Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №607/10094/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №607/10094/26

Суддя: Ромазан В. В.

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2026 Справа №607/10094/26 Провадження №2/607/5104/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Бойко О.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь 900 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації вона разом із родиною постійно проживала у місті Маріуполі Донецької області. З моменту початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме з 24 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , разом зі своєю родиною опинилися в епіцентрі воєнних подій у місті Маріуполь. Родинне помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , з перших годин вторгнення перетворилося із зони безпеки на зону прямого ураження. Починаючи з 24 лютого 2022 року, її життя та життя її родини кардинально змінилося: звичний спосіб життя був зруйнований постійними звуками вибухів, артилерійських обстрілів та авіаударів, які з кожним днем ставали дедалі інтенсивнішими та ближчими до їхнього будинку. Моральні страждання, яких позивач зазнала, неможливо виміряти лише матеріальними категоріями. Перебуваючи в епіцентрі бойових дій, вона та її родина були піддані жорстокому психологічному тиску через повний інформаційний вакуум. Відсутність зв`язку та розуміння того, що відбувається, миттєво трансформували наше життя у стан безперервного очікування смерті. Кожен вибух, що лунав дедалі ближче, сприймався як останній акорд їхнього існування. Відчуття безпорадності перед обличчям неминучої загрози, неможливість захистити найдорожчих людей та тотальна невідомість стали формою психологічного катування, що суперечить ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кожен день, проведений ними в будинку до 16 березня 2022 року, був боротьбою за виживання в умовах повної невизначеності. Виїзд із Маріуполя 17 березня став актом відчаю. Ночівля в Шахматному клубі, в безпосередній близькості до розбомбленого Маріупольського драмтеатру, де загинули сотні людей, була емоційним катуванням. Кожна хвилина там була просякнута страхом повторного авіаудару. Їх шлях до м. Бердянськ через 28 ворожих блокпостів став низкою принижень людської гідності. Перевірки документів російськими військовими та 8 годинне стояння під дулами автоматів на в`їзді до Бердянська - це акти залякування, що прямо суперечать ст. 27 IV Женевської конвенції, яка гарантує цивільним особам право на захист від будь-яких актів насильства чи залякування. Перебування в підвалі школи в Бердянську та подальша спроба виїзду евакуаційними автобусами 18 березня супроводжувалися критичним рівнем стресу. Блокування проїзду через м. Василівка та вимушена ночівля в переповненому автобусі в зоні активних бойових дій є грубим порушенням обов`язку воюючої сторони забезпечувати безпечний вихід цивільних із зони конфлікту. РФ свідомо ігнорувала гуманітарні домовленості, використовуючи цивільних як заручників ситуації, що згідно зі ст. 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій забороняє напади, що мають на меті тероризувати населення. Дорога до Запоріжжя була не просто фізично важкою, вона завдала непоправної шкоди психічному здоров`ю. Згадки про ці події навіть зараз викликають важке емоційне навантаження в позивача. Отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, стало офіційним визнанням того, що позивач втратила все: від фізичного майна до внутрішнього спокою. Вказує, що її життя «вщент зруйноване», оскільки вона була змушена стати вигнанцем у власному місті через злочинні дії держави-агресора. Кожна згадка про ці події спричиняє сильне психологічне навантаження, безсоння та депресивні стани, що є прямим наслідком тривалої та системної агресії проти мирних людей. Вищевикладені обставини свідчать про грубе порушення Російською Федерацією її основоположних прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

2.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального провадження із викликом сторін.

Протокольною ухвалою від 22 вересня 2026 у даній справі закрито підготовче провадження, а справу призначено для розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач держава Російська Федерація, в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як органу цієї держави, який має право здійснювати її представництво при розгляді справ в судах України про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, в судове засідання представника не направив, про причини неявки представників до суду не повідомив, відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1.Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , вбачається, що позивачем є громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Маріуполь Донецька область. Із даного документа вбачається, сімейний стан позивача, а саме, що вона має зареєстрований шлюб із ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6117-5000438849 від 21 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, а її фактичним місцем проживання (перебування) є: АДРЕСА_2 . Зареєстрована адреса місця проживання позивача АДРЕСА_1 . Довідка підтверджує набуття позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи у зв`язку з вимушеним залишенням місця свого постійного проживання.

Щодо підтвердження факту трудової діяльності та фактичного перебування в м. Маріуполь позивачем надано трудову книжку НОМЕР_2 від 01 липня 1989 року, з якої вбачається, що остання працювала у ТзОВ «Фірма верхнього одягу «Фея» та виписку з особового рахунку АТ «ПУМБ».

Також у матеріалах справи містяться документи на підтвердження належності матері позивача майна в м. Маріуполі, зокрема житлового будинку, у якому проживала вона та її родина, а також будинкова книга, яка підтверджує реєстрацію позивача та членів її сім`ї у будинку по АДРЕСА_1 .

2. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справах № 760/17232/20 (провадження № 61-15925св21) та № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч. 3 ст. 82 ЦПК України) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд у своїх позиціях дійшов висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права. Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Верховний Суд у своїх позиціях звернув увагу на те, що військова агресія та окупація Російсбкою Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Отже, Російська Феденрація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянинові України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а відшкодування моральної шкоди є одним із способів такого захисту.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема й іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Вказані факти є загально відомими, а тому не підлягає доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року дії російської федерації були визнані актом агресії, а Верховна Рада України постановою №2188-ІХ від 14 квітня 2022 року визнала дії політичного та військового керівництва російської федерації геноцидом Українського народу.

Вчинення державою актів збройної агресії не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про грубе порушення Статуту ООН та основоположних норм міжнародного права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 до початку повномасштабного вторгнення проживала у місті Маріуполі.

На момент початку широкомасштабної агресії вона перебувала разом із своєю сім`єю у місті Маріуполі, яке з перших днів вторгнення зазнавало масованих артилерійських та авіаційних обстрілів і було фактично заблоковане військами держави-агресора.

Із наданих суду доказів та пояснень позивача вбачається, що внаслідок бойових дій вона була змушена тривалий час перебувати під постійною реальною загрозою для життя і здоров`я. Внаслідок збройної агресії РФ, постійної загрози життю, примусового залишення рідного дому та проходження через принизливі процедури «фільтрації», позивачу було завдано тривалих психоемоційних переживань. Постійний стрес, перебування в зоні бойових дій без доступу до базових потреб та інформації, та переживання за своїх рідних, призвели до порушення звичного життєвого устрою та почуття страху.

Суд бере до уваги, що вимушене перебування у зоні активних бойових дій, відсутність інформації, а також необхідність евакуації із місця постійного проживання є надзвичайними обставинами, які неминуче завдають особі значних моральних страждань незалежно від того, чи підтверджуються вони медичними документами.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач була вимушена залишити своє постійне місце проживання, евакуюватися до Тернопільської області та набула статусу внутрішньо переміщеної особи.

Оцінюючи наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральною шкодою, суд виходить із того, що саме повномасштабна збройна агресія Російської Федерації, окупація міста Маріуполя, масовані обстріли цивільної інфраструктури, вимушене переміщення позивача стали безпосередньою причиною заподіяних їй душевних страждань. Відповідачем будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини або свідчили про відсутність причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, суду не надано.

Враховуючи характер та тривалість моральних страждань позивача, її вік, вимушене переселення, тривале перебування в умовах небезпеки для життя, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Разом з тим, суд не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди у сумі 900 000 грн.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із вимог статті 23 ЦК України, відповідно до яких він визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань потерпілого, тривалості негативних наслідків, інших обставин, що мають істотне значення, а також із дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує, що позивач пережила надзвичайно тяжкі життєві обставини, спричинені повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Вона перебувала у блокованому Маріуполі під постійними обстрілами, була змушена тривалий час проживати у підвалі без належних умов для існування, зазнавала постійного страху за власне життя та життя своїх близьких, була вимушена залишити місце свого постійного проживання та праці, набула статусу внутрішньо переміщеної особи та була позбавлена можливості користуватися місцем свого проживання та повернутися до нього.

Наведені обставини безумовно свідчать про заподіяння позивачу значних душевних страждань та істотних немайнових втрат, які перебувають у прямому причинному зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації.

Разом із тим, визначення розміру компенсації моральної шкоди не може бути довільним і має здійснюватися судом з урахуванням принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності. Компенсація моральної шкоди не має на меті безпідставне збагачення потерпілої особи, а повинна становити справедливу сатисфакцію за заподіяні страждання.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Тож, оцінивши всі встановлені у справі обставини у їх сукупності, характер та тривалість моральних страждань позивача, її вік, вимушене переселення, істотні зміни звичного способу життя, а також враховуючи сформовану практику національних судів у справах цієї категорії, суд дійшов висновку, що справедливим, розумним та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди у даному випадку є 200 000,00 гривень.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а в решті позовних вимог слід відмовити.

З огляду на те, що позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з Російської Федерації, в особі міністерства юстиції Російської Федерації відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 2 000,00 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути із держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 200 000 (двісті тисяч) гривень моральної шкоди.

У решті вимог позову, відмовити.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.

Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 03.11.2026.

Дані про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач:

Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації: РФ, м.Москва, вул..Житня,14, корп..1.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан

Оригінал: reyestr.court.gov.ua