Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №576/2152/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №576/2152/26

Суддя: Фоміна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 р.Справа № 576/2152/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02.10.2026, головуючий суддя І інстанції: Сапон О.В., вул. Спаська, 32, м. Глухів, Глухівський, Сумська, 41400, по справі № 576/2152/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Осьмакова О.А., звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії інспектора ВП №1 (м. Глухів) Шосткинського РУП ГУ НП в Сумській області Васильченко Ігора Миколайовича щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП; скасувати постанову БАД №931800 від 28.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі – закрити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлених главою 22 КУпАП. Так, протокол про адміністративне правопорушення при винесення постанови не складався. Також обґрунтовує позов тим, що долучений зі слів поліцейського відеозапис до оскаржуваної постанови позивачу не надано, як і можливості ознайомитись з ним та надати пояснення. Відсутність відеозапису правопорушення на момент розгляду справи, значну відстань між вказаним місцем ймовірного правопорушення та місцем зупинки транспортного засобу доводить лише факт відсутності доказів вчинення позивачем правопорушення. У зв`язку з цим вважає, що постанова була винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, просив скасувати її та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2026 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Сумській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просить скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області 02.10.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що йому не було до початку розгляду справи в повному обсязі роз`яснено його права, не надано можливість скористатися правничою допомогою, ознайомитися з доказами, розгляд справи відбувся за відсутності позивача. Вказав, що долучений відповідачем відеозапис судом першої інстанції не було досліджено в повному обсязі, внаслідок чого судом винесено рішення, яке не відповідає обставинам справи. Також зазначив, що фрагмент запису № 3 чітко фіксує дії інспектора поліції, які прямо суперечать висновкам суду першої інстанції, зокрема на 1-й хвилині 48 сек. запису № 3 інспектор сідає до службового автомобіля та від`їжджає з місця зупинки. В подальшому, на 3-й хвилині 29 сек. запису № 3 інспектор поліції промовляє фразу: “Хто ж тогда керував? Надо розобратися…” Даний вислів є беззаперечним доказом відсутності у інспектора поліції даних стосовно того, що саме позивач керував транспортним засобом. Далі, на 4- хвиліні 09 сек. запису № 3 той же інспектор поліції вимовляє: “Так, починаємо розгляд”… Крім того фрагменти відеозаписів не дозволяють встановити який саме транспортний засіб зупиняли поліцейські, що стало підставою зупинки транспортного засобу, керував транспортним засобом позивач чи ні.

Вказав, що з належних та допустимих доказів, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що позивач вчинив інкриміноване йому адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02.10.2026 по справі №576/2152/26 залишити без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Відповідно ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що 11 серпня 2026 року інспектором ВП №1 (м. Глухів) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області капітаном поліції Васильченком І.М. винесено постанову серії БАД № 931800 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу розміром 425 грн. за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Згідно з постановою, 11 серпня 2026 року о 14 год. 53 хв. по вул. Лугова в м. Глухів Сумської області ОСОБА_1 , керував автомобілем «ВАЗ-21101», реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , та не надав для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив положення п. 2.4 Правил дорожнього руху України.

Позивач не погодився з винесеною постановою та звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів правомірність рішення поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а наявні в матеріалах справи відеозаписи події вочевидь лише спростовують твердження позивача щодо безпідставності винесення відносно нього оскаржуваної постанови.

Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 14 Закону № 3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

В силу приписів ч. 4, ч. 5 ст. 14 Закону № 3353-XII учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника відповідних підрозділів Національної поліції, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі – ПДР України), відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).

Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка.

Відповідно до пункту 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Вимозі працівника поліції щодо пред`явлення посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, полісу ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів не обов`язково має передувати порушення водієм ПДР, адже обов`язок мати при собі та на вимогу працівника вказаний документи, а також права працівників Національної поліції контролювати дотримання даної вимоги ПДР не ставляться у залежність від вчинення водієм порушення ПДР.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 у справі № 465/6677/16-а, від 03.04.2019 № 675/1207/17, від 02.12.2019 у справі №766/10693/17.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.

Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

У силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що 11 серпня 2026 року о 14 год. 53 хв. по вул. Лугова в м. Глухів Сумської області ОСОБА_1 , керував автомобілем «ВАЗ-21101», реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , та не надав для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив положення п. 2.4 Правил дорожнього руху України.

На підтвердження вказаних обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, відповідач надав до суду першої інстанції відеозапис з відеореєстратора DSJ-0000011-000011.

Дослідивши надані відеозаписи, судом встановлено, що 11.08.2026 у проміжок часу з 14:53:27 по 14:53:51 здійснюється рух транспортного засобу ВАЗ-21101, д.н.з. НОМЕР_1 шляхом буксирування іншим автомобілем. О 14:54:04 зі сторони водія відкриваються двері автомобіля та виходить чоловік, особу якого надалі було встановлено поліцейським як ОСОБА_1 .

Як роз`яснено в абз. 3 п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Згідно з п. 23.5 ПДР України буксирування механічного транспортного засобу на жорсткому або гнучкому зчепленні повинно здійснюватися лише за умови, що за кермом буксированого транспортного засобу перебуває водій (крім випадків, коли конструкція жорсткого зчеплення забезпечує буксированому транспортному засобу повторення траєкторії руху транспортного засобу, що буксирує, незалежно від величини поворотів).

Отже, керування транспортним засобом це виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

З огляду на вказане, доводи позивача про те, що він 11.08.2026 не керував транспортним засобом ВАЗ-21101, д.н.з. НОМЕР_1 спростовуються матеріалами справи.

Із відеозапису, наявного в матеріалах справи, вбачається, що о 15:10:24 поліцейський питає про наявність у позивача посвідчення категорії «Б», на що позивач надає стверджувальну відповідь, але з собою не має, про що зазначає поліцейському.

Тобто, не надання позивачем для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії підтверджується матеріалами справи.

Надалі поліцейський повідомляє, що згідно ст. 126 буде складена адміністративна постанова, після чого позивач зазначає, що відмовляється та йде. У зв`язку з чим поліцейський о 15:11 оголошує, що розпочинає розгляд справи.

Таким чином, зважаючи на викладене, твердження апеляційної скарги про те, що «вислів поліцейського на 3-й хвилині 29 сек. запису № 3 інспектор поліції промовляє фразу: “Хто ж тогда керував? Надо розобратися…” є беззаперечним доказом відсутності у інспектора поліції даних стосовно того, що саме позивач керував транспортним засобом», спростовується матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що до початку розгляду справи позивачу не було в повному обсязі роз`яснено його права, не надано можливість скористатися під час розгляду справи професійною правничою допомогою, не надано можливість ознайомитися з доказами колегія суддів оцінює критично, оскільки о 15:10:06 поліцейський розпочав роз`яснення прав позивача, зокрема й права на юридичну допомогу. Клопотань про необхідність отримати правничу допомогу позивач не заявляв.

Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.

За змістом ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 242, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2026 року по справі № 576/2152/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 12.11.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua