Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №206/6139/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Суд: Самарський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №206/6139/26

Суддя: Кушнірчук Р. О.

Справа 206/6139/26

Провадження 2/206/3323/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчук Р.О.,

при секретареві Худайкуловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення режиму окремого проживання однією сім`єю,

за участю :

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2026 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням положень ст. 49 ЦПК України обґрунтував тим, що 07 серпня 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 238, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 1 грудня 2025 року між ним, як батьками було оформлено письмовий договір щодо здійснення батьківських прав, в якому було зазначено, що з 01 грудня 2025 року вони фактично проживають окремо один від одного, спільного господарства не ведуть та спільного сімейного побуту не мають. Саме з цього часу відповідачка почала проживати окремо в місті Києві, а тому спільний сімейний побут, спільне господарство, спільний бюджет і подружні відносини між сторонами не відновлювалися. Окреме проживання триває значний час, кожен із подружжя фактично організував власне життя. Він не має наміру поновлювати шлюбні відносини, а шлюб зберігається лише формально, що є підставою для його розірвання. З моменту фактичного припинення спільного сімейного життя обидві дитини залишилися та постійно проживають разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , а нещодавно він придбав будинок за адресою АДРЕСА_2 . Діти бажають проживати разом із ним і це є їх власним усвідомленим вибором, бо вони не бажають змінювати сформоване місце проживання. Його позовна вимога про розірвання шлюбу та залишення дітей проживати разом із ним не передбачає їх відібрання у матері, переміщення або створення нового місця проживання, а її метою є юридичне закріплення того сталого порядку, який уже фактично існує з 01 грудня 2025 року, щоб не виникало в подальшому питань, пов`язаних з отриманням аліментів одним із батьків на утримання дітей. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Позивач зазначає, що він враховує повідомлений відповідачкою її майновий стан і на даний час не вважає необхідним застосовувати до неї примусове грошове стягнення, оскільки основні повсякденні потреби дітей він фактично забезпечує самостійно, а тому раніше заявлену вимогу про стягнення 80 000 грн. за минулий період він просить залишити без розгляду, а вимога про стягнення аліментів на майбутній період у новій редакції позову не заявляється. Вказані обставини стали причиною звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач просив суд встановити в межах розгляду цієї справи та відобразити у мотивувальній частині судового рішення як фактичну обставину, що з 01 грудня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживають окремо один від одного, спільного сімейного господарства, спільного побуту та спільного бюджету не ведуть, розірвати шлюб між ним та відповідачем, а дітей сторін — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом із ним, оскільки він самостійно здійснює їх виховання, догляд, побутове забезпечення та утримання.

2 вересня 2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

21 вересня 2026 року ухвалою суду було залишено позов без руху на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України.

25 вересня 2026 року позивачем були усунуті недоліки у передбачені ухвалою суду від 21.09.2026 року строки, доплачено судовий збір та в прохальній частині зазначено про залишення без розгляду вимоги про стягнення з ОСОБА_2 коштів на утримання дітей за минулий період у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

28 вересня 2026 року ухвалою суду було продовжено розгляд справи з призначенням підготовчого засідання на 15 жовтня 2026 року.

13 жовтня 2026 року від відповідача надійшла заява, в якій вона не заперечувала проти залишення без розгляду майнової вимоги позивача про стягнення з неї 80 000 грн. коштів на утримання дітей за минулий період, проти розірвання шлюбу вона не заперечує та просить суд закрити підготовче засідання, призначивши справу до розгляду по суті.

15 жовтня 2026 року ухвалою суду було закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, а також вирішено питання про залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 коштів на утримання дітей за минулий період у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

29 жовтня 2026 року позивач в судовому засіданні просив суд задовольнити його позов, вказуючи на не бажання примирятись, оскільки відповідач у 2025 році поїхала до м. Києва відпочивати, але залишилась там, знайшла роботу і не наважилась пояснити, чому вона прийняла для себе таке рішення. Коли вона повернулась до міста Дніпра, де вони разом у шлюбі придбали будинок, вона зібрала всі свої речі і поїхала назад до м. Києва, не пояснюючі йому конкретних причин. З того часу він та їх діти залишились проживати у належній йому квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, нещодавно ним було придбано будинок за адресою АДРЕСА_2 . Діти навчаються у середній школі 129 в м. Дніпро. Донька ОСОБА_5 має другий розряд по шахам, при школі ходить на гурток, а ОСОБА_6 відвідує курси французької мови та планує бути перекладачем. Всі витрати за ці заняття здійснюються ним особисто, діти бажають цим займатись, але відповідач їх ніяк не підтримує та їм не допомагає. Бажання дітей проживати в облаштованих умовах може бути підтверджено їх власними поясненнями в суді та іншими доказами, які він просить суд дослідити під час розгляду справи.

Відповідач в судовому засіданні не заперечувала проти розірвання шлюбу, вказуючи про те, що вона дійсно з 2025 року проживає у місті Києві та працює там продавцем. Так, дійсно вона 1 грудня 2025 року уклала з позивачем договір щодо здійснення батьківських прав, оскільки на той час вони вже проживали окремо, а їх діти залишились проживати разом з ним. Відповідач зазначила, що не оспорює такі умови і вона не проти того, щоб вони і залишались проживати разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вони відвідують школи, в них там друзі і вони самі бажають там залишатись і наміру переїздити в інше місце не мають, бо батько їм створив всі належні умови як побуту, так і для навчання та відпочинку. Зберігати шлюб з позивачем вона категорично не бажає, бо їх стосунки є руйнівними. Спроби примиритися результатів не надали, а продовжувати жити при постійних сварках та в умовах втрати довіри один до одного – неможливо. Небезпечна ситуація в країні, а також безпосередньо і в м. Києві, стримує її взагалі вирішувати ситуацію з переміщенням дітей, хоча в цьому і не має необхідності, оскільки їх теперішні умови проживання з татом повністю задовольняють. Фінансово вона допомагати не має можливості, а тому за умов наявності стабільного фінансового положення у позивача, він здатен забезпечити їх доньок у повному обсязі всім необхідним, а тому рішення позивача не стягувати з неї кошти на утримання дітей, вона сприймає з позитивної сторони його поведінки. Проти задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, вона не заперечує.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача, з`ясувавши і думку самих дітей, а також дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 07 серпня 2010 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 238, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від вказаного шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 166 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження № 100, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

1 грудня 2025 року між сторонами був укладений письмовий договір щодо здійснення батьківських прав, визначення фактичного місця проживання дітей разом із батьком та участі матері в утриманні дітей, в якому обидві сторони письмово підтвердили, що з 01 грудня 2025 року фактично проживають окремо один від одного, спільного господарства не ведуть та спільного сімейного побуту не мають.

Суд оцінює вказаний договір, як письмовий доказ разом із наданими поясненнями сторін в судовому засіданні у виниклих між ними фактичних правовідносинах, а не як документ, здатний сам по собі змінити невідчужувані батьківські обов`язки або підтвердити припинення участі матері у вихованні, а тому він оцінюється у взаємозв`язку з іншими доказами.

В порядку ч. 1 ст. 45 ЦПК України, яка передбачає право малолітньої або неповнолітньої особи безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку, в судовому засіданні 29 жовтня 2026 року було вирішено вислухати думку неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2 листопада 2026 року від позивача надійшла заява, в якій він просить суд врахувати обставини, пов`язані із забезпеченням особистої безпеки їх дітей під час воєнного стану, оскільки суд розташований у районі міста, що перебуває під постійною загрозою ракетних та інших повітряних ударів, зокрема з огляду на близькість об`єктів критичної енергетичної інфраструктури, а територія розташування суду неодноразово перебувала під загрозою ураження під час обстрілів міста. За таких обставин він вважає, що особисте прибуття дітей у судове засідання створюватиме для них додаткові, невиправдані ризики для життя, здоров`я та психологічного стану. При цьому просив суд врахувати їх власноручно викладені ними пояснення щодо свого ставлення до фактичного проживання та бажання надалі проживати разом із ним, тому просив суд долучити їх до справи та врахувати при ухваленні рішення.

З огляду на те, що обидві доньки досягли віку, коли здатні висловити власну думку щодо свого проживання, сімейних відносин та особистої прихильності до кожного з батьків, відповідно до статей 160, 171 Сімейного кодексу України їх позиція підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо їх місця проживання та забезпечення найкращих інтересів дітей, а тому суд зобов`язаний надавати їй оцінку з урахуванням всіх обставин справи та досліджених доказів, враховуючи необхідність забезпечення стабільності звичного для дітей сімейного середовища, збереження взаємного зв`язку між сестрами та належного захисту їхніх прав та інтересів.

Так, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вказує про те, що вона разом з молодшою сестрою ОСОБА_5 та татом проживають за адресою АДРЕСА_1 . Мама з ними не живе та окремо проживає у місті Києві. Вона бажає продовжувати проживати з татом і це її власне рішення. Вона добре розуміє, де вона відчуває себе вдома, з ким їй спокійно і хто насправді постійно поруч з нею та сестрою. Вона бачить, як тато щодня займається ними, знає що відбувається в школі, цікавиться справами, допомагає вирішувати всі проблеми, думає про їх здоров`я, купує все необхідне, організовує побут, відпочинок та звичайне життя. Він витрачає багато часу і підлаштовує свої справи під їх інтереси. На маму образ немає, але не приємно що так сталося і вони розходяться. Якщо таке відбудеться, то проживати вона бажає залишатися з батьком тут, де вони і живуть бо тут школа, друзів і все татом організовано для гарного життя.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначила про те, що зараз вона живе зі своєю сестрою ОСОБА_7 у ОСОБА_8 разом з татом і вони звикли до свого дому. Їй дуже добре зараз, бо тато купує все, що потрібно, допомагає з навчанням, цікавиться як проходить час, завжди вислухає та допоможе у всіх питаннях. Мама живе окремо від них, але вона її любить і не хоче з нею сваритися. Тут, де вони проживають, їй дуже зручно, спокійно та безпечно. Вона не хоче переїздити від тата або змінювати житло і це її власне бажання, а тому просить це врахувати.

Право дитини бути вислуханою закріплене у статті 171 СК України. Думка дитини має бути врахована під час вирішення питань, які стосуються її життя. Водночас вона не є єдиною обставиною, від якої залежить результат розгляду справи.

Верховний Суд сформулював такий підхід, що суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності.

Надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд виходить з того, що фактичне постійне проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується наданими власними поясненнями самої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актом про фактичне проживання дітей із батьком від 15 липня 2026 року, витягами з реєстру Дніпровської міської територіальної громади про реєстрацію батька та дітей за однією адресою, а також поясненнями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтверджують, що тривалий час знають цю сім`ю, де батько ОСОБА_11 організовує побут і навчання двох доньок, забезпечує їх харчуванням, необхідними речами, приділяє увагу здоров`ю та іншим щоденним потребам. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 завжди доглянуті, проживають у звичному для себе середовищі та перебувають під постійною турботою батька.

З наданої інформаційної довідки викладача ДЮСШ № 7 ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_13 займається шахами та має другий розряд, а приводить її на заняття та приймає участь з нею у змаганнях та турнірах, її батько ОСОБА_1 .

Оцінюючи всі ці докази у своїй сукупності, суд бере до уваги їхню узгодженість щодо сталого проживання дітей із батьком, створення ним побутових умов та особистого здійснення основного обсягу щоденного догляду без систематичної повсякденної участі матері, яка проживає окремо від них в місті Києві.

З урахуванням сукупності досліджених доказів суд встановив, що починаючи з 01 грудня 2025 року сторони фактично проживають окремо, не ведуть спільного сімейного побуту та бюджету, а обидві дочки постійно проживають разом із батьком, який у цьому життєвому середовищі здійснює основний, постійний, безперервний обсяг їх повсякденного виховання, догляду, побутового забезпечення, навчання, розвитку та фактичного утримання.

Наведені обставини у своїй сукупності дають суду підстави для висновку, що збереження постійного проживання ОСОБА_4 разом із батьком відповідає її найкращим інтересам, а проживання ОСОБА_3 разом із батьком узгоджується також з її самостійним вибором місця проживання відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України, а тому таке середовище повинно бути збережено.

За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

В судовому засіданні з`ясовувалось питання щодо можливості надання сторонам строку для примирення, однак сторони заперечували проти цього, вказуючи на те, що стосунки між ними є руйнівними, оскільки тривалий час вони разом не проживають.

З наданих сторонами пояснень в судовому засіданні встановлено, що останні на протязі тривалого часу фактично не підтримують шлюбних стосунків, їх спільне життя не склалось з причин того, що відповідач у 2025 році поїхала до м. Київ відпочивати, але залишилась там, знайшла роботу і не наважувалась пояснювати, чому вона прийняла рішення залишитись в м. Київ та там працювати. Відповідач примирятися з позивачем категорично не бажає, їх стосунки вважає руйнівними, а продовжувати жити при постійних сварках та в умовах втрати довіри один до одного – неможливо.

Приймаючи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, а також не бажання сторін примирятися, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.

Зі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи та наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільних дітей, через те, що вони, як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи, проживали та продовжують проживати з батьком, який їх фактично утримує, що узгоджується і з дослідженими в судовому засіданні доказами.

Під час розгляду справи, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дітей після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд на прохання матері або батька може вирішити питання про залишення проживання дітей разом з одним із батьків, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що враховуючи те, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов`язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).

У даній справі, яка розглядається, відсутні підстави, передбачені ч. 2 ст.161 СК України, за яких з позивачем неможливо було б залишити проживати дітей, які і самі виявили бажання залишитись проживати з батьком, що відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 160 СК України, згідно яких місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, а тому суд не підміняє їх волевиявлення та враховує їх добровільний вибір, що не суперечить їх найкращім інтересам та констатує фактичне проживання за обраною ними адресою.

Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати дітей за місцем їх постійного проживання разом з батьком, що буде відповідати їх інтересам та вимогам закону, а також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) та від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21).

При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов`язків.

При вирішенні даної справи, судом також враховуються і правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24, від 01 квітня 2026 року у справі № 497/132/23, від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 та від 10 червня 2026 року у справі № 725/8242/25, де звернуто увагу на необхідність розмежування факту постійного проживання дитини з одним із батьків та факту здійснення ним самостійного виховання й утримання. Саме по собі окреме проживання батьків, досягнення ними домовленості щодо проживання дитини, а також визнання відповідних позовних вимог другим із батьків не звільняють суд від обов`язку дослідити фактичну участь кожного з батьків у вихованні й утриманні дитини, оцінити належність і достатність доказів та встановити, чи спрямовані заявлені вимоги на захист конкретних сімейних прав та інтересів. При цьому суд має враховувати найкращі інтереси дитини та не допускати використання сімейно-правових способів захисту виключно для створення юридичних передумов реалізації прав у публічно-правових відносинах.

Під час розгляду даної справи було встановлено, що позовні вимоги про розірвання шлюбу та залишення дітей проживати разом з позивачем не передбачають зміну їх фактичного місця проживання, а їх метою є юридичне закріплення того сталого порядку, який уже фактично існує з 01 грудня 2025 року, щоб не виникало в подальшому питань, пов`язаних з отриманням аліментів одним із батьків на утримання дітей та подальшого виконання умов договору.

У цій справі висновок про фактичний обсяг виконання батьківських обов`язків ґрунтується не тільки на визнанні відповідачем обставин чи умов укладеного між нею та позивачем договору, а і на окремих власних поясненнях обох дітей та інших безпосередньо досліджених письмових доказах під час судового засідання, які суд оцінює в сукупності, враховуючи межі доказового значення кожного з них, а тому вирішення цього питання буде спрямоване на збереження сталого життєвого середовища дітей і належного забезпечення їх інтересів після припинення шлюбу з врахуванням їх власної думки.

Питання судових витрат, суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення режиму окремого проживання однією сім`єю – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 07 серпня 2010 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 238, залишивши неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , який з 1 грудня 2025 року самостійно здійснює їх виховання, догляд, побутове забезпечення та утримання.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 сплачений судовий збір в сумі 1331,20 гривень.

Повний текст рішення складено 12 листопада 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О.Кушнірчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua