Постанова від 12 листопада 2026 р. у справі №727/8672/26 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №727/8672/26

Суддя: Лисак І. Н.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 727/8672/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Дубець О.С., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до відповідачки, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року у розмірі 38246,37 грн та понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 19.10.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №792443784. Вказаний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового ідентифікатора MNV446НЕ, пройдено декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та укладено кредитний договір без зовнішнього впливу й примусу і, відповідно, відповідачка отримала кредит у на суму 18 000 грн.

На виконання умов кредитного договору первісний кредитор 19.10.2020 року надав відповідачці на картковий рахунок грошові кошти у розмірі 18 000 грн, а надалі сума кредиту збільшилася на 4000 грн, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту склав 22 000 грн.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання вказаного договору Провадження №22-ц/822/2320/26

факторингу підписали реєстр прав вимоги №111 від 08.12.2020 року до договору, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги, зокрема, до відповідачки.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання вказаного договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги, зокрема, до відповідачки.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право грошової вимоги, зокрема, до відповідачки.

Відповідно до реєстру боржників № Б/Н від 14.07.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 38 246,37 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17 251,12 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 20 995,25 грн.

Відповідачка не виконала умови взятого на себе зобов`язання, не погасила кредит та не сплачувала проценти за користування таким. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року не погашена.

У зв`язку із вищевикладеним позивач просив позов задовольнити, стягнути заборгованість та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за Договором №792443784 від 19.10.2020 року в розмірі 38 246,37 грн, з яких 17 251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20 995,25 грн - заборгованість за процентами. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Вважає, що судом ухвалено рішення без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не встановлено та належним чином не підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора, і, як наслідок, наявність зобов`язань, що виникли на підставі зазначеного договору.

Наголошує, що позивач не довів належними, допустимими та безпосередньо дослідженими доказами незмінність електронного договору, факт належного волевиявлення відповідача, фактичне та повне зарахування кредитних коштів саме за спірним договором, безперервний і дійсний перехід права вимоги в заявленому обсязі та правильність розрахунку.

Звертає увагу, що в матеріалах електронної справи, доступних стороні захисту через кабінет ЄСІТС, після надходження вхідного документа АТ КБ «ПриватБанк» №28535/26-Вх від 27.07.2026 відображалася лише реєстраційна картка без доступних вкладень. Відтак відповідач і його представник були позбавлені можливості перевірити: чи дійсно відповідь банку містила додатки; які саме операції зазначені у виписці; чи охоплювала вона весь період; чи були ці дані автентичними, повними і чи могли вони підтверджувати саме виконання кредитного договору №792443784, а не інші фінансові операції відповідача.

Основна позиція апелянта полягає у відмові в позові повністю, оскільки позивач не довів належним чином оригінальність електронного договору, повноту відкриття банківської відповіді, безперервність правонаступництва та правильність заявленої суми. Водночас, навіть якщо апеляційний суд дійде висновку про доведеність факту отримання 22 000 грн за договором №792443784, сума, визначена судом першої інстанції, є очевидно завищеною. Проценти в межах строку кредитування за погодженою дисконтною ставкою становлять 5 033,60 грн. Саме ця сума відповідає умовам графіка на строк 16 днів. Після закінчення строку кредитування кредитор не мав права автоматично продовжувати нарахування 1,70% на день як звичайної плати за користування кредитом. Якщо кредитор вважав, що має право на наслідки прострочення за статтею 625 ЦК України, він повинен був окремо заявити і довести такий розрахунок: визначити прострочену суму, період прострочення, правову природу процентів, а також обґрунтувати, чому саме 1,70% на день є допустимим і співмірним розміром відповідальності

Вказує й на те, що споживач фінансової послуги не може бути поставлений у ситуацію, коли професійний кредитор на підставі непрозорих електронних процедур і копій документів стягує проценти, що перевищують залишок тіла кредиту, без належної перевірки первинних електронних та платіжних доказів.

На підставі наведеного просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 28 серпня 2026 року у справі №727/8672/26 повністю та у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 792443784 від 19.10.2020 відмовити повністю, витрати на правничу допомогу позивача у суді першої інстанції не стягувати або зменшити їх з урахуванням реальної складності справи, обсягу фактично наданих послуг та результату апеляційного перегляду.

Відповідно Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що 19.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 792443784 в електронній формі шляхом підписання такого відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV43QC5, який був надісланий на номер мобільного телефону: НОМЕР_1 , який зазначений в анкетних даних, як фінансовий номер телефону відповідачки.

Також суд вказав, що матеріалами справи підтверджено факт надання та отримання відповідачкою кредитних коштів у загальному розмірі 22 000 грн.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідачка станом на 26.12.2025 має заборгованість за кредитним договором № 792443784 від 19.10.2020 в розмірі 38 246,37 грн, яка складається з: 17 251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20 995,25 грн - заборгованості за відсотками.

Будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими відсотками умовам кредитного договору, суду надано не було, докази погашення даної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Розрахунок заборгованості відповідачки жодним чином не спростований. Умови договору також не оспорюються.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.10.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №792443784 у формі електронного документу, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора - «MNV43QC5».

Відповідно до п.1.1 Договору Товариство зобов`язалося надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 18 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно з п.1.3., п.1.4. або п.1.5. цього Договору.

Відповідно до п.1.2. Договору кредит надається (Договір укладається) строком на 16 днів від дати отримання Кредиту Позичальником (а.с.17/зворот).

Зазначене також підтверджується й терміном платежу до 14.11.2020 року, що зазначено в графіках розрахунку до основної угоди та додаткової.

Відповідно до п. 1.3. Договору на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,43% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

Відповідно до п.1.4. Договору у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).

Відповідно до п.1.5. Договору базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п.1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Відповідно до п.1.6. Договору позичальник зобов`язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно з п.1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п.1.2. цього Договору.

Відповідно до п.4.1. Договору невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - «Правила»). Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

У пункті 4.2. Договору вказано, що строк дії цього Договору, вказаний в п. 1.2. Договору, продовжується на весь період, протягом якого Сторони здійснюють свої права і виконують свої обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання Позичальником Кредиту до фактичної дати повернення Кредиту, процентів за Дисконтною та/або Базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов Договору (пені) та інших нарахувань передбачених Договором, а у п. 4.3. Договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п.1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п.4.7. договору).

Крім того, 19.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Договору №792443784 від 19.10.2020 року, відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 4 000 грн на строк дії Договору №792443784 від 19.10.2020 року на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти.

Довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підтверджується, що ОСОБА_1 за договором №792443784 від 19.10.2020 року отримала кредит у сумі 18 000 грн строком на 16 днів з процентною ставкою 1,70 % в день. Також довідкою підтверджується укладення 19.10.2020 року додаткової угоди та збільшення суми кредиту на 4 000 грн.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, що підтверджується платіжними документами, відповідно до яких на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 було зараховано грошові кошти: 19.10.2020 року 18 000,00 грн та 4 000 грн.

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260720/85552-БТ від 13.07.2026 року ОСОБА_1 є клієнтом банку. На її ім`я відкрито банківську картку № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 .

Згідно з наданою банком інформацією, у період з 19.10.2020 року по 24.10.2020 року на зазначений вище рахунок було зараховано грошові кошти у розмірі 18000 грн та 4000 грн. При здійсненні вказаних операцій було зазначено номер телефону НОМЕР_1 .

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року станом на 31.08.2023 року становить 38 246,37 грн та складається з: 17 251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20 995,25 грн - заборгованості за відсотками, з урахуванням здійснених проплат на загальну суму 12 430,00 грн.

Відповідно до наданих розрахунків ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості за кредитним договором № 792443784 від 19.10.2020 в розмірі 11 430 грн на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та в розмірі 1 000 грн на користь ТОВ «Таліон Плюс».

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених договором.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою дійшли згоди п. 8.2 договору викласти в такій редакції: «8.2. строк дії договору починає перебіг у момент визначений у п.8.1. договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором».

31.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції (договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року) та продовжити строк дії договору до 31.12.2021 включно.

31.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 включно.

31.12.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2023 включно.

31.12.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2024, у зв`язку з чим погодили внести зміни до п.8.2 договору, змінивши в ньому попередню дату новою - «31.12.2024».

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 111 від 08.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 792443784 від 19.10.2020 у сумі 25755,95 грн, яка складається з: 17251,12 грн - заборгованість по основному боргу; 8504,83грн - заборгованість за відсотками, та сума фінансування - 4312,78 грн.

08.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно з реєстром прав вимоги № 111 від 08.12.2020.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а останнє зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

03.08.2021 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, якою сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2022.

30.12.2022 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, якою сторони домовилися продовжити строк дії договору до 30.12.2024.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 ТОВ «Таліон Плюс» відступило та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 792443784 від 19.10.2020 в сумі 38246,37 грн, яка складається з: 17251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20995,25 грн - заборгованості за відсотками.

31.08.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно з реєстром прав вимоги № 11 від 31.08.2023.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до реєстру боржників від 14.07.2025 року до Договору факторингу №11/01/25-Е від 11.07.2025 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 38 246,37 грн, яка складається з: 17 251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 995,25 грн - заборгованості за відсотками.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року заборгованості ОСОБА_1 станом на 26.12.2025 року (включно) становить 38 246,37 грн, яка складається з: 17 251,12 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20 995,25 грн - заборгованості за відсотками.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді та виконання його умов кредитором.

19.10.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №792443784 в електронній формі шляхом підписання такого електронним підписом відповідача MNV43QC5 - одноразовим ідентифікатором).

Зазначені обставини стороною відповідача не спростовані.

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказаний договір про відкриття кредитної лінії було укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором MNV43QC5 через електронну адресу: zetichenko @gmail.com, номер телефону НОМЕР_5 .

Письмовими доказами підтверджено перерахунок коштів з боку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на картрахунок ОСОБА_3 , крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявні докази й того, що на ім`я ОСОБА_3 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 , а відповідачем вказаного не спростовано, доказів протилежного не надано, як і не надано доказів оскарження кредитного договору, або ж надання відповідного договору в протилежній редакції, оскільки остання має доступ до свого кабінету та могла спростувати, що наданий позивачем до матеріалів справи договір містить інші умови, ніж обумовлювали сторони при укладення такого 19.10.2020 року.

Підписавши вказаний договір відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Щодо переходу права вимоги та стягнення заборгованості, колегія суддів вказує таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.

Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вже встановлено, між первісним кредитором та останнім, яким є позивач у справі, поетапно здійснено відчуження права вимоги, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: договорами факторингу, додатковими угодами до них, витягами з реєстру прав вимоги до договорів факторингу, платіжними інструкціями.

Згідно із ст.1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

В зв`язку із тим, що укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» рамковий договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було пролонговано на підставі додаткових угод до нього №19, 26, 27, 31, 32 до 31 грудня 2024 року, а укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу №05/0820-01 на підставі додаткових угод до нього №2, №3 до 30 грудня 2024 року, то на день укладення кредитного договору договори факторингу були чинними і така обставина з урахуванням Витягу з реєстру прав вимоги та його платність не може спонукати до висновку про недійсність передачі прав вимоги.

З огляду на викладені вимоги закону та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» у передбаченому законом порядку набуло право вимоги до відповідачки за укладеним нею із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року.

Так, належним виконанням зобов`язання з боку відповідачки є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування чи не користування наданими кредитними коштами, відповідачкою надано не було.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на спростування укладення договору, так і неналежності відповідачці зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості у повному обсязі.

Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися як в межах дії кредитного договору, так і поза ним.

Щодо нарахування процентів апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з приписами ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Положеннями ч.1 ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

У постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за користування кредитом, сформульованого у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16, та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Як вже встановлено, Договором №792443784 від 19.10.2020 року та додатковою угодою до вказаного Договору визначено, що кредит надається строком на 16 днів, дата повернення кредиту 04.11.2020 року.

Пункт 1.4 Договору хоча й містить умови нарахування процентів у разі користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 Договору, проте він сам по собі не змінює строку кредитування.

Пункт 4.3 Договору стосується процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, визначаючи, що проценти, які нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного п. 1.2 Договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

У розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зазначено, що 21.10.2020 року відповідачкою в рахунок погашення заборгованості сплачено 1670,80 грн тіла кредиту та 629,20 грн процентів за кредитом; 24.10.2020 року сплачено 2327,87 грн тіла кредиту, а 23 і 24.10.2020 року 872,13 грн процентів за кредитом.

При цьому залишок заборгованості станом на 04.11.2020 складає 20 856,84 грн: 18 001,33 грн заборгованість за тілом кредиту; 2855,51 грн заборгованість за процентами (т. 1 а.с.45).

Крім того, суд апеляційної інстанції також вказує й на те, що за відомостями, наданими позивачем - відповідачкою вже поза межами строку дії договору (16 днів) було сплачено 750,21 грн на погашення тіла кредиту та 150 грн і 5029,79 грн на погашення процентів.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати зазначені кошти в рахунок сплати процентів, решту на погашення тіла кредиту 20 856,84 грн - 750,21 - 150 - 5029,79 = 14 926,84 грн.

У жодному з розрахунків не зазначено, що принаймні якась частина процентів була нарахована відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. У позовній заяві ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначала, що заборгованість складається з тіла та по несплаченим процентам за користування кредитом. Жодного посилання на те, що є нараховані проценти за ч.2 ст.625 ЦК України у позові немає, що дає підстави апеляційному суду вважати, що вимог про стягнення процентів, нарахованих відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, у позові не заявлено.

Оскільки договором №792443784 від 19.10.2020 року та додатковою угодою до нього визначено 16 денний строк кредитування, нарахування процентів за користування кредитом після 04.11.2020 року є необґрунтованим.

Суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув та стягнув з відповідачки проценти, які нараховані поза межами строку кредитування.

З урахуванням висновків апеляційного суду щодо обґрунтованого розміру нарахованих процентів та сплати відповідачкою грошових коштів у зазначених вище розмірах, на час звернення до суду відповідачка не мала заборгованості за процентами, а після зарахування в рахунок сплати заборгованості за процентами, решта сплачених нею коштів мала бути зарахована в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягала стягненню лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14926,84 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги з приводу не відображення в «Електронному суді» відповіді АТ КБ «ПриватБанк» № 28535/26-Вх від 27.07.2026 року, тобто відсутність доступу до вкладень, то колегія суддів вказує, що сторона відповідача не позбавлена була можливості звернутися до суду із клопотання про надання доступу до відповідних матеріалів чи клопотати про направлення таких стороні відповідача. Крім того, відповідні документи могла отримати і відповідачка, та відповідно спростувати чи підтвердити факт зарахування на її картковий рахунок грошових коштів у розмірі 18 000 грн та 4 000 грн.

Відповідно зазначені аргументи апеляційної скарги є неспроможними.

Щодо витрат на правничу допомогу то колегія суддів вказує наступне.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, належних обґрунтувань щодо не співмірності, необґрунтованості чи неправильності здійснення розподілу правничої допомоги апеляційна скарга не містить.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов`язку компенсувати витрати на правничу допомогу, однак з урахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги, визначену судом суму у розмірі 5000 грн необхідно зменшити з урахуванням пропорції до задоволених вимог до 39,03 %, що складає 1951,50 грн.

За приписами п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Що стосується судового збору.

За змістом частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Унаслідок апеляційного перегляду позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволено в розмірі 14 926,84 грн із заявлених 38 246,37 грн.

За подання позовної заяви позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору. Пропорційно до задоволених позовних вимог відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає 1039,13 грн судового збору, що складає 39,03%.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3 993,60 грн судового збору, а тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги на 60,97% з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1558,70 грн.

В силу приписів ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з цим, на користь відповідача слід стягнути з позивача понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 519,57 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2026 року в частині розміру заборгованості по кредиту змінити, визначивши до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №792443784 від 19.10.2020 року та додаткової угоди до нього від 19.10.2020 року у розмірі 14926,84 грн.

В інші частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» 1951,50 грн понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 519,57 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua