Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №629/5102/25
Суддя: Пилипчук Н. П.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Харків
справа № 629/5102/25
провадження № 22-ц/818/2969/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Пилипчук Н.П.,
суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря – Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідачі – ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
треті особи – Головне управління Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2026 року в складі судді Попова О.Г.
в с т а н о в и в:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником яких є ОСОБА_5 , треті особи: Головне управління Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення частки одноразової грошової допомоги, який у подальшому уточнив.
Позовна заява мотивована тим, що він є рідним сином ОСОБА_6 , який загинув внаслідок поранення, отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини.
Зазначив, що оскільки він знаходився на утриманні батька, то має право на отримання частки одноразової грошової допомоги, яка виплачується у зв`язку із загибеллю батька. Однак комісією Головного управління Національної гвардії України прийнято рішення про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що він звернувся з заявою про її одержання після призначення даної допомоги іншим особам, а саме: матері загиблого ОСОБА_2 та іншим його дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Рішенням комісії ГУ НГУ, оформленим протоколом від 11.09.2023 №312/168, відповідачам призначено одноразову грошову допомогу у розмірах по 5000000 грн (1/3 частина) кожному.
10.06.2025 він звернувся до відповідачів з вимогою про розподіл одноразової грошової допомоги між ними до вимог законодавства у рівних частинах, а саме по 3750000 грн (1/4 частина) кожному. Також у вимозі він запропонував добровільно сплатити йому частину одноразової грошової допомоги у розмірі 3750000 грн, а саме кожному з відповідачів сплатити йому по 1250000 грн. Однак вимога залишилась без задоволення.
Просив стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 його частку одноразової грошової допомоги у разі загибелі його батька ОСОБА_6 у розмірі 3750000,00 грн, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1250000,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1250000,00 грн; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1250000,00 грн.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , яка є законним представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 частку одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька ОСОБА_6 у розмірі 3750000 грн, а саме з ОСОБА_2 1250000 грн, з ОСОБА_5 2500000 грн; стягнути судовий збір на користь держави з ОСОБА_2 в розмірі 5047 грн, з ОСОБА_5 в розмірі 10094 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , подали апеляційну скаргу, в якій просили рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що їм призначена допомога, але не виплачена у повному обсязі. Зазначили, що на день загибелі ОСОБА_6 та станом на день призначення допомоги позивач не перебував у статусі утриманця загиблого, тобто він не мав права на призначення та виплату такої допомоги. Посилалися на те, що позивач не оскаржував відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а у позовній заяві не заявляв вимогу про перерозподіл одноразової грошової допомоги. Таким чином, у позивача відсутні підстави для стягнення одноразової грошової допомоги з відповідачів, оскільки її не перерозподілено. Для стягнення одноразової грошової допомоги позивач мав довести, що отримана відповідачами сума стала безпідставно набутим майном саме внаслідок зміни юридичного статусу часток, чого без вимоги про перерозподіл не відбулося.
16.03.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним сином ОСОБА_6 (а.с.32).
ОСОБА_6 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
08.01.2023 ОСОБА_6 загинув внаслідок поранення, отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, що підтверджується актом № 184/23 (167/23) про нещасний випадок (у тому числі поранення), затвердженим 28.02.2023 начальником Східного територіального управління Національної гвардії України; витягами з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ № 26 від 21.01.2023, № 194 від 26.06.2023, № 220 від 20.07.2023; постановою медичної (військово-лікарської) комісії № 69 від 25.05.2023; свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 від 19.01.2023 (а.с.18-23,146-153).
Рішенням комісії ГУ НГУ, оформленим протоколом від 11.09.2023 № 312/168, призначено одноразову грошову допомогу у наступних розмірах: ОСОБА_2 – 5 000 000 грн. (1/3 частина); ОСОБА_3 - 5 000 000 грн. (1/3 частина); ОСОБА_4 - 5 000 000 грн. (1/3 частина) (а.с.13-15).
Станом на час загибелі ОСОБА_6 . ОСОБА_1 знаходився на його утриманні, що підтверджується дипломом Кам`янського енергетичного фахового коледжу від 28.06.2023, довідкою Кам`янського енергетичного фахового коледжу від 12.03.2025 № 124, довідкою Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області № 27652/26.12-30/11 від 25.03.2025 (а.с.24,26,27).
26.09.2023 ОСОБА_1 зарахований до Дніпровського державного технічного університету (довідка № 103 від 12.03.2025) (а.с.28).
Згідно з довідкою відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 30.10.2024 № 0400-010212-8/216776, ОСОБА_1 станом на 30.10.2024 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як отримувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсія призначена до 31.01.2025 (а.с.25).
10.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної гвардії України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги.
20.09.2024 комісією Головного управління Національної гвардії України прийнято рішення (протокол комісії № 678/168 від 20.09.2024), яким запропоновано не здійснювати призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за заявою від 10.05.2024, після призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого ОСОБА_6 , а саме: матері загиблого ОСОБА_2 та його дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с.8-12).
10.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до відповідачів з вимогою про розподіл одноразової грошової допомоги між ними у рівних частинах, а саме: ОСОБА_2 – 3 750 000 грн. (1/4 частина); ОСОБА_3 - 3 750 000 грн. (1/4 частина); ОСОБА_4 - 3 750 000 грн. (1/4 частина); ОСОБА_1 - 3 750 000 грн. (1/4 частина), зазначивши, що він є рідним сином загиблого ОСОБА_6 та знаходився на його утриманні, та запропонувавши відповідачам у добровільному порядку сплатити належну йому частину одноразової грошової допомоги у розмірі 3 750 000 грн., а саме: кожному з відповідачів сплатити ОСОБА_1 по 1 250 000 грн. Вказану вимогу отримано адресатом 12.06.2025 (а.с.33-37).
Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано інформацію про виплати одноразової грошової допомоги матері загиблого ОСОБА_2 та законному представнику дітей загиблого ОСОБА_5 . Так, станом на 31.10.2025 виплачено: ОСОБА_2 3600000 грн., ОСОБА_5 7200000 грн (а.с.159-160).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та відносин у цій галузі регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стаття 16 цього Закону регламентує підстави та порядок надання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У пункті 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (частина третя статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі в редакції, чинній на час загибелі військовслужбовця) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
У пункті 2 Постанови Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - Постанова № 168) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Отже, смерть військовослужбовця під час виконання військового обов`язку з оборони територіальної цілісності та незалежності України є підставою для виплати державою у зв`язку з загибеллю військовослужбовця під час виконання військового обов`язку одноразової допомоги особам, визначеним у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме членам його сім`ї, батькам та утриманцям загиблого.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 захищаючи територіальну цілісність та незалежність України, тобто виконував свій військовий обов`язок.
ОСОБА_2 є матір`ю загиблого ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є малолітніми дітьми загиблого ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 мав ще рідного сина ОСОБА_1 , який на час смерті ОСОБА_6 досяг повноліття (повних 19 років).
За правилами ч. 1 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги.
В свою чергу матеріали справи свідчать про те, що на час смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_1 навчався у Кам`янському державному енергетичному технікумі за денною формою навчання з 01.09.2019 та 28.06.2023 закінчив повний курс названого технікуму.
Також матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як отримувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до переліку, визначеного у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця окрім матері загиблого ОСОБА_2 та двох малолітніх дітей загиблого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , також набув це право і ОСОБА_1 , який є утриманцем загиблого і зазначена допомога підлягала розподілу між зазначеними особами у рівних частках.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що на день загибелі ОСОБА_6 та станом на день призначення допомоги позивач не перебував у статусі утриманця загиблого, тобто він не мав права на призначення та виплату такої допомоги є безпідставними.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).
Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.
ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув ОСОБА_6 , а 10.05.2024 звернувся повнолітній син ОСОБА_1 з заявою про отримання одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів зауважує, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови № 168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до п. 9 статті 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" строком у три роки з дня виникнення такого права.
Оскільки датою смерті батька позивача є ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто з цієї дати виникає право позивача саме на звернення з заявами про отримання одноразової грошової допомоги.
Варто зауважити, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.
Таким чином, ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю свого батька військовослужбовця.
Щодо стягнення частини одноразової грошової допомоги, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, передбачено, що якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами.
Так, рішенням комісії ГУ НГУ, оформленим протоколом від 11.09.2023 № 312/168, призначено одноразову грошову допомогу у наступних розмірах: ОСОБА_2 – 5 000 000 грн (1/3 частина); ОСОБА_3 - 5 000 000 грн (1/3 частина); ОСОБА_4 - 5 000 000 грн (1/3 частина).
Матеріали справи свідчать, що станом на 31.10.2025 виплачено: ОСОБА_2 3600000 грн., ОСОБА_5 7200000 грн.
Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2025 року у справі №560/12192/24 зазначив, що визнання правомірності відмови Міністерства оборони України у повторному призначенні одноразової грошової допомоги не позбавляє дитину права на відповідну частку такої допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Це право зберігається, однак не може бути реалізоване шляхом повторного звернення до Міністерства оборони України, оскільки після повної виплати такої допомоги первинним отримувачам таке призначення є неможливим, а подальше вирішення питання про отримання коштів має приватноправовий характер.
Після ухвалення Комісією Міністерства оборони України рішення про первинний розподіл і виплату допомоги її повноваження вважаються вичерпаними. Відтак питання визначення належної дитині частки переходить у сферу приватноправових відносин між отримувачами, а за відсутності згоди між ними спір може бути вирішений судом, виходячи з принципу рівності прав усіх членів сім`ї загиблого військовослужбовця та з урахуванням гарантій, передбачених статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Отже, у випадку, коли одноразова грошова допомога вже виплачена, реалізація права дитини здійснюється не через повторне звернення до Міністерства оборони України, а шляхом пред`явлення вимоги до фактичних отримувачів коштів про перерозподіл належної їй частки у встановленому законом порядку.
Такий підхід узгоджується з положеннями пункту 2 Постанови № 168, які визначають єдиний правовий механізм перерозподілу вже виплаченої допомоги; статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ, що гарантує рівність прав усіх отримувачів на частку допомоги; принципами правової визначеності та справедливості, оскільки держава вже виконала свій обов`язок щодо виплати загальної суми допомоги, а подальший розподіл належить до компетенції суду або узгоджених дій самих отримувачів.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що пред`явлені вимоги ОСОБА_1 до фактичних отримувачів коштів по суті є перерозподілом належної йому частки одноразової грошової допомоги, а вимога про стягнення належної йому суми є належним та ефективним способом захисту, яке відновить порушене право позивача.
Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачам призначена допомога, але не виплачена у повному обсязі, на правильність висновків суду не впливає. При цьому, відповідачки мають можливість виплатити належну частку позивача в одноразовій грошовій допомозі в загальному розмірі 3750000,00 грн, враховуючи те, що вони вже загалом отримали 10 800 000,00 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди відповідачів з висновками суду щодо їх оцінки.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua