Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №461/7160/26 — Галицький районний суд м. Львова

Суд: Галицький районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №461/7160/26

Суддя: Зубачик Н. Б.

Справа №461/7160/26

Провадження №2/461/4325/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Кремінець К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про зобов`язання вчинити дії –

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мацепура Валерій Степанович, звернулася до суду з позовом до Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, в якому просить зобов`язати Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Шевченка, 21, код ЄДРПОУ 02144660) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 09.09.2025 по 09.05.2026 (включно), обрахований відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 з 1992 року працювала на посаді завідувача (директора) закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області. Наказом начальника Відділу освіти Дрогобицької міської ради Львівської області від 07.06.2024 №05-02/105, на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.05.2024 у справі № 461/267/19, позивача поновлено на посаді директора зазначеного закладу з 08.12.2018. Наказом від 04.09.2025 №05-01/54 ОСОБА_1 звільнено з посади директора закладу дошкільної освіти №26 «Калинка» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 08.09.2025. При цьому, як зазначає представник позивача, відповідачем не було проведено з нею повного розрахунку при звільненні, зокрема не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки та допомогу на оздоровлення, передбачену ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту», за період з 08.12.2018 по 07.06.2025. Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2026 у справі №461/10258/25 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області нарахувати і виплатити їй зазначені виплати. На виконання вказаного рішення 07.08.2026 відповідачем частково виплачено позивачу кошти в сумі 20 399,43 грн. Представник вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 своєчасно проведений не був, а належні їй виплати здійснено із затримкою, вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України. З огляду на те, що спірні правовідносини виникли після набрання чинності Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022, зазначає про необхідність застосування ст. 117 КЗпП України в редакції цього Закону, якою передбачено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відтак, просить зобов`язати Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 09.09.2025 по 09.05.2026 включно, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11.09.2026 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні).

09.10.2026 начальник Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Шев`як П. подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що 08.09.2025 ОСОБА_1 було звільнено з роботи та проведено з нею остаточний розрахунок, зокрема виплачено грошову компенсацію за 9 днів невикористаної основної відпустки та щорічну винагороду в розмірі 10 відсотків від посадового окладу. При цьому позивач була письмово повідомлена про нараховані та виплачені їй суми, що підтверджується відповідним актом. Також представник відповідача звертає увагу, що питання виплати позивачці заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2018 по 07.06.2024 вже було предметом судового розгляду у справі №461/267/19, за результатами якого постановою Львівського апеляційного суду від 24.02.2025 з відповідача стягнуто 112 050,84 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. моральної шкоди. Зазначені суми виплачено позивачці на виконання судового рішення. Крім того, представник зазначає, що 08.12.2025 позивачка звернулася до суду з окремим позовом про стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки та допомоги на оздоровлення за період з 08.12.2018 по 07.06.2025. На виконання заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2026 у справі №461/10258/25 07.08.2026 позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку та допомогу на оздоровлення в повному обсязі, а саме 20 399,64 грн. Твердження позивача про часткову виплату зазначених сум відповідач вважає такими, що не відповідають дійсності. Окремо наголошує на пропуску позивачем встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, оскільки перебіг такого строку у спорах щодо виплати належних працівникові сум при звільненні починається з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. На його думку, позивач була обізнана про проведений із нею розрахунок ще 08.09.2025, однак своєчасно за судовим захистом не звернулася та клопотання про поновлення строку відповідно до статті 234 КЗпП України не заявила. Також вважає заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за шість місяців явно завищеним і непропорційним сумі заборгованості, яка становила 20 399,64 грн. З огляду на викладене представник вважає, що позивачу було виплачено належні суми при звільненні, а решту спірних виплат здійснено на виконання судового рішення, позивачем пропущено строк звернення до суду, а заявлений розмір відшкодування є неспівмірним із сумою заборгованості. У зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.10.2026 розгляд справи відкладено та надано позивачу час подати відповідь на відзив.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Виклик сторін до суду був здійснений шляхом скерування судових повісток на їх поштову та електронну адреси, а також через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Галицького районного суду м. Львова).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що наказом від 04.09.2025 №05-01/54 ОСОБА_1 звільнено з посади директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області 08.09.2025 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 08.09.2025. Крім того, наказано т.в.о. головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти (С. Клонцак) виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 9 к.д. невикористаної щорічної відпусти та виплатити щорічну винагороду у розмірі 10% від посадового окладу /а.с.21/.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою цієї статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, наведеною нормою передбачено обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток у разі затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні, а встановлена відповідальність має на меті захист майнових прав працівника та забезпечення своєчасного отримання ним усіх належних виплат.

Водночас судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 08.09.2025 відповідачем не було нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати), що виплачується при наданні щорічної відпустки, відповідно до частини 1 статті 57 Закону України «Про освіту» за період з 08 грудня 2018 року по 07 червня 2025 року.

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2026 у цивільній справі №461/10258/25 позов ОСОБА_1 до Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області - задоволено, зобов`язано Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки та допомоги на оздоровлення, що виплачується при наданні щорічної відпустки, відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту», за період з 08.12.2018 по 07.06.2025 /а.с.9-14/.

На виконання заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2026 у цивільній справі №461/10258/25, Управлінням освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області 07.08.2026 виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки та допомоги на оздоровлення в сумі 20399,43 грн. /а.с.16/.

Таким чином, судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачкою в частині виплати всіх належних їй при звільненні сум відповідачем проведено лише 07.08.2026, тобто майже через одинадцять місяців після звільнення.

При цьому суд враховує, що сам факт наявності спору між сторонами щодо розміру належних позивачці при звільненні виплат не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки частиною другою цієї статті прямо передбачено можливість покладення на роботодавця такого обов`язку у випадку вирішення спору на користь працівника.

У цьому випадку спір щодо належності позивачці компенсації за невикористані дні відпустки та допомоги на оздоровлення вирішено на її користь, що підтверджується заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2026 у справі №461/10258/25.

Відтак, оскільки зазначені виплати належали позивачці у зв`язку з припиненням трудових відносин, однак не були виплачені їй у день звільнення, суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для покладення на відповідача обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата належних позивачці сум на виконання судового рішення виключає можливість застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки виконання судового рішення про виплату заборгованості не змінює факту порушення роботодавцем установленого законом строку проведення остаточного розрахунку при звільненні та не звільняє його від обов`язку компенсувати працівникові наслідки такої затримки.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Як встановлено судом, 08.09.2025 відповідачем було проведено виплату лише окремих сум, передбачених наказом про звільнення, тоді як належні позивачу компенсація за невикористані дні відпустки та допомога на оздоровлення виплачені лише 07.08.2026.

Таким чином, письмове повідомлення про нараховані та виплачені позивачу суми станом на 08.09.2025 не може свідчити про проведення з нею повного остаточного розрахунку, оскільки воно стосувалося лише фактично нарахованих та виплачених на той час сум і не підтверджувало виконання відповідачем у повному обсязі обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку розпочався після фактичної виплати належних позивачці сум 07.08.2026.

Оскільки з даним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у вересні 2026 року, тобто в межах тримісячного строку з дня фактичного проведення остаточного розрахунку, суд вважає, що такий строк позивачем не пропущено.

Відтак, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Водночас суд враховує, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, якою встановлено обмеження періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.

Оскільки позивачку звільнено 08.09.2025, тобто після набрання чинності зазначеним Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення таких правовідносин.

При цьому позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 09.09.2025 по 09.05.2026. Однак такий період перевищує встановлене законом шестимісячне обмеження.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визначити період, за який підлягає нарахуванню та виплаті середній заробіток, у межах шести місяців, а саме з 09.09.2025 по 09.03.2026 включно.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25), відповідно до якої встановлене статтею 117 КЗпП України шестимісячне обмеження є максимальною межею відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання щодо співмірності розміру відшкодування, суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, відповідно до яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має компенсаційний характер, а тому при визначенні його розміру необхідно дотримуватися принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому суд бере до уваги розмір невиплачених позивачці при звільненні сум, тривалість затримки їх виплати, характер допущеного відповідачем порушення, а також те, що остаточний розрахунок було проведено лише після ухвалення судового рішення у справі №461/10258/25.

Суд враховує, що невиплата належних позивачці сум не була усунута відповідачем добровільно після звільнення, а їх виплата відбулася лише після судового захисту порушених трудових прав позивачки. При цьому відповідач не навів переконливих обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного проведення повного розрахунку.

За встановлених обставин суд вважає, що застосування передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування за шестимісячний період відповідає характеру допущеного відповідачем порушення та забезпечує належний баланс інтересів сторін трудових правовідносин.

У відповідності до вимог ст.ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування – це процесуальний обов`язок суду.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року в справі №127/13957/16-ц (провадження № 61-26417св18) викладена правова позиція, що «за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2025 по 09.03.2026 включно.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню відповідачем відповідно до зазначеного Порядку №100.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивач в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 та п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з цим позовом звільнена від сплати судового збору, в такому разі судовий збір по справі необхідно стягнути з відповідача у дохід держави.

Відтак, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий у розмірі 1331,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Зобов`язати Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 09.09.2025 по 09.03.2026 включно, обрахований відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області користь держави судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, ЄДРПОУ 02144660, адреса: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Шевченка, буд. 21.

Суддя Зубачик Н.Б.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua