Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: зайнятості осіб з інвалідністю
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №380/14451/25
Суддя: Заверуха Олег Богданович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/14451/25 пров. № А/857/48707/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Благодійного фонду «НАЗАРЕТ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Благодійного фонду «НАЗАРЕТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
суддя (судді) в суді першої інстанції – Лунь З.І.,
час ухвалення рішення – не зазначено,
місце ухвалення рішення – м. Львів,
дата складання повного тексту рішення – не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
16 липня 2025 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось в суд з адміністративним позовом до Благодійного фонду «НАЗАРЕТ», в якому просило стягнути 71 138,36 грн адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Зазначає, що в автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та направлено такий розрахунок відповідачу. Згідно отриманої інформації, середньооблікова кількість штатних працівників позивача у 2024 році: 11 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність: 0 осіб; норматив працевлаштування осіб з інвалідністю: 1 особа. З огляду на вказане, Благодійним фондом «НАЗАРЕТ» не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2024 році у кількості 1 особа. Відтак, оскільки робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, не були зайняті, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Благодійного Фонду «НАЗАРЕТ» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 71 138 грн. 36 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав установлений законом норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки при середньообліковій чисельності 11 працівників у 2024 році мав бути працевлаштований щонайменше один працівник з інвалідністю, однак за даними державних реєстрів таких працівників у відповідача не було. Суд першої інстанції врахував, що після змін, внесених Законом № 2682-IX, визначення роботодавців, які не виконали норматив, та розрахунок адміністративно-господарських санкцій здійснюються Фондом в автоматизованому режимі на підставі даних державних реєстрів. Водночас відповідач не відобразив належним чином у звітності інформацію про працівників з інвалідністю та не подав уточнюючу звітність до моменту проведення автоматизованого розрахунку. Посилання на некоректність поданих відомостей суд визнав необґрунтованими. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративно-господарські санкції та нарахована пеня є правомірними.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Благодійний фонд «НАЗАРЕТ» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не враховано фактичного працевлаштування у 2024 році трьох осіб з інвалідністю за нормативу в одне робоче місце, при цьому суд дійшов помилкового висновку про невиконання відповідного нормативу. Вказує, що помилки у звітності щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та неподання звіту за формою № 3-ПН самі по собі не свідчать про невиконання нормативу, а тому не є достатньою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. Вважає, що суд першої інстанції не перевірив, чи вжив відповідач усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, унаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Благодійний фонд «НАЗАРЕТ» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Львівське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформувало розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024рік.
Згідно з цим розрахунком середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік становила 11 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця, становить 1 особа.
Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте ним, в розмірі 68 042,54 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 16.04.2025 по 15.07.2025 (91 день) в сумі 3 095,82 грн. працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році для відповідача становив 1 особа.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Однак, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (зі змінами) (далі – Закон) визначені основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями.
Частиною 1 статті 17 Закону особам з інвалідністю гарантується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою діяльністю та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації.
Частиною 3 статті 18 Закону встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за пік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону: «підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення».
При цьому, вимоги стосовно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю поширюються на всіх роботодавців (частина 2 статті 1 Закону).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Таким чином, Закон визначає конкретні та вичерпні положення щодо зарахування виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Враховуючи оновлений правовий інструментарій визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18 жовтня 2022 року № 2682-ХІ, постановою Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку та Форми надання Пенсійним Фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» від 10.03.2023 № 14-2, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 року за № 457/39513 (далі – Постанова № 14-2) та Порядком надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік. затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 № 14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.03.2023 № 17, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 року за № 456/39512 (далі – Порядок), Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного Фонду України інформацію:
про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону.
Згідно частини 13 статті 19 Закону, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.
Для реалізації даної норми Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про внесення змін до Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності» від 07.04.2023 № 307. Враховуючи зазначене, програмний комплекс «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності забезпечує автоматизоване (без стороннього втручання):
опрацювання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності;
визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною 1 статті 19 Закону;
створення розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону;
Таким чином, розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматизованому режимі без втручання працівників Фонду, для усіх роботодавців. Такі розрахунки у вигляді РDF-файлу за підписом керівника територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надсилаються до електронного кабінету роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України (п. 4 Порядку).
З огляду на вищезазначене, усі розрахунки сум адміністративно-господарських санкцій здійснюються виключно на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, форму якого затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556 (зі змінами), що надана роботодавцем до контролюючих органів за основним місцем обліку.
Судом першої інстанції встановлено, що Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі – розрахунок АГС) відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за 2024 рік становила 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.
З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2024 року відповідачем не виконано.
Відповідно до пунктів 3 та 4 Порядку, оригінал такого розрахунку автоматизовано було передано Пенсійному фонду України, зобов`язання якого – надіслати його через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України протягом п`яти календарних днів з дня їх одержання від територіального відділення Фонду.
Інформацію про дату і час надсилання розрахунку АГС надано Пенсійним фоном України в електронному вигляді у форматі квитанції (пункт 5 Порядку).
Незважаючи на суттєві зміни статті 19 Закону щодо виключення обов`язку роботодавців звітування територіальним відділенням Фонду, механізм розрахунку та сплати адміністративно-господарських санкцій та пені визначений статтею 20 Закону залишився без змін.
Так, Законом встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У відповідності до частини 1 статті 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.
Норми закону не ставлять відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не може працювати на підприємстві, не встановлюють підстав, за яких роботодавець може бути звільнений від обов`язку виконання нормативу та звільнений від відповідальності за його невиконання. У який спосіб виділяти і створювати місця для працевлаштування особи з інвалідністю, згідно із законодавством, вирішує підприємство.
Згідно з даною нормою, відповідачу за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю нараховано адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю в сумі 68 042,54 грн.
Оскільки належна сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем в термін до 15.04.2024, як передбачено «Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (зі змінами), не сплачена, йому нарахована пеня на підставі ч.2 ст.20 Закону та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 233 (зі змінами) (далі – Порядок № 233) в розмірі 3 095,82 грн.
Відповідно до Порядку № 233 нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно - господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу). У випадку, коли строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то останнім днем граничного строку сплати вважається перший робочий день після вихідного (святкового) дня, а пеня нараховується, починаючи з другого робочого дня після вихідного (святкового) дня.
Згідно з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі № 819/537/16, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 Закону вважається саме працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію осіб з інвалідністю на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 01.01.2024 та впродовж 2024 року у БФ «НАЗАРЕТ» був працевлаштований громадянин ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю.
Окрім того, в 2024 році було працевлаштовано ще двох осіб з інвалідністю: ОСОБА_2 з 03.04.2024 року та ОСОБА_3 з 01.06.2024.
Працевлаштування вказаних осіб підтверджується наказом № 9/к від 27.10.2023, наказом № 06/к від 02.04.2024, наказом № 16/к від 31.05.2024, копіями пенсійних посвідчень працівників, податковим розрахунком за 7 місяців 2025 року, а також податковим розрахунком за 3 квартал 2024 року.
Відповідні докази було подано до суду першої інстанції, однак ним не надано жодної оцінки.
У податковому розрахунку за 3 квартал 2024 року, зокрема, відображено відомості про громадянина ОСОБА_2 як про особу з інвалідністю, відповідно, за всі місяці 3 кварталу (липень, серпень, вересень) 2024 року шляхом відображення коду 2 у графі 08 додатку 1 до Податкового розрахунку. Згідно з затвердженою формою звітності у додатку 1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платникiв податкiв - фiзичних осiб, i сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску для працівників з інвалідністю відображається код 2 в графі 08 «Код категорії ЗО», для працівників без інвалідності проставляється код 1 в графі 08. Для працівників з інвалідністю застосовується ставка єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 8,41% від нарахованого доходу , що також підтверджується даними звітності за 3 квартал 2024 відносно громадянина ОСОБА_2 . У липні 2024 року дохід ОСОБА_2 становив 8524,59 грн., відповідно ЄСВ у за ставкою для осіб з інвалідністю становить 8,41% від доходу = 716,92 грн., аналогічно пораховано та відображено у звітності за серпень та вересень 2024 року.
Відповідач зазначив, що з технічних причин дані про ОСОБА_2 у звітності за 4 квартал 2024 року відображені невірно, а саме: в графі 08 відображено код 1 замість коду 2.
Крім того, з січня 2024 року у БФ «НАЗАРЕТ» працював ОСОБА_1 який є особою з інвалідністю, що підтверджується копією його посвідчення, а з червня 2024 року працевлаштований ОСОБА_3 , який теж є особою з інвалідністю, що підтверджується копією його посвідчення.
Внаслідок вищевказаного, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю отримало помилкові дані про відсутність працевлаштованих осіб з інвалідністю у БФ «НАЗАРЕТ» у 2024 році, зробивши помилковий висновок про невиконання БФ «НАЗАРЕТ» нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Враховуючи фактичне працевлаштування трьох осіб з інвалідністю, при нормативі одна одиниця, БФ «НАЗАРЕТ» не подавав у Фонд зайнятості звітів №3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Неподання таких звітів не може свідчити про невжиття заходів для створення відповідних робочих місць, як стверджує позивач, а навпаки підтверджує виконання нормативу.
Викладені у цій справі обставини, підтверджують фактичне створення БФ «НАЗАРЕТ» у 2024 році робочих місць для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, відповідно до визначеного законом нормативу
Протягом 2024 року відповідачем як роботодавцем відповідно до встановленого законодавством порядку за вищевказаних осіб сплачувалися податки та обов`язкові платежі, інформація про це зазначалась в електронній звітності у кабінеті платника податків і жодних протермінувань чи заборгованостей допущено не було.
Колегія суддів зазначає, що дійсно при поданні звітності відповідачем було допущено помилку і в рядку 102 не проставлено цифру « 1» однак накладення надмірних фінансових санкцій тільки за технічну помилку є безпідставним та неспівмірним.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що застосування адміністративно-господарських санкцій за умовм фактичного працевлаштування осіб з інвалідністю є непропорційним, суперечить цілям Закону та принципам верховенства права, оскільки відповідач як роботодавець створив робочі місця, забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю та виконав вимоги Закону № 875-XI «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Благодійного фонду «НАЗАРЕТ» задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 380/14451/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовити повністю.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяО. Б. Заверуха
суддіО. М. Гінда
З. М. Матковська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua