Суд: Конотопський міськрайонний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №577/4957/26
Суддя: Гетьман В. В.
Справа № 577/4957/26
Провадження № 2/577/2570/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого-судді Гетьмана В.В.,
при секретарі Лиховоз Л.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Конотопа цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Міністерство оборони України про встановлення фактів спільного проживання однією сім`єю та перебування на утриманні,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаною заявою та просить встановити факти спільного проживання однією сім`єю із онуком ОСОБА_5 та перебування на його утриманні з 2023 р. до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала під час виконання ним обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини. Вимоги обгрунтовує тим, що є бабусею ОСОБА_5 , який перебував у ЗСУ та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її син ОСОБА_6 , батько загиблого, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Невістка ОСОБА_7 оформила виплати одноразової грошової допомоги, як мати загиблого військовослужбовця, та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач, рідний брат останньої, відкрив спадкову справу після її смерті. Має самостійне право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю онука, оскільки перебувала на його утриманні та проживали в одному домогосподарстві. У силу свого віку та матеріального стану потребувала постійної допомоги, оскільки розмір пенсії не забезпечував покриття витрат на життєві потреби. Онук систематично надавав їй матеріальну допомогу через померлу матір, брав участь у забезпеченні її повсякденних потреб. Після загибелі онука та смерті невістки звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, на що отримала повідомлення про необхідність надати документ підтверджуючий факт її перебування на утриманні загиблого, що і змусило звернутися до суду.
Позивач, її представник підтримують позовні вимоги в повному обсязі та просять задовольнити.
Відповідач, його представник заперечують задоволенню позовних вимог та пояснили, що загиблий ОСОБА_5 утримував свою матір, а не бабу.
Третя особа Міністерство Оборони України в судове засідання не з`явилося, заперечують задоволенню позовних вимог, про що надали письмові пояснення.
Судом встановлено, що позивач є бабусею загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 військовослужбовця ОСОБА_5 (а.с. 12-14, 18-20, 25-29). Батько якого ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 21), а матір ОСОБА_7 , яка за життя отримала право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина (а.с. 45), померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 22). Спадщину після смерті останньої прийняв відповідач (а.с. 46, 60). ОСОБА_3 є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Конотопському об`єднаному управлінні ПФУ в Сумській області, отримує пенсію за віком ( а.с. 17, 52).
У ст.124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Звертаючись до суду позивач вказувала на те, що встановлення факту перебування на утриманні загиблого внука, їй необхідно для захисту порушеного права на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі у редакції, чинній станом на 23 травня 2024 року) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
За змістом ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) Установити, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
В абзаці 1 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».
Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 24 вересня 2025 року у справі № 442/1002/24 (провадження № 61-2608св25), від 25 березня 2026 року у справі № 293/1402/24 (провадження № 61-13253св25).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
На переконання суду заявниця, не довела факт того, що основним і постійним джерелом засобів до існування для неї була допомога від загиблого онука.
Згідно довідок старости Юрівського старостинського округу позивачка проживала разом з сином ОСОБА_6 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_6 , невісткою ОСОБА_7 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , онуком ОСОБА_5 , загиблим ІНФОРМАЦІЯ_5 , та онуком ОСОБА_8 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 33-38).
Тобто, як до смерті ОСОБА_5 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 , так і після, позивач проживала з членами сім`ї - сином, невісткою, онуком, які за законом зобов`язані були її утримувати.
Суд не бере до уваги покази свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оскільки такі є не послідовними, поверховими, а також протирічать встановленій по справі істині. Жоден з них не зазначив конкретних дат і сум надання допомоги, а також у чому вона полягала, військовослужбовцем ОСОБА_5 під час проходження служби позивачу. Докази того, що останній до призову у лави ЗСУ працював і отримував дохід у матеріалах справи відсутні. Більш того, як зазначає ОСОБА_3 у самому позові онук надавав допомогу своїй матері, на адресу якої надійшло сповіщення сім`ї (а.с. 26). Докази безпосередньої допомоги позивачу загиблим відсутні. Не є такими копії договору про надання телекомунікаційних послуг укладеного з ОСОБА_7 (а.с. 48-51), декларації позивача про вибір лікаря (а.с. 57), квитанцій про придбання ліків у м.Суми без зазначення прізвищ (а.с. 58), товарного чеку про придбання ОСОБА_7 побутової техніки (а.с.59).
Таким чином, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту перебування ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_5 слід відмовити за не доведенністю.
Що стосується позовних вимог в частині встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю із ОСОБА_5 з 2023 р. до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , то в цій частині провадження підлягає закриттю за наступних підстав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Виходячи з підходу Європейського суду з прав людини про тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) таке поняття має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як зазначає ОСОБА_3 у позовній заяві на її звернення до відповідного РТЦК та СП із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, було повідомлено про необхідність надати документ підтверджуючий факт перебування її на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 . Вказане підтверджується відповіддю начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 39-44).
В той же час, з вищевказаного документа вбачається, що повідомлення про необхідність надати документ підтверджуючий факт спільного проживання позивача однією сім`єю із ОСОБА_5 з 2023 р. до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 не було. Тобто у даному випадку відсутній спір про право.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 7, 9-13, 81, 89, 263-265, 273, 354-355 ч.2 ст.315 ЦПК України,-
У Х В А Л И В :
Закрити провадження у справі в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 однією сім`єю з ОСОБА_5 внаслідок відсутності предмета спору.
Відмовити в задоволені позовних вимог.
Повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп., який сплачено згідно платіжної інструкції від 11.08.2026 року, унікальний ідентифікатор СЕП (UETR) 0beb1603-452e-4d39-89ac-e7bdd17650fb, код документа 8424-0304-9487-6438, отримувач ГУК Сум.обл/Конотопська МТГ/22030101, код отримувача 37970404, рахунок отримувача UA788999980313161206000018530, надавач платіжних послуг отримувача Казначейство України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивачки ОСОБА_1 , юридична адреса АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_4 , місце проживання АДРЕСА_3 .
Представник відповідача ОСОБА_2 , юридична адреса АДРЕСА_4 .
Третя особа Міністерство Оборони України, юридична адреса м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6.
Повний текст рішення складено 13 листопада 2026 року.
Суддя Гетьман В. В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua