Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №160/8714/26
Суддя: Малиш Н.І.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
11 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/8714/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Рябчук О.С.) в адміністративній справі №160/8714/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
08.04.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративною позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач-2), в якій просила суд:
- вішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046050028072 від 23.03.2026 про відмову мені, ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 визнати протиправним та скасувати;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити мені, ОСОБА_1 , з 16.03.2026 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХП в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1998 по 15.06.1999 в професійно-технічному училищі № 7 м. Кривого Рогу, перебування на обліку як безробітної з виплатою допомоги по безробіттю з 21.02.2000 по 22.05.2000, з 07.12.2000 по 31.05.2001 та матеріальної допомоги по безробіттю з 12.11.2003 по 13.04.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після отримання права на пенсію за віком звернулась 16.03.2026р. з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050028072 за віком на пільгових умовах та вказало, що призначення такої пенсії можливо по досягнення заявником віку 50 років. Та окрім наведеного не зараховано до загального стажу період навчання і отримання допомоги по безробіттю. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для позивача, а саме - така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На думку позивача, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 046050028072 від 23.03.2026 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1998 по 15.06.1999 в професійно-технічному училищі № 7 м. Кривого Рогу, перебування на обліку як безробітної з виплатою допомоги по безробіттю з 21.02.2000 по 22.05.2000, з 07.12.2000 по 31.05.2001 та матеріальної допомоги по безробіттю з 12.11.2003 по 13.04.2004.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком №1 на умовах пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом 213-VІІ.
В решті позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги пенсійний орган зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зарахував до страхового стажу позивача періоди навчання та перебування на обліку в центрі зайнятості, оскільки подані документи, на його думку, не містять необхідних відомостей для належного підтвердження цих періодів. Наголошує, що обов`язок подання документів для підтвердження страхового стажу покладається на заявника, тоді як орган Пенсійного фонду уповноважений лише перевіряти їх достовірність та належне оформлення. Крім того, скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, які передбачають досягнення жінкою 50-річного віку, а рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 не дає підстав для застосування положень пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII. Також відповідач-2 заперечує правомірність покладення на нього обов`язку повторно розглянути заяву позивача та стягнення судового збору за рахунок його бюджетних асигнувань.
Позивач та відповідач-1 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 16.03.2026 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській, яким 23.03.2026 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050028072, що вмотивоване недосягненням заявницею пенсійного віку.
Цим же рішенням наведено розрахунок стажу роботи ОСОБА_1 , а саме:
- страховий стаж особи становить 24 роки 02 місяці 14 днів;
Страховий стаж особи становить з урахуванням додаткових років за Списком №1 – 43 роки 03 місяці 16 днів;
Пільговий стаж особи за Списком №1 становить 19 років 06 місяців 10 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви.
До страхового стажу не зараховано періоди:
-навчання з 01.09.1998 по 15.06.1999, оскільки у дипломі та у додатку до диплому не зазначено дату вступу та в записі про диплом період навчання у трудовій книжці номери та дати наказів про зарахування та відрахування дописано іншим чорнилом;
-отримання допомоги по безробіттю з 21.01.2000 по 22.05.2000, оскільки в трудовій книжці відсутній номер наказу про припинення виплати;
-отримання допомоги по безробіттю з 07.12.2000 по 31.05.2001, оскільки в трудовій книжці відсутній номер наказу про початок виплати;
-отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.11.2003 по 13.04.2004, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про те, що виплата матеріальної допомоги здійснювалася у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
До пільгового стажу роботи зараховано всі періоди.
Не погоджуючись з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020»У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, досліджуючи правовідносини, пов`язані зі зміною умов реалізації права на пенсію на пільгових умовах та пенсію за вислугу років, у Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 зазначив, що такі зміни вплинули на легітимні очікування осіб щодо настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права на пенсійне забезпечення.
Особи, які працювали на посадах, що надавали право на пільгове пенсійне забезпечення, обґрунтовано розраховували на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII. Водночас підвищення пенсійного віку та зміна умов призначення пенсії для таких осіб суттєво погіршили їх правове становище та порушили принцип юридичної визначеності як складову принципу верховенства права.
З огляду на це Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14 та пункти «б»-»г» статті 54 Закону №1788-ХІІ в редакції Закону №213-VIII, якими було передбачено поетапне підвищення пенсійного віку для окремих категорій працівників, суперечать частині першій статті 8 Конституції України.
Отже, для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених зазначеними нормами, застосуванню підлягають положення статті 13, частини другої статті 14 та пунктів «б»-»г» статті 54 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII. Саме такий спосіб відновлення порушених прав визначено Конституційним Судом України у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.
Таким чином, починаючи з 23.01.2020, одночасно діють норми пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII, які по-різному визначають вік виходу на пенсію за Списком №1.
Зокрема, за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за Списком №1 для жінок виникає після досягнення 45 років, тоді як пункт 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV встановлює віковий ценз у 50 років, що свідчить про наявність колізії між зазначеними нормами права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За вказаних обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Таке застосування вказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивач не досягла необхідного пенсійного віку 50 років, оскільки право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 мають, зокрема, жінки після досягнення 45 років за наявності не менше 15 років страхового стажу, з яких не менше 7 років 6 місяців становить стаж роботи на роботах із шкідливими та важкими умовами праці.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спір виник у зв`язку з прийняттям Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення від 23.03.2026 № 046050028072, яким за результатами розгляду заяви позивача від 16.03.2026 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
У спірному рішенні зокрема зазначено про незарахування до страхового стажу позивача таких періодів:
- навчання з 01.09.1998 до 15.06.1999 - у зв`язку з тим, що в дипломі та додатку до нього не зазначено дату вступу, а в записі про період навчання у трудовій книжці номери та дати наказів про зарахування і відрахування дописані іншим чорнилом;
- отримання допомоги по безробіттю з 21.02.2000 до 22.05.2000 - у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці номера наказу про припинення виплати;
- отримання допомоги по безробіттю з 07.12.2000 до 31.05.2001 - у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці номера наказу про початок виплати;
- отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.11.2003 до 13.04.2004 - у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці відомостей про здійснення такої виплати в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Надаючи оцінку доводам пенсійного органу щодо правомірності незарахування зазначених періодів навчання та отримання допомоги по безробіттю до страхового стажу позивача, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктами д, е частини 3 цієї статті унормовано, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. (пункт 8 Порядку №637).
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вже зазначалося вище, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1998 до 15.06.1999, періоди отримання допомоги по безробіттю з 21.02.2000 до 22.05.2000 та з 07.12.2000 до 31.05.2001, а також період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.11.2003 до 13.04.2004. Підставами для цього визначено недоліки в оформленні записів трудової книжки, відсутність окремих реквізитів наказів та відомостей про здійснення матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Надаючи оцінку правомірності рішення в цій частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження періоду навчання з 01.09.1998 до 15.06.1999 позивачем було надано диплом серії НОМЕР_1 від 30.06.1999, відповідно до якого вона закінчила у 1999 році професійно-технічне училище № 7 м. Кривого Рогу та здобула кваліфікацію продавця непродовольчих товарів, а також додаток до зазначеного диплома.
Наведені відомості узгоджуються із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , згідно з якими позивача 01.09.1998 зараховано до складу учнів професійно-технічного училища № 7 м. Кривого Рогу на підставі наказу № 2к від 01.09.1998, а 15.06.1999 відраховано у зв`язку із закінченням навчання на підставі наказу № 8к від 22.06.1999.
При цьому належність зазначених документів саме позивачу підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , відповідно до якого після одруження її прізвище змінилося зі ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Отже, сукупність досліджених доказів підтверджує факт навчання позивача у професійно-технічному училищі № 7 м. Кривого Рогу в період з 01.09.1998 до 15.06.1999. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відсутність у дипломі та додатку до нього дати вступу, а також доповнення окремих реквізитів наказів у трудовій книжці іншим чорнилом самі по собі не спростовують достовірності відомостей про період навчання, підтверджених іншими документами.
Щодо періодів отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю колегія суддів зазначає таке.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивачу Тернівським центром зайнятості м. Кривого Рогу було призначено допомогу по безробіттю з 21.02.2000 відповідно до пункту 1 «б» статті 29 Закону України «Про зайнятість населення», а 22.05.2000 її виплату припинено відповідно до пункту 1 «а» статті 30 цього Закону.
Надалі, 07.12.2000 позивачу повторно призначено допомогу по безробіттю, виплату якої припинено 31.05.2001. Відповідні записи містять посилання на положення Закону України «Про зайнятість населення», а припинення виплати також підтверджується наказом № 366 від 01.06.2001.
Крім того, трудова книжка містить відомості про те, що 12.11.2003 позивачу розпочато виплату матеріальної допомоги відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а 13.04.2004 її виплату припинено відповідно до пункту 11 статті 31 цього Закону. Зазначені записи містять посилання на відповідні накази центру зайнятості.
Наведені відомості також підтверджуються довідкою Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 31.03.2026 № 289 про перебування позивача на обліку як безробітної.
Правове регулювання спірних періодів здійснювалося, зокрема, Законом України від 01.03.1991 № 803-XII «Про зайнятість населення» та Законом України від 02.03.2000 № 1533-III «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у редакціях, чинних на час виникнення відповідних правовідносин.
Так, положеннями статей 25 та 28 Закону № 803-XII передбачалося надання незайнятим громадянам компенсацій, зокрема у вигляді допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Водночас статтею 4 цього Закону було передбачено гарантію включення періоду одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу роботи.
Закон № 1533-III також визначав умови набуття застрахованими особами права на допомогу по безробіттю та підстави припинення її виплати.
Крім того, відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону № 1058-IV до страхового стажу зараховується період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а також матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Отже, законодавством передбачено зарахування до страхового стажу періодів отримання допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги за визначених законом умов.
Колегія суддів зауважує, що записи трудової книжки позивача містять відомості про дати призначення та припинення відповідних виплат, посилання на законодавчі підстави їх здійснення, а в окремих випадках - і реквізити наказів центру зайнятості. Крім того, факт перебування позивача на обліку в центрі зайнятості підтверджується відповідною довідкою.
За таких обставин відсутність у трудовій книжці окремих номерів наказів не спростовує факту отримання позивачем допомоги по безробіттю протягом спірних періодів, оскільки відповідні обставини підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів.
Отже, наведені відповідачем доводи щодо недоліків оформлення трудової книжки не спростовують достовірності внесених до неї відомостей, які узгоджуються з іншими доказами у справі. При цьому колегія суддів ураховує, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки» відповідальність за порушення встановленого порядку ведення трудових книжок покладається на посадових осіб, а не на працівника.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формальні недоліки в оформленні записів у трудовій книжці за відсутності доказів недостовірності внесених до неї відомостей не можуть самі по собі слугувати підставою для неврахування відповідних періодів до страхового стажу позивача та, як наслідок, обмеження її права на пенсійне забезпечення.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач скористався наданими йому повноваженнями та вжив заходів для перевірки відомостей, зазначених у трудовій книжці, дипломі та додатку до нього, натомість обмежився посиланням на недоліки їх оформлення.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046050028072 від 23.03.2026 було прийнято суб`єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з викладеним належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання пенсійного органу зарахувати до її страхового стажу спірні періоди навчання, отримання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, а також повторно розглянути її заяву від 16.03.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду щодо досягнення позивачем пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за Списком № 1 на умовах пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 213-VIII.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірності покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача, оскільки такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та спрямований на відновлення її порушеного права.
Також безпідставними є доводи скаржника щодо стягнення судового збору за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки такий розподіл судових витрат здійснено судом відповідно до вимог процесуального закону.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових втрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року в адміністративній справі №160/8714/26 – залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак
Оригінал: reyestr.court.gov.ua