного товариства «ПУМБ» на виконання ухвали судді від 24 серпня 2026 року та відкладено судовий розгляд справи на 19 жовтня 2026 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України (а. с. 109-110).

Позивач свого представника в призначене судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином через електронний кабінет. В позовній заяві позивач, від імені якого діє представник Кукса Карина Олександрівна, просила розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 в призначене судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином через електронний кабінет, причини неявки суд не повідомив. Відзиву у встановлений суддею строк в ухвалі про відкриття провадження у справі до суду не подав.

21 жовтня 2026 року в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, 26 жовтня 2026 року від представника позивача - ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, які підлягають поверненню без розгляду, оскільки вони надійшли після проведення судового засідання.

За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 19 жовтня 2026 року суд ухвалив заочне рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11, та частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 листопада 2025 року відповідач ОСОБА_1 на сайті кредитодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» звернувся із заявою на видачу кредиту № 100978600, яка була підписана ним електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2а994872, в якій зазначив свої персональні дані: ПІБ, РНОКПП, дату народження, інформацію про сімейний стан, освіту, дані паспорта, інформацію про місце роботи, доходи, адресу реєстрації та фактичного місця проживання, а також просив ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» на підставі договору видати йому кредит в розмірі 16 250 гривень (а. с. 21).

11 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про споживчий кредит № 208839 (індивідуальна частина) (далі – кредитний договір), паперова копія якого додана до позовної заяви, шляхом підписання сторонами електронним підписами, зокрема відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором f617483f (а. с. 10-13).

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений пунктом 2.6. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 2.2.1 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно пункту 2.6. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах і в строки/терміни, що визначені договором.

Як вбачається з пункту 2.2. кредитного договору, кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі. Типом кредиту є кредит. Сума (загальний розмір) кредиту становить 16 250 гривень надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 13 000 гривень на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 250 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно пункту 2.5 індивідуальної частини.

Згідно з пунктом 2.3. кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в пункті 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктами 2.4.-2.5. кредитного договору визначено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 гривню. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено. Комісія за надання кредиту складає 3 250 гривень, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 20,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Як вбачається з пункту 2.6. кредитного договору, загальний строк кредитування за цим договором складає 140 днів з 11.11.2025 (дата надання кредиту) по 31.03.2026. Строк, на який надається кредит, встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Згідно з пунктом 2.7. кредитного договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 17 511,50 гривень. Денна процентна ставка складає: 17 511,50 гривень / 16 250,00 гривень / 140 днів * 100% = 0,7697 %/день.

Відповідно до пункту 3.1. кредитного договору договір про споживчий кредит, який складається з публічної та індивідуальної частини, а також графіку платежів набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі сторонами індивідуальної частини і діє до повного виконання позичальником зобов`язань по цьому договору. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п. 2.6 договору.

Пунктом 4.1. кредитного договору визначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, кредитодавець з дотриманням вимог законодавства, має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості та/або стягнути заборгованість в примусовому порядку та/або відступати, передавати свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб без згоди позичальника.

Як вбачається з пункту 5.1. кредитного договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця та доступний через веб-сайт кредитодавця https://finx.com.ua.

Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графіку платежів та публічної частини, спільної для всіх клієнтів кредитодавця, розміщеної на сайті за посиланням: https://tlnx.com.ua ( а.с. 14-20).

11 листопада 2025 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2а994872 (а. с. 22-23).

Як вбачається з інформаційної довідки № 2808/05-06, виданої 05.06.2026 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», 11.11.2025 о 17:43 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» перерахувало ОСОБА_1 на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 13 000 гривень за кредитним договором № 208839, номер транзакції – 320012158, призначення платежу – видача кредиту за договором № 208839 від 11.11.2025 (а. с. 30-31).

У пункті 1 частини першої статті 512 та статті 514 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

03 квітня 2026 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 03042026 (а. с. 40-44).

Відповідно до умов договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, Витягу з Додатку № 1 до договору факторингу № 03042026 від 03 квітня 2026 року Реєстру прав вимог № 1 від 03.04.2026, Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог № 1 до договору факторингу № 03042026 від 03 квітня 2026 року, платіжної інструкції № 1110 від 09 квітня 2026 року, вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 в розмірі 35 002,50 гривень, перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (а. с. 40-47).

Питання дійсності договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в установленому законом порядку не оспорено. У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026 недійсним, або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як зазначено у частини третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша цієї статті). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом частини першої статей 626, 628, статті 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що договір про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025 було укладено в електронній формі.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У пункті 5 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами частини сьомої статті 11 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них (частина п`ята статті 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Частиною другою вказаною статті передбачено, що способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Пунктом 159 розділу VIII «Загальні правила документообігу за операціями з використанням платіжних інструментів» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 за № 164, передбачено, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

За змістом частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано паперову копію електронного договору про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025, в якому зазначено, що він підписаний позичальником ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором f617483f. Електронний договір про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025 містить особисті дані позичальника, реквізити паспорта, адресу місця реєстрації, РНОКПП. Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять. Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору. Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів. Позичальник приєднався до публічної частини договору про споживчий кредит, прийняв умови індивідуальної частини договору та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини договору електронним підписом f617483f, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Отже, для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до вимог статей 11 і 12 Закону № 675-VIII.

Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.

Вказані обставини свідчать про належне укладення договору про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025, в тому числі погодження позичальника ОСОБА_1 з умовами вказаного договору, шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 626 цього Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 526 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З інформації АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.5/15784БТ від 07.09.2026, вбачається, що в банку на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_2 до рахунку № НОМЕР_3 у гривні (а. с. 81).

Згідно з випискою по рахунку № НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської картки № НОМЕР_2 , за період з 11.11.2025 по 16.11.2025, звіту по транзакціях з використанням /без використання БПК, що були випущені до рахунку № НОМЕР_3 , за період з 11.11.2025 по 16.11.2025, які надійшли від АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» на виконання ухвали судді від 24 серпня 2026 року, 11 листопада 2025 року о 20:31 наявне зарахування грошових коштів на вказаний рахунок в розмірі 13 000 гривень (а. с. 82-84).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять. Не надано відповідачем і доказів того, що на банківську картку № НОМЕР_2 не було перераховано суму у розмірі 13 000 гривень.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і він мав можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.

Аналізуючи вказані докази в їх сукупності, суд вважає доведеним факт перерахування коштів у розмірі 13 000 гривень первісним кредитором на рахунок ОСОБА_1 згідно з договором про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

З розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» вбачається, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, станом на 31.03.2026 становить 35 002,50 гривень та складається із: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 250 гривень; процентів, нарахованих за період з 11.11.2025 по 31.03.2026, в розмірі 14 251,50 гривень, комісії в розмірі 901 гривня; пені в розмірі 3 600 гривень. За вказаний період відповідачем ОСОБА_1 не було здійснено жодних оплат за кредитним договором (а. с. 48-49).

Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, станом на 01 червня 2026 року становить 35 002,50 гривень та складається із: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 250 гривень; процентів, нарахованих за період з 11.11.2025 по 31.03.2026, в розмірі 14 251,50 гривень, комісії в розмірі 901 гривня; штрафних санкцій в розмірі 3 600 гривень (а. с. 50).

Суд погоджується із розміром заборгованості за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 в сумі 30 501,50 гривень, який складається із: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 250 гривень; процентів, нарахованих за період з 11.11.2025 по 31.03.2026, в розмірі 14 251,50 гривень. Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося в межах строку кредитування за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, передбачений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, позивач просить стягнути крім тіла кредиту, процентів за користування кредитом, заборгованість за комісією за управління та обслуговування кредиту, нарахованою за період з 25.11.2025 по 31.03.2026, в розмірі 901 гривня.

В термінах та визначеннях договору про споживчий кредит № 208839 від 11.11.2025 визначено, що комісія за надання кредиту - одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту) та встановлена в пункті 2.5. договору. Комісія за управління та обслуговування кредиту – комісія, яку позичальник сплачує на користь кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом.

Пунктами 2.4.-2.5. кредитного договору визначено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 гривня. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено. Комісія за надання кредиту складає 3 250 гривень, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 20,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведених обставин суд зазначає, що положення пункту 2.5 договору № 208839 містять обов`язок позичальника сплатити одноразово комісію в день укладення договору за ставкою 20 % від загальної суми кредиту, оскільки договором № 208839 передбачено перелік послуг, за які вона передбачена.

Вказана комісія включена до тіла кредиту, тому що пунктом 2.2.1. договору № 208839 було передбачено зарахування 13000 гривень на картку позичальника та 3250 гривень як погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою відповідно до пункту 2.5. договору. Комісія за надання кредиту у розмірі 3250 гривень була погашена безпосередньо за рахунок кредитних коштів в день укладення договору, тобто фактично включена до тіла кредиту та в графік платежів і підтверджує оплату послуг посереднику кредитора за перерахування коштів позичальнику.

Отже, умовами договору передбачено не лише розмір кредиту, а й спосіб використання частини кредитних коштів, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 ЦК України.

Таким чином, зарахування частини кредиту у розмірі 3250 гривень на погашення заборгованості за комісією за надання кредиту є способом виконання зобов`язань, прямо передбаченим договором та погодженим обома сторонами.

Виходячи з викладеного, проценти за користування кредитом відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та пункту 2.3. договору № 208839 нараховуються на загальну суму кредиту 16250 гривень, а не лише на суму, безпосередньо перераховану на картковий рахунок відповідача, оскільки 3250 гривень були включені сторонами до загального розміру кредиту та за умовами договору одразу спрямовувалися на виконання погодженого грошового обов`язку зі сплати комісії, ця частина кредиту після її використання не перестає бути основною сумою коштів, наданих у кредит. Тому включення її до основного боргу не суперечить змісту укладеного договору.

Разом з тим пунктом 2.4. договору № 208839 передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту 1,00 гривень. Стандартний (базовий тариф) комісії за управління та обслуговування складає 100 гривень. Крім цього встановлено, що розмір такої комісії не може бути змінено.

У графіку платежів така комісія зазначена в розмірі 1 гривні десятьма платежами, тобто в сумі 10 гривень. Однак в розрахунку заборгованості така комісія в розмірі 1 гривні нарахована 25.11.2025 , а також наявна комісія 100 гривень, яка нарахована 23.12.2025, 06.01.2026, 20.01.2026, 03.02.2026, 17.02.2026, 03.03.2026, 17.03.2026, 31.03.2026, що становить в загальній сумі 901 гривня ( а.с. 48-49).

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з управлінням та обслуговуванням кредиту, що надаються позивачу та за які кредитодавцем встановлена комісія.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 2.4. договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за управління та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» і як наслідок заборгованість за комісією за з управління та обслуговування кредиту в розмірі 901 гривня стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.

Виходячи з встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин, які виникли з укладеного договору про споживчий кредит № 208839 від 11 листопада 2025 року, договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, беручи до уваги, що позивачем надано достатні докази виникнення зобов`язання з укладеного договору та їх неналежного виконання відповідачем, суд вважає правильним задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором в розмірі 30 501,50 гривень, з яких: 16 250 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 14 251,50 гривень – заборгованість за процентами, нарахованими за період з 11.11.2025 по 31.03.2026. У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували розмір заборгованості перед позивачем.

В іншій частині позовні вимоги є недоведеними, доказами не підтвердженими, тому задоволенню не підлягають

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилом частини третьої вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як зазначено у пункті 3 частини другої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02, укладеного 20.01.2026 між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», копію додаткової угоди № 25771563715 до договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, укладеної 25.05.2026 між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4267/10, виданого Тимошенку Олександру Олександровичу, ордер про надання правничої допомоги серії АІ № 2115421 від 30 січня 2026 року, копію довіреності від 12 лютого 2026 року, якою ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уповноважило адвоката Тимошенка Олександра Олександровича на представництво ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» в судових установах, копію акту прийому-передачі наданих послуг, підписаного 05.06.2026 між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», відповідно до якого виконавець Адвокатське бюро «Тимошенко і партнери» надав, а клієнт ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» отримав наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, 2 години, вартість послуги – 5 000 гривень; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025, 2 години, вартість послуги – 1 000 гривень; підготовка та подання адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 на рахунок позичальника ОСОБА_1 , 1 година, вартість послуги – 500 гривень; підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 208839 від 11.11.2025 на рахунок позичальника ОСОБА_1 , 1 година, вартість послуги – 500 гривень, всього 7 000 гривень (а. с. 35-36, 51-56).

Вказані вище докази у своїй сукупності підтверджують факт надання адвокатом Адвокатського бюро «Тимошенко та партнери» Тимошенком О.О. правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» за договором про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20 січня 2026 року.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання».

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01) , пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 761/4132/24, що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Враховуючи, що позивач підтвердив належними і допустимими доказами факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді, ці витрати були пов`язані з розглядом справи, відповідали критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» в розмірі 7 000 гривень були фактичними і неминучими, оскільки відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, а їх розмір обґрунтованим та узгоджуються з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, зазначеним у позовній заяві, які позивач поніс і які очікував понести в зв`язку із розглядом справи.

Крім того, суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

У даній справі невідповідності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу критеріям, визначеним у частині третій статті 141 ЦПК України, судом не встановлено.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з положень статті 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із наступного розрахунку: 30 501,50 гривень х 100 %: 31 402,50 гривень = 97,13 % (відсоток розміру задоволеного позову); 7 000 :100 % х 97,13 % = 6 799,10 гривень (сума витрат на професійну правничу допомогу, пропорційна відсотку задоволеного позову).

Відповідно до платіжної інструкції № 50164 від 29.07.2026 позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень (а. с. 1). Вказана сума судового збору була зарахована до спеціального фонду державного бюджету України (а. с. 2).

Згідно з пунктом 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, виходячи з наступного розрахунку: 2 662,40 гривень :100 % х 97,13 % (відсоток розміру задоволеного позову) = 2 585,99 гривень (сума судових витрат, пропорційна відсотку задоволеного позову).

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 208839 від 11 листопада 2025 року в розмірі 30 501,50 гривень, з яких: 16 250 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 14 251,50 гривень – заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 585,99 гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 799,10 гривень.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: місто Київ, Бульвар Лесі Українки, будинок № 34.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне заочне рішення суду складено 16 листопада 2026 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua