Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: процедур здійснення контролю Державною аудиторською службою України, Державного фінансового контролю
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №380/18787/24
Суддя: Грень Наталія Михайлівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 рокусправа № 380/18787/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України до Західного офісу Держаудитслужби про скасування вимоги,
у с т а н о в и в :
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України до Західного офісу Держаудитслужби, з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Західного офісу Держаудитслужби, оформлену листом від 23.11.2024 №131308-14/5752-2024 "Щодо усунення порушень законодавства" в частині , яка стосується застосування положень ст.13,51 БК України та пунктів 20-21 Порядку №228.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності В/ч НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт ревізії від 27.06.2024 № 131308-22/4. В акті ревізії, а згодом і в оскаржуваній вимозі від 23.07.2024 № 131308-14/5752-2024, відповідач дійшов висновку, що позивач у 2022– 2023 роках провів за рахунок загального фонду видатки, пов`язані з організацією наданих послуг з охорони (за договорами з Генеральним Консульством Чеської Республіки та Генеральним Консульством Республіки Польща), на суму 3 816,1 тис. грн без відновлення видатків загального фонду за рахунок надходжень до спеціального фонду кошторису установи. Позивач зазначає, що фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Військовослужбовці, задіяні у виконанні договорів із забезпечення безпеки, перебувають на штатних посадах у військовій частині, а їхнє грошове забезпечення та утримання передбачені за загальним фондом у межах бюджетних асигнувань. На переконання позивача, чинним законодавством не врегульовано порядок погодинного розрахунку виплат грошового забезпечення військовослужбовців та розподілу інших видатків у розрізі надання платних послуг, а кошти, отримані від господарської діяльності, правомірно зараховувалися до спеціального фонду. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах № 804/13692/15 та № 804/13657/15, позивач вважає вимогу в оскаржуваній частині протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) .
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№71681 від 26.09.2024) у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» та Положення про В/ч НОМЕР_1 , охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні належить до основних функцій позивача, для виконання яких у штат частини включено відповідну роту, що утримується за рахунок коштів загального фонду. Відтак, плата за такі послуги за договорами належить до підгрупи 1 першої групи власних надходжень бюджетних установ (плата за послуги, що надаються згідно з основною діяльністю) та згідно зі статтями 13, 51 Бюджетного кодексу України і пунктами 20, 21 Порядку № 228 повинна спрямовуватися на покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням цих послуг (поновлення видатків загального фонду), а не обліковуватися як доходи від додаткової (господарської) діяльності. Також відповідач вказав на нерелевантність судової практики, на яку посилається позивач, оскільки у тих справах спір стосувався стягнення коштів та надання послуг у межах додаткової, а не основної діяльності. Крім того, відповідач звернув увагу, що оскаржуваний пункт вимоги має спонукальний характер на майбутнє — зобов`язує планувати та проводити видатки в розрізі загального та спеціального фондів відповідно до вимог бюджетного законодавства. Висновуючи вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до пункту 8.6 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2024 року, Західним офісом Держаудитслужби проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2022 по 31.12.2023.
За результатами ревізії складено акт від 27.06.2024 № 131308-22/4, який 02.07.2024 підписано посадовими особами позивача із запереченнями (лист від 08.07.2024 № 50/14/13-1161). За наслідками розгляду заперечень відповідачем затверджено висновок від 23.07.2024, яким заперечення відхилено.
У ході ревізії встановлено, що між В/ч НОМЕР_1 (Виконавець) та Генеральним Консульством Чеської Республіки (Замовник) укладено договір від 01.05.2015 № 2 щодо надання послуг із забезпечення безпеки на території об`єкта Замовника за адресою: АДРЕСА_1 (з урахуванням додаткової угоди від вересня 2022 року). Також між В/ч НОМЕР_1 (Виконавець) та Генеральним Консульством Республіки Польща (Замовник) укладено договір від 01.01.2016 № 1/14 про надання послуг із забезпечення безпеки об`єктів Замовника за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
У 2022 та 2023 роках за вказаними договорами позивачем нараховано та отримано кошти за надані послуги охорони, які зараховувалися до доходів спеціального фонду кошторису за кодом класифікації доходів бюджету 25010200 (надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності). Водночас витрати на організацію вказаних послуг (грошове забезпечення, речове майно, харчування, транспорт, ПММ, спецзасоби тощо) у 2022 році на суму 1 421 971,91 грн та у 2023 році на суму 2 394 154,26 грн (загалом 3 816 126,58 грн) проведені позивачем за рахунок коштів загального фонду без їх відновлення за рахунок надходжень спеціального фонду.
23.07.2024 Західний офіс Держаудитслужби скерував позивачу вимогу № 131308-14/5752-2024 «Щодо усунення порушень законодавства». У вказаній вимозі, зокрема, зазначено: «В порушення вимог статті 13, 51 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, пп. 20, 21 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, в/ч НОМЕР_1 у 2022– 2023 роках проведено за рахунок загального фонду видатки, пов`язані з організацією наданих послуг з охорони, на суму 3 816,1 тис. грн, без відновлення видатків загального фонду, а зарахуванням надходжень до доходів спеціального фонду кошторису установи. Для недопущення подібного порушення пропонуємо планувати та проводити видатки в розрізі загального та спеціального фондів кошторису установи із врахуванням вимог статті 13, 51 Бюджетного кодексу, пп. 20, 21 Порядку № 228».
Вважаючи зазначену вимогу в цій частині протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України (далі - Положення №43), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель (п.п.3 п.4 Положення №43).
Відповідно до п.7 Положення №43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Згідно з п.1 Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України №23 від 02.06.2016 "Про затвердження положень про офіси Держаудитслужби та їх підрозділи", Західний офіс Держаудитслужби (далі - Офіс) підпорядковується Держаудитслужбі та відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль зокрема за дотриманням законодавства про закупівлі.
Отже, Західний офіс Держаудитслужби, у відносинах здійснення державного фінансового контролю, є суб`єктом владних повноважень, відтак зазначений спір є справою адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі Закон №2939-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №2939-ХІІ, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст.2 Закону №2939-ХІІ, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
З аналізу вказаних норм вбачається, що вимога органу державного фінансового контролю є індивідуально-правовим актом, який породжує права та обов`язки для підконтрольної установи, а отже може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства. При цьому суд перевіряє законність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, покладених в основу такої вимоги.
Щодо суті виявленого порушення суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами — із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про Національну гвардію України» визначено, що однією з основних функцій Національної гвардії України є охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні.
Аналогічне положення закріплено у підпункті 6 пункту 2 розділу ІІ Положення про військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.04.2022 № 243, яким охорону дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні віднесено до основних функцій військової частини.
Для виконання цієї функції у штат В/ч НОМЕР_1 включено роту з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, утримання якої фінансується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є, зокрема, доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування.
Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.
Частиною четвертою статті 13 Бюджетного кодексу України визначено, що власні надходження бюджетних установ поділяються на групи та підгрупи. До першої групи (надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством) входять, зокрема:
підгрупа 1 — плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;
підгрупа 2 — надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності.
При цьому вказаною нормою Бюджетного кодексу України чітко розмежовано цільове використання таких коштів:
надходження підгрупи 1 першої групи використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;
надходження підгрупи 2 першої групи використовуються на організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ та господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв.
Згідно з частиною дев`ятою статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації — після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Розпорядники бюджетних коштів здійснюють витрати спеціального фонду бюджету виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін.
Відповідно до пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі – Порядок № 228), спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 228 під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності тощо.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що охорона консульських установ іноземних держав є законодавчо визначеною основною функцією Національної гвардії України та безпосередньо Військової частини НОМЕР_1 (відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» та Положення про В/ч НОМЕР_1 ).
Таким чином, послуги із забезпечення безпеки на території об`єктів Генерального Консульства Чеської Республіки та Генерального Консульства Республіки Польща надавалися позивачем у межах його основної діяльності, а не додаткової (господарської) діяльності у розумінні Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
Відтак, плата за такі послуги за своєю правовою природою належить до підгрупи 1 першої групи власних надходжень бюджетних установ (плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю) та відповідно до частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України повинна першочергово спрямовуватися саме на покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням цих послуг.
У ситуації, коли витрати на організацію та надання платних послуг за основною діяльністю (виплата грошового забезпечення військовослужбовцям відповідного підрозділу, речове майно, харчування, ПММ тощо) були фактично проведені установою за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, отримані від замовників кошти за надані послуги підлягали спрямуванню на відновлення проведених видатків загального фонду.
Зарахування позивачем цих коштів як доходів від додаткової (господарської) діяльності (код 25010200) без поновлення видатків загального фонду на суму 3 816,1 тис. грн призвело до подвійного фінансування одних і тих самих видатків (за рахунок загального фонду) та нецільового формування доходів спеціального фонду.
Посилання позивача на Розпорядження Головного управління внутрішніх військ МВС України від 20.02.2014 № Р-4 суд відхиляє, оскільки вказаний відомчий акт видавався на виконання Інструкції від 14.03.2011 № 115, яка втратила чинність у зв`язку із затвердженням наказом командувача Національної гвардії України від 29.09.2015 № 535 нової Інструкції. Крім того, внутрішні відомчі розпорядження не можуть змінювати імперативні приписи Бюджетного кодексу України та постанов Кабінету Міністрів України щодо класифікації та використання власних надходжень бюджетних установ.
Також суд не бере до уваги посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 804/13692/15 та від 04.03.2020 у справі №804/13657/15, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до спірних. У наведених позивачем справах предметом позову було стягнення коштів до бюджету, а договори укладалися військовими частинами в межах додаткової господарської діяльності із залученням військовослужбовців різних підрозділів.
Натомість у цій справі послуги з охорони консульських установ є основною статутною функцією позивача, для виконання якої у штаті частини створено спеціальну роту охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, а оскаржувана вимога Держаудитслужби не містить приписів про стягнення коштів, а зобов`язує позивача у подальшій діяльності планувати та проводити видатки в розрізі загального та спеціального фондів кошторису з дотриманням вимог статей 13, 51 Бюджетного кодексу України та пунктів 20, 21 Порядку № 228.
З огляду на викладене, суд висновує, що Західний офіс Держаудитслужби при винесенні оскаржуваної вимоги від 23.07.2024 № 131308-14/5752-2024 в частині, яка стосується застосування положень статей 13, 51 Бюджетного кодексу України та пунктів 20– 21 Порядку № 228, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до наведених вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, спростовано позовні вимоги та аргументи позивача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
у х в а л и в:
1.У задоволення адміністративного позову Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Західного офісу Держаудитслужби (79007 м. Львів, вул. Костюшка, 8; код ЄДРПОУ 40479801), про визнання протиправним і скасування висновку про результати моніторингу закупівлі -відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua