Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №176/3288/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

Суд: Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №176/3288/26

Суддя: Павловська І. А.

справа №176/3288/26

провадження №2/176/2489/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 жовтня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої судді Павловської І.А.,

з участю секретаря Ніколенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жовтоводської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лозенко Валентина Володимирівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Самсонова Наталя Валентинівна, до Жовтоводської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лозенко Валентина Володимирівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Республіки Польща помер його єдиноутробний брат ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина.

За твердженням позивача, до складу спадщини входить квартира АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві власності.

Зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 2001 року вказана квартира належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожному по 1/3 частці.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача та ОСОБА_2 — ОСОБА_4 .

Позивач стверджує, що після її смерті належну їй 1/3 частку квартири успадкував її чоловік ОСОБА_3 , оскільки постійно проживав разом із нею на час відкриття спадщини.

Також зазначає, що після смерті матері він разом із братом вирішили забрати ОСОБА_3 до міста Дніпра, оскільки останній був особою похилого віку та потребував стороннього догляду.

За твердженням позивача, із кінця лютого 2021 року ОСОБА_3 постійно проживав разом із ним, його дружиною та ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.

Позивач вважає, що після смерті батька ОСОБА_2 прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із ним на час відкриття спадщини та протягом установленого законом строку не заявив про відмову від її прийняття.

Разом із тим в іншій частині позовної заяви позивач зазначає, що станом на 05 травня 2021 року ОСОБА_2 та його батько проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , де, за твердженням позивача, був зареєстрований ОСОБА_2 .

Після смерті батька ОСОБА_2 виїхав до Республіки Польща на заробітки, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Позивач зазначає, що є спадкоємцем другої черги за законом після смерті брата, оскільки останній не перебував у шлюбі, дітей не мав, а його батьки померли раніше.

Також позивач стверджує, що є єдиною особою, яка звернулася до нотаріуса з питання оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , та вважає себе єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що після смерті брата позивач переїхав проживати до міста Жовті Води у квартиру АДРЕСА_1 , де постійно проживає, утримує квартиру та сплачує комунальні послуги.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено акт про підтвердження фактичного місця проживання від 23 лютого 2026 року та квитанції про оплату комунальних послуг.

17 квітня 2026 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лозенко Валентини Володимирівни з питання оформлення спадкових прав після смерті брата.

Постановою приватного нотаріуса від 27 квітня 2026 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням документів, які підтверджують прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька, а він, своєю чергою, є спадкоємцем після смерті брата, позивач просить визнати за ним право власності на всю квартиру в порядку спадкування за законом.

Ухвалою судді Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явилися.

27 жовтня 2026 року представник позивача адвокат Самсонова Н.В. подала заяву про проведення судового засідання без участі позивача та його представника.

21 жовтня 2026 року представник відповідача Жовтоводської міської ради Ханіс Дмитро Едуардович подав клопотання про розгляд справи без участі представника міської ради за наявними у справі документами.

05 жовтня 2026 року третя особа - приватний нотаріус Лозенко В.В. на виконання ухвали суду надала копію спадкової справи № 17/2026, заведеної після смерті ОСОБА_2 , та просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 2001 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожному по 1/3 частці.

Загальна площа квартири становить 45,4 кв. м, житлова площа — 30,8 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 лютого 2021 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07 травня 2021 року.

Зі свідоцтва про смерть ОСОБА_3 вбачається, що місцем його смерті зазначено місто Дніпро.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Республіки Польща помер ОСОБА_2 , що підтверджується скороченою випискою з акта про смерть від 07 лютого 2022 року, складеною Управлінням реєстрації актів цивільного стану у Варшаві.

Згідно з відомостями про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , у період із 16 червня 2009 року до 07 лютого 2022 року.

Станом на 03 лютого 2022 року за зазначеною адресою також були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Водночас із долученого позивачем акта про підтвердження фактичного місця проживання від 23 лютого 2026 року вбачається, що фактичне проживання ОСОБА_1 без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 , підтверджується з травня 2021 року до часу складення акта.

Отже, згідно із зазначеним актом, позивач фактично проживав у спірній квартирі ще за життя ОСОБА_2 , зокрема у період, який охоплює дату відкриття спадщини після його смерті — ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із матеріалів справи також вбачається, що 17 квітня 2026 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Лозенко В.В. з питання оформлення спадкових прав після смерті брата.

Постановою нотаріуса від 27 квітня 2026 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1272 ЦК України спадкоємець, який протягом установленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її, крім випадків, передбачених законом.

Отже, для набуття права на спадкове майно спадкоємець повинен прийняти спадщину в один із передбачених законом способів.

При цьому сам факт родинних відносин зі спадкодавцем та належності особи до відповідної черги спадкування не означає автоматичного набуття нею права власності на спадкове майно.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 2001 року ОСОБА_4 належала 1/3 частка спірної квартири.

Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина, до складу якої входила зазначена частка квартири.

Позивач стверджує, що всю належну померлій частку успадкував її чоловік ОСОБА_3 , оскільки постійно проживав разом із нею на час відкриття спадщини.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається, зокрема, на довідку відділу ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Жовтоводської міської ради № 174 від 27 березня 2026 року.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були її чоловік та діти, зокрема ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними.

Отже, сам собою факт постійного спільного проживання ОСОБА_3 з дружиною на час її смерті не є достатньою підставою для висновку про перехід до нього всієї належної померлій 1/3 частки квартири.

Для встановлення зазначеної обставини необхідно визначити коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , а також відповідні спадкові частки.

Матеріали справи не дають достатніх підстав для безумовного висновку про те, що вся належна ОСОБА_4 1/3 частка квартири перейшла у спадщину виключно до її чоловіка ОСОБА_3 .

Таким чином, твердження позивача про належність ОСОБА_3 2/3 часток квартири на час його смерті потребує належного доказового підтвердження.

Вирішуючи питання про належність ОСОБА_2 всієї спірної квартири на час його смерті, суд вважає за необхідне оцінити доводи позивача щодо прийняття останнім спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

Як встановлено судом, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із ним на час відкриття спадщини та не заявив про відмову від її прийняття.

Водночас суд звертає увагу на суперечливість відомостей щодо місця проживання ОСОБА_2 та його батька, викладених у самій позовній заяві.

Так, в одній частині позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що після смерті ОСОБА_4 він разом із братом забрали ОСОБА_3 до міста Дніпра, де останній із кінця лютого 2021 року постійно проживав разом із ними за адресою: АДРЕСА_4 . Натомість в іншій частині позовної заяви позивач зазначає, що станом на 05 травня 2021 року ОСОБА_2 та його батько проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

При цьому позивач стверджує, що за останньою адресою ОСОБА_2 був зареєстрований.

Однак відповідно до відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , у період із 16 червня 2009 року до 07 лютого 2022 року.

Отже, твердження позивача про реєстрацію ОСОБА_2 за адресою в селі Новоселівка не узгоджується з відомостями про його зареєстроване місце проживання.

Крім того, у позовній заяві наведено дві різні адреси спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час смерті останнього.

Суд ураховує, що відповідно до частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Тому сама по собі наявність у позовній заяві відомостей про різні адреси проживання не виключає можливості фактичного спільного проживання батька та сина.

Разом із тим такі відомості мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, які підтверджують постійне спільне проживання спадкоємця зі спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.

Суд також ураховує, що відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Дніпрі.

Однак зазначення міста Дніпра як місця смерті особи саме по собі не підтверджує її постійного проживання за конкретною адресою, а також не доводить факту постійного спільного проживання із сином.

Таким чином, відомості про місце смерті ОСОБА_3 не усувають суперечностей щодо фактичного місця його проживання на час відкриття спадщини.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України визначальним для прийняття спадщини в передбачений цією нормою спосіб є саме факт постійного спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Саме по собі неподання спадкоємцем заяви про відмову від спадщини не свідчить про її прийняття, якщо не встановлено передбачених законом обставин, за яких спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину.

Отже, за відсутності належних і достатніх доказів, які усувають наведені суперечності, суд не має підстав вважати доведеним факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька саме шляхом постійного спільного проживання з ним на час відкриття спадщини.

При цьому суд зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 2001 року ОСОБА_2 на праві власності належала 1/3 частка спірної квартири незалежно від вирішення питання про прийняття ним спадщини після смерті батьків.

Тому недоведеність переходу до ОСОБА_2 інших часток квартири сама по собі не виключала б можливості спадкування належної йому 1/3 частки особою, яка в установленому законом порядку прийняла спадщину після його смерті.

Відтак визначальним для вирішення заявлених позовних вимог є також установлення факту прийняття спадщини самим позивачем ОСОБА_1 після смерті брата.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 є його єдиноутробним братом, а тому відповідно до статті 1262 ЦК України належить до спадкоємців другої черги за законом.

Водночас належність позивача до відповідної черги спадкування сама по собі не підтверджує факту прийняття ним спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється шестимісячний строк.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Лозенко В.В. 17 квітня 2026 року, тобто більш ніж через чотири роки після смерті брата.

Отже, звернення позивача до нотаріуса у квітні 2026 року відбулося після спливу встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Водночас суд враховує, що пропуск зазначеного строку сам собою не є підставою для висновку про неприйняття спадщини особою, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час її відкриття та відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Тому для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи проживав ОСОБА_1 постійно разом із ОСОБА_2 станом на 03 лютого 2022 року.

Із відомостей про реєстрацію місця проживання вбачається, що на день смерті ОСОБА_2 він та позивач були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_4 .

Однак суд зазначає, що реєстрація місця проживання особи є відомостями про її зареєстроване місце проживання та сама по собі не завжди тотожна фактичному постійному проживанню за відповідною адресою.

Для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України визначальним є саме факт постійного спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, згідно з яким для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України значення має фактичне постійне спільне проживання спадкоємця зі спадкодавцем, а не лише реєстрація місця проживання за відповідною адресою.

При цьому суд звертає увагу на істотну суперечність між доводами позовної заяви та відомостями, що містяться у доказах, наданих самим позивачем.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він переїхав проживати до міста Жовті Води у квартиру АДРЕСА_1 , де постійно проживає.

На підтвердження зазначеної обставини позивачем долучено акт про підтвердження фактичного місця проживання від 23 лютого 2026 року.

Водночас відповідно до змісту зазначеного акта фактичне проживання ОСОБА_1 без реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується з травня 2021 року до часу складення акта.

Отже, згідно з наданим позивачем актом, він фактично проживав у спірній квартирі ще за життя свого брата, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, відповідно до зазначеного документа, позивач почав фактично проживати у місті Жовті Води приблизно за дев`ять місяців до смерті ОСОБА_2 .

Зазначені відомості не узгоджуються з твердженням позивача про його переїзд до міста Жовті Води лише після смерті брата.

Наведена суперечність має істотне значення для вирішення спору, оскільки стосується фактичного місця проживання позивача у період, який безпосередньо передував відкриттю спадщини, та на день її відкриття.

Суд також враховує, що відповідно до відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 на день смерті був зареєстрований у АДРЕСА_4 .

При цьому, за твердженням самого позивача, після смерті батька у травні 2021 року ОСОБА_2 виїхав до Республіки Польща на заробітки, де згодом помер.

Сам факт смерті ОСОБА_2 на території Республіки Польща не свідчить безумовно про зміну ним постійного місця проживання, оскільки тимчасове перебування особи за межами України не виключає збереження нею постійного місця проживання в Україні.

Разом із тим зазначена обставина підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, які стосуються фактичного проживання позивача та спадкодавця на час відкриття спадщини.

Суд враховує положення частини шостої статті 29 ЦК України, відповідно до якої фізична особа може мати кілька місць проживання.

Тому сам собою факт проживання позивача у квартирі в місті Жовті Води з травня 2021 року не виключає можливості його проживання також за іншою адресою.

Однак для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України необхідно встановити саме постійне спільне проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У цій справі позивач посилається на спільну реєстрацію місця проживання зі спадкодавцем у місті Дніпрі, однак водночас надає документ, який підтверджує його фактичне проживання у місті Жовті Води з травня 2021 року.

При цьому матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які б усували зазначену суперечність та дозволяли встановити, що станом на 03 лютого 2022 року ОСОБА_1 фактично постійно проживав разом із ОСОБА_2 .

Суд також оцінює доводи позивача щодо проживання у спірній квартирі, її утримання та здійснення оплати комунальних послуг.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем долучено квитанції про оплату комунальних послуг, які надавалися за адресою спірної квартири.

Зазначені документи можуть підтверджувати факт користування квартирою, її утримання та здійснення відповідних платежів.

Водночас здійснення оплати комунальних послуг саме по собі не підтверджує факту постійного спільного проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так само організація позивачем поховання брата та інших родичів не є самостійним передбаченим законом способом прийняття спадщини.

Суд окремо оцінює твердження позивача про те, що він є єдиною особою, яка звернулася до нотаріуса після смерті ОСОБА_2 , а тому єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Однак зазначені доводи не можуть бути прийняті судом як достатнє підтвердження прийняття спадщини.

Сам факт відсутності звернень інших спадкоємців до нотаріуса не свідчить про прийняття спадщини позивачем та не звільняє його від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав для набуття спадкових прав.

Крім того, звернення позивача до нотаріуса 17 квітня 2026 року, тобто після спливу встановленого законом строку, не підтверджує своєчасного прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви.

За таких обставин суд доходить висновку, що надані позивачем докази не є достатніми для встановлення факту його постійного спільного проживання з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини — ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відтак позивачем не доведено наявності підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 1268 ЦК України.

Доказів своєчасного прийняття спадщини шляхом подання заяви нотаріусу або прийняття спадщини з інших передбачених законом підстав суду також не надано.

Отже, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не доведено факту прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_2 у встановленому законом порядку.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною третьою зазначеної статті відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За змістом статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту порушеного або невизнаного права спадкоємця за наявності передбачених законом підстав.

Водночас необхідною умовою застосування такого способу захисту є встановлення факту набуття позивачем відповідного спадкового права.

Наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину сама по собі не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на спадкове майно.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Застосовуючи наведені положення процесуального закону до спірних правовідносин, суд виходить із того, що саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, які підтверджують виникнення у нього права на спадкове майно.

Суд враховує, що факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також належність останньому на праві власності 1/3 частки спірної квартири підтверджуються матеріалами справи.

Однак встановлення зазначених обставин не є достатнім для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено факту прийняття спадщини після смерті брата.

Оцінюючи доводи позивача щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , суд враховує, що надані ним докази містять істотні суперечності щодо фактичного місця проживання позивача на час відкриття спадщини.

Зокрема, позивач посилається на спільну реєстрацію місця проживання зі спадкодавцем у місті Дніпрі, водночас наданий ним акт про підтвердження фактичного місця проживання від 23 лютого 2026 року свідчить про проживання позивача у спірній квартирі в місті Жовті Води з травня 2021 року, тобто ще за життя спадкодавця.

Зазначене не узгоджується з доводами позовної заяви про переїзд позивача до міста Жовті Води лише після смерті брата ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому інших належних і достатніх доказів, які б усували зазначені суперечності та підтверджували постійне спільне проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, матеріали справи не містять.

Крім того, позивачем не доведено обставин, які б давали підстави для безумовного висновку про перехід до ОСОБА_2 всіх часток спірної квартири після смерті його батьків.

Зокрема, наведені у позовній заяві відомості щодо місця проживання ОСОБА_2 та його батька ОСОБА_3 станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 є суперечливими, а сам факт смерті ОСОБА_3 у місті Дніпрі не підтверджує їхнього постійного спільного проживання за конкретною адресою.

Також позивачем не обґрунтовано належними доказами перехід усієї частки ОСОБА_4 після її смерті виключно до ОСОБА_3 з урахуванням наявності інших спадкоємців першої черги за законом.

Водночас суд наголошує, що визначальною підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог є саме недоведеність прийняття спадщини позивачем ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 .

За відсутності доказів прийняття спадщини позивачем не має правового значення для вирішення заявленого позову остаточне визначення розміру частки квартири, яка входила до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки навіть щодо належної останньому на праві власності 1/3 частки квартири позивачем не доведено виникнення спадкових прав.

Здійснення позивачем оплати комунальних послуг, утримання спадкового майна, організація поховання спадкодавця та відсутність звернень інших спадкоємців до нотаріуса не замінюють установленого законом порядку прийняття спадщини.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_2 відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.

За таких обставин правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 відсутні.

Відтак заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 29, 392, 1216-1218, 1220, 1223, 1258, 1261, 1262, 1267-1270, 1272, 1296, 1297 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Жовтоводської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лозенко Валентина Володимирівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua