Суд: Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №175/6232/26
Суддя: Краснокутська Н. С.
Справа № 175/6232/26
Провадження № 2/175/1736/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"13" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське цивільну справу № 175/6232/26 за позовною заявою ОСОБА_1 , третя особа: Перша Луцька державна нотаріальна контора Волинської області до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності у порядку спадкування, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності у порядку спадкування, у якій позивач просив суд: визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: Україна, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, актовий запис про смерть №1428) право власності на житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями (житловий будинок (літерою - А-1), загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 59,5 кв.м., житлова прибудова (літерою - А”-1); нежитлова прибудова (літерою - а-1); ганок (літерою - а”); погріб (літерою - пг (під-А”-1); сарай (літерою - Б-1); вбиральня літерою – (В-1); гараж літерою – (Г-1); замощення – 1; ворота з хвірткою - №1 , паркан - № 1, паркан - № 2,), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача – ОСОБА_2 , який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна), площею 0,0548 гектарів, кадастровий номер 1412945600:00:002:2015, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ). Спадкодавець ОСОБА_2 на випадок своєї смерті особисте заповіт не складав. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, право на спадкування після смерті спадкодавця належить спадкоємцю першої черги, яким є ОСОБА_1 . Спадкоємець першої черги ОСОБА_1 – дочка спадкодавця ОСОБА_2 , згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України, у встановлений законом ч.1 ст.1270 ЦК України шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини, прийняла спадщину шляхом подачі до нотаріуса заяви про її прийняття. Інші спадкоємці за законом відсутні. Отже, єдиним спадкоємцем за законом першої черги право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дочка, позивачка по справі – ОСОБА_1 . 16.12.2025 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкоємцю першої черги за законом – дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за законом складається із земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна), площею 0,0548 гектарів, кадастровий номер 1412945600:00:002:2015, місце розташування: АДРЕСА_2 (спадкова справа № 147/2023, свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано в реєстрі за № 1-710). Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами належав спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі договору № 274 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 13.12.1974 року (договір забудівлі). Договір було посвідчено нотаріусом Краматорської нотаріальної контори 16.12.1974 року, реєстр № 8508. Право власності на зазначене нерухоме майно – житловий будинок до теперішнього часу не зареєстровано, у тому числі і в порядку ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року. Спадкодавець ОСОБА_2 помер і виправити вказану помилку не зміг. Відповідно до підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу 11 Порядку, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Шляхом доступу до ДРРП на нерухоме майно державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області було встановлено, що право власності на спадкове майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_3 ) на ім`я спадкодавця ОСОБА_2 не зареєстроване. 30.03.2026 року за № 580/2-14 державний нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області обґрунтовано, на підставі ч.3 ст.46 Закону України «Про нотаріат», в зв`язку з неподанням відомостей та документів на вимогу нотаріуса, відмовив у вчиненні нотаріальної дії, видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2 . Оформлення відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді відповіді на заяву, а не постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не змінює суті такого документа нотаріуса і зводиться до відмови заявнику у видачі свідоцтва (постанова Верховного Суду від 07.02.2024, судова справа № 201/1883/21, провадження № 61 10304св23). На теперішній час позивачка ОСОБА_1 позбавлена можливості у позасудовому порядку успадкувати та зареєструвати право власності на належне їй по закону нерухоме майно – житловий будинок, у зв`язку з чим, відповідно до ст. ст. 328, 392 ЦК України, вона має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею такого права. Таким чином, вищеперераховані обставини і спали підставою для звернення до суду з позовом.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.
25.05.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання та витребувано матеріали спадкової справи.
02.07.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу, якою було витребувано з Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області (адреса: 43027, м. Луцьк, Київський майдан, 13) матеріали спадкової справи, яку було заведено після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та залучено її у якості третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору.
31.08.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою було визначено дату судового засідання.
У судове засідання позивач не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, подав заяву про слухання справи за його відсутності.
У судове засідання відповідач не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи.
У судове засідання третя особа не з`явилась, була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку
У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст.12, ч. 1 та ч. 2 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 1. ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст. 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку може застосовуватись, як спосіб захисту, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні фактичні обставини справи.
Відповідно до довідки щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 01.01.2013 року № 39513, станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру/будинок за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстровано у КП «Бюро технічної інвентаризації» не за ким.
Згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на правах особистої приватної власності з числа кімнат від першої до п`ятої включно № 279 від 1974 року, ОСОБА_2 на правах безстрокового користування було надано земельну ділянку по АДРЕСА_3 загальної площею 600 кв.м.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.07.2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 69 років, актовий запис про смерть № 1428.
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом (спадкова справа № 147/2023, зареєстровано в реєстрі за № 1-710), спадкоємцем зазначеним у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1952 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними державного реєстру фізичних осіб платників податків: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0548 гектарів, кадастровий номер 1412945600:00:002:2015, місце розташування якої АДРЕСА_2 (сто дев`ять), яка належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ДН, виданого 15 листопада 1996 року Біленьківською селищною радою на підставі рішення від 08 жовтня 1996 року.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ДП від 15.11.1966 року, який було видано Біленьківською селищною радою, ОСОБА_2 належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0548 гектарів, кадастровий номер 1412945600:00:002:2015, місце розташування якої АДРЕСА_2 (сто дев`ять).
Згідно з довідкою щодо реєстрації місця проживання на день смерті № 34919 від 15.10.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на день смерті був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до листа державного нотаріуса Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Севрюкової О.В. № 580/02-14, позивачу було зазначено про те, що йому не може бути видано свідоцтво про право на спадщину на будинок, оскільки спадкодавець не мав за життя зареєстрованого права власності на нього, що також підтверджується матеріалами спадкової справи № 147/2023.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.
Тому позивач у справі не може в іншому порядку, ніж шляхом ухвалення судового рішення про визнання за ними права власності на спадкове майно, реалізувати своє право на спадщину після смерті спадкодавця.
Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, одним із способів захисту цивільного права є визнання права власності.
Правова позиція щодо можливості захисту права власності позивача шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "підлягає використанню національними судами України як джерело права.
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів право домагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ятрідіс проти Греції» зазначив, що володіння майном повинно бути законним.
Враховуючи, що право власності за спадкодавцем не зареєстровано належним чином, то спадкоємець позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права на належне майно в позасудовому порядку, тому суд доходить висновку про те, що його право підлягає судовому захисту. Таким чином, за встановлених обставин справи суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити.
Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст.4,12,13,76-83,247,258,259,263-265,352,354-355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: Україна, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, актовий запис про смерть №1428) право власності на житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями (житловий будинок (літерою - А-1), загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 59,5 кв.м., житлова прибудова (літерою - А”-1); нежитлова прибудова (літерою - а-1); ганок (літерою - а”); погріб (літерою - пг (під-А”-1); сарай (літерою - Б-1); вбиральня літерою – (В-1); гараж літерою – (Г-1); замощення – 1; ворота з хвірткою - №1 , паркан - № 1, паркан - № 2,), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.С. Краснокутська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua