Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №638/12115/26 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №638/12115/26

Суддя: Яцина В. Б.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/12115/26 Головуючий суддя І інстанції Шишкін О. В.

Провадження № 22-ц/818/5000/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ковері Р.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коваль Олени Сергіївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 червня 2026 року по справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову,

в с т а н о в и в :

01 червня 2026 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник - ОСОБА_2 звернулася з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) у розмірі 165000 грн.

При цьому вона також подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд з метою забезпечення позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих та збережених коштів у розмірі 165 000 грн.: накласти арешт на грошові кошти Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) які знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських та інших фінансово кредитних установах, в тому числі на рахунку НОМЕР_2 відкритому в АТ КБ «Приватбанк», у межах суми позову та судових витрат у розмірі 176 650 (сто сімдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 , зазначила, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 165 000 грн, тобто вимоги майнового характеру, а тому, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у Відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості.

Разом з тим, Відповідач має можливість у будь який час протягом розгляду справи, розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, що беззаперечно свідчить про те, що в майбутньому може бути утруднене виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь Позивача.

При цьому, поведінка Відповідача, зокрема невиконання листів АТ «КБ «Приватбанк» про повернення безпідставно отриманих на рахунок коштів №20.1.0.0.0/7-260525/73628 та №20.1.0.0.0/7-№20.1.0.0.0/7- 260522/21629 від 25.05.2026 дає підстави для обґрунтованого припущення, що Відповідачем можуть бути вжиті заходи з розпорядження коштами (а саме їх зняття з банківських рахунків), які є предметом спору, з метою їх неповернення в разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Коваль О.С. просить скасувати ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Предметом позову є у даній справі є позовна вимога майнового характеру, а саме вимога про стягнення 165 000 грн, набутих та утриманих без правової підстави. Як зазначено в позові, з метою повернення помилково перерахованих коштів, Позивачка зверталась до АТ «КБ «Приватбанк», за наслідком звернення банком було направлено Відповідачеві листи про повернення безпідставно отриманих на рахунок коштів (№20.1.0.0.0/7-260525/73628 та №20.1.0.0.0/7-№20.1.0.0.0/7 260522/21629 від 25.05.2026), втім як на момент звернення з позовом, так і на даний час від 25.05.2026 кошти не повернуті. У спорі про стягнення грошових коштів ризик утруднення виконання рішення обумовлений самою можливістю відповідача вільно розпоряджатися належними йому коштами

Фактично суд вимагає надання Позивачем доказів що Відповідач, має намір вчинити дії по відчуженню своїх грошових активів. Втім такі докази очевидно не можуть бути надані суду до моменту відчуження (зняття або переведення) коштів з банківського рахунку, враховуючи безумовне право Відповідача розпорядитися коштами на власному рахунку, так і враховуючи вимоги законодавства про доступ до банківської таємниці.

Вимога суду про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами на банківському рахунку) свідчить застосування заздалегідь недосяжного стандарту доказування. Своєю чергою, наявність такого необмеженого права Відповідача розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову Позивача в межах ціни цього позову.

Суд першої інстанції не врахував, що оскільки предметом позову є грошові кошти, що безпідставно отримані банківським переказом та продовжують протиправно утримуватись Відповідачем, накладення арешту на грошові кошти, що перебувають на рахунках Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог, а Відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах. При цьому, накладення арешту, в порядку забезпечення позову, на грошові кошти на рахунках Відповідача в межах суми позову та судових витрат, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештовані грошові кошти фактично зберігаються в користуванні Відповідача, а обмежується лише можливість розпорядитися ними. Проте, в разі ненакладення арешту на кошти на рахунку Відповідача, в межах позову, з огляду на вільну можливість Відповідача розпоряджатися коштами на власних рахунках, явне небажання Відповідача повернути кошти добровільно, свідчать про обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач може вживати заходи для ухилення від виконання обов`язку перед Позивачем, в тому числі шляхом переведення коштів, які знаходяться на рахунках Відповідача, іншим особам або їх зняття. Вказане вище свідчить про об`єктивну необхідність в застосуванні заходів забезпечення позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув та підійшов до розгляду заяви формально.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів чи переконливих аргументів, які би свідчили, що відповідач, може вчинити дії по відчуженню своїх грошових активів, для того, щоб ухилитись від виконання рішення суду, у випадку задоволення позову.

При цьому долучені до заяви про забезпечення листи від АТ «КБ «Приватбанк» на адресу відповідача про повернення безпідставно отриманих на рахунок коштів № 20.1.0.0.0/7-260525/73628 та №20.1.0.0.0/7-№20.1.0.0.0/7- 260522/21629 від 25.05.2026 не містить достатніх та переконливих відомостей про те, що відповідач на теперішній час вживає заходи щодо відчуження своїх грошових активів, всупереч вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України, ґрунтуються на припущеннях.

Колегія суддів не погоджується з такими висновку суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом.

Згідно пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскаржуваній ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, п.п.1, 2 – шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії.

Згідно ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Таким чином при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

За обставин цієї справи вбачається, що позивач має вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих та збережених коштів у розмірі 165000 грн., які він обгрнутував з покликанням на відповідні докази, тому у даному випадку між сторонами виник грошовий спір.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову представник позивача просить накласти арешт на грошові кошти ФОП ОСОБА_3 які знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах ,в тому числі на рахунку НОМЕР_2 відкритому у АТ КБ «ПриватБанк», у межах суми позову та судових витрат у розмірі 166650 грн.

За таких обставин вимоги заяви про забезпечення позову перебувають в межах заявленого позову, є достатніми для її задоволення з точки зору пріоритетного обов`язку суду забезпечити виконання основного завдання цивільного судочинства, зазначеного у ст. 2 ЦПК України: справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Обґрунтованого припущення про те, що відповідач має реальну можливість скористатися своїми коштами, що наражає на ризик невиконання рішення суду по суті спору для розгляду заяв про забезпечення позову є достатнім стандартом доведення, наведені з цього приводу висновки суду першої інстанції є помилковими, а доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. При цьому суд апеляційної інстанції вважає накладення арешту на рахунки відповідача в межах заявленої суми та попередньої суми судових витрат пропорціними вказаній легітимній меті - забезпечення ефективного розгляду справи у розумний строк.

У матеріалах справи є відомості про те, що рахунок НОМЕР_2 відкритому в АТ КБ «Приватбанк» належить відповідачці.

З огляду на вищевказане колегія суддів вбачає наявність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Таким чином, відповідно до ст. 376 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає скасуванню, з постановленням нового – про задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коваль Олени Сергіївни задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 червня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову задовольнити.

У порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) які знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських та інших фінансово кредитних установах, в тому числі на рахунку НОМЕР_2 відкритому в АТ КБ «Приватбанк», у межах суми позову та судових витрат у розмірі 176 650 (сто сімдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 11 листопада 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегія О.В. Маміна.

О.Ю.Тичкова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua