Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №766/13326/19 — Херсонський міський суд Херсонської області

Суд: Херсонський міський суд Херсонської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №766/13326/19

Суддя: Єпішин Ю. М.

Справа № 766/13326/19

н/п 2/766/4073/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 листопада 2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Єпішина Ю.М.,

секретар судового засідання Чабан В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні за правилами загального провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Пацалової Тамари Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

встановив:

Позивач адвокат Пацалова Т.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом та заявою про збільшення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення коштів, у якому просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошові кошти, в розмірі 88 672, 46 гривень, в рахунок компенсації вартості 1/2 частини легкового автомобіля «MAZDA 6», об?єм двигуна 1999 см3 , 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та судові витрати у виді судового збору, витрат на професійну правничу допомогу та витрати на проведення експертизи.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 21.07.2007 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.04.2017 року. За час проживання у шлюбі сторонами набуто спільне майно, яке зареєстровано на відповідача, а саме: легковий автомобіль «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску. Після припинення фактичних шлюбних відносин сторони добровільно домовились між собою щодо володіння та користування спільним майном, що було придбане ними під час шлюбу. Автомобіль залишився у користуванні відповідача, оскільки позивач не має навичок керування транспортним засобом, але за домовленістю відповідач повинен був за необхідності надавати транспорт позивачу, в тому числі і для перевезення дитини. У січні 2018 року позивач дізналась, що 11.01.2017 року відповідач відчужив їх спільний автомобіль на користь третьої особи без згоди позивача, після чого позивач звернулась до відповідача з пропозицією добровільної компенсації половини вартості спільного майна, однак компенсації від відповідача не отримала. На підставі того, що право власності позивача на даний автомобіль порушено, вона звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області Херсонської області від 05.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою від 27.01.2020 року у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Ухвалою від 06.04.2020 року відновлено провадження у справі у зв`язку з клопотанням експерта про неможливість проведення експертизи.

Ухвалою від 25.06.2020 року у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу.

Ухвалою від 08.10.2020 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою від 06.11.020 року клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів для проведення експертизи - задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі №766/13326/19 до отримання судом висновку автотоварознавчої експертизи, яку провести за наявними матеріалами справи.

Ухвалою від 22.01.2021 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою від 19.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розпорядженням голови Верховного Суду №1/0/9-22 від 06.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ підсудну Херсонському міському суду Херсонської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя №566/0/15-23 від 30.05.2023 року «Про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області, зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Херсонської області, відтермінування початку відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області», зокрема вирішено відновити з 1 червня 2023 року роботу Херсонського міського суду Херсонської області, територіальну підсудність судових справ якого змінено розпорядженнями Голови Верховного Суду від 6 березня 2022 року № 1/0/9-22 (зі змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52), від 10 січня 2023 року № 2. Датою початку процесуальної діяльності, зокрема, Херсонського міського суду Херсонської області визначено 12 червня 2023 року.

Після відновлення роботи суду, та проведення інвентаризації, розгляд справи продовжено.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися. Представник позивача надала заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

У судове засідання у час призначений для розгляду справи за суттю, відповідач повторно не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем його проживання, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Ухвалою від 11.11.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сторони позивач та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому 21.07.2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 500.

Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період шлюбу позивачем та відповідачем придбано транспортний засіб: MAZDA 6, 2003 р.в., об?єм двигуна 1999 см3, дата реєстрації за відповідачем - 13.01.2011 року.

Згідно повідомлення Регіонального сервісного центру в Херсонській області МВС України, за даними Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів станом на 09.01.2018 року за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 транспортних засобів не зареєстровано. В період з 21.07.2007 року по 21.04.2017 року за ОСОБА_2 були зареєстровані наступні транспортні засоби: MAZDA 6, 2003 р.в., об?єм двигуна 1999 см3, дата реєстрації - 13.01.2011. 11.01.2017 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника; DAEWOO LANOS, 2004 р.в., об?єм двигуна 1498 см3, дата реєстрації - 18.04.2007. 20.08.2013 вказаний транспортний засіб було знято з обліку та перереєстровано на нового власника.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.04.2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 який зареєстрований 21.07.2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 500. Зазначене рішення набрало законної сили.

Вказане судове рішення не містить дати припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відчуження автомобіля «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3 , 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 приймалось позивачем та відповідачем спільно, та отриманими коштами сторони розпорядились також спільно, оскільки ніяких доказів, на підтвердження зазначених обставин, відповідачем до суду не надано.

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім`ї, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З відповіді від 15.01.2018 року №31/21/8-218 наданої Регіональним центром вбачається, що транспортний засіб «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3 , 2003 року випуску, був перереєстрований на нового власника 11.01.2017 року.

Механізмом оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, відповідно до п. 7.35, для визначення ціни КТЗ використовується інформація, отримана з каталогів, комп`ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань. При цьому визначається середня ринкова ціна такого КТЗ. Яка визначається як середнє арифметичне значення цінових показників, одержаних із зазначених джерел інформації.

Таким чином, оскільки автомобіль «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3 , 2003 року випуску був реалізований і на огляд його надано не було, визначення його дійсної вартості не було можливим.

Відповідно до висновку експерта № Вс-1 від 18.01.2021 року, середня ринкова ціна легкового автомобіля «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , станом на момент дослідження 15.01.2021 року складає 177344,89 грн.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст. 368 ЦК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст. 70 СК України). При цьому, право на спільне майно, яке виникає у подружжя в період шлюбу, не припиняє своє існування після його розірвання або фактичного припинення шлюбу. Розпорядження, користування та володіння об`єктами права спільної сумісної власності здійснюється подружжям з рівними правами та обов`язками, якщо інше не встановлено домовленості між ними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу. Кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу. Кошти, одержані від реалізації такого майна, (будинку, квартири), які належали одному із подружжя до шлюбу одним із подружжя, є особистою приватною власністю.

Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування, а отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше е встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.

Згідно ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу транспортний засіб «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину транспортного засобу «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та стягнення з відповідача на користь позивача в якості грошової компенсації 50% вартості спільного транспортного засобу «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 88672,46 грн.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача частини вартості спірного автомобіля, як спільного майна подружжя, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому суд вважає що позов підлягає до задоволення.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Судовий збір по справі складає загальною сумою 886,72 грн., які повністю сплачено позивачем при зверненні до суду.

Таким чином, на підставі ст. 142 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 886,72 грн., в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Окрім того з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на проведення експертизи у розмірі 3013,00 грн., згідно квитанції № 25604926 від 26.02.2020 року.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 30 ч. 3 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача на підставі договору від 03.07.2019 року про надання професійної правничої допомоги представляв адвокат Пацалова Тамара Валеріївна.

Відповідно до квитанції серії АА3 № 525358 від 23.09.2021 року позивач сплатила адвокату 6000,00 грн., за надання юридичних послуг згідно договору про надання юридичної допомоги.

Згідно акту виконаних робіт, вартість юридичних послуг позивачу за вказаною справою становить 8000 гривень.

На переконання суду, заявлена вартість адвокатських витрат відповідає ступеню складності справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги (гонорар адвоката), перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", з відповідача на користь позивача слід стягнути 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування понесених витрат на правову допомогу, що відповідає критерію розумності та пропорційності витрат.

Повний текст рішення складено - 11.11.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 141, 258-265, 268,293,294 ЦПК України, ст.57, 60, 68, 69, 70, 71 СК України, суд,-

ухвалив:

Позовну заяву адвоката Пацалової Тамари Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 88672 (вісімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 46 коп. як компенсацію вартості транспортного засобу «MAZDA 6», об`єм двигуна 1999 см3, 2003 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 886 грн. 72 коп., витрати за проведення експертизи у розмірі 3013 грн. 00 коп., та витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: Ю.М.Єпішин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua