Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №460/14772/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №460/14772/26

Суддя: Т.О. Комшелюк

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2026 рокум. Рівне№460/14772/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 20 травня 2023 року по 30 серпня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 30 серпня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що відповідач неправомірно здійснював розрахунок його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 30.08.2023 із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, яка відповідала прожитковому мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2023. На думку позивача, застосування такої розрахункової величини призвело до заниження посадового окладу, окладу за військовим званням, а також інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів. Позивач вважає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою змінено порядок визначення посадових окладів військовослужбовців, суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, тому під час вирішення спору необхідно застосувати положення частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. З метою досудового врегулювання спору представник позивача звернулася до відповідача із заявою про проведення відповідного перерахунку. Листом від 18.05.2026 відповідач повідомив, що під час розрахунку грошового забезпечення позивача застосовувалася величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн. Вважаючи таке нарахування грошового забезпечення протиправним, позивач звернувся до суду. Просить позов задовольнити повністю. Представник позивача також подала заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій послалася на правове регулювання строків звернення з вимогами щодо оплати праці, а також на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти вимог. Відповідач зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися відповідно до нормативно-правових актів, чинних у спірний період. Посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023 та передбачила застосування для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями фіксованої розрахункової величини 1762 грн. Окремо відповідач звертає увагу на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, якою скасовано судові рішення про визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови № 481 і відмовлено у задоволенні відповідного позову. На переконання відповідача, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення фіксованої базової розрахункової величини, а тому військова частина правомірно застосувала положення постанови № 481. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та просив залишити позовну заяву без розгляду, а у разі відхилення цього клопотання - відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 11.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 24.09.2026 з метою з`ясування обставин проходження позивачем військової служби витребувано додаткові докази у Військової частини НОМЕР_3 .

30.09.2026 на виконання вимог зазначеної ухвали Військова частина НОМЕР_3 надала витяг із наказу командира військової частини від 13.09.2025 № 263 та грошовий атестат № 2526.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

У період з 20.05.2023 по 30.08.2023 відповідач здійснював нарахування і виплату позивачу грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 1762 грн для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Застосування зазначеної величини відповідач підтвердив у листі від 18.05.2026, а також у поданому до суду відзиві.

Відповідно до наданих матеріалів позивач не погоджується саме з розрахунковою величиною, використаною при визначенні складових грошового забезпечення, а не з фактом здійснення відповідних виплат.

Із копії посвідчення офіцера, долученої до матеріалів справи, вбачається проходження позивачем військової служби та зміни його службового становища.

Водночас наявні записи не підтверджують звільнення позивача з військової служби.

З витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 13.09.2025 № 263 встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу зазначеної військової частини у зв`язку з направленням для подальшого проходження військової служби.

Отже виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 було пов`язане зі зміною місця проходження служби, а не з припиненням військової служби позивача.

Також до матеріалів справи долучено грошовий атестат № 2526 від 18.09.2025, оформлений Військовою частиною НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 ), який містить відомості про складові грошового забезпечення позивача та здійснені виплати станом на дату його оформлення. Разом із тим доказів фактичного вручення зазначеного атестата позивачу та дати його отримання матеріали справи не містять.

Доказів звільнення ОСОБА_1 з військової служби, проведення остаточного розрахунку при звільненні або вручення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, суду не надано.

Представник позивача звернулася до відповідача із заявою про проведення відповідного перерахунку.

Листом від 18.05.2026 відповідач повідомив, що під час розрахунку грошового забезпечення позивача застосовувалася величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачена можливість установлення цим Кодексом та іншими законами інших строків для захисту прав, свобод та інтересів особи.

За змістом пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба належить до публічної служби.

Водночас спір щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою є спором про оплату праці особи, яка перебуває на публічній службі.

Верховний Суд у своїй практиці щодо визначення строків звернення до суду у спорах про виплату грошового забезпечення виходив із необхідності застосування спеціального регулювання, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

До 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 233 КЗпП України, зокрема встановлено загальний тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас частина друга статті 233 КЗпП України окремо врегульовує строки звернення до суду у справах про звільнення та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Зокрема, для спорів про виплату всіх належних при звільненні сум передбачено тримісячний строк, перебіг якого пов`язаний з одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні.

Отже застосування цього спеціального строку передбачає наявність правовідносин, пов`язаних саме зі звільненням особи та проведенням відповідного розрахунку.

У цій справі суд встановив, що ОСОБА_1 не звільнено з військової служби, а направлено для її подальшого проходження.

Виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з його переведенням до іншого місця служби не є тотожним звільненню з військової служби.

Відтак оформлення грошового атестата у зв`язку з таким переміщенням не свідчить про проведення остаточного розрахунку при звільненні та не створює підстав для застосування спеціального строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Крім того, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів вручення позивачу грошового атестата № 2526 та не дають змоги встановити дату його фактичного отримання.

За таких обставин пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з датою складання зазначеного документа підстав немає.

Разом із тим 11.12.2025 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2025 у справі щодо конституційності частини першої статті 233 КЗпП України.

Зазначеним рішенням визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив із того, що встановлення такого обмеження не забезпечує належного захисту права особи на оплату праці та ефективного судового захисту.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 положення частини першої статті 233 КЗпП України у визнаній неконституційною частині втратили чинність із дня ухвалення цього рішення.

Отже на час звернення позивача до суду 04.08.2026 та на час вирішення цієї справи положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення з вимогами про оплату праці втратили чинність унаслідок визнання їх неконституційними.

Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 17 Конституції України встановлено обов`язок держави забезпечувати соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, та на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист у передбачених законом випадках.

Правове регулювання соціального і правового захисту військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому розмір грошового забезпечення залежить від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця та інших передбачених законодавством обставин.

Частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII передбачає встановлення розмірів грошового забезпечення Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наданих повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 2 постанови № 704 визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців, який охоплює посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Додатками до постанови № 704 встановлено тарифні розряди та тарифні коефіцієнти для визначення відповідних посадових окладів і окладів за військовими званнями.

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 внесено зміни до зазначеного пункту, внаслідок яких розрахункову величину було пов`язано з прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким, зокрема, було змінено пункт 4 постанови № 704.

У подальшому Верховний Суд сформував практику щодо застосування з 01.01.2020 розрахункової величини, визначеної на 1 січня відповідного календарного року.

Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд виходив із необхідності визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями на підставі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний підхід щодо визначення розрахункової величини та пріоритету нормативно-правових актів вищої юридичної сили застосовувався Верховним Судом у подальших справах відповідної категорії.

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481, яка набрала чинності 20.05.2023.

Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови № 704 та встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Таким чином, із 20.05.2023 Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини, пов`язаної з прожитковим мінімумом на 1 січня відповідного календарного року, запровадив сталу грошову величину, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Саме у зазначеній редакції пункту 4 постанови № 704 відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення позивача за спірний період.

Водночас Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у статті 7 встановлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.

Отже, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 2023 рік, є більшим за фіксовану розрахункову величину 1762 грн, установлену постановою № 481.

При цьому законодавство про Державний бюджет України на 2023 рік не передбачало загального прирівнювання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення посадових окладів військовослужбовців, до його розміру станом на 01.01.2018.

Частина перша статті 7 КАС України передбачає вирішення судом справ відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 7 КАС України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За змістом частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже наведена норма закріплює принцип пріоритетності нормативно-правових актів вищої юридичної сили та покладає на суд обов`язок здійснювати правозастосування з дотриманням установленої ієрархії джерел права.

Застосування такого підходу не залежить виключно від формального статусу нормативно-правового акта як чинного.

Суд зауважує, що наявність у Кабінету Міністрів України повноважень визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців не звільняє його від необхідності здійснювати відповідне нормативне регулювання з дотриманням вимог законів України та конституційного принципу верховенства права.

Встановлення постановою № 481 сталої розрахункової величини 1762 грн призвело до відмежування порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями від зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний календарний рік.

У контексті спірних правовідносин це означало збереження для визначення базових складових грошового забезпечення величини прожиткового мінімуму 2018 року, незважаючи на встановлення законом на 2023 рік іншого, більшого розміру відповідного державного соціального стандарту.

При цьому суд враховує, що Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" прожитковий мінімум визначено базовим державним соціальним стандартом, який використовується для встановлення державних соціальних гарантій і стандартів у відповідних сферах.

Застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення посадових окладів військовослужбовців було запроваджено безпосередньо постановою № 704 у її первинній редакції.

У цьому контексті суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

У зазначеній постанові судова палата розглянула питання застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 та дійшла висновку про необхідність застосування положень нормативно-правового акта вищої юридичної сили відповідно до частини третьої статті 7 КАС України.

Верховний Суд виходив із того, що положення пункту 2 постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови № 704 не підлягають застосуванню в разі суперечності закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому судова палата відступила від раніше сформульованих висновків щодо відсутності правових підстав для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року в період дії постанови № 481.

Таким чином, судова палата Верховного Суду визначила необхідність застосування правового акта вищої юридичної сили незалежно від формальної чинності положення підзаконного акта, яке суперечить такому регулюванню.

Суд враховує, що справа № 520/5814/24 стосувалася оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, а не безпосереднього перерахунку грошового забезпечення діючого військовослужбовця.

Водночас сформульований судовою палатою висновок щодо співвідношення пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 із законом про Державний бюджет України та застосування частини третьої статті 7 КАС України має значення для вирішення питання про належну розрахункову величину, оскільки в обох випадках предметом правової оцінки є нормативний спосіб визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Разом із тим суд бере до уваги постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, на яку посилається відповідач.

Зазначеною постановою Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови № 481, та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У цій справі Верховний Суд виходив із того, що відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII повноваження щодо встановлення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі визначення базової розрахункової величини, належать Кабінету Міністрів України.

Водночас суд звертає увагу, що предметом розгляду справи № 320/29450/24 було питання правомірності дій Кабінету Міністрів України під час прийняття нормативно-правового акта та наявності підстав для його скасування.

Натомість у цій справі позивач не ставить питання про визнання протиправною або нечинною постанови № 481, а просить захистити його індивідуальне право на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.

Отже предметом судового розгляду є правомірність нарахування і виплати грошового забезпечення конкретному військовослужбовцю, що передбачає визначення нормативно-правового акта, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому висновок Верховного Суду щодо наявності в Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати розміри грошового забезпечення не усуває обов`язку суду під час вирішення індивідуального спору перевіряти відповідність застосованого підзаконного регулювання актам вищої юридичної сили.

Суд також враховує, що постанова Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 не містить висновку про відступ від правового підходу судової палати, сформульованого у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, стосовно застосування частини третьої статті 7 КАС України.

Таким чином, вирішення питання щодо чинності постанови № 481 у межах окремого провадження про оскарження нормативно-правового акта не виключає необхідності застосування судом частини третьої статті 7 КАС України під час вирішення конкретного спору щодо грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд, застосовуючи принцип пріоритетності нормативно-правових актів вищої юридичної сили, виходить із необхідності визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за спірний період шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Як установлено судом, відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 30.08.2023 із застосуванням розрахункової величини 1762 грн.

Наведене підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 установлено в розмірі 2684 грн.

Застосування відповідачем меншої розрахункової величини безпосередньо вплинуло на визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Вказані складові є базовими елементами грошового забезпечення військовослужбовця та враховуються при обчисленні інших виплат у випадках, установлених законодавством.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Зазначений Порядок визначає механізм нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, зокрема посадових окладів, окладів за військовими званнями, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат.

За змістом положень Порядку № 260 розміри окремих надбавок, доплат, премій та одноразових видів грошового забезпечення визначаються з урахуванням відповідних складових грошового забезпечення, встановлених на момент виникнення права на такі виплати.

Зокрема, положеннями Порядку № 260 врегульовано виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Оскільки визначення базових складових грошового забезпечення впливає на розмір інших виплат, обчислення яких здійснюється з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, належний перерахунок повинен охоплювати і відповідні похідні виплати, право на які виникло у позивача у спірний період.

За таких обставин суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 30.08.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023, є протиправною бездіяльністю відповідача.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Позивач також просить здійснити виплату перерахованого грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Зазначеною постановою затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Цим Порядком визначено механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які утримуються із відповідних виплат, одержаних особами у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби.

За змістом пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця або відповідної особи рядового чи начальницького складу, для відшкодування сум податку, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших передбачених виплат.

Виплата відповідної компенсації здійснюється у встановленому порядку одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Отже у разі проведення перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та виплати додаткових належних сум, із яких підлягає утриманню податок з доходів фізичних осіб, відповідний орган зобов`язаний дотриматися вимог Порядку № 44.

Враховуючи, що позивач у спірний період мав статус військовослужбовця, вимога щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є похідною від основної вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідну компенсацію у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими адміністративні суди перевіряють рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Правові підстави для відшкодування судового збору відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольни ти повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 30 серпня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії (якщо такі нараховувалися та виплачувалися), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 30 серпня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії (якщо такі нараховувалися та виплачувалися), визначивши їх розміри з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 13 листопада 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя Т.О. Комшелюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua