Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №132/2368/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Суд: Калинівський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №132/2368/26

Суддя: Сєлін Є. В.

Справа № 132/2368/26

Провадження № 2/132/1609/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"02" листопада 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді – СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання – РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/2368/26 за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом до Калинівської міської ради Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в якому просить визначити їй додатковий строк тривалістю один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Кіровка Калинівського району Вінницької області, яке на теперішній час має назву село Мирне Хмільницького району Вінницької області.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що після смерті батька відкрилася спадщина, зокрема на земельну частку (пай) площею 2,5230га., розташовану на території Мирненської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0521683100:04:000:0506. Вона є єдиною спадкоємицею за законом першої черги після смерті батька, однак у встановлений законом шестимісячний строк не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки їй не було відомо про наявність у спадкодавця земельної частки (паю), яка зберігалася як невитребувана. Про існування земельної частки (паю) їй стало відомо лише після звернення до органу місцевого самоврядування, працівники якого надали їй копію списку осіб, включених до переліку на отримання земельних часток (паїв), та викопіювання з кадастрової книги. Після отримання відповідної інформації вона звернулася до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області, де їй роз`яснили необхідність звернення до суду у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалася, інші спадкоємці на спадкове майно відсутні, а втрата можливості оформити спадкові права на земельну частку (пай) матиме для неї надмірно обтяжливі наслідки.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачка надала копію паспорта громадянки України, копію витягу з Реєстру територіальної громади, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копію свідоцтва про її народження, довідки Мирненського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області про місце проживання позивачки та спадкодавця, лист державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори від 11 червня 2026 року № 401/01-16, інформаційну довідку зі Спадкового реєстру від 11 червня 2026 року № 85582958, викопіювання з кадастрової карти та копію списку осіб, включених до переліку на отримання земельних часток (паїв).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2026 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 14 липня 2026 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2026 року, продовжено строк підготовчого провадження не більше ніж на тридцять днів з дня постановлення цієї ухвали.

Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2026 року, закрито підготовче провадження у справі, яку призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду пояснила, що на час смерті батька ОСОБА_2 постійно разом із ним не проживала. Разом із тим, відповідаючи на запитання суду щодо кола осіб, які мали право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , повідомила, що, окрім неї, у спадкодавця залишилися ще двоє синів - її рідні брати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також рідна сестра померлого ОСОБА_5 . При цьому зазначила, що з братами та тіткою не спілкується, їхнього місця проживання не знає. У встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини не зверталася виключно через необізнаність про наявність у батька земельної частки (паю), а не через будь-які об`єктивні обставини, які унеможливлювали чи істотно ускладнювали звернення до нотаріуса. Інших обставин, які б перешкоджали їй реалізувати право на прийняття спадщини протягом установленого законом строку, вона не зазначила.

Відповідач до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку, реалізував своє процесуальне право на власний розсуд.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист своїх прав і свобод.

Водночас реалізація права на судовий захист має здійснюватися з дотриманням установлених законом умов і порядку набуття та здійснення відповідних цивільних прав.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною другою цієї статті передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як убачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 26 травня 2026 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Кіровка Калинівського району Вінницької області помер ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою цієї статті встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Водночас спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, відповідно до статті 1269 ЦК України має подати нотаріусу або уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З огляду на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , установлений законом строк для її прийняття закінчився 01 липня 2005 року.

Під час судового розгляду позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем (батьком ОСОБА_2 ) постійно не проживала, а тому не належала до осіб, які в силу частини третьої статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично.

Доказів подання нею заяви про прийняття спадщини в межах установленого законом шестимісячного строку матеріали справи не містять.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 спадщину після смерті батька ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не прийняла.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Разом із тим частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, законодавець передбачив можливість визначення додаткового строку не як безумовний спосіб поновлення спадкових прав кожного спадкоємця, який не дотримався встановленого законом строку, а як винятковий механізм захисту особи, яка з об`єктивних причин була позбавлена можливості своєчасно реалізувати своє право на прийняття спадщини.

Аналіз положень частини третьої статті 1272 ЦК України свідчить, що вирішальним для задоволення відповідного позову є встановлення не просто факту пропуску строку та наявності певних життєвих обставин, а причинно-наслідкового зв`язку між конкретними обставинами та неможливістю подати заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк.

При цьому поважними можуть бути визнані лише ті причини, які об`єктивно перешкоджали спадкоємцю вчинити відповідну юридично значущу дію, були істотними, непереборними та не залежали від його волевиявлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, відповідно до якої поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо вчинення таких дій.

У цій постанові Верховний Суд України також звернув увагу, що до неповажних причин належать, зокрема, юридична необізнаність особи щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями щодо того, хто прийматиме спадщину, а також інші обставини, які самі по собі не створюють об`єктивних перешкод для подання заяви.

Цей правовий висновок надалі послідовно застосовується Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 720/744/20 (провадження № 61-3300св24) зазначено, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є обставини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця.

У пункті 46 цієї постанови Верховний Суд прямо зазначив, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, невизначеність між спадкоємцями щодо того, хто прийматиме спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини та інші подібні обставини.

Крім того, у пункті 47 цієї постанови Верховний Суд наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку повинна в першу чергу стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Саме протягом цього періоду повинні існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди підлягають дослідженню лише тоді, коли відповідні перешкоди виникли протягом шестимісячного строку та продовжували існувати надалі.

Зазначений правовий висновок є безпосередньо застосовним до спірних правовідносин.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 309/4235/21 (провадження № 61-17901св23), у якій Верховний Суд підтвердив, що сама по собі необізнаність спадкоємця про наявність спадкового майна не свідчить про існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного звернення до нотаріуса.

Отже, правова позиція Верховного Суду з цього питання є послідовною та усталеною.

Як убачається з позовної заяви та пояснень, наданих у судовому засіданні, єдиною причиною, з якою позивач ОСОБА_1 пов`язує пропуск строку для прийняття спадщини, є її необізнаність про наявність у спадкодавця земельної частки (паю).

Суд критично оцінює наведені доводи та вважає їх недостатніми для визнання причин пропуску строку поважними з огляду на наступне.

Насамперед суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 є рідною дочкою спадкодавця – батька ОСОБА_2 , а тому з моменту його смерті усвідомлювала або принаймні повинна була усвідомлювати наявність у неї права на спадкування за законом.

Наявність такого права не залежала від того, чи було позивачці відомо про конкретний склад спадкового майна, його місцезнаходження, правовий статус або вартість.

Право на спадкування виникає з моменту відкриття спадщини, а не з моменту, коли спадкоємцю стає відомо про наявність певного майна у спадкодавця.

Законодавство не пов`язує обов`язок спадкоємця подати заяву про прийняття спадщини з попереднім встановленням ним повного складу спадкового майна.

Отже, для реалізації права на прийняття спадщини спадкоємцю не потрібно спочатку встановити наявність кожного об`єкта спадкового майна, зібрати документи про його належність спадкодавцю або отримати інформацію щодо його вартості.

Подання заяви про прийняття спадщини є первинною юридично значущою дією, після вчинення якої спадкоємець може реалізовувати свої права щодо оформлення спадкового майна.

Таким чином, необізнаність позивача ОСОБА_1 про наявність у батька земельної частки (паю) не була обставиною, яка об`єктивно позбавляла її можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

При цьому суд бере до уваги, що позивачка не посилається на те, що їй не було відомо про смерть батька, що вона не мала можливості підтримувати з ним зв`язок з незалежних від неї причин, перебувала за кордоном, тяжко хворіла, була позбавлена можливості пересуватися або вчиняти юридично значущі дії.

Навпаки, зі змісту її пояснень убачається, що пропуск строку був зумовлений виключно відсутністю інформації про конкретний об`єкт спадкового майна.

Такі обставини не є тотожними об`єктивній неможливості прийняти спадщину.

Більше того, із часу смерті спадкодавця 01 січня 2005 року до звернення позивачки до нотаріуса у 2026 році минув значний проміжок часу, понад 20 років.

Суд не залишає поза увагою, що тривалість пропуску строку сама по собі не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову. Однак у цій справі позивач ОСОБА_1 не довела існування протягом первісного шестимісячного строку будь-яких обставин, які перешкоджали їй реалізувати право на спадкування, а також не навела переконливих пояснень щодо причин тривалої бездіяльності після смерті батька.

Той факт, що про існування земельної частки (паю) позивачка дізналася лише у 2026 році, не змінює правової природи причин пропуску строку та не перетворює її необізнаність про склад спадщини на об`єктивну перешкоду для прийняття спадщини.

При цьому суд зазначає, що навіть відсутність у спадкодавця оформленого правовстановлюючого документа на земельну частку (пай) не позбавляла позивачку можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Встановлення складу спадкового майна, збирання документів, підтвердження належності відповідних майнових прав спадкодавцю та подальше оформлення спадщини є питаннями, які вирішуються після реалізації спадкоємцем свого права на прийняття спадщини.

Отже, відсутність інформації про невитребувану земельну частку (пай) не перебувала в прямому причинно-наслідковому зв`язку з неможливістю подання заяви про прийняття спадщини.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 не довела існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які перешкоджали їй у період з 01 січня 2005 року до 01 липня 2005 року подати заяву про прийняття спадщини.

Оцінюючи надані позивачем ОСОБА_1 докази, суд виходить із положень статей 76–81 ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачкою документи підтверджують факт її родинних відносин зі спадкодавцем, факт смерті останнього, його місце проживання, наявність відомостей щодо земельної частки (паю), а також відсутність відомостей про відкриття спадкової справи у Спадковому реєстрі.

Водночас жоден із цих документів не підтверджує наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до нотаріуса.

Так, копія свідоцтва про народження підтверджує, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , тобто спадкоємицею першої черги за законом.

Свідоцтво про смерть підтверджує момент відкриття спадщини.

Довідка Мирненського старостинського округу про місце проживання спадкодавця та витяг з Реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації позивачки мають значення для встановлення факту їхнього окремого проживання, однак не підтверджують існування перешкод для звернення до нотаріуса.

Лист державного нотаріуса від 11 червня 2026 року № 401/01-16 підтверджує лише факт роз`яснення позивачці порядку оформлення спадщини у випадку пропуску встановленого законом строку.

Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру підтверджує відсутність зареєстрованої інформації про спадкову справу та свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Однак відсутність спадкової справи не є доказом наявності поважних причин пропуску строку позивачкою та не свідчить про неможливість своєчасного прийняття спадщини.

Викопіювання з кадастрової карти та копія списку осіб, включених до переліку на отримання земельних часток (паїв), можуть свідчити про наявність відомостей щодо земельної частки (паю), пов`язаної зі спадкодавцем, однак не підтверджують існування перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у 2005 році.

Таким чином, подані позивачем ОСОБА_1 документи підтверджують окремі фактичні обставини, пов`язані з відкриттям спадщини та її складом, однак не доводять наявності передбачених частиною третьою статті 1272 ЦК України правових підстав для визначення додаткового строку.

Окремої оцінки суду потребують пояснення позивачки, надані під час судового розгляду, щодо кола спадкоємців після смерті її батька.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що є єдиною спадкоємицею за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 .

Проте під час судового розгляду вона повідомила про наявність у спадкодавця ще двох синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Отже, наведені в позовній заяві відомості про відсутність інших спадкоємців першої черги не відповідають фактичним обставинам, повідомленим самою позивачкою під час розгляду справи.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 за умови підтвердження їхніх родинних відносин.

При цьому право кожного з них на спадкування виникло одночасно з моменту відкриття спадщини, а не залежало від обізнаності інших спадкоємців про існування відповідного майна.

ОСОБА_6 належить до другої черги спадкоємців відповідно до статті 1262 ЦК України.

Водночас відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, установлених законом.

Отже, рідна сестра спадкодавця не може вважатися спадкоємцем, який має перевагу перед дітьми померлого, та набуває право на спадкування лише за наявності передбачених законом підстав для закликання другої черги.

Разом із тим суд вважає за необхідне наголосити, що саме існування інших спадкоємців першої черги не означає автоматичного прийняття ними спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємці, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від неї у встановлений законом строк.

Інші спадкоємці повинні були подати заяви про прийняття спадщини в порядку статті 1269 ЦК України.

Отже, для встановлення факту прийняття спадщини братами позивачки необхідно з`ясувати, чи проживали вони постійно разом із батьком на момент його смерті або чи подавали заяви про прийняття спадщини.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження таких обставин.

Саме по собі повідомлення позивача ОСОБА_1 про те, що вона не спілкується з братами та не знає їхнього місця проживання, не дає підстав вважати, що вони не прийняли спадщину.

Так само відсутність відомостей про відкриття спадкової справи не виключає можливості прийняття спадщини спадкоємцями, які постійно проживали зі спадкодавцем.

За таких обставин суд не має достатніх підстав для встановлення факту відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до статей 48, 50 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину.

За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 543/459/21 та від 13 лютого 2025 року у справі № 309/4235/21.

У постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 309/4235/21 Верховний Суд окремо наголосив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача або неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, Калинівська міська рада Вінницької області може виступати належним відповідачем у цій категорії справ за умови відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Водночас якщо хоча б один із синів спадкодавця прийняв спадщину у встановленому законом порядку, саме такий спадкоємець має бути залучений до участі у справі як відповідач, оскільки рішення про визначення позивачці додаткового строку безпосередньо впливатиме на його спадкові права.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України заміна неналежного відповідача належним або залучення співвідповідача здійснюється за клопотанням позивача в установлені цією статтею строки.

Після спливу таких строків відповідні процесуальні дії допускаються виключно за умови доведення позивачем того, що він не знав і не міг знати до подання позову про підставу для залучення співвідповідача або заміни неналежного відповідача.

Водночас сам факт того, що позивачка під час судового розгляду повідомила про існування двох братів та рідної сестри спадкодавця, не дає підстав автоматично визнати їх належними відповідачами, оскільки не встановлено факту прийняття ними спадщини.

Однак суд вважає за необхідне відзначити, що позивачка, будучи обізнаною про існування інших дітей спадкодавця, не зазначила про них у позовній заяві, натомість обґрунтовувала свої вимоги тим, що є єдиною спадкоємицею першої черги.

Така неповнота викладення обставин справи має значення для оцінки повноти та достовірності доводів позивачки, оскільки встановлення кола спадкоємців є необхідною умовою правильного вирішення спору про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Разом із тим суд не ототожнює сам факт неповідомлення про інших спадкоємців із доведеним умисним введенням суду в оману, оскільки відповідних доказів у матеріалах справи немає.

Проте така поведінка позивачки не звільняє її від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається як на підставу позову.

Суд також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивач ОСОБА_1 не може посилатися на власну необізнаність щодо місця проживання інших спадкоємців як на підставу для невстановлення їхнього правового статусу та водночас стверджувати, що є єдиною особою, яка має право на спадкування.

При цьому суд зазначає, що питання належності відповідача не є єдиною та основною підставою для вирішення цього спору, оскільки навіть за умови визнання Калинівської міської ради належним відповідачем позов не підлягає задоволенню через недоведеність поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Суд бере до уваги, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а під час здійснення своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Право на спадкування має здійснюватися з урахуванням установленого законом порядку, строків та прав інших спадкоємців.

У цій справі спадщина відкрилася понад двадцять років тому. Протягом установленого законом строку позивач ОСОБА_1 не вчинила жодних юридично значущих дій для її прийняття, а обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй це зробити, судом не встановлено.

Посилання позивачки на те, що втрата спадкового майна буде для неї надмірним тягарем, оскільки земельна частка (пай) може перейти у власність територіальної громади, не змінює правової оцінки причин пропуску строку.

Саме по собі бажання особи набути спадкове майно та небажання допустити його перехід до територіальної громади не є самостійною підставою для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

Суд не заперечує право позивачки на спадкування та не ставить під сумнів її право звернутися за судовим захистом.

Однак реалізація цього права повинна відбуватися у спосіб і за умов, визначених законом.

В іншому випадку визначення додаткового строку за відсутності поважних причин фактично означало б усунення законодавчо встановленого шестимісячного строку прийняття спадщини та створення можливості для його подолання лише з огляду на суб`єктивне бажання спадкоємця реалізувати своє право через значний проміжок часу.

Такий підхід суперечив би принципам правової визначеності, справедливості та рівності спадкоємців.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину у встановлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

При цьому Пленум роз`яснив, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд повинен з`ясувати, чи були у спадкоємця перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини та чи є поважними причини пропуску цього строку.

Додатковий строк має бути достатнім для подання заяви про прийняття спадщини та не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Таким чином, наведені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України також свідчать про необхідність встановлення саме об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному прийняттю спадщини.

У цій справі таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 не довела наявності об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які перешкоджали їй своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Єдиною причиною пропуску строку, на яку вона посилається, є необізнаність про наявність у спадкодавця земельної частки (паю), що відповідно до усталеної практики Верховного Суду не може бути визнано поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Крім того, позивачка не навела переконливих пояснень щодо причин тривалої бездіяльності після смерті батька, а також не надала доказів існування протягом шестимісячного строку обставин, які унеможливлювали або істотно ускладнювали подання нею відповідної заяви.

Суд також враховує, що позивачкою у позовній заяві не було зазначено про існування інших дітей спадкодавця, які відповідно до статті 1261 ЦК України належать до спадкоємців першої черги за законом, хоча під час судового розгляду вона підтвердила їх наявність.

Зазначена обставина додатково свідчить про необхідність ретельного з`ясування повного кола спадкоємців та їхнього правового статусу, оскільки вирішення спору про визначення додаткового строку може безпосередньо впливати на спадкові права інших осіб.

Разом із тим вирішальним для відмови в задоволенні позову є саме недоведеність передбаченої частиною третьою статті 1272 ЦК України обов`язкової умови - поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.

За таких обставин суд вважає, що правові підстави для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_2 відсутні, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

За частинами першою третьою статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи необмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.

Визнання позову у даній справі відповідачем суперечить вимогам закону, а тому з урахуванням зазначених вище норм ЦПК України та висновків Верховного Суду визнання позову Калинівською міською радою Вінницької області не може бути прийнятим.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 8, 41, 55 Конституції України, статтями 3, 13, 15, 16, 1216, 1217, 1220, 1223, 1258, 1261, 1262, 1268, 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 48, 51, 76–81, 89, 141, 258–265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua