Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №272/764/26 — Андрушівський районний суд Житомирської області

Суд: Андрушівський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №272/764/26

Суддя: Карповець В. В.

Справа №: 272/764/26

Провадження № 2/272/961/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Карповця В.В.,

з участю секретаря судового засідання - Степанчук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Андрушівкау спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулось до ОСОБА_1 з позовом, в якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором позики в сумі 12369,00 грн, яка складається із тіла кредиту в сумі 3800,00 гривень, відсотків в сумі 11,02 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в сумі 957,98 та заборгованості за штрафними санкціями в сумі 7600,00 грн, а також 2622,40 грн витрат, що пов`язані зі сплатою судового збору й 6000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що 07.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» та відповідачем було укладено договір позики, який був підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, натомість відповідач обов`язок щодо погашення заборгованості належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у вищезазначеній сумі. Окрім цього, на підставі укладеного з позивачем договору факторингу кредитор відступив належне йому право вимоги, а позивач набув всі права кредитора за зазначеним вище договором й має право вимоги до відповідача.

З урахуванням викладеного, представник позивача просить суд задовольнити позов.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак у прохальній частині позовної заяви просив проводити розгляд справи у його відсутність та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи, заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні та відзиву не подавав.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків:

Судом встановлено, що 07 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» та відповідачем в електронній формі було укладено договір позики №143481 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) (надалі - Договір), згідно з яким останньому надано кредит в сумі 3800,00 гривень на 30 днів, тобто, до 05 квітня 2025 року, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,01% за один день користування кредитом, сплатою комісії, що пов`язана з наданням кредиту у розмірі 25,21 % від суми кредиту та дорівнює 957,98 грн й сплатою пені у розмірі 5% день.

Пунктом 1. Договору передбачено, що Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Комісію та Проценти) від Суми Позик.

За правилами пункту 4 Договору, проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Цей Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-комунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису Позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника згідно Закону України «Про електронну комерцію» та із додатковим накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника Позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно вимог Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Національного банку України від 03.11.2021 № 113 (далі Постанова НБУ) (пункт 21 Договору).

Зазначене підтверджується договором позики №143481 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) від 07 березня 2025 року, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які були підписані відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора; паспортом споживчого кредиту (позика з фіксованою диференційованою процентною ставкою), який було підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора, відправленого на номер телефону, вказаний відповідачем.

07 березня 2025 року ТОВ «Сіроко фінанс» зарахувало відповідачу на вказаний ним у договорі позики картковий рахунок виплату кредиту в сумі 3800 гривень, що підтверджується копією платіжної інструкції/операції ТОВ «ФК«Фінекспрес».

23 липня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія«Солвентіс» укладено договір факторингу, за умовами якого останнє за плату набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Сіроко фінанс», у тому числі до відповідача.

Зазначені обставини підтверджуються копіями Договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року; актом приймання-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу №23072025 від 23 липня 2025 року; витягом із додатку до договору факторингу №23072025 від 23 липня 2025 року, копією платіжного доручення.

З розрахунку заборгованості за договором позики № 143481 від 07 березня 2025 року вбачається, що загальна сума заборгованості становить 12369,00 грн, яка складається із тіла кредиту в сумі 3800,00 гривень, відсотків в сумі 11,02 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в сумі 957,98 та заборгованості за штрафними санкціями в сумі 7600,00 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі пункту 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Згідно з частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1082 ЦК України божник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов переконання, що надані позивачем копії договору факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Проаналізувавши зазначені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач порушив договірні зобов`язання по сплаті заборгованості за договором позики, а позивач, який набув право вимоги за зазначеним договором, має право на стягнення заборгованості за основним боргом та відсоткам за користування кредитом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за кожен день невиконання, неналежного виконання зобов`язання за Договором, суд зазначає наступне.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Частиною 1 статті 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Неустойка, нарахована позивачем за прострочення позичальником термінів виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, складає 7600,00 грн.

Однак, пунктом 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання за Договором у сумі 7600,00 грн. слід відмовити.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 957,98 грн суд зазначає наступне:

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кредитним договором, передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 25,21 % від суми наданого кредиту.

Вказаний Договір не містить зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту та його обслуговуванням.

Оскільки надання кредиту це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Суд звертає увагу, що комісія за надання кредиту в розмірі 25,21 % від суми наданого кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, Позивачем у договорі не зазначено, які послуги надаюся за комісію пов`язану з наданням кредиту.

За таких обставин положення Договору про сплату позичальником на користь Товариства комісії за надання кредиту є нікчемними.

За вказаних обставин, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту у розмірі 957,98 грн.

Підсумовуючи викладене, суд задовольняє позов частково, стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 143481 від 07.03.2025 у загальному розмірі 3811,02 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 3800,00 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 11,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Вирішуючи питання відшкодування судових витрат, суд враховує таке.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

Представник позивача у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у сумі 6000 гривень.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 02.01.2026 № 43657029/02 від 02.01.2026, акт про підтвердження надання правової допомоги, детальний опис виконаних робіт, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, свідоцтво адвоката про право на заняття адвокатською діяльністю.

Обмірковуючи питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зважає на правову позицію, викладену Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22, відповідно до якої зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Відповідачем клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не заявлялось.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662 гривні 40 копійок, а тому, в порядку статті 141 ЦПК України, вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (30,81%) на суму 820,29 грн.

З аналогічних міркувань пропорційно до задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу на суму 1848,60 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ: 43657029, адреса: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Договором позики № 143481 від 07.03.2025 у розмірі 3811,02 грн; витрати по сплаті судового збору у розмірі 820,29 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1848,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Андрушівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя:В. В. Карповець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua