Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №160/34062/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №160/34062/24

Суддя: Малиш Н.І.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34062/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/34062/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державної установи «Дніпровська виправна колонія №89», в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89) (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні позивача засобами гігієни, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати засоби гігієни при дотриманні санітарії та гігієни свого тіла;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колоній (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні позивача речами першої необхідності та одягом по сезону, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права на соціальне забезпечення для гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати речі першої необхідності та одягом для гідного життя;

- визнати протиправними бездіяльність та дії Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягала у незабезпеченні позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном та якими було примушено позивача шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в загальному розмірі у сумі 1 640 000,01 (один мільйон шістсот сорок тисяч) гривень 1 копійку, яка складається з наступного:

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення засобами гігієни та права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю дотримуватись санітарії та гігієни свого тіла згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546 666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення речами першої потреби та одягом за сезоном і права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлено можливістю використовувати речі першої необхідності та одяг для гідного життя згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за протиправні дії та бездіяльність, які полягали у примушенні Позивача (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати Позивачу (РНОКПП НОМЕР_1 ) у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди, у розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна бездіяльність відповідача стосовно не забезпечення позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном під час його перебування ДУ «ДВК №89», призвела до порушення його соціальних прав, фізіологічного стану перебування у колонії, жебратства, приниження честі та гідності засудженого.

06.11.2025 позивачем подано до суду першої інстанції клопотання про виклик і допит свідків, а саме:

- ОСОБА_2 , який обіймав посаду начальника відділення СМРБ при ДУ «ДВК (№ 89)» з СВПР та, за твердженням позивача, був безпосереднім учасником і свідком порушення його прав;

- ОСОБА_3 , який обіймав посаду заступника начальника ДУ «ДВК (№ 89)» з СВПР та, за твердженням позивача, був безпосереднім учасником і свідком порушення його прав;

- ОСОБА_4 , який обіймав посаду начальника відділу режиму ДУ «ДВК (№ 89)» та, за твердженням позивача, безпосередньо принижував його гідність і порушував його права;

- ОСОБА_5 , який обіймав посаду заступника начальника ДУ «ДВК (№ 89)» та, за твердженням позивача, безпосередньо принижував його гідність і порушував його права;

- ОСОБА_6 , який обіймав посаду начальника ДУ «ДВК (№ 89)» та, за твердженням позивача, був безпосереднім учасником порушення його прав;

- ОСОБА_7 , який, за твердженням позивача, безпосередньо брав участь у порушенні його прав та є свідком таких порушень;

- ОСОБА_8 , яка приймала скарги позивача та вирішувала питання щодо надання дозволу на користування настільною лампою, обіймаючи посаду заступника начальника Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України з питань європейської інтеграції;

- Карину Абрамович, яка відвідувала позивача разом з ОСОБА_9 та, на думку позивача, може підтвердити обставини прийняття останньою його скарг і вирішення питання щодо надання дозволу на користування настільною лампою. На час подання клопотання обіймала посаду заступника начальника відділу СВПР Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України;

- Дениса Манатка, який, за твердженням позивача, може підтвердити обставини його відмови від правової допомоги за двома дорученнями Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги внаслідок залякувань фізичною розправою та психологічного тиску, а також обставини, викладені у пунктах 4– 6 позову;

- ОСОБА_10 , який обіймав посаду провідного психолога відділу ЗСВПР ДУ «ДВК (№ 89)», проводив із позивачем психологічну роботу з початку 2021 року до його вибуття з установи та, за твердженням позивача, може підтвердити обставини подання скарг щодо умов тримання і порушення права на соціальний захист, а також надати відповідні документи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у задоволенні зазначеного клопотання позивача про виклик свідків відмовлено.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909), яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_1 засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном.

Стягнуто з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (код ЄДРПОУ 08562909) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч грн).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Розподіл судових витрат у справі не здійснювався.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відшкодуванні судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, стягнувши з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» на його користь 1640000,01 грн моральної шкоди, з яких по 546666,67 грн за кожним із трьох заявлених порушень. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі висловлює незгоду з ухвалою суду від 17.03.2026 про відмову у виклику свідків та просить забезпечити допит десяти зазначених в апеляційній скарзі осіб.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди 5000 грн - є неспівмірним із характером, тривалістю та наслідками допущених відповідачем порушень, оскільки не враховує тривалого незабезпечення його засобами особистої гігієни, речами першої потреби та сезонним одягом, а також необхідності звертатися до рідних і знайомих із проханнями надсилати відповідні речі посилками. На думку позивача, такі обставини спричинили йому значні фізичні та душевні страждання, приниження людської гідності й порушення права на гідні умови тримання під вартою. На підтвердження своїх доводів позивач посилається, зокрема, на відсутність записів про видачу йому речового майна в картці речового обліку, а також на знищення відповідачем оригіналу відповідної облікової картки під час судового розгляду, що на його переконання, свідчить про неповне дослідження судом обставин справи та доказів заподіяння моральної шкоди. Також позивач не погоджується з відмовою суду першої інстанції у відшкодуванні 800 грн витрат на телефонний зв`язок та послуги Інтернету, стверджуючи, що ці кошти були витрачені у зв`язку з підготовкою процесуальних документів і забезпеченням взаємодії з представниками під час судового розгляду. Щодо ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 про відмову у виклику свідків позивач зазначає, що вважає її необґрунтованою та такою, що порушує принципи змагальності й рівності учасників судового процесу. На його переконання, допит десяти зазначених у клопотанні від 06.11.2025 та в апеляційній скарзі осіб був необхідним для підтвердження обставин незабезпечення його речовим майном і засобами гігієни, психологічного тиску та приниження людської гідності, а також з`ясування характеру й інтенсивності завданих йому моральних страждань. Позивач вважає, що відмова у виклику та допиті цих осіб призвела до неповного з`ясування обставин, які мають значення для визначення розміру моральної шкоди.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , засуджений вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 до довічного позбавлення волі, у період з 30.07.2003 по 25.12.2023 відбував покарання у Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)», у секторі максимального рівня безпеки, у приміщенні камерного типу №13.

Позивач вказує, що відповідач, ДУ«ДВК (№89)», зокрема, у період з 12.03.2017 до 25.12.2023, своїми діями та бездіяльністю систематично і на постійній основі порушував його право бути соціально захищеним шляхом забезпечення предметами особистої гігієни, одягом за сезоном та речами першої необхідності, що позбавляло його можливості дотримуватись охайного вигляду та принижувало його честь та гідність, та був змушений жебракувати з метою отримання від рідних та знайомих у посилках речей першої необхідності та засобів гігієни.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав скаргу Начальнику ДУ «ДВК (№89)», в якій серед іншого були викладені випадки порушення його прав на забезпечення його одягом за сезоном.

Бездіяльність відповідача щодо незабезпечення позивача предметами особистої гігієни, одягом за сезоном та речами першої необхідності стала підставою звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Визнав протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_1 засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном, а висновки обгрунтував ненаданням відповідачем належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення його постільною білизною, ковдрами, подушками, матрацами та рушниками, мийними засобами, предметами першої необхідності, одягом за сезоном, під час відбування покарання у ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)", зокрема, у період з 12 березня 2017 року до 25 грудня 2023 року. Також суд визнав доведеними факт заподіяння позивачу моральної шкоди та причинний зв`язок між нею і протиправною бездіяльністю відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для її відшкодування. Водночас, керуючись критеріями розумності та справедливості, суд визнав заявлений розмір компенсації - 1640000,01грн - неспівмірним із характером і наслідками порушення та зменшив його до 5000 грн. Відмовляючи у розподілі судових витрат, суд зазначив, що позивач отримував правничу допомогу з боку адвокатів в межах надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України “Про безоплатну правничу допомогу”.

Відповідачем не оскаржене рішення суду першої інстанції, а позивач оскаржує його в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Таким чином суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» моральної шкоди в загальному розмірі у сумі 1640000,01грн.

Приписами ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом в частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю відповідача, повинен обґрунтувати розмір її компенсації.

Отже недостатньо заявити суму до компенсації, а законодавство зобов`язує її обґрунтувати, з чого вона складається та якими доказами може оцінюватися.

Повертаючись до обставин справи, слід зазначити, що суд встановив, що факт порушення прав позивача був, що відповідно є наслідком і задоволення в тому числі моральної шкоди.

При цьому позивач не погоджується з визначеним судом розміром компенсації моральної шкоди, проте не наводить своїх розрахунків на обґрунтування заявленої ним суми 1640000,01грн та доводів, які б спростовували визначену судом суму до стягнення.

Щодо доводів позивача про незгоду з ухвалою суду від 17.03.2026, якою судом відмовлено у виклику 10 свідків, то колегія суддів доходить висновку, що вони не містять підстав для скасування судового рішення в частині оскарження.

Так позивач клопотав перед судом про виклик свідків, які фактично, як зазначає скаржник, можуть підтвердити його доводи щодо вчинення відповідачем бездіяльності, що оскаржена ним у цій справі. Також свідкам, як зазначає скаржник, відомі ті обставини, що ним подавалися скарги про бездіяльність відповідача, що оскаржена у цій справі.

Проте заяви позивача про виклик свідків не містять доводів, на підтвердження якої обставини, в рамках доведення завданої моральної шкоди, необхідно викликати свідка. Окрім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачем у заявах про виклик свідків вказано про з`ясування обставин, що перебувають поза межами предмета розгляду спору. Ці висновки суду не спростовані скаржником.

З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду в частині визначення суми до стягнення моральної шкоди. А ухвала суду від 17.03.2026 прийнята у відповідності но норм КАС України.

Щодо доводів скаржника про незгоду з мотивами суду щодо розподілу судових витрат.

Так позивач просив суд здійснити розподіл судових витрат у розмірі 800грн, пов`язаних із звернення до суду. Ці витрати, як стверджує позивач, пов`язані з отриманням правничої допомоги наданої адвокатом Завгороднім Олександром Сергійовичем при підготовці та подачі процесуальних документів по справі №160/34062/24(205/3566/25), консультування клієнта, подачі процесуальних документів при розгляді справи, а саме: витрати на здійснення позивачем телефонних дзвінків для обговорення правових позицій при підготовці процесуальних документів представником позивача; витрати на оплату інтернету позивачем для здійснення надсилання засобами електронного зв`язку процесуальних документів адвокату, відповідачу та відповідно до суду самим позивачем.

Так ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Проте, відповідно матеріалам справи позивач отримував правничу допомогу з боку адвоката Завгороднього О.С., а згодом з боку адвоката Шамета І.В. в межах надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України “Про безоплатну правничу допомогу” (щодо засудженої особи), на підставі доручень від 25.04.2025 №57 Дн та від 31.03.2026 №3-04-2026-000040 ЦАС ЗС, відповідно.

Отже, позивач не спростовує того, що отримував правничу допомогу безоплатно, за рахунок держави. Доказів понесення судових витрат, відповідно до приписів ст. 132 КАС України, матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у здійсненні розподілу судових витрат.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для встановлення судового контролю для виконання судового рішення, що перебачений приписами ст. 382 КАС України.

Так нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлюючи строк для подання звіту, суд повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно з судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

В спірному випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Позивач не зазначив жодних обставин, які б вказували, що відповідач уникатиме виконання рішення.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим клопотання позивача щодо здійснення контролю за виконанням судового рішення, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року в адміністративній справі №160/34062/24 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua