Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №420/20095/26
Суддя: Семенюк Г.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20095/26
Категорія: 113020000Головуючий у суді І інстанції: Білостоцький О. В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаСеменюка Г.В.
суддів:Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі за позовом адвокатки Кім Марії Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року адвокатка Кім М. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 та скасувати рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №510345000002950;
- визнати протиправними дії щодо відкликання посвідки на постійне проживання виданої ОСОБА_2 та скасувати рішення про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 ;
- зобов`язати поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог адвокатка пояснила, що 26.10.2020 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 (справа №420/5980/20), скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 23.06.2020 №51034300003343 та ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 зі строком дії до 23.10.2030.
Однак, 11.06.2026 ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», прийнято рішення №510345000002950 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення №510322600009923 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 видану на його ім`я на підставі підпункту 1 пункту 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі – Порядок №321).
Адвокатка указує, що спірні рішення прийняті на підставі подання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Так, у цьому поданні мова йде про те, що ОСОБА_3 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а також до кримінальної відповідальності. Суспільна небезпечність перебування на території України ОСОБА_1 полягає в тому, що вищевказаний іноземець має зв`язок із злочинним середовищем, впливає на загострення криміногенної обстановки в Україні, зокрема в Одеському регіоні, підтримує «злодійські традиції» та надає допомогу кримінальному елементу, який прибуває до України.
Саме на підставі такої інформації, викладеної у поданні Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26, відповідач прийняв рішення про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Адвокатка вважає такі дії суб`єкта владних повноважень протиправними, незаконними та такими, що порушують права її довірителя, оскільки відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання можливе лише за умови обґрунтованості таких рішень, а не на підставі інформації отриманої від Головного управління Національної поліції в Одеській області.
На думку адвокатки, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Окрім того, адвокатка зазначила, що ОСОБА_3 має вищу юридичну освіту, яку отримав в Україні, одружений на ОСОБА_4 з 11.01.2023, у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 народилась донька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків.
До того ж, позивач є віце-президентом громадської організації «Асоціація олімпійських видів боротьби», сприяє у розвитку олімпійської боротьби на території Одеської області. Позитивно характеризується, фінансово допомагає у підготовці та участі у змаганнях різного рівня. У роботі та громадській діяльності ОСОБА_3 проявляє високі моральні якості, відповідальність, порядність, цілеспрямованість та наполегливість. Вирізняється лідерськими й організаторськими здібностями, вміє ефективно працювати в команді, приймати виважені рішення та знаходити конструктивний підхід до вирішення поставлених завдань. Є комунікабельною, відкритою до співпраці людиною, користується повагою серед колег, тренерів, спортсменів і представників спортивної спільноти.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДМС України в Одеській області №510345000002950 від 11.06.2026 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 .
Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДМС України в Одеській області №510322600009923 від 11.06.2026 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
Зобов`язав ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в ОСОБА_6 .
Зобов`язав ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання ОСОБА_2 .
В іншій частині позову суд відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ГУ ДМС України в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги представник скаржника указує, що інформація, викладена у поданні Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26 є підставою для прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_7 .
Скаржник вважає, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку інформації, зазначеної у цьому поданні, оскільки дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Також апелянт указує, що в поданні від 04.06.2026 зазначено про отримання відомостей стосовно позивача компрометуючого характеру з обмеженим доступом (гриф – таємно), які дають достатні підстави вважати про наявність зв`язку позивача зі злочинним середовищем, вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні, зокрема в Одеському регіоні, підтримання «злодійських традицій» та надання допомоги кримінальному елементу, який прибуває до України. З урахуванням того, що Головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило, що інформація, яка стала підставою для направлення подання від 04.06.2026 має гриф «таємно», у ГУ ДМС України в Одеській області була відсутня необхідність для витребування додаткової інформації.
До того ж, скаржник указує на те, що перевірка зазначеної у поданні Головного управління Національної поліції в Одеській області інформації не може бути здійснена органами та підрозділами ДМС, оскільки ці питання не належать до компетенції останнього.
За таких умов, представник ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що викладена в поданні інформація та встановлені суб`єктом владних повноважень обставини, є достатніми підставами для прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та про відкликання посвідки на постійне проживання згідно підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.
Крім того, апелянт відзначає, що позивач не оскаржував ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Головним управлінням Національної поліції в Одеській області відповідного подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин.
Підсумовуючи представник апелянта вважає, що оперативна інформація Головного управління Національної поліції в Одеській області про перебування іноземця на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, є достатньою підставою для прийняття територіальним органом міграційної служби рішення про відкликання дозволу на імміграцію.
Адвокатка Кім М. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала відзив на апеляційну скаргу, зазначаючи про її необґрунтованість. У зв`язку з цим, просить залишити скаргу без задоволення. Доводи відзиву відтворюють позицію викладену в позовній заяві та рішенні суду першої інстанції.
10 листопада 2026 року, у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції, вислухавши доводи сторін та дослідивши докази, що наявні в матеріалах справи, вирішив, за згодою сторін, продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції за допомогою функціоналу Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» здійснив витребування електронної справи, яка формувалась судом першої інстанції у справі № 420/20095/26 (далі – Електронна справа). Відповідно, апеляційний перегляд справи №420/20095/26 здійснюється на підставі електронної справи, сформованої судом першої інстанції, та матеріалів апеляційної скарги, які надійшли до суду апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_3 18.09.2019 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україні, оскільки він понад два роки перебував у шлюбі з громадянкою України – ОСОБА_8 .
Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 23.06.2020 №51034300003343 позивач отримав відмову в наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», яку оскаржив в судовому порядку.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 у справі №420/5980/20, ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянуло заяву позивача, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду, внаслідок чого 09.10.2020 прийнято рішення №382988 про надання ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
26.10.2020 позивача було документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 26.10.2030.
05.06.2026 до ГУ ДМС України в Одеській області надійшло подання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.06.2026 №199224-26 про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні позивачу у відповідності до вимог пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до інформації, зазначеної у цьому поданні, позивач протягом тривалого часу систематично не дотримувався вимог чинного законодавства України, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень. Однак, належних висновків останній для себе не зробив та продовжував ігнорувати встановленні державою правила поведінки. Своїми вчинками позивач демонструє зневажливе ставлення до вимог законодавства України та загальноприйнятих норм суспільного життя, що свідчить про відсутність належної законослухняної поведінки та небажання дотримуватися покладених на неї обов`язків. У різні періоди перебування на території України ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності, про що свідчать: постанова серії ЕНА №4405716 від 01.04.2025 за частиною першою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №4875591 від 02.05.2025 за частиною першою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №6048503 від 30.10.2025 за частиною першою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №6146554 від 13.11.2025 за частиною другою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №6534867 від 19.01.2026 за частиною другою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №6577841 від 28.01.2026 за частиною другою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №6654501 від 12.02.2026 за частиною другою статті 122 КУпАП; постанова серії ЕНА №7190256 від 13.05.2026 за частиною другою статті 122 КУпАП. Позивач не лише неодноразово допускав порушення вимог законодавства України, а й ухилявся від виконання законних рішень уповноважених органів про накладення адміністративних стягнень, що свідчить про свідоме нехтування законом, відсутність поваги до встановленого правопорядку та небажання дотримуватися правил перебування іноземців на території держави. Враховуючи, що всі внутрішні податки та штрафи виступають одним з джерел наповнення держбюджету, яким передбачено фінансування Збройних Сил України, а системне ігнорування законів (включно зі штрафами) негативно впливає на стан правопорядку, то в умовах війни зазначене є додатковою загрозою національній безпеці.
Крім того, позивач притягувався до кримінальної відповідальності, про що свідчать матеріали, внесені до ЄРДР: №1201716040002860 від 13.07.2017 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України; №12020161500001154 від 18.06.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України. Правоохоронними органами здійснювалась перевірка інформації, отриманої відповідно до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та установлено, що позивач виступає за підтримання та пропагування з-поміж представників криміналітету, зокрема молоді, «злодійських традицій». Він намагається сприяти лідерам 2 організованих злочинних угруповань, які діють на території Одещини, а також збільшувати масштаби їхньої злочинної діяльності. Наведені відомості перевірялись відповідно до вимог, визначених статтями 4-8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», та є інформацією з обмеженим доступом, яка не може бути надана. Систематичне порушення позивачем вимог законодавства України, неодноразове притягнення до адміністративної, кримінальної відповідальності, відсутність належної законослухняної поведінки свідчать про неповагу останнього до законів України та створюють загрозу громадському порядку.
Наведені вище факти є підставами для відкликання посвідки на постійне проживання відповідно до положень: 1) Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020 №392/2020; 2) пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
З огляду на викладене, у поданні зазначено, що ГУ НП в Одеській області вважає за доцільне ухвалити рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , а також ужити відповідних заходів щодо скорочення терміну перебування та заборону в`їзду на територію України громадянинові Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 .
Отримавши вищевказані відомості, зазначені у поданні ГУ НП в Одеській області від 04.06.2026 №199224-26, Відділом імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області було оформлено висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , який був затверджений начальником ГУ ДМС України в Одеській області 11.06.2026.
11.06.2026 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення №510345000002950 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Також, 11.06.2026 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення №510322600009923 про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що суб`єкт владних повноважень не довів, що при прийнятті оскаржуваного рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивача, відповідачем було дотримано такий елемент критерію «необхідності у демократичному суспільстві», як принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.
За встановлених обставин справи, на думку суду першої інстанції, оскаржуване рішення є «невиправдано суворим», оскільки призведе до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав необхідним визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивача.
Також суд першої інстанції вирішив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відкликання посвідки на постійне проживання позивача № НОМЕР_1 вважаючи дане рішення наслідком прийняття протиправного рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивача.
Разом з цим, суд першої інстанції відзначив, що достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування спірних рішень ГУ ДМС України в Одеській області, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними суд відмовив.
До того ж, задля ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції також вважав необхідним зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну, а також поновити посвідку на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Так, спірні правовідносини, які склалися у цій справі, стосуються правомірності прийняття ГУ ДМС України в Одеській області рішень про відкликання дозволу ОСОБА_2 на імміграцію в Україну №510345000002950 та про відкликання йому посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 на підставі подання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частина 1 статті 26 Конституції України передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.
Стаття 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 23.09.2011 №3773-VI (далі – Закон №3773-VI) посвідка на постійне проживання – документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
За правилами частини 1 статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
За частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Стаття 12 Закону №2491-ІІІ містить підстави для відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію.
За правилами пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо:
- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
- це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Підпунктом 1 пункту 64 Порядку №321 передбачено, що посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
За приписами пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі – Порядок №1938), дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.
Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».
У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.
ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.
Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.
Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором відкликання є іммігрант, копія рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом іммігранту на адресу, зазначену в його заяві про відкликання дозволу на імміграцію.
Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.
Інформація про рішення щодо відкликання або визнання недійсною посвідки на постійне проживання, прийняте одночасно з рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, надається Держприкордонслужбі в порядку, визначеному законодавством.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які полягають у тому, що оперативна інформація ГУНП в Одеській області, яка викладена у поданні від 04.06.2026 № 199224-26, про те, що перебування позивача на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, є достатньою підставою для прийняття територіальним органом міграційної служби рішення про відкликання дозволу на імміграцію, колегія суддів зазначає таке.
Так, предметом спору у даній справі є, зокрема правомірність прийняття відповідачем рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», тобто дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а також це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Вказане рішення прийняте за результатами розгляду подання ГУНП в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26 про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 .
Подання обґрунтоване тим, що позивач протягом тривалого часу систематично не дотримувався вимог чинного законодавства України, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, а також притягувався до кримінальної відповідальності, про що свідчать матеріали, внесені до ЄРДР: №1201716040002860 від 13.07.2017 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України; №12020161500001154 від 18.06.2020 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.
Дослідивши зміст Висновку за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого 11.06.2026 начальником ГУ ДМС України в Одеській області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в основу прийнятого рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію покладено подання ГУНП в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26 без жодної додаткової перевірки інформації щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України або це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідач обмежився тим, що інформація, викладена у поданні складала достатні підстави для прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
У цьому контексті колегія суддів зазначає, що у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні.
За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII “Про Службу безпеки України” (далі - Закон № 2229-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин), на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.
Також, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 зазначив, що таке подання не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС.
Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
Однак, з Висновку за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого 11.06.2026 начальником ГУ ДМС України в Одеській області, на підставі якого прийняте оскаржене рішення від 11.06.2026 №510345000002950 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_7 , вбачається, що ГУ ДМС України в Одеській області не перевіряло та не досліджувало будь-які інші документи та докази, окрім подання ГУНП в Одеській області від 04.06.2026 № 199224-26.
ГУ ДМС України в Одеській області обмежилось лише констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.
Колегія суддів вважає, що наведені у поданні відомості носять загальний характер без наведення конкретних фактів із підтвердженням їх відповідними доказами, які б давали можливість ГУ ДМС України в Одеській області на підставі отриманої інформації дійти однозначних висновків щодо спірного питання.
Так, щодо неодноразового притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху) колегія суддів вважає, що це не може бути підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_7 на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки вчинення адміністративних правопорушень, передбачених указаною статтею КУпАП, не може свідчити про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні або це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Крім того, у позивача відсутня заборгованість по накладеним штрафам, що підтверджується листом Управління патрульної поліції від 05.08.2026.
До того ж, як правильно зауважив суд першої інстанції, відповідач не надав доказів ухилення іммігранта від виконання законних рішень уповноважених органів про накладення адміністративних стягнень.
Що стосується притягнення позивача до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), частинами другою, четвертою статті 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України, слід указати таке.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до Рішення Конституційного суду у справі №1-15/99 від 27.10.1999, кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України).
Отже, сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред`явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.
Разом з цим, у поданні зазначено лише про те, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності, однак вироків суду не надано. Не встановлено існування вироків суду і ГУ ДМС України в Одеській області під час прийняття спірного рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну.
Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, що дії позивача загрожують національній безпеці України, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Водночас, відкликання дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.
Крім цього, при прийнятті рішень про відкликання дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для відкликання дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, відкликаючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не встановлено обставин, які відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися то які саме, а також те, що відкликання дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Натомість лише у разі встановлення визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III підстав для відкликання дозволу на імміграцію, можливо оцінити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами і його правами та інтересами.
Таким чином, колегія суддів констатує, що відповідач при прийнятті спірного рішення про відкликання дозволу на імміграцію ОСОБА_2 від 11.06.2026 не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
З огляду на вищевикладене, у вимірі фактичних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну є необхідним та пропорційним законній меті. За фактичних обставин справи цей захід є «невиправдано суворим».
Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 11.06.2026 №510345000002950 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 .
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 11.06.2026 №510322600009923 про відкликання посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_2 , яка була видана громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Як вже було указано вище, підпунктом 1 пункту 64 Порядку №321 передбачено, що посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з п. 65 Порядку №321 рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною.
За правилами п. 78 Порядку №321 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома іноземця або особи без громадянства або до суду в установленому порядку.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині оскарження рішення про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки Зейналову Насібу є похідними від позовних вимог щодо оскарження рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, а відтак, враховуючи визнання протиправним та скасування судом рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 11.06.2026 №510345000002950 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 11.06.2026 №510322600009923 про відкликання посвідки на постійне проживання позивача також підлягає скасуванню, як протиправне.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-ІV, на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції, бачить важливим також процитувати рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ від 07.03.2023 у справі KOGAN AND OTHERS v. russia (№ 54003/20).
У цій справі у заявників було анульовано посвідки на проживання на підставі висновку ФСБ. Аналізуючи обставини справи, ЄСПЛ відзначив таке.
«Анулювання посвідки на проживання першої заявниці становило втручання у право заявників на повагу до їхнього сімейного життя та у право першого та другого заявників на повагу до їхнього приватного життя, оскільки це стосувалося їхньої професійної діяльності. ЄСПЛ не мав необхідності ухвалювати рішення щодо вимог «згідно із законом» та «легітимної мети» оскаржуваного заходу, оскільки за обставин справи він не був необхідним у демократичному суспільстві.
Зміст висновку ФСБ, який став підставою для анулювання посвідки на проживання, першій заявниці не був відомий та не був розкритий ЄСПЛ Урядом.
Національні суди в своїх рішеннях не вказали жодних причин, чому заявницю вважали небезпечною з міркувань захисту національної безпеки, так само вони не встановили загальний опис дій, які їй приписували, за необхідності із застосуванням деяких процесуальних заходів. В результаті першій заявниці навіть не було надано короткого опису звинувачень проти неї, що зробило неможливим оскарження нею фактичних звинувачень або надання відповіді в межах змагального провадження. Таким чином, національні суди явно формально переглянули рішення управління внутрішніх справ, в результаті чого перша заявниця не змогла домогтися справжнього розгляду її справи. Зрештою національні суди, всупереч статті 8 Конвенції, не застосували встановлені ЄСПЛ загальні принципи, і не дотримали балансу між інтересами національної безпеки та правом заявників на повагу до їхнього сімейного та приватного життя. Отже, провадження щодо анулювання посвідки на проживання було заплямоване грубими процедурними недоліками, які підірвали його справедливість і вийшли за межі допустимих процедурних обмежень у справах про видворення з міркувань національної безпеки».
За таких умов, колегія суддів вважає, що надала оцінку ключовим доводам апеляційної скарги та підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановила.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі за позовом адвокатки Кім Марії Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua