Вирок від 11 листопада 2026 р. у справі №953/9449/21 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Шахрайство

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №953/9449/21

Суддя: Гєрцик Р. В.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/9449/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/40/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 , представника потерпілого ОСОБА_13 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 24 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному 03 червня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020220490002033, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Печеніги Печенізького району Харківської області, громадянина України, із вищою освітою, офіційно не працевлаштованого, одруженого, не судимого, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України,

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Київського районного суду м.Харкова від 24 серпня 2023 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням (з іспитовим строком 3 роки) та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з представником уповноваженого органу з питань пробації.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 – задоволено частково.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 :

- на користь потерпілого ОСОБА_14 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди – 265 191 грн. 46 коп., моральної шкоди - 50 000,00 грн., інфляційні втрати від суми боргу - 125 325,77 грн. 77 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 37 800,00 грн., а всього у розмірі 478 317,23 грн. 23 коп.

- на користь держави в особі Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України процесуальні витрати за проведення: почеркознавчої експертизи № 10/8/59СЕ-20 від 06 липня 2020 року у розмірі 1 961,40 грн.; почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року у розмірі 3 922,80 грн., а всього у розмірі 5 884,20 грн. 20 коп.

- на користь держави в особі Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» процесуальні витрати за проведення автотоварознавчої експертизи № 176 від 29 січня 2021 року у розмірі 2 288 грн. 16 коп.

Арешт, накладений на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_10 , а саме: автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37.7 кв.м.; 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м.; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0149, загальною площею 1 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0148, загальною площею 1.9999 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0145, загальною площею 2 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0144, загальною площею 1.9998 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області, відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року - після набрання вироком законної сили – скасовано.

Цим же вироком скасовано арешт з майна, визнаного речовими доказами, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12 червня 2020 року , а саме: з автомобіля «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , VIN - НОМЕР_4 , який був перереєстрований 12 листопада 2019 року на ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .

Речові докази: автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , VIN - НОМЕР_4 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 – залишено в розпорядженні ОСОБА_16 .

Згідно вироку суду, приблизно у жовтні 2018 року (більш точний час не встановлено), знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , потерпілий ОСОБА_7 , за проханням ОСОБА_10 , передав останньому на усних домовленостях для користування автомобіль «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , який належить на праві приватної власності потерпілому ОСОБА_7 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 на вказаний транспортний засіб, яке видане на ім`я потерпілого ОСОБА_7 . Умовами безоплатної передачі транспортного засобу ОСОБА_10 потерпілим ОСОБА_7 було його обслуговування, утримання в робочому стані та повернення за першою вимогою ОСОБА_7 .

В свою чергу ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_7 , з метою особистого користування транспортним засобом та подальшого особистого збагачення за рахунок майна потерпілого, не плануючи повертати автомобіль законному власнику та сплачувати будь-які грошові кошти за нього, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , приблизно у жовтні 2018 року (більш точний час не встановлено), отримав у ОСОБА_7 на усних домовленостях на зазначених умовах автомобіль «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про його реєстрацію НОМЕР_6 , вартістю 265 191,46 грн., після чого користувався ним до 12 листопада 2019 року.

В подальшому 12 листопада 2019 року, завершуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , перебуваючи в приміщенні ТСЦ № 6341 МВС України за адресою: м. Харків, вул. Шевченко 26, ввівши в оману свою дружину ОСОБА_15 стосовно підстав набуття нею права власності на автомобіль «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , надав працівнику сервісного центру № 6341 для реєстрації права власності зазначеного автомобілю на ОСОБА_15 - договір комісії № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року між ОСОБА_7 та ТЗОВ «НОВУС-Н», відповідно до якого ОСОБА_7 нібито передав свій автомобіль «RenaultTraffic», д.н.з. НОМЕР_3 зазначеному підприємству для реалізації, в якому підпис від імені ОСОБА_7 виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, та заяву № 250143371 на реєстрацію транспортного засобу «RenaultTraffic», д.н.з. НОМЕР_3 від 12.11.2019, акт огляду транспортного засобу «RenaultTraffic», д.н.з. НОМЕР_3 № 6884/19/008818 від 08 листопада 2019 року, договір купівлі-продажу «RenaultTraffic», д.н.з. НОМЕР_3 № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року, в яких підпис від імені ОСОБА_15 в графах « ОСОБА_15 » виконаний ОСОБА_15 . На підставі зазначених завідомо підроблених документів було зареєстровано право власності на автомобіль «RenaultTraffic», д.н.з. НОМЕР_3 за ОСОБА_15 , та таким чином ОСОБА_10 розпорядився автомобілем потерпілого ОСОБА_7 на власний розсуд.

Після чого, ОСОБА_10 , достовірно знаючи про неодноразові вимоги потерпілого ОСОБА_7 повернути автомобіль, з метою подальшого укриття вчиненого кримінального правопорушення та особистого збагачення, видаючи себе за дійсного власника автомобіля «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , 17 червня 2020 року, знаходячись в Територіальному сервісному центрі МВС України № 6341, за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 26, продав вказаний автомобіль своєму знайомому ОСОБА_16 , отримавши від останнього грошові кошти за транспортний засіб.

За цих самих обставин ОСОБА_10 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, тобто незаконному заволодінні транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях ОСОБА_10 відсутнє незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, і такі дії слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 3 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 в апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_10 скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Дослідити наявні в матеріалах кримінального провадження докази сторони обвинувачення та повторно допитати свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , а також потерпілого ОСОБА_7 . Постановити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, та призначити йому покарання за ч.3 ст.289 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.

В обґрунтування посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку не враховані усі фактичні обставини цього кримінального провадження та правові висновки Верховного суду України у справі № 5-365кс15, в якій сформульовано правовий висновок, що відповідно до вимог кримінального закону незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживанням довірою. Ця норма є спеціальною, а тому має перевагу над загальною нормою, якою, зокрема, є ст.190 КК України.

Крім того, прокурор зазначає, що призначене судом ОСОБА_10 покарання, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м`якість, оскільки обвинувачений ніде не працює, фактично не пов`язаний із соціальними інститутами та нимне здійснювалися будь-які заходи щодо відшкодування потерпілому завданої шкоди, що свідчить про відсутність обставин, що пом`якшують покарання, в тому числі й у виді щирого каяття, а тому, на думку апелянта, відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_10 положень ст.75 КК України.

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_13 просить скасувати оскаржуваний вирок в частині скасування арешту, що накладений на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_10 , відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року, а саме: автомобіля «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 ; квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37.7 кв.м.; 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м.; земельної ділянки із кадастровим номером 6322283500:04:000:0149, загальною площею 1 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0148, загальною площею 1.9999 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельної ділянки із кадастровим номером 6322283500:04:000:0145, загальною площею 2 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельної ділянки із кадастровим номером 6322283500:04:000:0144, загальною площею 1.9998 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, представник потерпілого зазначає, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року накладено арешт на майно ОСОБА_10 з метою забезпечення цивільного позову та конфіскації майна як виду покарання. Зазначає, що скасовуючи арешт на майно обвинуваченого, суд таким чином не забезпечив виконання вироку у даному кримінальному провадженні в цій частині.

Захисник ОСОБА_12 в апеляційній скарзі просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 скасувати, а кримінальне провадження у справі закрити.

В своїх апеляційних доводах захисник зазначає про те, що ОСОБА_10 не мав умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_7 , а потерпілий самостійно передав обвинуваченому цей автомобіль для користування ним.

Посилається на те, що обвинувачений на законних підставах користувався автомобілем «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , а стороною обвинувачення не доведено, що у останнього був умисел на незаконне заволодіння цим транспортним засобом, який ніколи не належав йому на праві власності.

Крім того, захисник зазначає наступне:

- під час судового розгляду не досліджувалися обставини та не було доведено, що ОСОБА_10 мав причетність до укладання договору комісії та купівлі-продажу №8010/11/2019 року від 08 листопада 2019 року;

- ОСОБА_10 на законних підставах користувався автомобілем «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , до моменту переходу права власності до іншої особи на цей транспортний засіб;

- стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_10 отримував гроші з продажу транспортного засобу, вводив в оману свою дружину щодо правових підстав набуття нею права власності на автомобіль, а також те, що він перебував 21 листопада 2019 року в приміщенні ТСЦ №6341 МВС України;

- висновок експерта №10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки зразки підпису потерпілого та інші документи, які містили зразки підпису, були отримані з порушенням вимог чинного кримінального процесуального закону, стороною обвинувачення не надано до суду матеріалів, які досліджувались при проведенні експертизи, під час відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту не було надано можливості ознайомитися з матеріалами, які надавалися експерту, а також постанова слідчого про призначення експертизи від 09 липня 2020 року має низку процесуальних порушень та суперечностей;

Захисник також зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки поясненням обвинуваченого ОСОБА_10 та показанням свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого підтримала повністю. Щодо апеляційної скарги захисника заперечувала та просила її залишити без задоволення.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та наполягали на її задоволенні. Щодо апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого заперечували.

Потерпілий та його представник підтримали свою апеляційну скаргу представника потерпілого. Щодо задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 заперечували.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілого та його представника, обвинуваченого та його захисника на підтримку своїх апеляційних скарг, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, з урахуванням положень ст.404 КПК України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають задоволенню частково, а апеляційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, за таких підстав.

Мотиви суду

Вирішуючи вказані клопотання прокурора та захисника, суд апеляційної інстанції враховує положення ч.3 ст.404 КПК України, які визначають умови, за яких суд апеляційної інстанції зобов`язаний дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та може дослідити докази.

З огляду на обставини кримінального провадження, суд апеляційної інстанції вважав необхідним частково задовольнити клопотання сторін та допитати потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_17 .

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Крім того, ч.2 ст.404 КПК України надає право апеляційному суду вийти за межі апеляційних вимог тільки в разі, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до положень ст.129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Завершальним документом здійснення правосуддя у кримінальному провадженні є, зокрема, вирок, у якому суд приймає рішення щодо обвинувачення по суті. Як будь-яке судове рішення, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно правових позицій, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 (з подальшими змінами) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вирок, постановлений іменем України, є важливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючи вимог КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано. Вказати судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

Зі змісту ст.370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст.91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст.368 КПК України, суд наряду з іншими питаннями, що вирішуються при ухваленні вироку, повинен вирішити:

- чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений.

Положеннями ч.2 ст.94 КПК України визначено, що при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 про недоведеність вини ОСОБА_10 за пред`явленим обвинуваченням, колегія суддів зазначає наступне.

Проаналізувавши матеріали справи, а також зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що обвинувачений, зловживаючи довірою потерпілого ОСОБА_7 , шахрайським шляхом отримав доступ до транспортного засобу «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , який в подальшому продав, отримавши грошові кошти за цей транспортний засіб.

Зазначені судом обставини вчинення злочину повністю та об`єктивно підтверджуються дослідженими у ході судового розгляду доказами, які, в свою чергу, є належними, достовірним і допустимими, а також взаємодоповнюючими та, при їх системному аналізі, достатніми для вирішення кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано та надано об`єктивної оцінки наступним показанням.

Так, допитаний в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_7 повідомив, що він за усною домовленістю передав обвинуваченому належний йому автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , в тимчасове користування. Проте, у нього з обвинуваченим була домовленість, що за першою вимогою потерпілого ОСОБА_10 повинен повернути цей транспортний засіб. Зазначив, що наприкінці вересня 2019 року він повідомив обвинуваченому, що має намір забрати вказаний транспортний засіб, однак останній попрохав відстрочити вказаний термін та надати йому можливість ще трохи ним покористуватися, оскільки були не завершені справи, для яких був потрібен транспортний засіб. При цьому, 20.05.2020 він разом з товаришами під`їхав до будинку, де мешкає ОСОБА_10 , також поруч була його дружина та товариш. На прохання потерпілого повернути транспортний засіб «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , власником якого він є, обвинувачений повідомив, що у його дворі відсутнє чуже майно, а вказаний автомобіль належить не потерпілому, а його дружині. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_10 та запропонував зустрітися біля магазину, який належить потерпілому та дружині обвинуваченого. Зустрівшись, останній запропонував надати за вказаний автомобіль 10 000,00 доларів США та 6 000,00 доларів США за частку потерпілого в магазині, на що він погодився. Оформлення угоди відклали на сім - вісім днів. Через п`ять днів йому зателефонував ОСОБА_10 та повідомив, що у нього є обумовлена ними сума. Приїхавши до нотаріуса разом з сестрою ОСОБА_17 , він зустрівся з обвинуваченим та його дружиною та попрохав віддати гроші за автомобіль, а після оформити угоду на продаж частки нежитлових приміщень – магазину. На що обвинувачений повідомив, що у нього є грошові кошти лише за магазин, а за транспортний засіб він поверне після продажу насіння соняшника. На прохання потерпілого повернути належний йому транспортний засіб, обвинувачений повідомив, що продав його та гроші у нього відсутні. З огляду на вказані обставини, потерпілий поїхав до поліції, де написав заяву про вчинення злочину. Зазначив, що жодних документів на продаж транспортного засобу «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , він не підписував.

Обвинувачений ОСОБА_10 не оспорював показання потерпілого щодо передачі йому транспортного засобу «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , але зазначив, що в подальшому купив цей автомобіль у потерпілого за згодою останнього. В присутності двох свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_20 в рахунок купівлі транспортного засобу він передав потерпілому 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро, а останній пообіцяв переоформити автомобіль. З метою оформлення автомобіля «RenaultTrafic» д.н.з. НОМЕР_3 , він, разом з дружиною та дитиною, приїхав до МРЕО за адресоюм. Харківвул, Шевченка, 26, однак в приміщення МРЕО він не заходив. Огляд автомобіля експертом проводився без його участі. Зазначив, що вказаним транспортним засобом користувалася його дружина. В подальшому транспортний засіб «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , у зв`язку з несправністю двигуна, був проданий ОСОБА_16 за 6 000,00 доларів США, який згодом також його продав. Про ТЗОВ «НОВУС-Н» до моменту проведення слідчих дій у вказаному кримінальному провадженні йому нічого не було відомо, з директором ТЗОВ «НОВУС-Н» ОСОБА_21 до липня 2021 року він жодного разу не бачився та з будь-яких приводів не спілкувався.

Свідок ОСОБА_17 надала показання про те, що вона є сестрою потерпілого ОСОБА_7 . Так, в березні 2018 року її брат придбав автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , яким користувався в подальшому. У вересні 2018 року її компанія отримала великий підряд по будівництву та вона запропонувала братові стати її правою рукою, здійснювати контроль на будівництві та переїхати до м. Суми, на що він погодився. Транспортний засіб «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 залишився у користуванні ОСОБА_10 . Приблизно у вересні 2019 року потерпілий ОСОБА_7 попрохав обвинуваченого ОСОБА_10 повернути належний йому транспортний засіб. Однак ОСОБА_10 попросив ще трохи покористуватися автомобілем, яким він користувався до лютого 2020 року. Згодом по с. Печеніги Печенізького району Харківської області пішли чутки про те, що у обвинуваченого відсутнє майно, належне потерпілому ОСОБА_7 , у зв`язку з чим 20.05.2020 її брат поїхав до с. Печеніги Печенізького району Харківської області, де мешкає обвинувачений ОСОБА_10 забирати свій транспортний засіб, однак транспортний засіб йому повернуто не було. Через деякий час обвинувачений ОСОБА_10 зателефонував потерпілому ОСОБА_7 та запропонував домовитися. Після зустрічі обвинуваченого з потерпілим, останній пішов на усі поступки та вони домовилися зустрітися через 7-8 днів, вказаний час був необхідний для збирання ОСОБА_10 обумовленої сторонами суми грошових коштів за транспортний засіб та частину нежитлових приміщень магазину, належних ОСОБА_7 . Через 5 днів потерпілому ОСОБА_7 зателефонував обвинувачений ОСОБА_10 та сказав, що він готовий повернути грошові кошти. Приїхавши до нотаріуса разом з нею, потерпілий попросив віддати гроші за автомобіль, а потім укласти угоду щодо продажу частки в магазині, однак обвинувачений зазначив, що у нього відсутня обумовлена ними сума та він може сплатити за частку в магазині, а за транспортний засіб потім, після продажу насіння соняшника. Зазначила, що вказаний транспортний засіб було продано без відома потерпілого, оскільки його було відчужено 19.11.2019, а вони приїжджали його забирати 20.05.2020. Також надала для залучення до матеріалів справи документи, повернуті їй слідчим після проведення експертизи.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є дружиною обвинуваченого ОСОБА_10 .. Потерпілого знає з 2011 року, товаришували з ним. В 2017 році потерпілий придбав автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , з метою проведення господарської діяльності, яким користувалися як потерпілий з її чоловіком, так і вона. Приблизно через рік ОСОБА_7 поїхав працювати до своєї сестри у м. Суми. В 2019 році вона з чоловіком дізналися, що ОСОБА_7 має намір продати автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , оскільки йому були потрібні гроші. Вони зателефонували та запропонували купити вказаний автомобіль. В березні 2019 року її чоловік ОСОБА_22 зустрівся з ОСОБА_7 у м. Суми, де в рахунок купівлі транспортного засобу «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , передав останньому грошові кошти в розмірі 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро. Посилаючись на зайнятість, потерпілий пообіцяв потім переоформити вказаний транспортний засіб на обвинуваченого через юридичну фірму. У листопаді 2019 року вони отримали документи та поїхали у МРЕО, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, де в порядку загальної черги переоформили вказаний транспортний засіб на неї. Потім у них була домовленість про зустріч для продажу частки в магазині, на яку потерпілий ОСОБА_7 приїхав, однак відмовився укладати вказану угоду.

Свідок ОСОБА_23 надав показання про те, що працює адміністратором в сервісному центрі, в день реєструє по 30-40 автомобілів та з приводу оформлення автомобіля «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , нічого не пам`ятає. Щодо оформлення транспортного засобу на підставі комісійного договору зазначив, що особа - продавець звертається до комісійного магазину, де оформлюється договір комісії і комісійний магазин продає транспортний засіб покупцю на підставі договору купівлі-продажу, це регламентується постановою Кабінету Міністрів України № 1200, за вказаним договором в сервісному центрі достатньо присутності тільки покупця, за наявності у нього пакету документів, а саме: паспорту; коду; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; договору купівлі-продажу транспортного засобу, оформленого суб`єктом господарювання; комісійного договору, акту огляду технічного стану транспортного засобу; акту огляду транспортного засобу. Після огляду транспортного засобу, вказаний акт огляду реєструється в базі НАІС.

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що він є знайомим обвинуваченого та потерпілого. У травні 2021 року, по чуткам в селі дізнався, що подружжя ОСОБА_24 продає транспортний засіб «RenaultTrafic», після чого він приїхав, оглянув транспортний засіб, домовився про його ціну та купив його. Вартість угоди, з врахуванням переоформлення склала сім тисяч доларів США. При оформленні договору купівлі-продажу в сервісному центрі був він та ОСОБА_15 . Вказаний транспортний засіб він купив з метою перепродажу, оскільки той знаходився у поганому технічному стані та мав привабливу ціну. У липні 2021 року він продав автомобіль «RenaultTrafic», під час продажу на вказаному автомобілі був відсутній арешт, також вказаний автомобіль не був у розшуку.

Під час апеляційного розгляду апеляційним судом також задоволено клопотання прокурора та сторони захисту та повторно допитано свідка ОСОБА_17 , та потерпілого ОСОБА_7 , які в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначили наступне:

-потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив, що у 2017 він купив транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 за 11 500,00 доларів США та користувався ним. В осені 2018 року його сестра запропонувала йому приїхати до неї у м. Суми працювати на будівництві, що він і зробив. З обвинуваченим ОСОБА_10 він знайомий, у них склалися добрі, товариські відносини, з дружиною обвинуваченого вони мали спільний магазин. Транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 надав добровільно у користування обвинуваченому ОСОБА_10 . Наприкінці вересня 2019 року він повідомив обвинуваченому, що має намір забрати вказаний транспортний засіб, однак останній попрохав відстрочити вказаний термін та надати йому можливість ще трохи ним покористуватися, оскільки були не завершені справи, для яких був потрібен транспортний засіб.

У травні 2020 року він під`їхав до будинку, де мешкає ОСОБА_10 , який знаходився у стані алкогольного сп`яніння, також поруч була його дружина та товариш. На прохання потерпілого повернути транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 , власником якого він є, обвинувачений повідомив, що у його дворі відсутнє чуже майно, а вказаний автомобіль належить не потерпілому, а його дружині. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_10 та запропонував зустрітися біля магазину, який належить потерпілому та дружині обвинуваченого. Зустрівшись, останній запропонував надати за вказаний автомобіль 10 000,00 доларів США та 6 000,00 доларів США за частку потерпілого в магазині, на що він погодився. Домовились на день угоди у нотаріуса. Потім йому зателефонував ОСОБА_10 та повідомив, що у нього є обумовлена ними сума. Приїхавши до нотаріуса разом з сестрою ОСОБА_17 , він зустрівся з обвинуваченим та його дружиною та попрохав віддати гроші за автомобіль, а після оформити угоду на продаж частки магазину. На що обвинувачений повідомив, що у нього є грошові кошти лише за магазин, а за транспортний засіб він поверне після продажу насіння соняшника. На прохання потерпілого повернути належний йому транспортний засіб, обвинувачений повідомив, що продав його та гроші у нього відсутні.

З огляду на вказані обставини, потерпілий поїхав до поліції де написав заяву про вчинення злочину.

Зазначив, що жодних документів на продаж транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_3 він не підписував. Яким чином, його авто було зареєстровано на дружину ОСОБА_10 йому не відомо. В подальшому дізнався від слідчого про підробку документів.

Також пояснив, що боргів перед обвинуваченим чи його дружиною у нього не було.

Грошей за транспортний засіб від обвинуваченого чи його дружини не отримував. Будь-якої розмови про продаж автомобіля не було. Автомобіль надавав обвинуваченому добровільно у користування.

Хто підписував договори йому не відомо.

- Свідок ОСОБА_17 , в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснила, що потерпілий ОСОБА_7 є її рідним братом. Обвинуваченого ОСОБА_10 вони знають з дитинства, мешкали в одному селі. Стосунки між ними були дружні. У 2017 році її брат ОСОБА_7 придбав авто «Renault Trafic». У 2018 році вона запропонувала ОСОБА_7 поїхати з нею до м.Суми та разом працювати, на що останній погодився. Перед поїздкою, ОСОБА_7 віддав у користування ОСОБА_10 зазначений автомобіль. Між нею та братом дружні стосунки та вони все розповідають один одному. В 2019 році ОСОБА_7 телефонував ОСОБА_10 , щоб той повернув автомобіль, але той відповів, що авто йому ще потрібно і прохав його поки залишите. В травні 2020 року вона разом з ОСОБА_7 приїхали до матері на свята, яка мешкала в одному населеному пункті з обвинуваченим. Та разом з братом ОСОБА_7 вона приїхала до обвинуваченого ОСОБА_10 додому, він вийшов у нетверезому стані і повідомив, що відмовляється віддати авто, і що ОСОБА_25 вже не власник. Через інтернет вони перевірили, та виявили, що ОСОБА_7 вже не є власником автомобілю «Renault Trafic». Потім обвинувачений телефонував ОСОБА_7 та обіцяв 10 тисяч доларів США, в подальшому сказав, що грошей не має. Розуміючи, що ОСОБА_10 не збирається віддавати автомобіль вони звернулись в поліцію із заявою про злочин.

Оскільки ОСОБА_7 було потрібно авто, він і зателефонував ОСОБА_10 , щоб той повернув.

В травні 2020 року зі слів обвинуваченого, вона та ОСОБА_7 дізнались, що автомобіль вже не є власністю потерпілого ОСОБА_7 , та зареєстровано на дружину обвинуваченого.

На даний час долю авто їй не відомо. Будь-яких грошових коштів за автомобіль ОСОБА_7 від ОСОБА_10 не отримував. До нотаріуса вона приїжджала разом з ОСОБА_7 , але ОСОБА_10 нічого не віддав. Жодних зобов`язань у потерпілого перед обвинуваченим не було.

Деяку інформацію по даній справі вона знала, оскільки була особисто присутня, деяку-яку розповідав брат ОСОБА_7 , а решту дізналась під час досудового розслідування.

Підроблений договір бачила та він міститься у матеріалах справи. Хто підробив підпис потерпілого їй не відомо. Зразки підпису потерпілого ОСОБА_7 вона також надавала в наявних в неї документа, оскільки вони з братом разом працювали та були документи з його підписом. Коли надавала зразки точно не пам`ятає. Акт передачі документів для зразків складався, але що було зазначено точно не пам`ятає.

З приводу обізнаності дружини обвинуваченого про підроблені документи, зазначила, що зі слів обвинуваченого його дружину було введено в оману та вона нічого не знала.

Зазначила, що її було допитано літом у 2020 році, чого у протоколі допиту зазначена дата 20.02.2020 їй не відомо.

Крім цього, колегія суддів також враховує відомості з наступних письмових доказів.

Зокрема, згідно відомостей договору комісії № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року, цей договір укладений між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_26 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої (а.с. 180 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року, цей договір укладений між ТОВ «Новус-Н» в особі ОСОБА_27 з однієї сторони та ОСОБА_15 з іншої (а.с. 4 т. 2).

Підставою для реєстрації транспортного засобу «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 на ОСОБА_15 стала заява № 250143371 від 12 листопада 2019 року (а.с. 5 т. 2), підставою для реєстрації цього транспортного засобу на ОСОБА_16 – заява № 264576268 від 17 червня 2020 року (а.с. 195 т. 1).

Відповідно до відомостей акту огляду реалізованого транспортного засобу від 17 червня 2020 року, цей акт укладено між представником ТФ «Автолюбитель» ОСОБА_28 з однієї сторони та ОСОБА_16 з іншої (а.с. 196 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 352/20/015120 від 17 червня 2020 року, ТФ «Автолюбитель» передало у власність ОСОБА_16 транспортний засіб «RenaultTrafic» VIN - НОМЕР_4 (а.с. 197 т. 1).

Згідно договору комісії № 352/20/015120 від 17 червня 2020 року, представник ТФ «Автолюбитель» ОСОБА_28 уклав договір з гр. ОСОБА_15 (а.с. 198 т. 1).

При цьому, згідно висновку експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_7 у графі «Комітент» у договорі комісії № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року, у графі «Комітент (довірена особа)» у акті № 8010/11/2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 08 листопада 2019 року, виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою (а.с. 173-178 т. 1).

Колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами захисника про відсутність доказів про причетність ОСОБА_10 до укладання договору комісії та купівлі-продажу №8010/11/2019 року від 08 листопада 2019 року, оскільки під час судового розгляду було достеменно встановлено, що ОСОБА_10 отримував від потерпілого транспортний засіб «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , та в подальшому тільки він міг ним розпоряджатися до моменту його продажу свідку ОСОБА_16 12 листопада 2019 року.

Зокрема, свідок ОСОБА_21 , яка пояснила з 2016 року по даний час працює в ТЗОВ «НОВУС-Н» - директором. При цьому вона засвідчила, що саме потерпілий ОСОБА_7 надав документи, необхідні для укладення договору комісії. Вона перевірила паспорт продавця, оглянула автомобіль (номер кузова, він код), внесла дані в електронну програму НАІС та роздрукувала договір комісії, акт технічного стану, які були підписані нею та продавцем. Зазначила, що такі договори вона укладає у кількості приблизно до 30 одиниць на день та в її обов`язки в ТЗОВ «НОВУС-Н» входять складання цих документів. При перевірці особи продавця їй було надано оригінал паспорту та ідентифікаційний номер, які вона скопіювала та приєднала до договору. Також зазначила, що акт огляду реалізованого транспортного засобу від 08.11.2019, нею особисто після його друку було підписано та передано покупцю ОСОБА_15 .

Судом першої інстанції також правильно було враховано, що під час свого допиту в суді першої інстанції свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_20 пояснили, що не були очевидцями передачі ОСОБА_10 потерпілому ОСОБА_7 грошових коштів 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро в рахунок купівлі транспортного засобу та взагалі не були присутніми під час їх розмови, а про це їм повідомив обвинувачений. Зазначені обставини також спростував сам потерпілий ОСОБА_7 під час свого допиту в суді першої інстанції, а тому показання зазначених свідків правильно було визнано такими, що не спростовують доказів обвинувачення та не підтверджують версію сторони захисту щодо сплати вартості автомобіля потерпілому.

Також судом надано правильної та критичної оцінки показанням свідка ОСОБА_15 , яка є дружиною обвинуваченого, не була безпосереднім очевидцем подій у березні 2019 року, про які вказують свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_20 , а також обвинувачений ОСОБА_10 , а тому апеляційний суд також ставиться критично до її показань щодо передання її чоловіком ОСОБА_22 потерпілому ОСОБА_7 у м. Суми, в рахунок купівлі транспортного засобу «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_3 , грошових коштів в розмірі 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро.

При цьому судом першої інстанції належним чином були перевірені доводи захисника щодо недопустимості висновку експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року в якості доказу та судом викладені в оскаржуваному вироку обґрунтовані та вмотивовані висновки з цього приводу, з якими погоджується і колегія суддів.

Зокрема, згідно з вимогами ч.1 ст.242 КПК України, експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Так, відповідно до ч.1 ст.110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Згідно ч.5 ст.110 КПК України постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Частиною 6 ст.110 КПК України, визначено, що постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Як вірно встановлено та зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному вироку, постанова слідчого Київського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_29 від 09 липня 2020 року про призначення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020220490002033 від 03.06.2020 (а.с. 232 т. 1) містить усі реквізити офіційного документу, відповідає вимогам КПК України та прийнята уповноваженою на те особою, у зв`язку з чим, не може вважатись судом недійсною.

Вищенаведене узгоджується з практикою Верховного Суду, яка міститься, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20.

Колегія суддів звертає увагу, що в цьому конкретному кримінальному провадженні постанова слідчого Київського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_29 від 09 липня 2020 року містить деякі недоліки в оформленні, однак вони не є істотними та такими, що ставлять під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення про призначення почеркознавчої експертизи, а тим більш якимось чином можуть впливати на подальший зроблений експертний висновок.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що постанова слідчого не скріплена печаткою, оскільки таких вимог чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку експерта № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2023 року через відсутність у матеріалах провадження документів, на які посилається експерт у висновку, є необґрунтованими, оскільки доказом у кримінальному провадженні є саме висновок експерта, а не документи, які використовувались експертом при проведенні експертизи.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19) сформульовано висновок про те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання вимог ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Крім того, під час судового розгляду в суді першої інстанції був безпосередньо допитаний сам експерт ОСОБА_30 , яка підтвердила обставини, викладені у складеному нею висновку № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року. Повідомила, що до неї надійшло одне пакування в якому були: договір комісії № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року; акт № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року технічного стану транспортного засобу або його складової частини; зразки підпису та почерку ОСОБА_7 , про які зазначено у експертизі, а саме: акт прийому – передачі площадки під демонтаж будівлі від 22 листопада 2019 року, заява від 01 липня 2019 року, наказ (розпорядження) № 06/ОС від 01 липня 2019 року про надання відпустки без збереження заробітної плати, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 30 травня 2019 року, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 04 квітня 2019 року, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 25 березня 2019 року, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 12 лютого 2019 року; експериментальні зразки, виконані на 10 стандартних (формату А-4) не розлінованих аркушах паперу білого кольору, писальним приладом з фарбувальною речовиною синьо-фіолетового кольору. Протокол відібрання зразків, протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 , вона не отримувала.

Належить також зазначити, що під час надання стороною обвинувачення доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку ст.290 КПК України, жодних зауважень щодо обсягу зібраних та отриманих доказів не надходило (а.с.13 т.1). При ознайомленні з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, в тому числі з даними судової почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до документів, за результатами дослідження яких експертом було сформовано висновок.

Крім того, в суді першої інстанції стороні захисту було надано доступ до вказаних документів та надано можливість ознайомитися з ними (а.с. 234, 236-245 т. 1, а.с. 140-151 т. 2).

При цьому, під час свого допиту в суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, підтвердила, що під час досудового розслідування вона надавала слідчому документацію підприємства ТОВ «Ессен Груп Україна», в яких містяться вільні зразки підпису ОСОБА_7 .

Належить також зазначити, що потерпілий ОСОБА_7 під час свого допиту в суді першої інстанції також підтвердив, що він надавав слідчому експериментальні зразки свого підпису.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав вважати, що зібрані у цьому кримінальному провадженні докази не відповідають вимогам ст. 87-89 КПК України, оскільки вони встановлені, зібрані та досліджені органом досудового розслідування, а в подальшому судом, відповідно до вимог кримінального процесуального закону. При цьому, істотних (основоположних) порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні докази узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у апеляційного суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, колегією суддів також встановлено не було.

Таким чином, суд першої інстанції дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані під час досудового розслідування докази та дав їм кожному окремо та у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.

При цьому, як убачається з вироку, суд першої інстанції, дослідивши обставини кримінального провадження та оцінивши представлені стороною обвинувачення докази, дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_10 з ч.3 ст.289 КК України на ч.3 ст.190 КК України.

Свій висновок суд обґрунтував тим, що обвинувачений ОСОБА_10 заволодів належним потерпілому ОСОБА_7 транспортним засобом шляхом зловживання довірою потерпілого, оскільки для отримання автомобіля він використав особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та ОСОБА_7 , а не шляхом ігнорування, подавлення чи фальсифікації волі потерпілого.

При цьому, як слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції фактично погодився із доведеністю усіх умисних дій, вчинених обвинуваченим ОСОБА_10 для заволодіння автомобілем потерпілого шахрайським шляхом, як вони зазначені в обвинувальному акті, але вважав, що такі дії обвинуваченого підлягають кваліфікації саме за ч.3 ст.190 КК України.

Але колегія суддів з таким висновком не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до сталої судової практики, яка чітко була висловлена в постановах Верховного Суду від 21 січня 2016 року (провадження № 5-365 кс 15), 23 травня 2024 року (провадження № 51-7755 км 23), 03 вересня 2024 року(справа №753/10007/15-к), незаконним заволодінням транспортним засобом вважається умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Таке заволодіння може бути вчинено таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз.

Законодавча конструкція «будь-яким» означає, що перелік способів законодавцем не обмежено, і відсутній спосіб, який би не підпадав під цю конструкцію. Одним з таких способів є зловживання довірою.

Така сама правова позиція міститься і в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якою незаконне заволодіння транспортним засобом (стаття 289 КК) може бути вчинене, зокрема, шляхом обману чи зловживання довірою.

Крім цього, норми, передбачені статтями 289 та 190 КК, у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх. Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

За вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону статтю 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону статтею 190 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

Тому для правильного вирішення питання щодо кваліфікації дій особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, визначальним є оцінка фактичних обставин кримінального правопорушення та доказів, якими вони підтверджуються, з яких суд установлює підстави отримання доступу до транспортного засобу, які, у тому числі, визначаються моментом виникнення умислу особи, а також об`єктивну сторону та інші ознаки кримінального правопорушення.

За встановлених судом обставин вбачається, що потерпілий ОСОБА_7 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_10 транспортний засіб в користування, внаслідок чого останній, після тривалого користування з відома власника, з метою особистого збагачення, не маючи права розпоряджатися цим автомобілем, використовуючи договір комісії № 8010/11/2019 від 08 листопада 2019 року (а.с. 180 т. 1), укладений між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_26 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої, в якому згідно з висновком експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10 серпня 2020 року (а.с. 173-178 т. 1), встановлено, що підписи від імені ОСОБА_31 у графі «Комітент», у графі «Комітент (довірена особа)» у акті № 8010/11/2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 08 листопада 2019 року, виконані не ОСОБА_7 , а іншою особою, оформив право власності на транспортний засіб на свою дружину, та в подальшому доручив дружині ОСОБА_15 продати транспортний засіб, належний потерпілому ОСОБА_7 .

Таким чином, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, суд невірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.3 ст.190 КК України, таким чином неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, з якими погодився й суд першої інстанції, дії обвинуваченого ОСОБА_10 слід кваліфікувати за ч.3 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Щодо доводів сторони захисту про те, що свідок ОСОБА_7 була допитана влітку 2020 року, а протокол допиту датований 20.02.2020 року, колегія суддів зазначає, що слідчим була допущена технічна помилка, яка не впливає на висновки суду щодо оцінки доказів. Крім того, свідок ОСОБА_7 була допитана судом безпосередньо відповідно до ст.23 КПК України.

Посилання сторони захисту про те, що у даному кримінальному провадженні не встановлено хто саме підробив підпис, та з підстав підроблення дії обвинуваченого не були додатково кваліфіковані за ч.4 ст.358 КК України, що виключає його винуватість у заволодінні транспортним засобом потерпілого шахрайським шляхом, є безпідставними та суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Питання щодо особи, яка виготовила підроблений документ, не входить до предмета доказування у межах цього провадження, а відсутність кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 358 КК України жодним чином не погіршує його правове становище та автоматично не спростовує його вину у заволодінні транспортним засобом.

Призначаючи ОСОБА_10 покарання за ч.3 ст.289 КК України, колегія суддів, діючи у відповідності до положень ст.65 КК України, враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, його наслідки, фактичні обставини кримінального провадження, позицію потерпілого, відомості про особу винного, який має вищу освіту, одружений, має постійне місце мешкання та реєстрації, раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.3 ст.289 КК України, у зв`язку з чим апеляційна скарга задовольняється частково.

Колегія суддів також не вбачає законних підстав для застосування положень ст.69, 75 КК України та призначення ОСОБА_10 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом з подальшим його звільненням від відбування покарання з випробуванням, з огляду на наступне.

Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

За змістом ст.69 КК України вбачається, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення особі навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

З відомостей кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, доводів апеляційної скарги, а також фактичних обставин справи, не вбачається обставин, які б істотно знизували ступінь тяжкості вчиненого злочину за ч.3 ст.289 КК України та надавали законні підстави для застосування положень ст.69 КК України при призначенні обвинуваченому покарання.

Цих обставин також не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.

Відповідно до положень ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, оскільки ОСОБА_10 призначається покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.3 ст.289 КК України, тобто призначене покарання є більшим ніж 5 років позбавлення волі, а тому до обвинуваченого не можуть бути застосовані положення ст.75 КК України, які є імперативними.

Крім того, санкцією ч.3 ст.289 КК України передбачено таке додаткове покарання як конфіскація майна.

Згідно ч.1 ст.59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Враховуючи, що на стадії досудового розслідуванні та під час судового розгляду встановлено майно, що належить обвинуваченому ОСОБА_10 , а також інкримінований злочин був вчинений з корисливих мотивів, то колегія суддів призначає додаткове покарання останньому - конфіскацію всього його майна.

За таких обставин, обвинуваченому ОСОБА_10 належить призначити додаткове покарання за ч.3 ст.289 КК України у виді конфіскації всього майна, що є власністю обвинуваченого.

У відповідності до ч.1 ст.409, п.1 ч.1 ст.420 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, є підставою для скасування вироку в цій частині та ухвалення нового вироку.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_10 за ч.3 ст.190 КК України, отже й не вірно вирішив питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Згідно п.3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Положеннями ч.5 ст. 170 КПК України, передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, то арештоване на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року, якою накладено арешт на рухоме та нерухоме майно обвинуваченого, а саме на: автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37.7 кв.м.; 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м.; земельну ділянки із кадастровим номером 6322283500:04:000:0149, загальною площею 1 гектар, яка розташовану на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0148, загальною площею 1.9999 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0145, загальною площею 2 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0144, загальною площею 1.9998 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області – підлягає конфіскації в дохід держави.

Таким чином, з метою виконання цього вироку, оскаржуваний вирок, в порядку п.4 ч.1 ст.409 КПК України, також підлягає скасуванню в частині вирішення долі рухомого та нерухомого майна ОСОБА_10 , на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року.

Крім того, оскаржуваним вироком частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 та стягнуто з ОСОБА_10 на його користь в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди – 265 191 грн. 46 коп. та завданої моральної шкоди - 50 000,00 грн., інфляційні втрати від суми боргу - 125 325 грн. 77 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 37 800,00 грн., а всього у розмірі 478 317 грн. 23 коп.

Частиною 2 ст. 127 КПК передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно положень ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції правильно врахував висновки автотоварознавчої експертизи № 176 від 29.01.2021, яким встановлено, що вартість автомобіля «RenaultTraffic» VIN – НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 становить 265 191,46 грн., та постановив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкодина користь потерпілого ОСОБА_7 в сумі - 265 191 грн. 46 коп.

Окрім цього, судом першої інстанції були правильно враховані конкретні обставини кримінального правопорушення, характер душевних страждань, що зазнав потерпілий внаслідок втрати належного йому транспортного засобу, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, яких також зазнав потерпілий, їх тривалість, та зважаючи на обставини, за яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди задовольнив частково та постановив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.

Поряд з цим, судом першої інстанції частково задоволена заява представника потерпілого ОСОБА_13 про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого інфляційного збільшення суми відшкодування і клопотання про стягнення витрат на правову допомогу та постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілого інфляційні втрати в розмірі 125 325 грн. 77 коп., та витрати на правову допомогу у розмірі 37 800 грн., що цілком відповідає вимогам закону та доведено матеріалами провадження.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дотримався усіх вищезазначених вимог та обґрунтовано частково задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 , з чим погоджується і колегія суддів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_13 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м.Харкова від 24 серпня 2023 року щодо ОСОБА_10 - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, із конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Цей же вирок суду в частині скасування арешту, накладеного на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_10 – скасувати.

Арештоване майно, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року, а саме: автомобіль «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37.7 кв.м.; 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м.; земельну ділянки із кадастровим номером 6322283500:04:000:0149, загальною площею 1 гектар, яка розташовану на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0148, загальною площею 1.9999 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0145, загальною площею 2 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0144, загальною площею 1.9998 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області – конфіскувати в дохід держави.

В решті вирок Київського районного суду м.Харкова від 24 серпня 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_10 обчислювати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Оригінал: reyestr.court.gov.ua