Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №201/13436/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Суд: Соборний районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №201/13436/26

Суддя: Федоріщев С. С.

Справа № 201/13436/26

Провадження № 2/201/7231/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, –

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що 13 травня 2019 року між ним та Відповідачкою укладено шлюб, який зареєстрований Виконавчим комітетом Жовтанецької сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, про що складено актовий запис № 10. Сторони мають спільну дитину — сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставами для розірвання шлюбу Позивач зазначив поступове погіршення сімейних відносин через різні погляди на сімейне життя, розподіл обов`язків, взаємну відповідальність подружжя та підходи до виховання сина. Ці суперечності загострилися після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. На той час сторони проживали в Київській області, яка з перших днів війни опинилася в зоні безпосередньої небезпеки. Через реальну загрозу життю та здоров`ю сім`я була вимушена терміново виїхати до м. Львова, а згодом, у зв`язку з працевлаштуванням Позивача, переїхала до м. Дніпра. Постійний страх, вимушені переїзди, побутові та матеріальні труднощі не об`єднали сім`ю, а навпаки, загострили наявні суперечності. За твердженням Позивача, Відповідачка тривалий час перебувала у стані нервового та емоційного напруження, що призводило до конфліктів і робило спільне життя дедалі складнішим. Спроби зберегти сім`ю результату не дали. З січня 2026 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Деякий час після цього сторони вимушено проживали в одному помешканні, однак таке проживання мало лише побутовий характер, а згодом вони роз`їхалися. Спільного господарства та сімейного бюджету сторони не мають, подружніх відносин не підтримують. Позивач вважає подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливими, а надання строку для примирення — недоцільним. Щодо місця проживання дитини Позивач зазначив, що з моменту припинення спільного проживання сторін син постійно проживає разом із ним. Позивач щоденно забезпечує сина харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням, організовує його побут, навчання, дозвілля та розвиток. Для дитини створені належні житлово-побутові умови, зокрема окреме місце для сну, відпочинку, навчання та зберігання особистих речей. Позивач є самозайнятою особою, має постійний дохід, достатній для утримання дитини, веде здоровий спосіб життя, не має судимості, не зловживає алкогольними напоями та не вживає наркотичних засобів. Водночас Відповідачка після припинення спільного проживання не бере систематичної та повноцінної участі в житті дитини: особисті зустрічі із сином не відбуваються, постійного спілкування з ним вона не підтримує, а телефонні дзвінки мають поодинокий характер. Офіційного місця роботи Відповідачка не має, а зі слів самої Відповідачки, вона має намір найближчим часом виїхати до Італії з метою працевлаштування та подальшого проживання за кордоном.

Позивач просив розірвати шлюб та визначити місце проживання сина разом із ним як із батьком, який самостійно виховує та утримує дитину, та 28 вересня 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, 24 вересня 2026 року подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, у якій зазначила, що проти розірвання шлюбу не заперечує, а питання визначення місця проживання дитини просила вирішити з урахуванням установлених у справі обставин та на розсуд суду. До заяви Відповідачка додала письмові пояснення щодо позовних вимог, з яких вбачається, що шлюбні відносини сторін фактично припинені, вони проживають окремо, спільного господарства та сімейного бюджету не мають, а син після припинення спільного проживання залишився проживати з Позивачем. Як зазначає Відповідачка, відносини між подружжям погіршувалися поступово впродовж останніх років через розбіжність поглядів на сімейне життя, розподіл обов`язків, подальші плани та окремі питання виховання сина. Після народження дитини її емоційне навантаження суттєво зросло, посилилося відчуття тривоги за здоров`я, безпеку та майбутнє сина. Особливо складним періодом для сім`ї став початок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Зокрема, на той час сторони проживали в Київській області, яка з перших днів війни опинилася в зоні активних бойових дій та наступу російських військ. Через реальну загрозу життю і здоров`ю сім`я була вимушена терміново залишити місце проживання, переїхати спочатку до м. Львова, а згодом — до м. Дніпра, де Позивач знайшов роботу. Хоча після переїзду умови життя стали безпечнішими, психологічна напруга, зі слів Відповідачки, повністю не зникла, оскільки м. Дніпро неодноразово зазнавало ракетних ударів та атак безпілотних літальних апаратів. Вимушені переїзди, накопичена втома та необхідність постійно пристосовуватися до нових обставин вплинули на її психоемоційний стан: з`явилися підвищена тривожність, емоційна нестабільність, дратівливість, проблеми зі сном та пригнічений стан. Відповідачка зазначає, що в окремі періоди їй було складно контролювати власні емоції, приділяти дитині стільки уваги, скільки та потребувала, і підтримувати вдома спокійну атмосферу. Конфлікти між подружжям частішали, і вони емоційно віддалялися один від одного. На теперішній час, за поясненнями Відповідачки, вона будує окреме життя, має нові особисті стосунки, з якими пов`язує подальші плани, не має постійного стабільного доходу та перебуває в пошуку роботи, а її житлові, матеріальні й побутові умови ще не набули належної стабільності. Її спілкування із сином стало нерегулярним, між ними стало складніше знаходити взаєморозуміння, а відновити попередній емоційний контакт їй на цей час не вдається. Відповідачка визнає, що не може запропонувати синові більш стабільних умов проживання, ніж ті, які він має разом із батьком. З урахуванням цього на даний час вона не має ні можливості, ні бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином і вважає, що ці обов`язки найкраще виконуватиме його батько. При цьому Відповідачка зазначає, що претензій до Позивача як до батька дитини не має. Позивач постійно перебуває поруч із сином, забезпечує його повсякденний догляд, харчування, одяг, побутові потреби, лікування, навчання та дозвілля, турботливо ставиться до дитини, має постійний стабільний дохід і можливість приділяти синові необхідний час. Між батьком і сином сформувався сталий повсякденний зв`язок, дитина звикла до батька та сформованого порядку життя. Відповідачка вважає неправильним змінювати усталений порядок життя ОСОБА_4 і не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, доходить такого висновку.

Судом встановлено, що 13 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Виконавчим комітетом Жовтанецької сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, актовий запис № 10. Сторони мають спільну дитину — сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , а також копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28 травня 2020 року, у якому батьками дитини зазначені сторони у справі.

Позивач разом із сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди житла, доданою до позовної заяви, а також письмовими характеристиками. Відповідачка проживає окремо, в іншій області.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а також письмові пояснення щодо позовних вимог. З них вбачається, що шлюбні відносини сторін фактично припинені, вони проживають окремо, спільного господарства та сімейного бюджету не мають, а син після припинення спільного проживання залишився проживати з Позивачем.

Як зазначає Відповідачка, відносини між подружжям погіршувалися поступово впродовж останніх років через розбіжність поглядів на сімейне життя, розподіл обов`язків, подальші плани та окремі питання виховання сина. Після народження дитини її емоційне навантаження суттєво зросло, посилилося відчуття тривоги за здоров`я, безпеку та майбутнє сина. Особливо складним періодом для сім`ї став початок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Зокрема, на той час сторони проживали в Київській області, яка з перших днів війни опинилася в зоні активних бойових дій та наступу російських військ. Через реальну загрозу життю і здоров`ю сім`я була вимушена терміново залишити місце проживання, переїхати спочатку до м. Львова, а згодом — до м. Дніпра, де Позивач знайшов роботу. Хоча після переїзду умови життя стали безпечнішими, психологічна напруга, зі слів Відповідачки, повністю не зникла, оскільки м. Дніпро неодноразово зазнавало ракетних ударів та атак безпілотних літальних апаратів. Вимушені переїзди, накопичена втома та необхідність постійно пристосовуватися до нових обставин вплинули на її психоемоційний стан: з`явилися підвищена тривожність, емоційна нестабільність, дратівливість, проблеми зі сном та пригнічений стан. Відповідачка зазначає, що в окремі періоди їй було складно контролювати власні емоції, приділяти дитині стільки уваги, скільки та потребувала, і підтримувати вдома спокійну атмосферу. Конфлікти між подружжям частішали, і вони емоційно віддалялися один від одного. На теперішній час, за поясненнями Відповідачки, вона будує окреме життя, має нові особисті стосунки, з якими пов`язує подальші плани, не має постійного стабільного доходу та перебуває в пошуку роботи, а її житлові, матеріальні й побутові умови ще не набули належної стабільності. Її спілкування із сином стало нерегулярним, між ними стало складніше знаходити взаєморозуміння, а відновити попередній емоційний контакт їй на цей час не вдається. Відповідачка визнає, що не може запропонувати синові більш стабільних умов проживання, ніж ті, які він має разом із батьком. З урахуванням цього на даний час вона не має ні можливості, ні бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином і вважає, що ці обов`язки найкраще виконуватиме його батько. При цьому Відповідачка зазначає, що претензій до Позивача як до батька дитини не має. Позивач постійно перебуває поруч із сином, забезпечує його повсякденний догляд, харчування, одяг, побутові потреби, лікування, навчання та дозвілля, турботливо ставиться до дитини, має постійний стабільний дохід і можливість приділяти синові необхідний час. Між батьком і сином сформувався сталий повсякденний зв`язок, дитина звикла до батька та сформованого порядку життя.

Відповідачка вважає неправильним змінювати усталений порядок життя ОСОБА_4 і не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком.

Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили сімейні відносини та не мають наміру їх відновлювати. Відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу, а також погоджується з тим, що після розірвання шлюбу малолітній син сторін залишиться проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини вона не має бажання та можливості брати участь у вихованні, утриманні та повсякденному догляді за дитиною.

Надаючи оцінку доводам сторін та встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування до шлюбу не допускається. Це положення відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю та користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання. Добровільність є однією з основних засад шлюбу, а його розірвання засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).

За положеннями ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що з січня 2026 року подружні відносини між сторонами фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть, проживають окремо, і жоден із них не має наміру відновлювати сім`ю. Відповідачка проти розірвання шлюбу не заперечує. Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не вбачає, оскільки за встановлених обставин це не сприятиме збереженню сім`ї. Беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.

Разом із тим із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо подальшого місця проживання їхнього малолітнього сина. На момент розгляду справи дитина вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, виховання, розвитку та повсякденного догляду. Відповідачка вимог щодо проживання сина з нею не заявляє і в поясненнях прямо зазначає, що не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з ч. 2 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях і рішеннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 наголошено, що під час вирішення питання про місце проживання дитини суд повинен оцінювати всі об`єктивні обставини та наявні докази в їх сукупності, зокрема ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, характер взаємовідносин між дитиною та кожним із батьків, фактичне середовище життя дитини, умови її проживання і виховання, психоемоційний стан та інші істотні обставини.

Важливою складовою забезпечення найкращих інтересів дитини є збереження стабільності її життєвого середовища, зокрема звичного місця проживання, побуту, режиму життя, кола спілкування та сформованого емоційного зв`язку з особою, яка здійснює повсякденний догляд.

Саме по собі проживання дитини з одним із батьків не є безумовною підставою для визначення її місця проживання з ним. Водночас тривалість такого проживання, адаптація дитини до сформованого середовища, належне забезпечення її потреб, відчуття безпеки та відсутність негативних чинників є істотними критеріями для вирішення цього питання. Безпідставна зміна усталеного місця проживання дитини, яка адаптована до сформованого середовища та забезпечена належним доглядом і вихованням, може суперечити її найкращим інтересам.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 725/5332/25 зазначив, що саме по собі проживання дитини з одним із батьків не підтверджує її одноосібного виховання цим із батьків. Висновок про фактичне самостійне здійснення виховання та утримання має ґрунтуватися на оцінці реальної участі кожного з батьків у житті дитини та сукупності належних доказів.

У справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення Позивачем виховання та утримання сина ґрунтується не лише на факті їхнього спільного проживання. Судом установлено, що Позивач особисто та постійно здійснює повсякденний догляд за сином, займається його вихованням, забезпечує житлом, харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням, дозвіллям та іншими необхідними для життя і розвитку засобами, а також самостійно вирішує поточні питання, пов`язані зі здоров`ям і розвитком дитини.

Зазначені обставини підтверджуються договором оренди житла, а також письмовими характеристиками, складеними сусідами, щодо спільного проживання Позивача з дитиною, окремого проживання Відповідачки та фактичного самостійного здійснення батьком повсякденного догляду, виховання й утримання сина. З характеристик вбачається, що ОСОБА_4 фактично постійно перебуває разом із батьком, який щоденно займається дитиною, забезпечує її харчування, одяг, побутові потреби, організовує дозвілля, дбає про здоров`я, розвиток та виховання сина. Позивач відповідально ставиться до виконання батьківських обов`язків, дитина завжди охайна, доглянута, належним чином одягнена відповідно до пори року та забезпечена всім необхідним. Між батьком і сином існують близькі, теплі та довірливі відносини, ОСОБА_4 прив`язаний до батька, почувається поруч із ним спокійно та впевнено. Батько створив для дитини належні умови проживання, забезпечує стабільний побут та постійний догляд. Обставин, які б негативно характеризували Позивача як батька, не спостерігалося.

Водночас із цих характеристик вбачається, що мати дитини разом із ними не проживає, фактично не бере систематичної участі в повсякденному житті сина, особисті зустрічі матері з ОСОБА_4 практично не відбуваються у зв`язку з її проживанням в іншій області, регулярного телефонного спілкування з дитиною вона не підтримує, систематично не цікавиться її повсякденним життям, здоров`ям, вихованням та розвитком, матеріальної допомоги на утримання дитини фактично не надає.

Такі обставини узгоджуються і з письмовими поясненнями самої Відповідачки, яка визнає, що саме Позивач постійно перебуває поруч із сином, забезпечує його повсякденний догляд, харчування, одяг, побутові потреби, лікування, навчання та дозвілля, відповідально виконує батьківські обов`язки та має постійний стабільний дохід, а також визнає власне окреме проживання, відсутність постійного стабільного доходу, нерегулярність спілкування із сином і неможливість відновити з ним попередній емоційний контакт, відсутність можливості й бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином. Ці обставини узгоджуються і з доводами Позивача про те, що особисті зустрічі матері із сином не відбуваються, а телефонні дзвінки мають поодинокий характер.

За таких обставин суд доходить висновку про тривалу фактичну неучасть Відповідачки у повсякденному вихованні та утриманні сина, унаслідок чого основний обсяг батьківських обов`язків фактично самостійно виконує Позивач. Така фактична поведінка Відповідачки свідчить про її самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Вона ухиляється від належного утримання дитини, від участі в її вихованні та від забезпечення її фізичного, морального й емоційного розвитку, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Установлення зазначених обставин не означає припинення або обмеження батьківських прав та обов`язків Відповідачки і не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо дитини.

Відповідачка не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком, не заявляє вимог щодо передачі дитини їй та не наводить обставин, які могли б свідчити про несприятливість проживання дитини разом із Позивачем. Навпаки, у своїх поясненнях вона позитивно характеризує Позивача як батька.

Відсутність заперечень Відповідачки не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявленої вимоги, оцінити надані докази в їх сукупності та встановити, чи відповідає проживання дитини разом із батьком її найкращим інтересам.

Ураховуючи фактичне проживання дитини разом із батьком, вік дитини, її особисту прихильність до батька та сформований між ними тісний емоційний зв`язок, фактичне самостійне здійснення Позивачем повсякденного виховання, догляду й утримання сина, тривалу неучасть Відповідачки в його житті та відсутність з її боку заперечень, суд доходить висновку, що місце проживання ОСОБА_4 слід визначити разом із батьком.

Таке вирішення питання не припиняє та не обмежує батьківських прав і обов`язків Відповідачки, не позбавляє її права й обов`язку брати участь у вихованні та утриманні сина, спілкуватися з ним і підтримувати належний особистий зв`язок (ст. 157 СК України). Позивач, разом із яким проживатиме дитина, не має права перешкоджати Відповідачці у спілкуванні з сином та участі в його вихованні, якщо таке спілкування не суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 та 89 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оцінивши надані учасниками справи докази окремо та в їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що після припинення сімейних відносин син сторін залишився проживати разом із батьком, який фактично самостійно здійснює його повсякденне виховання, догляд та утримання, забезпечує потреби дитини і створив належні та стабільні умови для її проживання й розвитку, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, сплачений Позивачем судовий збір у розмірі 2 662,40 грн підлягає стягненню з Відповідачки на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 104, 105, 110, 112, 141, 150, 157, 160, 161 СК України, статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 247, 259, 263–265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд —

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрований 13 травня 2019 року Виконавчим комітетом Жовтанецької сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, актовий запис № 10, — розірвати.

Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), який самостійно виховує та утримує дитину.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев

Оригінал: reyestr.court.gov.ua