Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №400/1897/26
Суддя: Дерев'янко Л.Л.
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 р.№ 400/1897/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 1) , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 2) з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непідготовки та ненаправлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідних документів (подання) для призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати, належним чином оформити та направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 пакет документів щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153;
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у праві на отримання одноразової грошової винагороди;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення (видати відповідний наказ) про призначення та забезпечити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі І 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.
ІІ. Виклад позицій учасників справи
В обґрунтуванням позову позивач послався на те, що він до досягнення двадцяти п`ятирічного віку був призваний на військову службу і з 08.10.2022 по 13.07.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що приймав безпосередню участь у бойових діях, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій і Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема, в Донецькій області (Краматорський р-н, с. Терни) та Луганській області (Сватівський р-н, с. Макіївка). Загальний строк безпосередньої участі у бойових діях у вказаних районах сукупно становить понад шість місяців (495 днів). Після звільнення зі служби, яке відбулось за наказом у командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2024 №199, представник позивача направив адвокатський запит до командування військової частини НОМЕР_1 щодо подання відповідних документів для призначення виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до Постанови КМУ № 153 від 11.02.2025. Відповідач 1 листом від 02.02.2026 № 2068/775 відмовив у виплаті з тих підстав, що довідка (Додаток 6) не є документом, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях для цілей виплати винагороди. Також військова частина НОМЕР_1 вказала, що оскільки позивач звільнений у запас 13.07.2024 і на даний час не проходить військову службу, він не відповідає умові пункту 4 Постанови КМУ №153 (щодо військовослужбовців, які проходять військову службу). Аналогічну позицію викладено у листі ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.01.2026, де зазначено, що виплата винагороди військовослужбовцям, яких звільнено з військової служби до набрання чинності Постанови №153, не передбачена. Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідачів (військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ) протиправними, такими, що дискримінують його за фактом дати звільнення зі служби, та прямо порушують право на соціальний захист і отримання одноразової грошової винагороди, гарантованої державою за участь у бойових діях.
Відповідач 1 проти позову заперечив. У відзиві звернув увагу суду на те, що сержант ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом “г” (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько. мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану). На думку відповідача 1 це виключає одну із основних умов одержання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постанови КМУ №153, та є підставою стверджувати про відсутність протиправної бездіяльності відповідача 1 , в частині заявлених Позивачем позовних вимог. Відповідач 1 заперечує наявність в діях військової частини ознак дискримінації, тому посилання позивача на порушення вимог законодавства про протидію дискримінації не може бути визнане обґрунтованим. Відповідач 1 просить у задоволенні позову відмовити
Не погодився з позовом і відповідач 2, який у відзиві послався на норми пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11 лютого 2025 року, за якими особа має проходити дійсну військову службу на момент набрання чинності цією постановою. Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає, що підстав для нарахування та виплати позивачу грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 ПКМУ №153 не вбачається
Позивач в спростування доводів відзиву відповідача 1 направив суду відповідь на нього, в якій зазначив, що ненадання ним разом із позовом копій бойових наказів та журналів бойових дій, які містять державну таємницю або службову інформацію та знаходяться в штабі ВЧ НОМЕР_1 , не є підставою для відмови у позові. Відповідач 1 не надав до суду жодного доказу, який би спростовував відомості, вказані у Довідці (Додаток 6). Враховуючи висновки Верховного Суду, право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень за понад 6 місяців участі у бойових діях є доведеним. Також позивач зазначив, що застосовуючи до нього обмеження за ознакою «військовозобов`язаний у запасі» (порівняно з тими, хто продовжує службу), суб`єкт владних повноважень прямо порушує Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», на який сам же марно намагається послатися.
Відповідач 1 скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив і зазначив, що військова частина НОМЕР_1 жодним чином не вимагає у позивача надання первинних бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів командирів, у відзиві на позовну заяву, про таке «вимагання» не йде жодної мови. Крім того, відповідач 1 не стверджує, що для підтвердження участі у бойових діях позивачу потрібні витяги із ЖБД та бойові накази. Позивач у своїх доводах, виключно звертає увагу суду на Довідку 6, однак жодним чином не акцентує увагу суду, що йому було відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень зовсім з інших причин, саме через те що ОСОБА_1 наразі не є військовослужбовцем, та був звільнений з військової служби до моменту набрання чинності Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153, що є не мало важливим фактом, для вирішення спірних відносин та винесені законного та обґрунтованого рішення суду.
ІІІ. Рух справи
Ухвалою суду від 27.02.2026 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
В підготовчі судові засідання, які призначались судом на 23.05.2026, 05.05.2026, 17.06.2026, 10.11.2026 сторони не з`явились, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Ухвалою від 10.11.2026 суд закрив підготовче провадження, з огляду на заяви сторін про розгляд справи без їх участі, перейшов до розгляду справи за в письмовому провадженні.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 призваний на військову службу, що підтверджується відомостями військового квитка серія НОМЕР_2 .
На час призову вік позивача становив 23 роки.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.10.2022 №162 старшого солдата ОСОБА_2 , що був зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 вересня 2022 року № 256-РС, та призначений на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08 жовтня 2022 року № 21-РС та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія-радіотелефоніста 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України (додаток 6), я безпосередньо брав участь у таких заходах у періоди: з 18.10.2022 по 01.05.2023, з 12.05.2023 по 10.09.2023, з 21.09.2023 по 20.02.2024, та з 08.03.2024 по 31.03.2024 року. Виконання бойових завдань здійснювалося, зокрема, в Донецькій області (Краматорський р-н, с. Терни) та Луганській області (Сватівський р-н, с. Макіївка).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2024 №199 сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №145-РС від 10 липня 2024 року з військової служби у запас за підпунктом “г” (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько. мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану), вважати таким, що справи та посаду здав 13 липня 2024 року та вибув зі складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 13 липня 2024 року.
З листа відповідача 1 на адресу позивача від 18.01.2025 вих №2068/355 суд встановив, що 08.12.2025 позивач звертався зі скаргою щодо бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_1 . У відповіді відповідач 1 вказав, що станом на 11.01.2026 у військовій частині НОМЕР_1 наявні дані щодо звільнення позивача з військової служби у запас від 13.07.2024 року, проте відсутня інформація щодо подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України після звільнення у запас, а також ймовірної виплати одноразової грошової винагороди відповідно до вимог Постанови.
Також, скаргу позивача стосовно отримання одноразової грошової допомоги розглянуто і відповідачем 2. У відповіді від 09.01.2026 зазначено, що виплата винагороди військовослужбовцям, яких звільнено з військової служби до набрання чинності постановою, не передбачена.
Позивач, вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ № 153 від 11.0.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» в розмірі 1000000,00 грн, звернувся до суду.
V. Джерела права
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався і триває дотепер.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) (далі Постанова №153).
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;
Збройні Сили;
Міністерство оборони;
військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Також, у пункті 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З аналізу вказаних положень Постанови № 153 суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. надається у зв`язку з дотриманням таких вимог:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»;
- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.
VI. Оцінка суду
Застосовуючи зазначені вище критерії, необхідні для отримання такої одноразової грошової допомоги пунктами, суд зазначає, що позивач уклав був призваний на військову службу до досягнення 25-річного віку і під час дії воєнного стану ( 14.09.2022).
Матеріали справи не місять відомостей про те, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, або має діючі дисциплінарні стягнення.
Щодо відомостей про безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) суд зазначає таке.
На виконання Постанови КМУ №153 від 11.02.2025 Міністром оборони України видано 26.09.2025 року Окреме доручення №5601/уд, яким визначено алгоритм дій щодо отримання відповідних документів, які підтверджують право військовослужбовця на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, та порядок виплати такої винагороди.
Окреме доручення покладає на командирів військових частин обов`язок організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань, щодо: створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення (при цьому обов`язково врахувати, що довідка зазначена в Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та довідка за формою, наведеною у додатку № 1 окремого доручення Міністра оборони України від 06.03.2023 № 5718/3, не є документами, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях лише в районах ведення воєнних (бойових) дій, оскільки ці довідки також підтверджують участь в інших місцях виконання завдань).
Разом з тим, відповідачем 1 не надано доказів того, що таку інформацію стосовно позивача було отримано і сумарну кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій розраховано.
Тобто, твердження позивача про його безпосередню участь у бойових діях як таке відповідачем не спростовано.
Водночас, з відзиву на позов суд встановив, що відповідач 1 заперечує право позивача на отримання грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, з огляду на те, що на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач вже не проходив військову службу, тобто не був діючим військовослужбовцем, оскільки 13.07.2024 звільнений з військової служби.
Позивач вважає таку позицію відповідачів дискримінаційною щодо себе.
Судом встановлено, що, дійсно, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025р.) ОСОБА_1 не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем, в той час як у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 однією з вимог для отримання одноразової грошової допомоги є проходження особою військової служби.
При вирішенні спору суд враховує, що в даному випадку позивач був звільнений з військової служби з підстави, яка надавала йому право вибору: продовжити проходження військової служби (фізично позивач міг далі продовжувати службу та виконувати свої обов`язки,) чи реалізувати право на звільнення з військової служби.
ОСОБА_1 виявив намір звільнитися з військової служби.
А, відтак, відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди є правомірною. Виплата позивачу, який виявив намір звільнитися з військової служби та станом на 13.02.2025 не проходив військову службу, одноразової грошової винагороди суперечитиме меті встановлення такої винагороди, зазначеній у Постанові №153, а саме: підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Тобто, тлумачення пункту 4 Постанови №153 однозначно вказує на те, що законодавець мав на меті встановити спеціальний порядок заохочення саме тих осіб, які вступили на службу в умовах воєнного стану, тобто за підвищеного ризику та навантаження.
Отже, Кабінет Міністрів України конкретизував суб`єктів, на яких розповсюджуються указані приписи, а саме тих, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тому у суду відсутні підстави для розширеного тлумачення вказаних приписів Постанови № 153, оскільки Кабінет Міністрів України безпосередньо визначив всі умови за яких надається винагорода у розмірі 1000000,00 гривень.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не відповідає критеріям, встановленим Постановою № 153 для осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу у розмірі 1000000,00 грн.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
На момент виникнення спірних правовідносин, суд вважає, що відповідач, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не мав законодавчих підстав для виплати позивачу спірної винагороди.
Також, відповідач позбавлений можливості на власний розсуд застосовувати Постанову № 153, у межах спірних правовідносин, шляхом її розповсюдження на осіб, які не підпадають під уже визначені умови.
VII. Висновки суду
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат
В зв`язку з відмовою у задоволенні позову до суб`єкта владних повноважень, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_5 ) Військової частини НОМЕР_1 ( ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев`янко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua