Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №404/13120/25 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №404/13120/25

Суддя: Дуковський О. Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/13120/25

провадження № 22-ц/4809/1525/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді (суддя-доповідач): Дуковського О.Л.

суддів: Карпенка О.Л., Чельник О.І.,

з участю секретаря – Демешко Л.В.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за

апеляційною скаргою адвоката Пархоменко Єлизавети Олександрівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Пархоменко Єлизавета Олександрівна звернулася до Фортечного районного суду міста Кропивницького з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 51 750 грн та моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що між позивачем та відповідачем 09.03.2023 укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану міської державної адміністрації Бистржіце-под-Гостинем, район Кромержіж Чеської Республіки, порядковий номер запису 13. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03.10.2024 укладений між ними шлюб було розірвано.

Проте, після розірвання шлюбу, відповідач неодноразово зверталася до позивача з проханням надати їй кошти в борг на забезпечення базових потреб для свого існування. Сторони діяли, як вона зазначає, на підставі усної домовленості про надання відповідачу коштів у борг, а в майбутньому мав бути укладений письмовий договір позики у формі боргової розписки. Позивач в силу своєї зайнятості періодично перебуває у робочих відрядженнях закордоном. Відповідач запевнила позивача, що після перерахування коштів на її картковий рахунок та після прибуття позивача до м. Кропивницького, остання власноруч складе розписки про її зобов`язання повернути кошти позивачу. Проте, відповідач у добровільному порядку не повертає позивачу грошові кошти, а тому він вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів і просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 51 750,00 грн, моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн та понесені ним судові витрати у справі.

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 28.04.2026 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Пархоменко Є.О., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить суд, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На вказану апеляційну представник відповідача адвокат Єрмоленко Князєва Л.С. подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що позивач у своїй скарзі повторює доводи позову, не наводячи нових доказів чи обставин, які могли б спростувати висновки суду першої інстанції. Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що сторони з 09.03.2023 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03.10.2024 року.

Відповідно до позовної заяви за період з 13.12.2024 по 15.07.2025 позивач перерахував на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача кошти в загальному розмірі 51 750, 00 грн.

На виконання ухвали судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13.01.2026 АТ «Універсал Банк» надано інформацію про рух коштів по банківській картці № НОМЕР_1 ОСОБА_2 за період з 13.12.2024 по 15.07.2025. Додатково зазначено, що на картку ОСОБА_2 не було зараховано платежі від 16.12.2024 у сумі 930,00 грн, 06.01.2025 у сумі 3500,00 грн та 06.01.2025 у сумі 620,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт здійснення безготівкових переказів ОСОБА_1 грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_2 на загальну суму 51 750, 00 грн визнається учасниками справи, а тому доказуванню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено з покликанням на належні, допустимі та достовірні докази факт того, що він здійснював переказ коштів, очікуючи від відповідача виконання обов`язку з їх повернення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 переказав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 51 750, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, кошти позивач переказував добровільно, а тому його поведінка є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Отже, позивач не був зобов`язаний переказувати грошові кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, а тому його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Водночас тлумачення цієї норми має здійснюватися у системному зв`язку із загальними засадами цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), зокрема принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України, апеляційний суд керується сталою практикою Верховного Суду (постанови від 17.04.2024 у справі №127/12240/22, від 11.01.2023 у справі №548/741/21, від 08.02.2024 у справі №755/7716/20) щодо застосування доктрини venire contrafactum proprium (заборона суперечливої поведінки). Суть цієї доктрини полягає в тому, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню в порядку ст. 1212 ЦК України, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутній обов`язок для сплати коштів, проте здійснює таку сплату добровільно. У такому разі подальша вимога про повернення коштів розцінюється як недобросовісна та суперечлива поведінка, що не підлягає судовому захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Аналізуючи обставини даної справи колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності помилки (вади волі) під час здійснення спірного платежу. У цивільно-правовому аспекті помилка при перерахуванні коштів передбачає наявність конкретної невідповідності між наміром платника та фактичним результатом.

Про усвідомленість дій позивача свідчить і значний часовий проміжок між здійсненням платежів (за період з 13.12.2024 по 15.07.2025) та пред`явленням вимоги про повернення лише (05.12.2025). Пасивна поведінка платника протягом значного проміжку часу не узгоджується з діями особи, яка дійсно припустилася помилки та прагне відновити своє порушене майнове право.

У даній же справі, перерахування коштів відбулося за добровільним волевиявленням позивача, обізнаного з реквізитами отримувача, розуміючи відсутність юридичного обов`язку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з судовим рішенням, що не є підставою для його скасування.

При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Пархоменко Єлизавети Олександрівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 28 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Л. Дуковський

Судді: О.Л. Карпенко

О.І. Чельник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua