Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №460/15390/26
Суддя: Т.О. Комшелюк
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
13 листопада 2026 рокум. Рівне№460/15390/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Корусь Альбіни Саїтівни в інтересах ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Корусь Альбіна Саїтівна в інтересах ОСОБА_5 (далі - позивачі) звернулися до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просять суд: 1) визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 47/в від 03 липня 2026 року, про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_6 ; 2) зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_6 , на підставі частини першої статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_6 проходив військову службу у Збройних Силах України та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер унаслідок вогнепальних поранень, заподіяних іншим військовослужбовцем. Як зазначають позивачі, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, а саме в умисному вбивстві ОСОБА_6 . Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26.08.2024 зазначений вирок залишено без змін. Крім того, постановою військово-лікарської комісії від 11.12.2025 встановлено, що поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_6 , та причина його смерті пов`язані з проходженням військової служби. У лютому 2026 року позивачі звернулися із заявами про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, однак рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом від 03.07.2026 № 47/в, їм відмовлено у призначенні такої допомоги. Підставою для відмови визначено обставини перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті та застосовано положення статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивачі вважають, що відповідач неправильно застосував наведені положення законодавства, оскільки сама обставина перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння не є безумовною підставою для відмови членам його сім`ї у призначенні одноразової грошової допомоги. На їх переконання, визначальне значення має встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями самого військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння та настанням його смерті. Водночас смерть ОСОБА_6 настала внаслідок умисного протиправного застосування вогнепальної зброї іншою особою, що підтверджується обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. За таких обставин позивачі вважають, що відповідач не мав правових підстав для застосування обмеження, передбаченого статтею 16-4 Закону № 2011-XII, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню із зобов`язанням Міністерства оборони України призначити одноразову грошову допомогу.
Міністерство оборони України подало відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. На думку відповідача, під час розгляду заяв позивачів комісією досліджено всі документи, що надійшли від уповноважених органів, та прийнято рішення в межах наданих законом повноважень. Міністерство оборони України посилається на те, що смерть військовослужбовця ОСОБА_6 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 під час його перебування у короткостроковому звільненні. Відповідно до матеріалів службового розслідування військовослужбовець перебував на орендованій квартирі разом з іншими військовослужбовцями, де вони вживали алкогольні напої, після чого його було смертельно поранено іншим військовослужбовцем. За результатами судово-токсикологічної експертизи у біологічних зразках загиблого виявлено етиловий спирт, що, на переконання відповідача, свідчить про перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті. Міністерство оборони України наголошує, що статтею 16-4 Закону № 2011-XII передбачено обмеження права на призначення одноразової грошової допомоги у випадках, коли загибель військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Відповідач також зазначає, що комісія Міністерства оборони України приймає рішення на підставі документів, поданих уповноваженими органами, та не наділена повноваженнями самостійно переоцінювати висновки службового розслідування чи експертних установ. Крім того, Міністерство оборони України вказує, що встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку смерті військовослужбовця з проходженням військової служби є окремою юридичною обставиною, яка сама по собі не свідчить про безумовне право членів його сім`ї на отримання допомоги. Також відповідач зазначає, що суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не повинен підміняти собою відповідний адміністративний орган. З огляду на наведене Міністерство оборони України вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою від 18.08.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з довідкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_6 проходив військову службу за загальною мобілізацією в період із 22.07.2022 до 09.02.2023.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2023 № 2293 ОСОБА_6 у період проходження військової служби брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер у м. Краматорську Донецької області.
Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 15.02.2023.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 10.02.2023 та матеріалів судово-медичного дослідження смерть військовослужбовця настала внаслідок множинних вогнепальних поранень.
За фактом смерті ОСОБА_6 командуванням військової частини НОМЕР_1 проведено службове розслідування.
За результатами службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2023 № 97 «Про результати службового розслідування».
Зі змісту цього наказу встановлено, що 09.02.2023 приблизно о 18 годині ОСОБА_6 разом з іншими військовослужбовцями перебував на орендованій квартирі у м. Краматорську Донецької області. Під час перебування на квартирі військовослужбовці вживали алкогольні напої. У подальшому між присутніми виникла конфліктна ситуація, під час якої військовослужбовець ОСОБА_7 здійснив постріли з вогнепальної зброї у ОСОБА_6 , заподіявши останньому смертельні поранення.
Із матеріалів службового розслідування також убачається, що на момент настання зазначеної події ОСОБА_6 перебував у короткостроковому звільненні.
Обставини смерті ОСОБА_6 були предметом дослідження у кримінальному провадженні № 12023052390000210.
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024 у справі № 202/8191/23 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.
Як встановлено зазначеним вироком, смерть ОСОБА_6 настала внаслідок умисного протиправного застосування ОСОБА_7 вогнепальної зброї.
Судом у кримінальному провадженні досліджено обставини перебування військовослужбовців на орендованій квартирі, виникнення між ними конфлікту, застосування ОСОБА_7 вогнепальної зброї та заподіяння ОСОБА_6 смертельних тілесних ушкоджень.
За результатами судового розгляду встановлено умисний характер дій ОСОБА_7 , спрямованих на протиправне позбавлення життя ОСОБА_6 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26.08.2024 вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024 залишено без змін.
Отже обставини умисного заподіяння ОСОБА_6 смерті іншою особою підтверджені судовим рішенням у кримінальному провадженні, яке набрало законної сили.
Водночас матеріалами судово-медичної експертизи встановлено наявність етилового спирту в біологічних зразках загиблого.
Зокрема, відповідно до висновку експерта Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи від 27.04.2023 № 12 під час судово-токсикологічного дослідження в крові та сечі ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт.
У витягу з протоколу комісії Міністерства оборони України зазначено, що концентрація етилового спирту становила 2,79 проміле у крові та 3,17 проміле у сечі.
Крім того, постановою штатної військово-лікарської комісії, оформленою протоколом від 11.12.2025 № 2025-1211-1554-3329-0, встановлено, що поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_6 , та причина його смерті пов`язані з проходженням військової служби.
Таким чином, уповноваженим військово-медичним органом встановлено причинний зв`язок смерті ОСОБА_6 із проходженням військової служби.
Судом також досліджено документи, що підтверджують родинні зв`язки осіб, які звернулися за призначенням одноразової грошової допомоги, із померлим військовослужбовцем.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.
ОСОБА_4 є дружиною померлого військовослужбовця, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, долученим до матеріалів справи.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є доньками ОСОБА_6 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.
При цьому ОСОБА_4 , окрім реалізації власного права на отримання одноразової грошової допомоги як дружина померлого військовослужбовця, діє також як законний представник неповнолітньої дочки ОСОБА_5 .
У лютому 2026 року члени сім`ї ОСОБА_6 звернулися до уповноваженого органу із заявами про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з його смертю.
Подані заяви та документи передано на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
03.07.2026 комісією Міністерства оборони України прийнято рішення, оформлене протоколом № 47/в, пунктом 12 якого відмовлено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_6 .
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що комісія врахувала обставини перебування ОСОБА_6 у короткостроковому звільненні, вживання військовослужбовцями алкогольних напоїв, здійснення ОСОБА_7 пострілів у ОСОБА_6 та результати судово-токсикологічного дослідження.
На підставі наведеного комісія дійшла висновку про застосування положень статті 16-4 Закону № 2011-XII, якою визначено випадки, за яких призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.
Зазначене рішення затверджене заступником Міністра оборони України 20.07.2026.
Не погоджуючись із рішенням Міністерства оборони України, позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі втрати годувальника, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За змістом статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється в порядку і на умовах, установлених Законом № 2011-XII.
Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 статті 16 Закону № 2011-XII встановлено випадки призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 цієї статті передбачено призначення допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, а також в інших випадках, визначених цим підпунктом.
Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
Отже законодавцем розмежовано випадки смерті військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби та смерті, що настала в період її проходження.
Наведене розмежування має істотне значення для визначення правових підстав призначення одноразової грошової допомоги та її розміру.
Водночас перебування військовослужбовця у короткостроковому звільненні саме по собі не виключає можливості призначення допомоги відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, якщо його смерть настала у період проходження військової служби.
Статтею 16-1 Закону № 2011-XII визначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до пункту 1 цієї статті у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, визначені пунктом 4 статті 16-1 цього Закону.
Згідно з пунктом 4 статті 16-1 Закону № 2011-XII до членів сімей загиблих (померлих) осіб належать, зокрема, діти, вдова (вдівець), батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи за встановлених законом умов.
Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як батьки, ОСОБА_4 як дружина, а також ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як діти померлого військовослужбовця належать до визначеного законом кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до пункту 1 статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.
Отже неповнолітня ОСОБА_5 є самостійним носієм права на одноразову грошову допомогу, яке вона реалізує через свого законного представника - матір ОСОБА_4 .
При цьому право ОСОБА_4 на допомогу як дружини померлого військовослужбовця є самостійним і не залежить від здійснення нею законного представництва інтересів неповнолітньої дитини.
Статтею 16-2 Закону № 2011-XII визначено розмір одноразової грошової допомоги.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону, та 500-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 Закону.
Пунктом 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено спеціальне регулювання визначення розміру одноразової грошової допомоги у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану.
Зокрема, допомога у розмірі 15 мільйонів гривень передбачена у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.
В інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, розмір допомоги визначається відповідно до абзацу другого підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 цього Закону.
Механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Пунктом 1 Порядку № 975 визначено сферу його застосування та встановлено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним, резервістам і визначеним законодавством особам.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.
Пунктом 4 Порядку № 975 передбачені випадки призначення одноразової грошової допомоги, зокрема у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 975 розмір допомоги визначається залежно від встановленої законодавством підстави її призначення.
Пункт 12 Порядку № 975 регулює призначення та виплату допомоги за відсутності особистого розпорядження рівними частками особам, які мають право на її отримання.
Таким чином наведені положення законодавства встановлюють державну гарантію отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця, смерть якого настала за обставин, передбачених статтею 16 Закону № 2011-XII.
Разом із тим законодавством передбачено випадки, за яких призначення та виплата такої допомоги не здійснюються.
Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічне правове регулювання передбачено пунктом 29 Порядку № 975.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що обмеження права членів сім`ї військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги пов`язане не з формальним встановленням факту перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння, а з доведеністю того, що смерть настала саме внаслідок відповідних дій самого військовослужбовця у такому стані.
Визначальною умовою застосування підпункту «б» пункту 1 статті 16-4 Закону № 2011-XII є встановлення об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням його смерті.
Відтак сам факт виявлення алкоголю в організмі загиблого за відсутності належних доказів такого причинного зв`язку не може бути достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 813/4502/17, від 12.11.2020 у справі № 186/1129/16-а та від 29.06.2022 у справі № 640/6477/19.
Крім того, у постанові від 19.05.2026 у справі № 160/19336/25 Верховний Суд розглянув спір щодо відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка настала внаслідок умисного застосування вогнепальної зброї іншою особою. У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для застосування підпункту «б» пункту 1 статті 16-4 Закону № 2011-XII необхідно встановити не лише факт перебування військовослужбовця у стані сп`яніння, а й конкретні дії, вчинені ним у такому стані, та прямий причинно-наслідковий зв`язок між цими діями і смертю.
Верховний Суд наголосив, що причинний зв`язок не може презюмуватися лише на підставі результатів токсикологічного дослідження, оскільки він повинен підтверджуватися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в їх сукупності.
При цьому Верховний Суд розмежував випадки, коли смерть настала внаслідок власних дій військовослужбовця у стані сп`яніння або безпосереднього патологічного впливу такого стану на організм, та випадки, коли смерть спричинена протиправними діями іншої особи.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у випадках смерті військовослужбовця внаслідок протиправних дій іншої особи, у тому числі умисного застосування вогнепальної зброї, факт перебування загиблого у стані алкогольного сп`яніння сам по собі не свідчить про наявність передбаченої законом підстави для відмови у призначенні допомоги.
Вирішальне значення має встановлення юридично значущої причини смерті, а не лише супутніх обставин відповідної події.
Аналогічні висновки щодо необхідності встановлення причинно-наслідкового зв`язку викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 580/9677/24.
У зазначеній постанові Верховний Суд також наголосив, що обставини, які виключають можливість призначення одноразової грошової допомоги, повинні бути підтверджені належними доказами та не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях щодо впливу алкогольного сп`яніння на настання смерті.
Отже наведена практика Верховного Суду свідчить, що вирішення питання про застосування статті 16-4 Закону № 2011-XII залежить від конкретних обставин загибелі військовослужбовця та встановлення причинного зв`язку між його власними діями у стані алкогольного сп`яніння і настанням смерті.
Застосовуючи наведені положення законодавства та висновки Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи, суд зазначає таке.
Як вбачається зі змісту пункту 12 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 03.07.2026 № 47/в, підставою для відмови членам сім`ї ОСОБА_6 у призначенні одноразової грошової допомоги стало встановлення факту перебування загиблого у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті.
При цьому відповідач послався на матеріали службового розслідування та результати судово-токсикологічного дослідження.
Разом із тим наведене рішення не містить належного обґрунтування того, які конкретно дії ОСОБА_6 , вчинені ним у стані алкогольного сп`яніння, спричинили його смерть.
Натомість матеріалами справи встановлено, що смерть ОСОБА_6 настала внаслідок множинних вогнепальних поранень, заподіяних іншою особою.
Зазначені обставини підтверджуються лікарським свідоцтвом про смерть, матеріалами судово-медичної експертизи, результатами службового розслідування, а також вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024 у справі № 202/8191/23, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26.08.2024.
Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже суд враховує встановлені вироком обставини умисного застосування ОСОБА_7 вогнепальної зброї та заподіяння ОСОБА_6 смертельних тілесних ушкоджень.
Суд також бере до уваги, що матеріалами кримінального провадження встановлено виникнення конфліктної ситуації між військовослужбовцями, яка передувала застосуванню вогнепальної зброї.
Однак сам факт виникнення конфлікту, як і перебування загиблого у стані алкогольного сп`яніння, не свідчить про те, що смерть військовослужбовця настала саме внаслідок його власних дій у такому стані.
Для застосування передбаченого статтею 16-4 Закону № 2011-XII обмеження відповідач повинен був установити, які саме дії загиблого, вчинені у стані алкогольного сп`яніння, стали юридично значущою причиною його смерті.
Натомість у цій справі встановлена безпосередня причина смерті ОСОБА_6 - смертельні вогнепальні поранення, заподіяні внаслідок умисного протиправного застосування зброї іншою особою.
При цьому ні матеріали судово-медичної експертизи, ні вирок суду у кримінальному провадженні не підтверджують, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_6 стало алкогольне сп`яніння або його власна поведінка у такому стані.
Виявлення етилового спирту в біологічних зразках загиблого підтверджує відповідний фізіологічний стан військовослужбовця на момент події, проте не встановлює необхідного причинно-наслідкового зв`язку між його поведінкою та смертю.
Суд зауважує, що відповідач фактично ототожнив установлену судово-токсикологічним дослідженням наявність алкоголю в організмі загиблого з обставиною, яка відповідно до статті 16-4 Закону № 2011-XII виключає право членів його сім`ї на одноразову грошову допомогу.
Однак таке застосування закону не відповідає його змісту, оскільки наведена норма передбачає необхідність встановлення причинного зв`язку між конкретними діями військовослужбовця у стані сп`яніння та настанням смерті.
Саме лише перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння не є самостійною правовою підставою для відмови у призначенні допомоги.
Оцінюючи доводи Міністерства оборони України про відсутність у комісії повноважень самостійно переоцінювати висновки службового розслідування та експертних установ, суд зазначає, що такі аргументи не спростовують протиправності оскаржуваного рішення.
Законодавством саме на уповноважений орган, який приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, покладено обов`язок встановити наявність передбачених законом умов для її призначення та перевірити відсутність обставин, визначених статтею 16-4 Закону № 2011-XII.
Виконання такого обов`язку передбачає належне дослідження поданих документів у їх сукупності, а не формальне відтворення змісту окремих документів.
При цьому застосування статті 16-4 Закону № 2011-XII є питанням правової оцінки встановлених фактичних обставин, яка повинна бути здійснена суб`єктом владних повноважень під час прийняття відповідного рішення.
Отже відсутність у комісії Міністерства оборони України повноважень змінювати висновки експертних установ не звільняє її від обов`язку належним чином оцінити обставини справи з погляду їх відповідності передбаченим законом підставам для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Крім того, суд враховує постанову штатної військово-лікарської комісії від 11.12.2025, якою встановлено причинний зв`язок поранення, що призвело до смерті ОСОБА_6 , та причини його смерті з проходженням військової служби.
Зазначена постанова є належним доказом для вирішення питання щодо відповідності обставин смерті військовослужбовця умовам, установленим статтею 16 Закону № 2011-XII.
Водночас суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що саме по собі встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку смерті з проходженням військової служби не виключає необхідності перевірки наявності передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-XII обставин.
Однак у цій справі матеріали не підтверджують наявності таких обставин, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок умисних протиправних дій іншої особи, а не внаслідок його власних дій у стані алкогольного сп`яніння.
Суд також бере до уваги, що на момент смерті ОСОБА_6 перебував у короткостроковому звільненні.
Разом із тим зазначена обставина не свідчить про припинення проходження ним військової служби та сама по собі не виключає права членів його сім`ї на призначення одноразової грошової допомоги за підпунктом 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII.
Матеріалами справи підтверджено, що смерть ОСОБА_6 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 у період проходження військової служби.
За таких обставин сам факт перебування військовослужбовця у короткостроковому звільненні не є правовою підставою для відмови членам його сім`ї у призначенні допомоги.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення Міністерства оборони України не містить висновків про наявність інших обставин, які перешкоджають призначенню одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
У цій справі відповідач не довів наявності передбачених законом обставин, які виключають право позивачів на призначення одноразової грошової допомоги.
При цьому оскаржуване рішення прийняте без належного врахування встановленого вироком суду механізму заподіяння смерті військовослужбовцю та без доведення причинно-наслідкового зв`язку між його власними діями у стані алкогольного сп`яніння та настанням смерті.
За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 12 протоколу від 03.07.2026 № 47/в, не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючи належний спосіб захисту порушених прав позивачів, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість захисту порушених прав особи, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення є допустимим способом судового захисту за умови встановлення судом передбачених законом підстав для його прийняття та відсутності дискреційних повноважень відповідного органу щодо вирішення цього питання.
У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_6 помер у період проходження військової служби, а постановою уповноваженої військово-лікарської комісії підтверджено причинний зв`язок його смерті з проходженням військової служби.
Матеріалами справи також підтверджено родинні зв`язки осіб, які звернулися за призначенням одноразової грошової допомоги, із померлим військовослужбовцем і наведені особи належать до визначеного статтею 16-1 Закону № 2011-XII кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
При цьому Міністерство оборони України вже розглянуло подані зазначеними особами документи та прийняло рішення про відмову у призначенні допомоги з конкретної підстави.
У ході судового розгляду встановлено, що наведена підстава для відмови не підтверджена належними доказами та не відповідає вимогам статті 16-4 Закону № 2011-XII.
Суд також враховує, що відповідач під час розгляду заяв позивачів не встановив інших обставин, які перешкоджають призначенню одноразової грошової допомоги, та не посилався на такі обставини під час судового розгляду справи.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що за встановлених обставин справи повторне направлення заяв позивачів на розгляд Міністерства оборони України не забезпечить належного та ефективного відновлення їхніх порушених прав.
При цьому повноваження Міністерства оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги за наявності передбачених законом умов не є дискреційними, оскільки законодавством не передбачено можливості відмовити в її призначенні з мотивів недоцільності або на власний розсуд.
Натомість за наявності встановлених законом умов та відсутності передбачених законом підстав для відмови Міністерство оборони України зобов`язане прийняти рішення про призначення відповідної допомоги.
Отже ефективним способом захисту порушених прав позивачів у цій справі є не лише скасування протиправного рішення, а й зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги особам, право яких на її отримання підтверджене матеріалами справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 03.07.2026 № 47/в, та зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_5 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З матеріалів справи встановлено, що під час звернення до суду сплачено судовий збір на загальну суму 6656,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Зокрема, за подання позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 сплачено по 1331,20 грн судового збору.
При цьому, відповідно до п.8) ч.1 чт. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Отже сума судового збору у розмірі по 1331,20грн сплачена ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та Корусь Альбіною в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 надмірно та належить їм до повернення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 03.07.2026 № 47/в, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_6 .
Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_5 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_4 , як членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_6 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Повернути ОСОБА_2 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1331,20грн.
Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1331,20грн.
Повернути ОСОБА_4 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1331,20грн.
Повернути ОСОБА_3 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1331,20грн.
Повернути ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1331,20грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 13 листопада 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Позивач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Позивач - Корусь Альбіна Саїтівна в інтересах ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034022)
Суддя Т.О. Комшелюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua