Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №380/11083/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №380/11083/26

Суддя: Гулкевич Ірена Зіновіївна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 рокусправа № 380/11083/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство у справах ветеранів України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення, Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області. Позивач просить суд:

визнати протиправною відмову, викладену у листі Управління соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівській області від 21.04.2026 №01-13/165, у позбавленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівській області, встановити (поновити) ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу в органах і підрозділах цивільного захисту системи ДСНС України на посаді старшого пожежного-рятувальника 6 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Львівській області у спеціальному званні сержанта служби цивільного захисту та є пенсіонером відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ. Під час виконання службових обов`язків позивач отримав травму, у зв`язку з чим за результатами медико-соціальної експертизи йому встановлено третю групу інвалідності, пов`язану з виконанням службових обов`язків (обов`язків військової служби). 19.12.2017 позивачу було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 . Проте, листом від 21.04.2026 №01-13/165 відповідач повідомив про позбавлення позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та визнання вказаного посвідчення недійсним, мотивуючи це тим, що особи, які проходили службу в ДСНС, не належать до осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ або інших військових формувань у розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки пункт 2 частини другої статті 7 зазначеного Закону поширюється також на осіб інших військових формувань, а причинний зв`язок інвалідності з виконанням службових обов`язків підтверджений чинними медичними та службовими документами.

Ухвалою суду від 08.06.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечила повністю. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що на виконання наказу Міністерства у справах ветеранів України від 11.03.2026 №265 була проведена планова перевірка, за результатами якої складено акт від 27.03.2026 №2/7. У ході перевірки встановлено відсутність правових підстав для надання у 2017 році ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Відповідач наголошує, що особи, які проходили службу в органах ДСНС та мали спеціальні звання служби цивільного захисту (сержант служби цивільного захисту), не належать до осіб начальницького чи рядового складу органів внутрішніх справ у розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Водночас пунктом 11 частини другої статті 7 цього Закону право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни для військовослужбовців ДСНС пов`язане виключно з отриманням поранення, травми, контузії, каліцтва або захворювання під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації. Оскільки травму позивач отримав під час виконання звичайних службових обов`язків при гасінні пожежі у м. Бориславі, а не в зоні проведення бойових дій чи АТО, підстави для збереження за ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні. Крім того, відповідач звернув увагу на неточність тверджень позивача у позові щодо безстроковості інвалідності, вказавши, що згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 626282 від 01.02.2024 третю групу інвалідності встановлено строком до 01.02.2027, а причиною зазначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків.

Представник третьої особи надав пояснення на позовну заяву, в яких позовні вимоги заперечив повністю. Зазначає, що ДСНС України є самостійним центральним органом виконавчої влади зі статусом окремої юридичної особи публічного права (Положення затверджене постановою КМУ від 16.12.2015 №1052). Той факт, що діяльність ДСНС спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, є лише політико-адміністративним механізмом формування політики, але не робить ДСНС структурним підрозділом чи органом МВС. Відповідно до Закону України “Про оборону України” та Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, а не військовою службою, а ДСНС не є військовим формуванням. Запис у довідці МСЕК про причину інвалідності “Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків” є лише стандартним застосуванням медико-експертної класифікації та не може змінювати правовий статус служби позивача чи спростовувати первинні документи (акт Нцз-5 і свідоцтво про хворобу), які фіксують виконання саме службових обов`язків у системі ДСНС. Позивач протягом майже 9 років (з грудня 2017 по квітень 2026 року) безпідставно користувався пільгами та державними виплатами. Виявлення помилки при первинному наданні статусу зобов`язує суб`єкта владних повноважень скасувати таке рішення для відновлення правопорядку та припинення нецільового використання бюджетних коштів.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах і підрозділах цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) на посаді старшого пожежного-рятувальника 6 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Львівській області у спеціальному званні сержанта служби цивільного захисту.

29 липня 2017 року під час гасіння пожежі та проведення робіт із розбору й проливання конструкцій нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , стався нещасний випадок, унаслідок якого позивач отримав травму (закритий підвертлюговий багатоуламковий перелом лівої стегнової кістки зі зміщенням).

Згідно з Актом розслідування нещасного випадку форми Нцз-5 (акт службового розслідування №1 від 10.08.2017), затвердженим начальником ГУ ДСНС України у Львівській області, комісія дійшла висновку, що зазначений нещасний випадок вважається пов`язаним із виконанням службових обов`язків, що стався в період проходження позивачем служби в системі ДСНС України.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №1805 від 17.11.2017, виданого Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України, позивачу встановлено причинний зв`язок: “Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків” та визнано його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

19 грудня 2017 року Управлінням праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , яким підтверджено, що пред`явник є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

За результатами чергового огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №626282 від 01.02.2024 (акт огляду №225), ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності строком до 01 лютого 2027 року, причина інвалідності: “травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків”.

На підставі наказу Міністерства у справах ветеранів України від 11.03.2026 №265 комісією Міністерства у справах ветеранів України 27 березня 2026 року проведено планову перевірку дотримання Управлінням соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області вимог щодо однакового застосування законодавства під час надання статусів ветеранів війни за 2017, 2019, 2025 роки, про що складено Акт проведення перевірки від 27.03.2026 № 2/7.

Згідно з пунктом 3 розділу 8 та пунктом 3 розділу 9 зазначеного Акта перевірки № 2/7 виявлено порушення пункту 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” при наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 , оскільки статус було надано сержанту служби цивільного захисту на підставі довідки МСЕК про причинний зв`язок інвалідності з травмою, одержаною під час виконання службових обов`язків, тоді як особи, які проходять/проходили службу в ДСНС, не належать до осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.

Листом від 21.04.2026 №01-13/165 Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до акта перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 27.03.2026 № 2/7 з дотриманням вимог пунктів 8, 11 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, та Закону України “Про адміністративну процедуру” його позбавлено статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.12.2017 вважається недійсним та підлягає поверненню до управління.

Позивач не погодився з відмовою відповідача у позбавленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі — Закон №3551-XII).

Згідно зі статтею 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Судом встановлено, що 19 грудня 2017 року Управлінням праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , яким пред`явник є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

У період з 23 по 27 березня 2026 року комісією Міністерства у справах ветеранів України проведено планову перевірку УПСЗН Дрогобицької РДА, за результатами якої складено акт від 27.03.2026 № 2/7, де зафіксовано висновок про відсутність правових підстав для набуття позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

На виконання вказаного акта перевірки УПСЗН Дрогобицької РДА надіслало позивачу лист від 21.04.2026 № 01-13/165 за підписом заступника начальника - начальника відділу у справах внутрішньо переміщених осіб І. Риб`як-Сембратович. У листі зазначено, що відповідно до акта перевірки Мінветеранів від 27.03.2026 № 2/7 з дотриманням вимог пунктів 8, 11 Положення №302 та Закону України “Про адміністративну процедуру” позивача позбавлено статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення серії НОМЕР_1 вважається недійсним та підлягає поверненню.

Щодо правової природи листа Управління від 21.04.2026 № 01-13/165 та можливості його оскарження в порядку адміністративного судочинства.

За змістом частини першої статті 1 Закону України від 17.02.2022 №2073-ІХ “Про адміністративну процедуру” (далі - Закон № 2073-IX)він регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2073-ІХ дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час:

1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин;

2) конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції;

3) державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби;

4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

5) оскарження процедур публічних закупівель;

6) нагородження державними нагородами та відзнаками;

7) здійснення помилування;

8) здійснення оцінки впливу на довкілля.

Отже, з аналізу положень частин першої та другої статті 1 Закону № 2073-IX убачається, що цей Закон встановлює загальні правила розгляду і вирішення адміністративних справ суб`єктами публічної адміністрації шляхом прийняття адміністративних актів та водночас визначає вичерпний перелік правовідносин, на які його дія не поширюється.

За визначеннями наведеними в пунктах 1-3 частини першої статті 2 Закону № 2073-ІХ адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, суд здійснює перевірку рішень суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності.

Статтею 55 Конституції України гарантується право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку (частина перша статті 18 Закону № 2073-IX).

Пункт 19 частини першої статті 4 КАС України визначає індивідуальний акт як акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У контексті Закону №2073-IX адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб) (пункт 3 частини першої статті 2); процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті (пункт 10 частини першої статті 2).

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №2073-IX особа має право бути вислуханою адміністративним органом до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на її право, свободу чи законний інтерес, крім випадків, визначених законом.

Частиною першою статті 52 Закону №2073-IX передбачено, що адміністративний орган зобов`язаний повідомити учасника адміністративного провадження про початок адміністративного провадження за власною ініціативою не пізніше наступного робочого дня після дня початку такого провадження, а також роз`яснити його права, зокрема право на ознайомлення з матеріалами справи та подання пояснень і заперечень до прийняття адміністративного акта (статті 28, 56 Закону №2073-IX).

Крім того, згідно зі статтями 70, 71 Закону №2073-IX адміністративний акт приймається у письмовій формі та повинен містити обов`язкові реквізити, зокрема: найменування адміністративного органу, дату прийняття і реєстраційний номер, прізвище, ім`я, по батькові адресата, мотивувальну частину (із зазначенням фактичних обставин, доказів, оцінки доводів особи та правового обґрунтування), резолютивну частину (чітке формулювання прийнятого рішення), а також строк і порядок набрання чинності та порядок оскарження адміністративного акта (із зазначенням найменування та місцезнаходження адміністративного органу вищого рівня або суду).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У порушення вимог частини другої статті 77 КАС України відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації приймало окремий розпорядчий акт (наказ, рішення) про позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, який би відповідав вимогам статей 70, 71 Закону №2073-IX.

Крім того, у відповіді на запит позивача від 14.05.2026 №01-13/209 відповідач повідомив, що створення комісії чи складання протоколів щодо надання (позбавлення) статусу Постановою КМУ №302 не передбачено, а єдиним документом, адресованим позивачу, є лист від 21.04.2026 №01-13/165, який не містить порядку та строків його оскарження.

Більше того, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про початок адміністративного провадження щодо перегляду та позбавлення його статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, забезпечення його права бути вислуханим до прийняття негативного рішення, надання можливості ознайомитися з актом перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 27.03.2026 №2/7 та подати свої пояснення чи заперечення.

Право на адміністративне оскарження відповідно до Закону №2073-IX має особа, яка вважає, що: прийнятим адміністративним актом чи його виконанням порушено або може бути порушено її право, свобода чи законний інтерес; процедурне рішення або дія, бездіяльність адміністративного органу негативно впливає на її права, свободи чи законні інтереси (частина перша статті 78 Закону №2073-IX).

Частина третя статті 78 цього ж Закону передбачає, що особа може оскаржити до моменту прийняття адміністративного акта іншу процедурну дію та/або процедурне рішення у визначених законом випадках.

Отже, лист відповідача від 21.04.2026 №01-13/165 є лише інформаційним повідомленням про результати перевірки Міністерства у справах ветеранів України, він не містить реквізитів індивідуального рішення керівника органу, оцінки принципу захисту законних очікувань особи та роз`яснення порядку і строків його оскарження.

Суд також зауважує, що акт перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 27.03.2026 №2/7 є документом контролю та нагляду, складеним за результатами перевірки діяльності органу соціального захисту населення, і сам по собі не є індивідуальним адміністративним актом щодо громадянина.

Обов`язок прийняти вмотивоване рішення щодо конкретної особи із дотриманням вимог Закону №2073-IX покладається виключно на уповноважений орган соціального захисту населення, чого відповідачем зроблено не було.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 КАС України суд констатує, що у спірних правовідносинах Управління праці та соціального захисту населення, Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з`ясовані неповно, належна норма закону була витлумачена невірно, оцінки усім юридично значимим факторам суб`єкт владних повноважень не надав, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із дійсними обставинами спірних правовідносин та змістом нормативного регламентування.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом: визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, яка полягає у не прийнятті на підставі акта перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 27.03.2026 №2/7 належного індивідуального рішення (адміністративного акта) щодо ОСОБА_1 у порядку, передбаченому Законом України “Про адміністративну процедуру” та зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області повторно розглянути питання щодо наявності чи відсутності підстав для перебування ОСОБА_1 у статусі особи з інвалідністю внаслідок війни з урахуванням вимог Закону України “Про адміністративну процедуру”, та прийняти відповідне рішення.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області, яка полягає у не прийнятті на підставі акта перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 27.03.2026 №2/7 належного індивідуального рішення (адміністративного акта) щодо ОСОБА_1 у порядку, передбаченому Законом України “Про адміністративну процедуру”.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області повторно розглянути питання щодо наявності чи відсутності підстав для перебування ОСОБА_1 у статусі особи з інвалідністю внаслідок війни з урахуванням вимог Закону України “Про адміністративну процедуру”, та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua