Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №520/33370/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: зайнятості осіб з інвалідністю

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №520/33370/26

Суддя: Смагар С.В.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 листопада 2026 року № 520/33370/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/33370/26 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14070760) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просить:

- стягнути з Фізична особа-підприємєць АХМЕДОВА ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070400, Код: 37874947, Р/р IBAN: UA408999980313121022000020001 (Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 446,67 грн. (чотириста сорок шість грн.67 коп.)

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, а працівників з інвалідністю у відповідача не було. Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано роботодавцю, однак у строк до 15 квітня 2026 року він їх самостійно не сплатив, у зв`язку з чим нараховано також пеню. Загальна сума заборгованості становить 446,67 грн, з яких 434,79 грн - адміністративно-господарські санкції і 11,88 грн - пеня.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/33370/26, справу визнано справою незначної складності на підставі пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням ціни позову, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією самою ухвалою у відповідача витребувано штатний розпис за 2025 рік; відомості про середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за 2025 рік; відомості про кількість працівників з інвалідністю у 2025 році з копіями наказів про прийняття на роботу та документів, що підтверджують інвалідність; звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік; докази вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, зокрема звернень до державної служби зайнятості; докази сплати адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік або їх частини.

Відповідач електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі не має. Копію ухвали від 14 жовтня 2026 року надіслано відповідачу рекомендованим листом за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відзив на позовну заяву відповідач не подав, витребуваних судом доказів не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За частиною 6 статті 162 цього Кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 24 липня 2024 року, взята на облік як платник податків і платник єдиного внеску та у 2025 році використовувала найману працю.

За даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, на підставі яких позивач в автоматизованому режимі сформував розрахунок, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність, - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, яке не було зайняте особою з інвалідністю.

Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік (файл 3092024009_2025.pdf) розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10 березня 2026 року об 11 годині 40 хвилин 59 секунд, що підтверджується відповідною квитанцією.

За цим розрахунком фонд оплати праці штатних працівників відповідача за 2025 рік становив 7826,13 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 869,57 грн, а сума адміністративно-господарських санкцій - 434,79 грн, що відповідає половині середньої річної заробітної плати у відповідача за одне незайняте робоче місце.

У строк до 15 квітня 2026 року відповідач санкції самостійно не сплатив. Доказів сплати санкцій повністю або частково матеріали справи не містять.

За розрахунком пені, складеним позивачем станом на 08 червня 2026 року, одноденний розмір пені визначено як 15,0 відсотка облікової ставки Національного банку України, помножені на 120 і поділені на 100 та на 365 днів, що позивач округлив до 0,05 відсотка, а сума пені обчислена як добуток 0,05 відсотка від 434,79 грн і 54 днів прострочення і становить, за розрахунком позивача, 11,88 грн. Загальна сума до стягнення - 446,67 грн.

Суд зауважує, що в цьому розрахунку період прострочення зазначено «з 16.04.2025 по 08.06.2026», тоді як невиконання нормативу мало місце у 2025 році, граничний строк самостійної сплати санкцій спливав 15 квітня 2026 року, і сам текст позовної заяви вказує саме на цю дату. Кількість днів прострочення, покладена в основу розрахунку, - 54 дні - відповідає періоду з 16 квітня 2026 року по 08 червня 2026 року включно. За таких обставин суд виходить із того, що зазначення в розрахунку 2025 року є очевидною опискою, а обчислення пені фактично проведено за 54 дні періоду з 16 квітня 2026 року по 08 червня 2026 року.

Згідно з листом Валківського відділу Богодухівської філії Харківського обласного центру зайнятості від 16 червня 2026 року № 1665/13.5/15, наданим на запит позивача, відповідач звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою № 3-ПН із зазначенням вакансій для осіб з інвалідністю не подавала, протягом 2025 року особи з інвалідністю до неї за направленням відділу не направлялися, а на обліку у відділі перебували 12 безробітних з числа осіб з інвалідністю.

Доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік, звернення до державної служби зайнятості з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю або вжиття інших заходів для виконання нормативу відповідач суду не надала.

Стверджуючи про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році та про несплату нею адміністративно-господарських санкцій, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII (у редакції, чинній до 01 січня 2026 року) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 875-XII (у редакції Закону України від 21 серпня 2024 року № 3911-IX) адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Порядок нарахування пені та її сплати затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819.

Законом України від 15 січня 2025 року № 4219-IX статтю 20 Закону № 875-XII виключено, цей Закон введено в дію з 01 січня 2026 року. Водночас пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону. Відтак до спірних правовідносин, які стосуються невиконання нормативу у 2025 році, застосовуються приписи статей 19, 20 Закону № 875-XII у редакції, чинній до 01 січня 2026 року.

Граничний строк самостійної сплати санкцій за 2025 рік спливав 15 квітня 2026 року, а отже шестимісячний строк звернення до суду спливав 15 жовтня 2026 року. Позовну заяву подано 12 жовтня 2026 року, тобто в межах установленого строку.

Як установлено судом, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 9 осіб, а отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за прямим приписом частини 1 статті 19 Закону № 875-XII становив одне робоче місце. Працівників з інвалідністю у відповідача не було, тобто норматив не виконано, а розмір санкцій обчислено як половину середньої річної заробітної плати, що відповідає частині 1 статті 20 Закону № 875-XII для роботодавців, на яких працює від 8 до 15 осіб.

Розрахунок санкцій сформовано в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 зазначив, що відділення Фонду розраховує суми санкцій саме в автоматизованому режимі за даними відповідних реєстрів станом на контрольну дату, а відповідальність за достовірність і своєчасність поданої до цих реєстрів інформації несе роботодавець. Відповідач жодних заперечень проти показників, покладених в основу розрахунку, не заявила і витребуваних судом первинних документів - штатного розпису, відомостей про середньооблікову чисельність працівників і працівників з інвалідністю, звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю - не надала, а тому суд виходить із показників, наведених позивачем.

Обов`язок довести, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу, покладається на роботодавця. Верховний Суд виходить із того, що обов`язок створити робочі місця для осіб з інвалідністю не є тотожним обов`язку самостійно відшукати таких осіб, а роботодавець, який своєчасно і в повному обсязі подає до державної служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії), вважається таким, що вжив усіх залежних від нього заходів (постанова від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17). Разом із цим, якщо роботодавець такої інформації не подавав, підстав вважати, що він вжив залежних від нього заходів, немає, і санкції підлягають стягненню. У цій справі відповідач не надала ні доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, ні доказів подання до державної служби зайнятості інформації про відповідні вакансії - навпаки, з листа центру зайнятості вбачається, що такої інформації відповідач не подавала, - ні доказів відмови осіб з інвалідністю від працевлаштування або ненаправлення таких осіб уповноваженими органами, ні будь-яких інших доказів вжиття залежних від неї заходів. Обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання нормативу у 2025 році, відповідач не наводила і матеріали справи не містять.

За таких обставин склад правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII, є доведеним, а заявлені до стягнення адміністративно-господарські санкції у розмірі 434,79 грн підлягають стягненню з відповідача.

Щодо пені суд зазначає, що за частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII пеня нараховується у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України. За покладеними позивачем в основу розрахунку показниками - облікова ставка 15,0 відсотка, сума недоїмки 434,79 грн і 54 дні прострочення - сума пені становить 11,58 грн (434,79 грн х 15,0 % х 120 % / 365 х 54). Навіть із застосуванням округленого позивачем одноденного розміру пені 0,05 відсотка сума пені становила б 11,74 грн. Отже, заявлена позивачем сума пені 11,88 грн не відповідає ні нормі закону, ні власним показникам позивача, а тому пеня підлягає стягненню в сумі 11,58 грн, а в решті - 0,30 грн - позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись статтями 77, 122, 139, 162, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14070760) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 14070760) адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2025 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у розмірі 434 (чотириста тридцять чотири) грн 79 коп. та пеню у розмірі 11 (одинадцять) грн 58 коп., а всього 446 (чотириста сорок шість) грн 37 коп.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 13 листопада 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua