Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №215/3901/22
Суддя: Бондар Я. М.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10290/26 Справа № 215/3901/22 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі – ОСОБА_2 ,
Покровський відділ державної виконавчої служби місті Кривому
Розі Криворізького району Дніпропетровської області
Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції
України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2026 року, ухвалене суддею Демиденком Ю.Ю., у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 14 липня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачкою ОСОБА_3 він перебував в зареєстрованому шлюбі з 05.09.2015 року по 29.11.2021 року.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач з 2016 року офіційно не працювала, а тому разом з сином знаходилась на утриманні позивача.
На початку 2018 року сторони посварились, але продовжували жити однією сім`єю.
Судовим наказом Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018 року з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 щомісячно стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 19.03.2018 року.
Про наявність вказаного судового рішення позивачу стало відомо лише в листопаді 2021 року, коли він отримав лист від Тернівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.11.2021 року. Також, у виконавчій службі позивач дізнався, що у жовтні 2018 року відповідач вже зверталась щодо примусового стягнення аліментів з позивача за вищевказаним судовим наказом, але постановою державного виконавця від 29.10.2018 року виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі її заяви.
При цьому, з моменту видачі судового наказу до серпня 2021 року - часу припинення шлюбних відносин з відповідачем, син проживав разом з позивачем ОСОБА_1 та знаходився на його утриманні, що на його думку є підставою для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, що утворилась за даний період.
На підставі викладеного, позивач ОСОБА_1 просить суд звільнити його від сплати заборгованості у розмірі 109933,99 грн. за судовим наказом Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018, що утворилась за період з 19.03.2018 по 01.09.2021.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати заборгованості за аліментами задоволено.
Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам у розмірі 109 933,99 грн. за судовим наказом Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018, що утворилась за період з 19.03.2018 року по 01.09.2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 та Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 по 549,67 грн., з кожного, понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Тернавського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 проігнорувавши ту обставину, що ще у травні 2024 року позивач повністю виплатив заборгованість по аліментам, що підтверджується довідкою Покровського відділу ДВС у м. Кривому Розі від 27.07.2026 року. Крім того, під час розгляду справи як позивач так і відповідач одностайно засвідчили факт відсутності аліментної заборгованості. Разом з тим, суд ухвалив оскаржуване рішення щодо заборгованості, яка була ліквідована в реальності за відсутності порушення прав позивача. Вважає, що при ухваленні рішення у справі суд мав керуватися п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та закрити провадження у справі, а не приймати рішення по суті оскільки предмет спору відсутній.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вербицька Л.Д., посилаючись на безпідставність апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.07.2026 року без змін, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення представника позивача адвоката Вербицької Л.Д., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , встановивши, що проживання позивача ОСОБА_1 і відповідачки ОСОБА_2 та разом з ними сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю у період з 19 березня 2018 року по 01 вересня 2021 року, повернення відповідачем виконавчого документу, та залишення його без виконання у цей період, а також з урахуванням доходу отриманого останньою, розмір якого об`єктивно не давав їй можливості самостійно утримувати дитину, свідчить про виконання позивачем ОСОБА_1 обов`язку щодо утримання дитини та добровільного виконання рішення суду про стягнення аліментів та в свою чергу є обставинами, що мають істотне значення, які відповідно до положень частини 2 статті 197 СК України є підставою для звільнення ОСОБА_1 від слати заборгованості за аліментами у період з 19 березня 2018 року по 01 вересня 2021 року, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами відповідачки, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає в повній мірі з огляду на наступне.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .
Від даного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судовим наказом Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018 року з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 щомісячно стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 19.03.2018 року.
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем Тернівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) позивач ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів за період з березня 2018 року по грудень 2021 року в розмірі 113693,49 грн.
Відповідно частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За своєю суттю аліменти це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Відповідно статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 року у справі №519/970/21 зазначив, що у справах про звільнення від сплати заборгованості за аліментами вирішальним є доведеність фактів виконання позивачем обов`язку щодо утримання дитини та добровільного виконання рішення суду про стягнення аліментів. При цьому, для з`ясування вказаних фактів суд повинен в тому числі дослідити докази отримання будь-яких доходів також відповідачем, які б давали їй можливість самостійно утримувати дитину.
Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21).
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі та проживали однією сім`єю з 05.09.2015 по серпень 2021 року, що було визнано в судовому засіданні відповідачем та встановлено рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.11.2021 у справі №215/5867/21.
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ( ОСОБА_6 ) зверталася до виконавчої служби щодо прийняття до виконання судового наказу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018 про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 щомісячно аліментів на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 19.03.2018, але в подальшому постановою державного виконавця від 29.10.2018 виконавчий документ був повернутий стягувачу ОСОБА_5 на підставі її заяви.
Після цього, відповідач звернулася до виконавчої служби щодо прийняття до виконання судового наказу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №215/1010/18; 2-н/215/179/18 від 12.04.2018 більше ніж через три роки та вже після розірвання шлюбу, а саме 29.10.2021 року.
Крім того, судом прийнято до уваги, що ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 21.11.2018 позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_5 після надання судом часу на примирення.
Також, перевіривши надходження та витрати за картковим рахунком суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідачки про одноособове утримання нею дитини, оскільки дане твердження спростовується описом видатків від зарахувань, зазначених у виписці по картковому рахунку відповідача та звернув увагу, що залишок грошових коштів з урахування видатків, що залишався щомісяця на рахунку відповідача ОСОБА_5 , без наявності інших джерел доходу, об`єктивно не давав можливості їй самостійно забезпечити мінімально необхідними речами як себе так і дитину, оскільки в деяких місяцях навіть не перевищував встановлений законом прожитковий мінімум на працездатну особу. При цьому доказів наявності будь-яких інших джерел доходу відповідачем не надано.
Водночас, як видно з наданої позивачем ОСОБА_1 копії трудової книжки, він працював на ПАТ «ПівнГЗК» з 25.05.2011 по 04.05.2018, а з 28.08.2018 по 23.05.2019 отримував допомогу по безробіттю. Також, позивач ОСОБА_1 мав ще джерело неофіційного доходу, оскільки з 2016 року підробляв таксистом, що не спростовувалось відповідачкою під час розгляду справи та підтверджується допитаними в судовому засіданні показами свідків.
Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що проживання позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_2 та разом з ними сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю у період з 19 березня 2018 року по 01 вересня 2021 року, повернення відповідачем виконавчого документу, та залишення його без виконання у цей період, а також з урахуванням доходу отриманого останньою, розмір якого об`єктивно не давав їй можливості самостійно утримувати дитину, свідчить про виконання позивачем ОСОБА_1 обов`язку щодо утримання дитини та добровільного виконання рішення суду про стягнення аліментів та в свою чергу є обставинами, що мають істотне значення, які відповідно до положень частини 2 статті 197 СК України є підставою для звільнення ОСОБА_1 від слати заборгованості за аліментами у період з 19 березня 2018 року по 01 вересня 2021 року, у зв`язку з чим позовна заява підлягає задоволенню.
Доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції ще у травні 2024 року позивач виплатив заборгованість по аліментам у зв`язку з чим зобов`язання позивача щодо виплати заборгованості по аліментам припинилося його виконанням і суд ухвалив рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 за відсутності факту порушення його прав, натомість мав керуватися п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та закрити провадження колегія суддів не приймає за наступних підстав.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).
За встановлених у даній справі обставин, позивач звертаючись до суду з позовом про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та під час тривалого розгляду справи судом першої інстанції (більше 3 років) послідовно підтримував заявлені позовні вимоги про звільнення його від сплати заборгованості. Фактична сплата заборгованості, яка обліковувалася органом державної виконавчої служби як заборгованість по аліментам, з урахуванням можливих обмежень прав боржника у разі наявності такої заборгованості з виконання судового рішення, не може розцінюватися як визнанні позивачем правомірності такої заборгованості або як відмова від заявлених вимог.
Позивач, звертаючись до суду, порушував питання саме про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, тобто оспорював обов`язок щодо її сплати та просив суд надати оцінку обставинам, які на його думку, відповідно ст. 197 СК України є підставами для звільнення від такої заборгованості.
За таких обставин, факт сплати коштів, на переконання колегії суддів, не свідчить про те, що позивач визнав заявлену до нього заборгованість та відмовився від правової позиції, яку послідовно відстоював під час розгляду справи. Наявність спору щодо підстав для звільнення від заборгованості сама по собі не припиняла та не зупиняла обов`язку виконувати аліментне зобов`язання.
Доводи апеляційної скарги відповідачки ґрунтуються на помилковому розумінні характеру заявленої позовної вимоги та фактичних обставин справи. Фактична сплата позивачем коштів не є визнанням ним обґрунтованості заборгованості та не свідчить про добровільне врегулювання спору між сторонами, а тому сама по собі не є достатньою підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України за відсутністю предмету спору.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Отже, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.
Головуючий:
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua