Суд: Кіровоградський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №340/426/26
Суддя: К.М. ПРИТУЛА
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/426/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до комісії Військової частини НОМЕР_1 оперативно - тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність комісії військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України, яка полягає у відмові на рапорт ОСОБА_1 щодо грошової винагороди в розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень, за безпосередньою участю у бойових діях, що сумарно становить 36 днів, передбаченої абзацом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходжения окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;
- зобов`язати комісію Військової частини НОМЕР_1 оперативно - тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за отриману розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень за безпосередньою участю у бойових діях, що сумарно становить 36 днів, передбаченої абзацом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.
Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час дії воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях загальною тривалістю 36 днів. Позивач вважає, що відповідно до абзацу третього пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 він має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1/6 від 1000000 грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях. На його думку, відмова комісії військової частини у виплаті винагороди з підстав участі у бойових діях менше шести місяців є протиправною, оскільки зазначена норма передбачає пропорційну виплату винагороди.
Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подано відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивач був призваний на строкову військову службу до запровадження воєнного стану, а згодом уклав контракт під час його дії. На думку відповідача, положення абзаців шостого та сьомого пункту 4 постанови №153 передбачають для такої категорії військовослужбовців право на винагороду лише у повному розмірі за умови безпосередньої участі у бойових діях не менше шести місяців, тоді як пропорційна виплата, передбачена абзацом третім цього пункту, на них не поширюється.
У відповіді на відзив представник позивача заперечує проти таких доводів та зазначає, що положення абзацу третього пункту 4 постанови №153 прямо передбачають виплату винагороди військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців, пропорційно часу такої участі. Наголошує, що позивач претендує саме на частину винагороди за підтверджені 36 днів участі у бойових діях, а не на виплату 1000000 грн у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 30.11.2021 був призваний на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.32зв).
22.06.2023, у віці 21 року, позивач уклав контракт про проходження військової служби з військовою частиною НОМЕР_2 та був переведений на військову службу за контрактом.
Вказана обставина сторонами не заперечується.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_3 від 09.11.2024 №4699/1326/2305 ОСОБА_1 у період з 22.05.2024 по 30.06.2024 із відповідними перервами брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на території Донецької області. Загальна тривалість такої участі становила 36 днів (а.с.19).
Позивач звернувся з рапортом до командування НОМЕР_4 бригади оперативного призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях (а.с.18).
Відповідно до витягу з протоколу комісії військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання — 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 29.12.2025 №11 позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у зв`язку з тим, що тривалість його участі у бойових діях становила 36 днів, тобто менше шести місяців (а.с.17).
Не погодившись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Отже, спір у цій справі виник щодо правомірності відмови комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до абзацу третього пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 за 36 днів участі у бойових діях.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
За приписами частин 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон 2232-ХІІ).
Частиною 3 ст. 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на день розгляду позову в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Порядок).
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р.№ 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); (абзац 3)
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З положень абз. 2 п. 4 Постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу у віці до 25 років;
3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, зокрема такі види військової служби: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Отже, пункт 4 Постанови №153 необхідно застосовувати з урахуванням взаємного зв`язку його положень, розмежовуючи умови належності особи до кола одержувачів винагороди та умови визначення її розміру.
Абзац другий установлює загальні ознаки відповідної категорії військовослужбовців та передбачає виплату повного розміру винагороди за наявності щонайменше шестимісячної бойової участі. Абзац третій безпосередньо врегульовує виплату військовослужбовцям, тривалість бойової участі яких є меншою, визначаючи для них пропорційний розмір винагороди.
Тому відсутність шести місяців безпосередньої участі у бойових діях сама собою не виключає права на винагороду. Ця обставина зумовлює необхідність перевірки підстав для її виплати в розмірі, передбаченому абзацом третім пункту 4 Постанови №153.
Як установлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був призваний на строкову військову службу 30.11.2021, а 22.06.2023 уклав контракт про проходження військової служби, тобто був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану у віці до 25 років.
Відтак позивач належить до прямо визначеної абзацами шостим та сьомим пункту 4 Постанови №153 категорії військовослужбовців, які під час воєнного стану були прийняті на військову службу за контрактом із числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Обставина призову позивача на строкову військову службу до 24.02.2022 не спростовує зазначеного висновку, оскільки наведені положення окремо передбачають поширення виплати саме на осіб, які після проходження строкової служби були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсилання в абзаці шостому пункту 4 Постанови №153 виключно до абзацу другого цього пункту унеможливлює пропорційну виплату винагороди колишнім військовослужбовцям строкової військової служби.
Таке тлумачення ґрунтується на відокремленому застосуванні відсильної норми без урахування змісту абзацу третього, який також містить посилання на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому, проте прямо передбачає для них виплату за бойову участь тривалістю менше шести місяців.
Якби посилання на абзац другий у всіх випадках означало обов`язкову наявність щонайменше шести місяців бойової участі, застосування абзацу третього було б неможливим, оскільки він одночасно відсилає до цього абзацу та врегульовує виплату за меншу тривалість участі.
Отже, зазначене відсилання не може тлумачитися як безумовне перенесення вимоги про шестимісячну бойову участь на випадки, для яких самою постановою встановлено інший порядок визначення розміру винагороди.
Абзаци шостий та сьомий пункту 4 Постанови №153 визначають додаткову категорію одержувачів винагороди за особливістю попереднього проходження ними військової служби. Вони не містять прямої заборони застосування до таких військовослужбовців пропорційного розрахунку та не встановлюють для них окремого порядку визначення розміру виплати.
Таким чином, прийняття особи на військову службу за контрактом під час воєнного стану після строкової служби не виключає застосування абзацу третього пункту 4 Постанови №153 за умови відповідності особи іншим установленим вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження участі у відповідних заходах позивач надав довідку військової частини НОМЕР_3 від 09.11.2024 №4699/1326/2305.
Оцінюючи цей доказ, суд ураховує, що у відзиві відповідач сам зазначив про безпосередню участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій сумарною тривалістю 36 днів. Саме таку тривалість участі відповідач поклав в основу обґрунтування правомірності рішення комісії.
Отже, заперечення відповідача стосуються правових наслідків установленої тривалості бойової участі позивача, а не відсутності такої участі.
Згідно з частиною першою статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності їх визнання.
Наведені сторонами періоди стосуються травня — червня 2024 року, тобто передують даті набрання чинності Постановою №153.
За таких обставин суд доходить висновку, що встановлена у справі тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях є достатньою для виплати винагороди за один сумарно обчислений тридцятиденний період у розмірі 1/6 від 1 млн гривень.
При цьому позивач не заявляє вимоги про виплату повного розміру винагороди у сумі 1 млн гривень. Тому доводи відповідача про недотримання умов отримання саме повного розміру винагороди не спростовують права позивача на заявлену пропорційну виплату.
Інших обставин, які відповідно до пункту 4 Постанови №153 виключали б право позивача на винагороду, відповідач у відзиві не навів та належними доказами не підтвердив.
Посилання відповідача на обмеженість бюджетного фінансування також не обґрунтовує правомірності відмови. Загальні міркування про обсяг бюджетних асигнувань не змінюють установлених Постановою №153 умов виплати та не надають військовій частині повноважень звужувати коло її одержувачів.
Таким чином, рішення комісії, оформлене протоколом від 29.12.2025 №11 у частині відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті винагороди, прийняте внаслідок неправильного застосування пункту 4 Постанови №153.
Визначаючи належний спосіб захисту, суд ураховує, що звернення позивача було розглянуто та за його результатами прийнято рішення про відмову. Отже, порушення права позивача полягає у прийнятті такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи. Тому належним способом захисту в цій справі є визнання протиправним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом від 29.12.2025 №11, у частині, що стосується позивача.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо виконано всі визначені законом умови та прийняття такого рішення не передбачає права діяти на власний розсуд.
У спірних правовідносинах за наявності встановлених нормативним актом умов виплата винагороди є обов`язком уповноваженого суб`єкта. Повноваження щодо перевірки документів та визначення розміру виплати не надають права відмовляти в її здійсненні з підстав, які не випливають зі змісту Постанови №153.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача. Наведені ним заперечення не спростовують установленого права позивача на пропорційну виплату винагороди.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до комісії Військової частини НОМЕР_1 оперативно - тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність комісії військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України, яка полягає у відмові на рапорт ОСОБА_1 щодо грошової винагороди в розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень, за безпосередньою участю у бойових діях, що сумарно становить 36 днів, передбаченої абзацом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходжения окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.
Зобов`язати комісію Військової частини НОМЕР_1 оперативно - тактичного з`єднання - 2 корпусу Національної гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за отриману розмірі 1/6 від 1 000 000 гривень за безпосередньою участю у бойових діях, що сумарно становить 36 днів, передбаченої абзацом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua