Суд: Соборний районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 11 жовтня 2026 р.
Справа: №201/13834/26
Суддя: Федоріщев С. С.
Справа № 201/13834/26
Провадження № 2/201/7417/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,
при секретарі Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, –
ВСТАНОВИВ:
10 вересня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що 21 вересня 2013 року між ним та Відповідачкою укладено шлюб, який зареєстрований Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, про що складено актовий запис № 929. Сторони мають спільну дитину — сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставами для розірвання шлюбу Позивач зазначив, що після укладення шлюбу сторони проживали однією сім`єю в м. Донецьку, однак у 2014 році через збройний конфлікт були вимушені залишити рідне місто та переїхати до м. Бердянська, а після народження сина, у зв`язку з працевлаштуванням Позивача, — до м. Дніпра. Згодом сімейні відносини почали погіршуватися через різні погляди на сімейне життя, розподіл обов`язків, взаємну відповідальність подружжя, ведення побуту та підходи до виховання сина. Початок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України у лютому 2022 року, постійна небезпека, повітряні тривоги, загроза ракетних обстрілів, побутові та матеріальні труднощі ще більше загострили наявні суперечності. За твердженням Позивача, Відповідачка тривалий час перебувала у стані нервового та емоційного напруження, що призводило до конфліктів і робило спільне життя дедалі складнішим. Спроби зберегти сім`ю результату не дали. З січня 2026 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Деякий час після цього сторони вимушено проживали в одному помешканні, однак таке проживання мало лише формальний і побутовий характер, а згодом вони роз`їхалися. Спільного господарства та сімейного бюджету сторони не мають, подружніх відносин не підтримують. Позивач вважає подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливими, а надання строку для примирення — недоцільним. Щодо місця проживання дитини Позивач зазначив, що з моменту припинення спільного проживання сторін син постійно проживає разом із ним. Позивач щоденно забезпечує сина харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням, організовує його побут, навчання, дозвілля та розвиток. Для дитини створені належні житлово-побутові умови, зокрема окреме місце для сну, відпочинку, навчання та зберігання особистих речей. Позивач є самозайнятою особою, має постійний дохід, достатній для утримання дитини, веде здоровий спосіб життя, не має судимості та має можливість особисто займатися вихованням і розвитком сина. Водночас Відповідачка після припинення спільного проживання не бере систематичної та повноцінної участі в житті дитини: особисті зустрічі із сином не відбуваються, постійного спілкування з ним вона не підтримує, а телефонні дзвінки мають поодинокий характер. Офіційного місця роботи Відповідачка не має, а зі слів самої Відповідачки, вона має намір найближчим часом виїхати за межі України та надалі проживати в Італії. Позивач просив розірвати шлюб та визначити місце проживання сина разом із ним як із батьком, який самостійно виховує та утримує дитину.
Позивач подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі та письмові пояснення, у яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачка подала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, у якій зазначила, що проти розірвання шлюбу не заперечує, а питання визначення місця проживання сина просила вирішити на розсуд суду з урахуванням поданих нею пояснень. До заяви Відповідачка додала письмові пояснення щодо позовних вимог. З них вбачається, що з січня 2026 року шлюбні відносини сторін фактично припинені, спільного господарства та бюджету вони не мають. Певний час після цього сторони ще вимушено проживали в одному помешканні, однак згодом остаточно роз`їхалися: Відповідачка фактично проживає в м. Житомирі, а син залишився проживати з Позивачем. Як зазначає Відповідачка, після укладення шлюбу сторони проживали в м. Донецьку, у 2014 році через воєнні події були змушені переїхати до м. Бердянська, а після народження сина — до м. Дніпра. Протягом останніх років відносини між подружжям поступово погіршувалися через розбіжність поглядів на сімейне життя, розподіл обов`язків, взаємну відповідальність, ведення побуту та окремі питання виховання сина. Особливо складним періодом став початок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну: постійна небезпека, повітряні тривоги, загроза обстрілів, невизначеність щодо майбутнього, побутові та матеріальні труднощі створювали значне психологічне й емоційне навантаження і посилювали наявні непорозуміння. Спроби відновити нормальні подружні відносини результату не дали. На теперішній час, за поясненнями Відповідачки, вона окремо від Позивача вирішує питання свого подальшого проживання та особистого життя, не має офіційного місця роботи, у зв`язку з пережитими обставинами та емоційним навантаженням отримує психологічну підтримку, а також планує найближчим часом виїхати за межі України та налагоджувати життя в Італії. Її життєві обставини ще перебувають у процесі формування та не мають стабільності. Особисте спілкування із сином не є регулярним, і Відповідачка усвідомлює, що його недостатньо. Вона визнає, що на цьому етапі не має можливості забезпечити синові більш стабільних умов проживання, ніж ті, які він має разом із батьком. З урахуванням цього на даний час вона не має ні можливості, ні бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином і вважає, що ці обов`язки найкраще виконуватиме його батько. При цьому Відповідачка зазначає, що саме Позивач здійснює основний щоденний догляд за сином, забезпечує його побутові потреби, харчування, навчання, лікування, дозвілля та матеріальне утримання. Між батьком і сином склалося тісне повсякденне взаєморозуміння, дитина має звичне оточення та сформований порядок життя, а постійні зміни місця проживання та звичного середовища не принесуть їй користі. З огляду на це Відповідачка не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, доходить такого висновку.
Судом встановлено, що 21 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 929. Сторони мають спільну дитину — сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , а також копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Бердянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 09 грудня 2016 року, актовий запис № 86, у якому батьками дитини зазначені сторони у справі.
Позивач разом із сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить Позивачу на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 жовтня 2020 року. Факт проживання дитини разом із Позивачем підтверджується також письмовими характеристиками. Відповідачка зареєстрована за тим самим місцем реєстрації, однак фактично проживає окремо, у м. Житомирі, та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
Згідно з довідкою про проходження психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин, від 04 вересня 2026 року, психіатричні протипоказання, зокрема спричинені вживанням психоактивних речовин, у Позивача для виконання діяльності з опіки та піклування відсутні.
Відповідачка в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а також письмові пояснення щодо позовних вимог. З них вбачається, що з січня 2026 року шлюбні відносини сторін фактично припинені, спільного господарства та бюджету вони не мають. Певний час після цього сторони ще вимушено проживали в одному помешканні, однак згодом остаточно роз`їхалися: Відповідачка фактично проживає в м. Житомирі, а син залишився проживати з Позивачем. Як зазначає Відповідачка, після укладення шлюбу сторони проживали в м. Донецьку, у 2014 році через воєнні події були змушені переїхати до м. Бердянська, а після народження сина — до м. Дніпра. Протягом останніх років відносини між подружжям поступово погіршувалися через розбіжність поглядів на сімейне життя, розподіл обов`язків, взаємну відповідальність, ведення побуту та окремі питання виховання сина. Особливо складним періодом став початок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну: постійна небезпека, повітряні тривоги, загроза обстрілів, невизначеність щодо майбутнього, побутові та матеріальні труднощі створювали значне психологічне й емоційне навантаження і посилювали наявні непорозуміння. Спроби відновити нормальні подружні відносини результату не дали. На теперішній час, за поясненнями Відповідачки, вона окремо від Позивача вирішує питання свого подальшого проживання та особистого життя, не має офіційного місця роботи, у зв`язку з пережитими обставинами та емоційним навантаженням отримує психологічну підтримку, а також планує найближчим часом виїхати за межі України та налагоджувати життя в Італії. Її життєві обставини ще перебувають у процесі формування та не мають стабільності. Особисте спілкування із сином не є регулярним, і Відповідачка усвідомлює, що його недостатньо. Вона визнає, що на цьому етапі не має можливості забезпечити синові більш стабільних умов проживання, ніж ті, які він має разом із батьком. З урахуванням цього на даний час вона не має ні можливості, ні бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином і вважає, що ці обов`язки найкраще виконуватиме його батько. При цьому Відповідачка зазначає, що саме Позивач здійснює основний щоденний догляд за сином, забезпечує його побутові потреби, харчування, навчання, лікування, дозвілля та матеріальне утримання. Між батьком і сином склалося тісне повсякденне взаєморозуміння, дитина має звичне оточення та сформований порядок життя, а постійні зміни місця проживання та звичного середовища не принесуть їй користі.
З огляду на це Відповідачка не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком.
Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили сімейні відносини та не мають наміру їх відновлювати. Відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу. Щодо місця проживання дитини відповідачка поклалася на розсуд суду, проте фактично погоджується з тим, що після розірвання шлюбу малолітній син сторін залишиться проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини вона не має бажання та можливості брати участь у вихованні, утриманні та повсякденному догляді за дитиною.
Надаючи оцінку доводам сторін та встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування до шлюбу не допускається.
Це положення відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю та користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання. Добровільність є однією з основних засад шлюбу, а його розірвання засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
За положеннями ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що з січня 2026 року подружні відносини між сторонами фактично припинені, спільного господарства вони не ведуть, проживають у різних містах, і жоден із них не має наміру відновлювати сім`ю. Відповідачка проти розірвання шлюбу не заперечує. Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не вбачає, оскільки за встановлених обставин це не сприятиме збереженню сім`ї. Беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Разом із тим із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо подальшого місця проживання їхнього малолітнього сина. На момент розгляду справи дитина вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, виховання, розвитку та повсякденного догляду. Відповідачка вимог щодо проживання сина з нею не заявляє і в поясненнях прямо зазначає, що не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із батьком.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з ч. 2 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях і рішеннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.
У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 наголошено, що під час вирішення питання про місце проживання дитини суд повинен оцінювати всі об`єктивні обставини та наявні докази в їх сукупності, зокрема ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, характер взаємовідносин між дитиною та кожним із батьків, фактичне середовище життя дитини, умови її проживання і виховання, психоемоційний стан та інші істотні обставини.
Важливою складовою забезпечення найкращих інтересів дитини є збереження стабільності її життєвого середовища, зокрема звичного місця проживання, побуту, режиму життя, кола спілкування та сформованого емоційного зв`язку з особою, яка здійснює повсякденний догляд.
Саме по собі проживання дитини з одним із батьків не є безумовною підставою для визначення її місця проживання з ним. Водночас тривалість такого проживання, адаптація дитини до сформованого середовища, належне забезпечення її потреб, відчуття безпеки та відсутність негативних чинників є істотними критеріями для вирішення цього питання. Безпідставна зміна усталеного місця проживання дитини, яка адаптована до сформованого середовища та забезпечена належним доглядом і вихованням, може суперечити її найкращим інтересам.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 725/5332/25 зазначив, що саме по собі проживання дитини з одним із батьків не підтверджує її одноосібного виховання цим із батьків.
Висновок про фактичне самостійне здійснення виховання та утримання має ґрунтуватися на оцінці реальної участі кожного з батьків у житті дитини та сукупності належних доказів.
У справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення Позивачем виховання та утримання сина ґрунтується не лише на факті їхнього спільного проживання. Судом установлено, що Позивач особисто та постійно здійснює повсякденний догляд за сином, займається його вихованням, забезпечує житлом, яке належить йому на праві власності, харчуванням, одягом, навчанням, медичним обслуговуванням, дозвіллям та іншими необхідними для життя і розвитку засобами, а також самостійно вирішує поточні питання, пов`язані зі здоров`ям, навчанням і розвитком дитини. Відсутність у Позивача психіатричних протипоказань для діяльності з опіки та піклування підтверджена відповідною довідкою.
Зазначені обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також письмовими характеристиками щодо спільного проживання Позивача з дитиною, окремого проживання Відповідачки та фактичного самостійного здійснення батьком повсякденного догляду, виховання й утримання сина. З характеристик вбачається, що дитина постійно перебуває разом із батьком, який самостійно вирішує питання, пов`язані з її харчуванням, одягом, побутом, станом здоров`я, лікуванням, навчанням, дозвіллям та розвитком, відповідально ставиться до виконання батьківських обов`язків, уважний до сина та приділяє йому достатньо часу. Дитина охайна, доглянута, належним чином одягнена та забезпечена всім необхідним, а батько приділяє увагу її розвитку, поведінці, навчанню, дозвіллю та емоційному стану. Між батьком і сином сформувалися близькі, теплі та довірливі відносини, дитина прив`язана до батька та спокійно почувається поруч із ним. За місцем проживання для дитини створені належні житлово-побутові умови. Обставин, які б негативно характеризували Позивача як батька, не спостерігалося.
Водночас із цих характеристик вбачається, що мати дитини разом із нею постійно не проживає та щоденного догляду за сином не здійснює, а основний обсяг обов`язків, пов`язаних із повсякденним життям дитини, її вихованням, утриманням, лікуванням, харчуванням, побутом, навчанням та розвитком, фактично забезпечує батько.
Такі обставини узгоджуються і з письмовими поясненнями самої Відповідачки, яка визнає, що саме Позивач здійснює основний щоденний догляд за сином та його матеріальне утримання, а також визнає власне окреме проживання в іншому місті, відсутність офіційного місця роботи, нерегулярність спілкування із сином, намір виїхати за кордон, відсутність можливості й бажання здійснювати повсякденне виховання, утримання та догляд за сином. Ці обставини узгоджуються і з доводами Позивача про те, що особисті зустрічі матері із сином не відбуваються, а телефонні дзвінки мають поодинокий характер.
За таких обставин суд доходить висновку про тривалу фактичну неучасть Відповідачки у повсякденному вихованні та утриманні сина, унаслідок чого основний обсяг батьківських обов`язків фактично самостійно виконує Позивач. Така фактична поведінка Відповідачки свідчить про її самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Вона ухиляється від належного утримання дитини, від участі в її вихованні та від забезпечення її фізичного, морального й емоційного розвитку, що не відповідає найкращим інтересам дитини.
Установлення зазначених обставин не означає припинення або обмеження батьківських прав та обов`язків Відповідачки і не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо дитини.
Відповідачка не заперечує проти визначення місця проживання сина разом із батьком, не заявляє вимог щодо передачі дитини їй та не наводить обставин, які могли б свідчити про несприятливість проживання дитини разом із Позивачем.
Відсутність заперечень Відповідачки не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявленої вимоги, оцінити надані докази в їх сукупності та встановити, чи відповідає проживання дитини разом із батьком її найкращим інтересам.
Ураховуючи фактичне проживання дитини разом із батьком, вік дитини, її особисту прихильність до батька та сформований між ними тісний емоційний зв`язок, фактичне самостійне здійснення Позивачем повсякденного виховання, догляду й утримання сина, тривалу неучасть Відповідачки в його житті та відсутність з її боку заперечень, суд доходить висновку, що місце проживання ОСОБА_4 слід визначити разом із батьком.
Таке вирішення питання не припиняє та не обмежує батьківських прав і обов`язків Відповідачки, не позбавляє її права й обов`язку брати участь у вихованні та утриманні сина, спілкуватися з ним і підтримувати належний особистий зв`язок (ст. 157 СК України). Позивач, разом із яким проживатиме дитина, не має права перешкоджати Відповідачці у спілкуванні з сином та участі в його вихованні, якщо таке спілкування не суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статей 12, 13, 76–81 та 89 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оцінивши надані учасниками справи докази окремо та в їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що після припинення сімейних відносин син сторін залишився проживати разом із батьком, який фактично самостійно здійснює його повсякденне виховання, догляд та утримання, забезпечує потреби дитини і створив належні та стабільні умови для її проживання й розвитку, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено в повному обсязі, сплачений Позивачем судовий збір у розмірі 2 662,40 грн підлягає стягненню з Відповідачки на користь Позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 104, 105, 110, 112, 141, 150, 157, 160, 161 СК України, статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 247, 259, 263–265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд —
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрований 21 вересня 2013 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 929, — розірвати.
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), який самостійно виховує та утримує дитину.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
Оригінал: reyestr.court.gov.ua