Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №380/16834/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №380/16834/26

Суддя: Желік Олександра Мирославівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2026 рокусправа № 380/16834/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач), подана його представником адвокатом Майданником Дмитром Григоровичем, до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.06.2020 у віці 19 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, а 05.04.2023, під час дії воєнного стану, у віці 22 років уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу. Позивач є учасником бойових дій та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Сукупна тривалість такої участі станом на 13.02.2025 за витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди становить 198 календарних днів, а за довідкою військової частини НОМЕР_1 від 09.07.2026 №2049 - 753 календарні дні. До кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності позивач не притягувався.

Позивач вказав, що відповідач листами від 19.01.2026 №690/1882 та від 08.07.2026 №690/21351 відмовив йому у виплаті винагороди лише з тих підстав, що він проходить військову службу за контрактом з 12.06.2020, тобто був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану. Контракт від 05.04.2023 відповідач не оцінив. На думку позивача, постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» №153 від 11.02.2025 (далі постанова №153) не пов`язує право на винагороду з датою першого контракту, не містить слів «вперше» чи «первинно», а тлумачення відповідача звужує коло осіб, визначене Кабінетом Міністрів України, та порушує принцип рівності, гарантований ст.24 Конституції України. Позивач посилається на постанови апеляційних адміністративних судів, практику Європейського суду з прав людини та положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 (далі Закон №5207-VI).

Ухвалою від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13.11.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Доводи відзиву зводяться до того, що позивач розпочав проходження військової служби за контрактом 12.06.2020, на 24.02.2022 вже мав статус військовослужбовця, з військової служби до 05.04.2023 не звільнявся та зі списків особового складу не виключався. На думку відповідача, ст.ст.1, 4, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII) розмежовують прийняття на військову службу та її проходження, а укладення нового контракту особою, яка вже проходить військову службу, не є новим прийняттям на військову службу. Відповідач також зазначає, що зміни, внесені до постанови №153 постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» №942 від 30.07.2025 (далі постанова №942), не прирівнюють укладення нового контракту до прийняття на військову службу під час воєнного стану; відсутність прямої заборони на виплату не означає наявності права на неї; довідка форми 12 не в усіх випадках підтверджує безпосередню участь у бойових діях, а правова підстава кожного періоду має встановлюватися за первинними документами. Водночас відповідач зазначив, що не стверджує, що довідка від 09.07.2026 №2049 та витяги з наказів не підтверджують жодного періоду безпосередньої участі у бойових діях. Відповідач послався на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №160/8511/26 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 у справі №380/11781/26, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Stec and Others v. the United Kingdom». На переконання відповідача, навіть у разі іншої правової оцінки контракту від 05.04.2023 суд не може зобов`язати його виплатити 1000000 грн без встановлення всіх умов п.4 постанови №153.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не заперечує факту безпосередньої участі позивача у бойових діях, а питання про необхідність підтвердження кожного періоду первинними документами вперше порушено у відзиві. Позивач вказує, що відповідно до ст.ст.4, 19, 20 Закону №2232-XII прийняття на військову службу за контрактом здійснюється шляхом укладення контракту, контракт від 05.04.2023 укладено для проходження служби на посадах іншої категорії складу, а не для продовження строку попереднього контракту. Позивач також навів відмінності між обставинами цієї справи та обставинами справ, на які послався відповідач. Одночасно з відповіддю на відзив позивач подав клопотання про витребування у відповідача бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій та рапортів (донесень) командира підрозділу, на підставі яких позивачу виплачувалася додаткова винагорода за період з 24.02.2022 по 13.02.2025.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях відповідач послався на ч.ч.2, 3 ст.19 Закону №2232-XII, за змістом яких контракт укладається і з особою, яка вже є військовослужбовцем, а також на ч.6 ст.2 цього Закону, що визначає військову службу за контрактом осіб рядового складу та осіб сержантського і старшинського складу як різні види військової служби. Відповідач вважає, що зміна виду військової служби з укладенням відповідного контракту не є прийняттям на військову службу, оскільки ст.24 цього Закону пов`язує закінчення проходження військової служби з виключенням зі списків особового складу, чого щодо позивача не відбувалося. Відповідач також послався на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №280/1163/26, рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/1139/26, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 у справі №520/21815/25 та від 28.04.2026 у справі №520/33542/25, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №160/9900/25, а також на відсутність висновку Верховного Суду з цього питання.

Представник позивача подав письмові пояснення щодо заперечень. Позивач зазначає, що наведена відповідачем ч.3 ст.19 Закону №2232-XII підтверджує припинення контракту від 12.06.2020 та укладення нового контракту для іншого виду військової служби, що, з урахуванням ст.20 цього Закону, є прийняттям на військову службу за контрактом відповідного виду. Позивач також звертає увагу, що постановою №942 особи, які проходили строкову військову службу та під час воєнного стану уклали контракт, названі прийнятими на військову службу за контрактом під час воєнного стану, хоча вони також військову службу не припиняли.

Представник відповідача подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що ч.3 ст.19 Закону №2232-XII передбачає припинення контракту, а не військової служби; ст.20 цього Закону не може застосовуватися ізольовано від ст.ст.19, 24; постанова №942 врегулювала право лише конкретно визначених категорій осіб; відповідач не визнавав виконання позивачем інших умов п.4 постанови №153, а постанови апеляційних судів не мають обов`язкового характеру для суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України та карткою платника податків (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 позивач 12.06.2020 прийнятий на військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 12.06.2020 укладено Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 з позивачем строком на 3 роки; контракт набрав чинності з 12.06.2020. Сторони не заперечують, що цей контракт укладено для проходження військової служби на посадах осіб рядового складу. На дату укладення контракту позивачу виповнилося 19 років.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася і триває на час розгляду справи.

05.04.2023 Міністерство оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 уклало з позивачем контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського, старшинського складу строком на 3 роки. У контракті зазначено військове звання позивача «старший солдат» та посаду «командир 2-го відділення охорони 1-го взводу охорони роти управління батальйону управління». Відповідно до п.11 контракту він набирає чинності з 05.04.2023. На дату укладення цього контракту позивачу виповнилося 22 роки.

Станом на час звернення до суду позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу штабних машин роти управління батальйону управління у військовому званні «старший сержант». Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), сформованих 03.07.2026, страхувальником позивача є військова частина НОМЕР_1 , відомості про проходження ним військової служби у цій військовій частині відображені з червня 2020 року по травень 2026 року без перерв.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 09.07.2021 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.04.2022 №246 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» позивачу визначено виплату додаткової грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розмірі 100000 грн за період виконання бойових завдань з 25.02.2022 по 31.03.2022 та у розмірі 30000 грн за 24.02.2022. Витягом з наказу від 05.05.2022 №422 позивачу визначено виплату додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн за період виконання бойових завдань з 01.04.2022 по 30.04.2022.

Витягами з додатку №1 до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2022 №601, від 03.07.2022 №901, від 03.08.2022 №1302, від 03.09.2022 №1501, від 03.10.2022 №1701 та від 05.11.2022 №1930 позивачу визначено періоди «виконання бойових завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) на першій лінії (100000 грн.)» відповідно з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 04.09.2022 та з 26.10.2022 по 31.10.2022.

Загальна тривалість періодів виконання позивачем бойових завдань, визначених наведеними наказами, становить 198 календарних днів (35, 30, 31, 30, 31, 31, 4 та 6 днів відповідно).

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 09.07.2026 №2049 (форма 12, додаток 29 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України) підтверджено, що старший сержант ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, у періоди з 26.10.2022 по 15.11.2022, з 26.11.2022 по 29.04.2023, з 11.05.2023 по 26.10.2023, з 13.11.2023 по 12.02.2024, з 25.02.2024 по 20.06.2024, з 13.07.2024 по 17.01.2025, з 04.02.2025 по 31.03.2025, з 17.04.2025 по 16.08.2025, з 03.09.2025 по 06.01.2026, з 14.02.2026 по 09.03.2026 та з 27.03.2026 по 24.05.2026. Сукупна тривалість періодів, зазначених у довідці, до 13.02.2025 включно становить 753 календарні дні.

Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-006581850 станом на 03.07.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та розшук відсутні. Відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни матеріали справи не містять, відповідач таких обставин не наводив.

Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх.№690/1790-в) щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої постановою №153.

Листом від 19.01.2026 №690/1882 відповідач повідомив позивача, що відповідно до п.4 постанови №153 нарахуванню та виплаті винагороди підлягають військовослужбовці, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проте позивач проходить військову службу за контрактом з 12.06.2020. З цих підстав відповідач зазначив про неможливість відпрацювати документи для виплати одноразової грошової винагороди у зв`язку з відсутністю підстав для її оформлення.

06.07.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом №06-07/2026-04. Листом від 08.07.2026 №690/21351 відповідач, з посиланням на постанову №153 та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28126, повідомив, що позивач проходить військову службу за контрактом з 12.06.2020, тобто був прийнятий на військову службу до початку дії воєнного стану, тому правових підстав для застосування п.4 постанови №153 не вбачається. Листом від 14.07.2026 №690/22059 відповідач направив представнику позивача довідку від 09.07.2026 №2049.

15.07.2026 представник позивача направив відповідачу повторний адвокатський запит №15-07/2026-01, зокрема щодо надання копій бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій та рапортів (донесень) командира підрозділу. Листом від 23.07.2026 №690/23239 відповідач повідомив про направлення довідки від 14.07.2026 №690/22059; запитувані документи надані не були.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи оскаржувану відмову відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, пов`язані з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулюються Законом №2232-XII. Суд застосовує положення цього Закону в редакції, чинній на дату укладення позивачем контракту від 05.04.2023 (редакція від 31.03.2023), оскільки саме з цією датою позивач пов`язує виникнення юридичного факту прийняття на військову службу.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.6 ст.2 Закону №2232-XII види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною другою ст.19 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Відповідно до ч.3 ст.19 Закону №2232-XII у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший укладений з ним контракт припиняється, а з таким військовослужбовцем укладається новий контракт для проходження відповідного виду військової служби на строк, визначений частиною другою статті 23 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №2232-XII на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: (…) військовослужбовці, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Частиною другою ст.23 Закону №2232-XII визначено строки військової служби в календарному обчисленні для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, зокрема для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Згідно з абз.1 ч.3 ст.24 цього Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025. До неї внесено зміни постановами Кабінету Міністрів України №387 від 01.04.2025 та №942 від 30.07.2025.

Пунктом 4 постанови №153 (у редакції постанови №942) установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналіз абз.2 п.4 постанови №153 дає підстави для висновку, що право на винагороду у розмірі 1000000 грн виникає за одночасної наявності таких умов: належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану до набрання чинності постановою №153 (до 13.02.2025) у віці до 25 років; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Абзацом п`ятим п.4 постанови №153 визначено обставини, за наявності яких винагорода не виплачується.

У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): позивач розпочав проходження військової служби за контрактом осіб рядового складу 12.06.2020; 05.04.2023, під час дії воєнного стану, у віці 22 років він уклав контракт для проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу; позивач проходив військову службу станом на 13.02.2025 і продовжує її проходити; відповідач відмовив у виплаті винагороди з єдиної підстави - прийняття позивача на військову службу 12.06.2020, тобто до введення воєнного стану.

Таким чином, спір між сторонами зводиться до того, чи є укладення позивачем 05.04.2023 контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу прийняттям на військову службу під час воєнного стану в розумінні абз.2 п.4 постанови №153.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Абзац другий п.4 постанови №153 пов`язує право на винагороду з фактом прийняття або призову особи на військову службу під час воєнного стану. Ця норма не містить вимоги, щоб таке прийняття було першим у житті особи, не пов`язує право на винагороду з датою укладення першого контракту та не встановлює умови про відсутність у особи статусу військовослужбовця станом на 24.02.2022. Норма також не використовує поняття «початок проходження військової служби», яке визначене ст.24 Закону №2232-XII.

Закон №2232-XII розрізняє прийняття на військову службу (за контрактом) та проходження військової служби як окремі складові військового обов`язку (ч.3 ст.1). Комплектування Збройних Сил України здійснюється шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом (ч.1 ст.4). Військова служба за контрактом осіб рядового складу та військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу є різними видами військової служби (ч.6 ст.2).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що на дату укладення контракту від 05.04.2023 ч.3 ст.19 Закону №2232-XII передбачала, що у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший укладений з ним контракт припиняється, а з таким військовослужбовцем укладається новий контракт для проходження відповідного виду військової служби на строк, визначений ч.2 ст.23 цього Закону. Частина друга ст.23 Закону №2232-XII, у свою чергу, визначає строки служби саме для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом.

Стаття 20 Закону №2232-XII має назву «Прийняття на військову службу за контрактом». Абзацом третім ч.1 цієї статті прямо визначено, що особи рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, приймаються на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Отже, законодавець кваліфікує перехід військовослужбовця з військової служби за контрактом осіб рядового складу на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу саме як прийняття на військову службу за контрактом відповідного виду.

Відповідачем не заперечується, що контракт від 12.06.2020 укладено для проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, а контракт від 05.04.2023 - на посадах осіб сержантського і старшинського складу. У запереченнях відповідач сам кваліфікував укладення контракту від 05.04.2023 як зміну позивачем виду військової служби в порядку ч.3 ст.19 Закону №2232-XII.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що 05.04.2023 контракт від 12.06.2020 припинився, а позивач на підставі нового контракту був прийнятий на інший вид військової служби - військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Це прийняття відбулося під час дії воєнного стану, до набрання чинності постановою №153, коли позивачу виповнилося 22 роки. Тобто позивач відповідає умові абз.2 п.4 постанови №153 щодо прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років.

Суд відхиляє посилання відповідача на ст.24 Закону №2232-XII та на відсутність факту виключення позивача зі списків особового складу. Ця стаття визначає момент початку та закінчення проходження військової служби, тоді як абз.2 п.4 постанови №153 оперує поняттям прийняття на військову службу. Відповідач сам наголошує на розмежуванні цих понять у ч.3 ст.1 Закону №2232-XII. Ні постанова №153, ні Закон №2232-XII не ставлять визнання прийняття на інший вид військової служби за контрактом у залежність від попереднього звільнення особи з військової служби та її виключення зі списків особового складу. Запропонований відповідачем критерій розмежування військовослужбовців за ознакою наявності перерви у військовій службі у постанові №153 відсутній.

Суд відхиляє також довід відповідача про те, що формулювання «з таким військовослужбовцем укладається відповідний контракт» у ч.3 ст.19 Закону №2232-XII виключає прийняття на військову службу. На дату укладення контракту від 05.04.2023 ця норма містила слова «укладається новий контракт», а слово «відповідний» з`явилося внаслідок змін, внесених до цієї норми після 05.04.2023. В чинній редакції ч.3 ст.19 Закону №2232-XII передбачає припинення попереднього контракту та укладення іншого контракту для проходження іншого виду військової служби на строк, визначений ч.2 ст.23 цього Закону, тобто строк, встановлений для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом. Стаття 20 Закону №2232-XII прямо відносить осіб рядового складу, які проходять військову службу за контрактом, до кола осіб, які приймаються на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Доводи відповідача про те, що контракт від 05.04.2023 є оформленням подальшого проходження служби у межах безперервних військово-службових правовідносин, не змінюють наведеного висновку. Безперервність проходження позивачем військової служби є обставиною, яка підтверджує виконання ним іншої умови абз.2 п.4 постанови №153 - проходження військової служби, і не виключає прийняття його під час воєнного стану на інший вид військової служби за контрактом.

Висновок суду узгоджується і зі змістом постанови №153 у редакції постанови №942. Абзацом сьомим п.4 постанови №153 Кабінет Міністрів України поширив виплату винагороди на військовослужбовців, які «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу». Особи, які проходили строкову військову службу, на момент укладення контракту вже мали статус військовослужбовців, а ст.20 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на 05.04.2023) включала їх до кола осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, у тому ж абзаці, що й осіб рядового складу, які проходять військову службу за контрактом. Отже, Кабінет Міністрів України використовує поняття «прийняття на військову службу за контрактом під час воєнного стану» щодо осіб, які змінили вид військової служби без її припинення. Посилання відповідача на те, що постанова №942 врегулювала лише окремі категорії осіб, не спростовує того, що зміна виду військової служби шляхом укладення нового контракту з точки зору Закону №2232-XII є прийняттям на військову службу за контрактом.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що відсутність у постанові №153 прямої заборони на виплату не є самостійною підставою для виникнення права на винагороду. Водночас у цій справі право позивача ґрунтується не на відсутності заборони, а на виконанні ним позитивної умови абз.2 п.4 постанови №153 щодо прийняття на військову службу під час воєнного стану.

Посилання відповідача на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08.12.2025 №220/13/28126 є безпідставним, оскільки такий лист не є актом нормативного характеру і не може змінювати чи звужувати умови виплати, визначені постановою №153. Відповідач у запереченнях визнав, що цей лист має інформаційно-роз`яснювальний характер.

Щодо посилання сторін на судову практику суд зазначає таке.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки Верховного Суду щодо застосування абз.2 п.4 постанови №153 до військовослужбовців, які розпочали військову службу за контрактом до 24.02.2022 та під час воєнного стану уклали контракт для проходження іншого виду військової служби, сторонами не наведено та судом не встановлено. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в інших справах, на які посилаються обидві сторони, не мають для суду обов`язкового характеру. Тому суд вирішує спір на підставі змісту застосовних норм та встановлених у цій справі обставин.

Щодо умови про безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій суд зазначає таке.

Витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2022 №246, від 05.05.2022 №422, від 03.06.2022 №601, від 03.07.2022 №901, від 03.08.2022 №1302, від 03.09.2022 №1501, від 03.10.2022 №1701 та від 05.11.2022 №1930 підтверджено періоди виконання позивачем бойових завдань, за які йому виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 100000 грн. У наказах від 03.06.2022 №601 - від 05.11.2022 №1930 ці періоди прямо визначені як виконання бойових завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) на першій лінії. Загальна тривалість цих періодів становить 198 календарних днів, тобто більше шести місяців станом на 13.02.2025. Довідкою відповідача від 09.07.2026 №2049 підтверджено також тривалі періоди участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у Донецькій та Луганській областях у період з 26.10.2022 по 13.02.2025.

Зазначені документи видані відповідачем. Відповідач у відзиві зазначив, що не стверджує, що вони не підтверджують жодного періоду безпосередньої участі у бойових діях. Жодних доказів, які б спростовували відомості, зазначені в наказах командира військової частини, або свідчили б про інший характер участі позивача у відповідні періоди, відповідач суду не надав, хоча документи, на підставі яких видавалися такі накази, перебувають у його розпорядженні.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що його зазначення у відзиві не є визнанням обставин у розумінні ч.1 ст.78 КАС України. Водночас суд встановлює тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях не на підставі визнання, а на підставі оцінки наявних у справі доказів, зокрема наказів командира військової частини НОМЕР_1 , виданих за результатами виконання позивачем бойових завдань згідно з бойовими наказами. Посилання відповідача на похідний характер довідки форми 12 не впливає на цей висновок, оскільки суд встановив необхідну тривалість участі позивача у бойових діях за наказами командира військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Доводи відповідача про необхідність додаткової перевірки кожного періоду участі позивача у бойових діях за первинними документами не підтверджені жодними доказами, а тому зводяться до припущень і не спростовують висновків суду.

Інші умови абз.2 п.4 постанови №153 у справі підтверджені. Позивач належить до осіб сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, проходив військову службу станом на 13.02.2025 та продовжує її проходити. Обставин, визначених абз.5 п.4 постанови №153, за яких винагорода не виплачується, судом не встановлено, а відповідач на них не посилався.

Щодо доводів позивача про дискримінаційний характер тлумачення відповідачем постанови №153 та доводів відповідача про відсутність дискримінації суд зазначає, що спір вирішено на підставі змісту абз.2 п.4 постанови №153 у системному зв`язку із Законом №2232-XII. Оскільки позивач відповідає умовам цієї норми, суд не вбачає потреби надавати оцінку відповідності постанови №153 ст.24 Конституції України, Закону №5207-VI та ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини, на яку посилаються сторони.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, викладена у листах від 19.01.2026 №690/1882 та від 08.07.2026 №690/21351, прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема без оцінки контракту від 05.04.2023, та не відповідає абз.2 п.4 постанови №153. Отже, така відмова є протиправною.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Абзац другий п.4 постанови №153 передбачає, що особам, які відповідають визначеним у ньому умовам, винагорода «виплачується». Отже, за наявності цих умов відповідач не має права діяти на власний розсуд. Судом встановлено, що позивач відповідає всім умовам абз.2 п.4 постанови №153, а обставини, що виключають виплату, відсутні. Тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях перевищує шість місяців, а тому винагорода належить йому у повному розмірі - 1000000 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом визнання протиправною відмови відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, передбачену п.4 постанови №153.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права позивача відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, п.58) рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку про задоволення позову повністю.

Позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011. Доказів понесення інших судових витрат позивач не надав, тому відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 121, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» №153 від 11.02.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» №153 від 11.02.2025.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua