Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №211/14717/25
Суддя: Остапенко В. О.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/11189/26 Справа № 211/14717/25 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 211/14717/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – судді: Остапенко В.О.,
суддів: Акуленка В.В., Бондар Я.М.,
секретар судового засідання: Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Брюховецький Микола Миколайович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року, яке ухвалене суддею Сарат Н.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту відсутні, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона познайомилась з ОСОБА_4 в 2007 році, коли вони разом навчалися в Державному інституті підготовки та перепідготовки кадрів промисловості.
В серпні 2014 року останній розірвав свій шлюб з ОСОБА_5 , залишив їй та сину свою квартиру і переїхав жити до неї. З вересня 2014 року вони почали з ним проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу в належній їй на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вони разом вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, купували разом продукти харчування, готували їсти, сплачували комунальні платежі, утримували та оброблювали дачу, разом відпочивали. Даний факт підтверджується актом, складеним сусідами, спільними сімейними світлинами та скріншотами з нашого листування.
З квітня 2025 року ОСОБА_4 було призвано на військову службу за мобілізацією, після проходження базової військової підготовки зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 . За час проходження чоловіком військової служби вона постійно з ним контактувала: листувалася з ним та телефонувала йому, підтримувала його морально, відсилала йому посилки з необхідними речами і ліками. Вони мали намір одружитися, скориставшись порталом ДІЯ, він надіслав їй пропозицію укласти шлюб, вона її прийняла, але нажаль не було вільних дат на найближчий час, тому їм не вдалося реалізувати свої наміри.
Відповідно до сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 №ГПП/12605 від 03 грудня 2025 року, яке було виписане на її ім`я і вручене їй, як дружині, солдат ОСОБА_4 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області внаслідок численних скидів з ворожих БпЛА та ударів ворожих FPV дронів зник безвісти. 08 грудня 2025 року вона звернулася до відділення поліції №3 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України стосовного ОСОБА_4 , а саме умисного протиправного заподіяння йому смерті, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі наведеного та для реалізації своїх прав у зв`язку із зникненням безвісти свого цивільного чоловіка під час виконання ним обов`язків військової служби, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, в період з вересня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, в період з вересня 2014 року по 30 листопада 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі мати військовослужбовця ОСОБА_4 – відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Брюховецький М.М., не погоджується з рішенням суду першої інстанції, тому просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував критерії сім`ї, визначені ст. 3 СК України, оскільки в рішенні немає відповіді, якими доказами підтверджено спільний бюджет, які саме витрати сторони несли спільно, які комунальні платежі оплачував ОСОБА_4 , яке майно було набуте за спільні кошти, які домовленості існували щодо житла та в чому конкретно полягали взаємні права та обов`язки протягом кожного року спірного періоду.
Звертає увагу, що навіть показання свідків сторони позивачки описують не щоденне спільне проживання, а регулярні приїзди ОСОБА_4 у вихідні через його працевлаштування у м. Запоріжжя, де останній протягом багатьох років орендував квартиру і повертався до м. Кривого Рогу лише періодично, тому періодичні відвідування, спільний відпочинок чи перебування у гостях не тотожні постійному фактичному мешканню за однією адресою. Крім того, акт, підписаний сусідами та завірений головую ОСББ, складений 15 грудня 2025 року, не підтверджує 11 років спільного проживання.
Посилається на те, що за заявлений одинадцятирічний період позивачка не подала банківських виписок, доказів існування спільного рахунку або регулярних переказів на спільні потреби, а посилання свідків на придбання техніки, автомобіля або ремонт, не підкріплено жодним правовстановлюючим чи розрахунковим документом.
Вважає, що суд не взяв до уваги показання сина військовослужбовця ОСОБА_4 – відповідача ОСОБА_3 , який вказував, що його батько не залишив сім`ю остаточно у 2014 році, а фактично проживав між двома родинами, зберігав речі у квартирі та брав участь у побуті колишньої дружини та сина. Також зазначив, що автомобіль був особистою власністю батька і придбаний за його власні кошти.
Наголошує, що позов містить єдину вимогу про встановлення безперервного факту з вересня 2014 року по 30 листопада 2025 року, проте, основні письмові матеріали – листування, пропозиція укласти шлюб через застосунок Дія, військові анкети, повідомлення та листа, виникли у 2025-2026 роках. Натомість, суд не визначив на підставі яких доказів установлено саме початок проживання у вересні 2014 року, а докази близькості у 2025 році не можуть без додаткового підтвердження бути екстрапольовані на попередні 10 років.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.
Позивач по справі в поданному нею відзиві на апеляційну скаргу просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Брюховецький М.М. надав заяву клопотання про відкладення судового засідання, у зв?язку із проходженням навчання в Координаційному центрі з надання правничої допомоги.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представник ТОВ «ЕЛІТСТРОЙ ЛТД» реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, що відповідно до сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 №ГПП/12605 від 03 грудня 2025 року, яке було виписане на ім`я ОСОБА_1 та вручене їй, як дружині, солдат ОСОБА_4 військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області в наслідок численних скидів з ворожих БпЛА та ударів ворожих FPV дронів зник безвісти.
08 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до відділення поліції №3 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України стосовного ОСОБА_4 , а саме умисного протиправного заподіяння йому смерті, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно акту від 15 грудня 2025 року, завіреного головою ОСББ та підписаного сусідами, зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з вересня 2014 року по 30 листопада 2025 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка надала суду належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 , окрім того, факт спільного проживання та ведення спільного господарства було підтверджено показаннями свідків.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п`ятим п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18).
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, провадження № 61-43499св18, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, провадження № 61-13801св21, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 провадження № 61-1904св22).
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, провадження № 61-10702св23).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 лютого 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів, враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на копії спільних фото з ОСОБА_4 , однак, період вказаних фотографій не зазначений і не може свідчити беззаперечно про факт проживання однією сім`єю і те, що відносини між ними мали характер шлюбних у період з вересня 2014 року по 30 листопада 2025 року.
При цьому, колегія суддів вважає, що долучені позивачкою до матеріалів справи фотографії стосуються спільних поїздок, святкувань, відпочинку позивачки та ОСОБА_4 , не підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності між сторонами саме подружніх взаємних прав та обов`язків.
З роздруківки скріншоту з банківського мобільного застосунку вбачається, що здійснилась платіжна операція (переказ коштів), але не вказано особу, якій та від кого відбувався переказ коштів (а.с. 33).
Виписки з банківських рахунків позивачка ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала.
При цьому, інших доказів, які б підтверджували перерахунок загиблим ОСОБА_4 позивачці грошових коштів, що могло б слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що роздруківки скрін-шотів листування ОСОБА_1 у «вайбері», відлік яких починається з 12 червня 2025 року, свідчать про спілкування позивачки з загиблим, однак в них відсутня будь-яка інформація про те, що вони обговорюють різні побутові питання, висловлюють один одному турботу та підтримку, приймають спільне рішення про використання коштів.
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заслуговують на увагу та погоджується з тим, що матеріали цивільної справи не містять жодного доказу на підтвердження проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки з ОСОБА_4 з вересня 2014 року по 30 листопада 2025 року, а докази долучені до справи, які виникли та датовані 2025-2026 роками, лише свідчать про близькі стосунки у вказаний період, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову.
Крім того, на переконання колегії суддів, поясненням свідків не можуть бути прийняті за належні та допустимі докази спільного проживання однією сім`єю позивачки із ОСОБА_4 , оскільки вони є сусідами та знайомими позивача, отже є особами, зацікавленими у результаті розгляду справи.
Наведні вище обставини, на переконання колегії суддів, свідчить про недоведеність ОСОБА_1 вимог щодо спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , оскільки позивачкою не надано доказів спільного проживання з померлим, збереження у житлі переважної більшості речей, зокрема, побутового вжитку, спільного побуду, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, придбання спільного майна для користування.
Тому, проаналізувавши вищенаведені та надані сторонами докази по цій справі, в їх сукупності, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення у відповідній частині.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати у відповідності до ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивачки на користь ОСОБА_2 у розмірі сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що за подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір, отже, з позивачки на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 (3 028 грн х 0,4 х 150% х 0,8) грн.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Брюховецький Микола Миколайович, - задовольнити.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua