Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №280/8395/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №280/8395/26

Суддя: Артоуз Олеся Олександрівна

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 листопада 2026 рокуСправа № 280/8395/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради (69118, м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 9 ЄДРПОУ 35535544), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади,

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради (далі – відповідач 2), Військової частини НОМЕР_4 (далі – відповідач 3) про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену у вигляді довідки військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3 щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 ;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення до Військової частини НОМЕР_4 ;

визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2026 №180/2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період до Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_4 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 20.04.2026 був направлений на огляд військово-лікарської комісії до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради, за результатами якого була складена довідка №2026-0420-1115-5251-3 від 20.04.2026 та визнано позивача придатним до військової служби. Позивач вважає, що постанова, оформлена у вигляді довідки військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3 щодо придатності його до військової служби є протиправно та підлягає скасуванню. Як наслідок, подальший призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення до Військової частини НОМЕР_4 є протиправними, вчиненими з порушенням законодавства та спрямовані виключно на порушення прав позивача. У зв`язку із викладеним позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

01 вересня 2026 року на адресу суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву. Відповідач 1 заперечує проти адміністративного позову в повному обсязі, вважає доводи позивача є надуманими та необґрунтованими. Так, згідно даних Єдиного електронного реєстру військовозобов`язаних « ІНФОРМАЦІЯ_2 » позивач на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 не перебуває. Знятий з військового обліку 20.04.2026 у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 . Рішенням військово-лікарської комісії ТЦК та СП Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3, позивача визнано придатним до військової служби відповідно до графи ІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, закріплених у Додатку 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період” від 20.04.2026 № 180/2, ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 . Скарг, заяв та зауважень на неналежний стан здоров`я під час проходження військово-лікарської комісії, а також під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 від позивача не надходило. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації або бронювання у позивача відсутні. За наведених обставин, позивач був мобілізований до Збройних Сил України відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.

Стороною позивача 03.09.2026 надано до суду відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_3 . З існуючого на момент виникнення спірних правовідносин правового регулювання вбачається, що проходження медичного огляду та встановлення придатності до військової служби є обов`язковими умовами, без дотримання яких призов особи на військову службу є неможливим. Отже, для призову особи на військову службу під час мобілізації необхідно встановити придатність військовозобов`язаного за станом здоров`я до військової служби. Втім, як вбачається з матеріалів справи, а саме інформації, зазначеної у ЕСОЗ (Електронна система охорони здоров`я), записи про проходження позивачем медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби було скасовано як такі, що внесені помилково, що свідчить про непроходження позивачем військово-лікарської комісії та недійсність висновку, оскільки він складений без фактичного проведення медичного огляду. Фактично наразі відсутні результати будь-яких обстежень, нібито проведених, під час військово-лікарської комісії. Жодних інших досліджень проведено не було, а отже висновок військово-лікарської комісії не відповідає вимогам законодавства. Сторона позивача наполягає на задоволенні позову.

04 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради на позовну заяву. Відповідач 2 наголошує на тому, що у разі не згоди позивача із встановленим висновком, щодо придатності до військової служби останній має право оскаржити рішення ВЛК у регіональній ВЛК на підставі п. 3.13 глави 3 Розділ ІІ Положення №402, а у разі не згоди із рішення регіональної ВЛК, оскаржити до Центральної ВЛК та в подальшому у судовому порядку відповідно до п.2.4.5, п. 2.4.10 глави 2 Розділу І Положення №402. Виходячи з матеріалів справи позивач, не скористався своїм правом, щодо оскарження ані в регіональній ВЛК, ані в центральній ВЛК. Відповідач звертає увагу, що не є компетенцією суду давати оцінку аналізам, стану здоров`я позивача, встановленому діагнозу та робити висновок про придатність чи не придатність до військової служби, оскільки це питання не є правовим, а є медичним та відноситься до дискреційних повноважень ВЛК та інших спеціалізованих експертних медичних установ. Відповідно до картки обстеження та медичного огляду з відповідними відмітками про проходження лікарів та лабораторних досліджень відповідно до п.3.2, 3.4, глави 3 розділу ІІ Наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних сил України» №402 від 14.08.2008 дотримано процедуру проходження ВЛК та проведено усі необхідні дослідження. Огляд позивача був проведений компетентною комісією у відповідності до вимог Положення № 402 як інстанцією, наділеною відповідними повноваженнями згідно з чинним законодавством. Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.

Стороною позивача 07.09.2026 надано до суду відповідь на відзив Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради. Позивач звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не коментує та не заперечує факт того, що записи про проходження будь-яких досліджень було скасовано як такі, що внесені помилково. Чинних записів з системи ЕСОЗ також відповідач 2 не надає, що ставить під сумнів взагалі існування записів про огляд та його проведення взагалі. Так само відповідачем 2 проігноровано той факт, що на момент нібито проведення огляду позивач перебував на лікарняному, а отже мав встановлений статус непрацездатного. Картка огляду позивача не містить інформації щодо дати та результатів проведення загального аналізу крові, серологічного та біохімічного аналізу крові, загального аналізу сечі, що також свідчить про непроведення належної процедури огляду та, як наслідок, дає достатні підстави вважати висновок військово-лікарської комісії, оформлений у вигляді довідки від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3, необгрунтованим, безпідставним та таким, що складений з порушенням законодавства та порядку проведення огляду комісією. Сторона позивача наполягає на задоволенні позову.

09 вересня 2026 року до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_4 на позовну заяву. Ознайомивсь із адміністративним позовом військова частина НОМЕР_4 вважає його безпідставним. Наказом командира військової НОМЕР_4 від 20.04.2026 № 113 позивача було зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 та поставлено на всі види забезпечення. З рапортом про звільнення з військової служби, зокрема, на підставі ст. 26 вказаного Закону позивач не звертався. Проте, 20.04.2026 позивач вчинив самовільне залишення військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується наказом командира військової НОМЕР_4 від 21.04.2026 № 114, актом службового розслідування вх. № 755 від 01.05.2026 та матеріалами службового розслідування, а також, наказом командира військової НОМЕР_4 від 01.05.2026 № 3028, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 ККУ. Відповідач 3 у своєму відзиві посилається на висновки Верховного Суду у справі № 160/2592/23, адміністративне провадження № К/990/35899/24, щодо того, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Військова частина НОМЕР_4 просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого Чернігівським РС УДМС України в Запорізькій області 21.03.2013.

За даними електронного військово-облікового документу ОСОБА_1 останній перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

20 квітня 2026 року військово-лікарською комісією КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради проведено огляд ОСОБА_1 на встановлення ступеня придатності до військової служби і прийнято рішення у формі довідки від 20.04.2026 № 2026-0420-1115-5251-3 якою ОСОБА_1 визнано придатним до проходження військової служби.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 20.04.2026 № 180/2 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для проходження служби до Військової частини НОМЕР_4 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 20.04.2026 № 113 ОСОБА_1 з 20.04.2026 зараховано в розпорядження командира військової частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 21.04.2026 № 114 вважати ОСОБА_1 таким, що вибув у зв`язку із самовільним залишенням розташування самохідного артилерійського дивізіону військової частини з 20.04.2026.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно частини 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Частиною 13 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд, крім випадків, передбачених цим Законом. Порядок проведення медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543ХІ1 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543 ХІІ, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Стаття 1 Закону №3543-XII визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За змістом статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

За приписами частини 1 статті 4 Закону №3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII, мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно частини 5 статті 4 Закону №3543-XII, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Зі змісту положень статті 23 Закону №3543-XII вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Системний аналіз вищенаведених нормативних положень дозволяє прийти висновку, що на військову службу призиваються зокрема громадяни України, які придатні до неї за станом здоров`я.

Придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям визначається шляхом військово-лікарської експертизи, яка проводиться військово-лікарськими комісіями.

Процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначена Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі – Положення № 402, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин)

Згідно з абзацом 1 пункту 1.1 глави 1 розділу II Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби з винесенням письмового висновку (постанови). При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматися рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) при винесенні експертного рішення.

Абзацом 1 пункту 3.1 глави 3 розділу II Положення № 402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3.1 глави 3 розділу II Положення № 402 ВЛК при ТЦК та СП заводить на кожного військовозобов`язаного картку обстеження та медичного огляду (додаток 13) у паперовій формі за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності. Картка обстеження та медичного огляду скріплюється печаткою закладу охорони здоров`я (установи), в якому ця ВЛК проводить медичні огляди.

Пунктом 3.2 глави 3 розділу II Положення № 402 (абзац, яким цей пункт доповнено наказом Міністерства оборони України від 27 квітня 2024 року № 262) визначено, що під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Згідно з абзацом 2 пункту 3.2 глави 3 розділу II Положення № 402 висновки про придатність або непридатність військовозобов`язаних до військової служби, подані ними скарги та об`єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також встановлений діагноз вносяться кожним лікарем до картки обстеження та медичного огляду та до інших документів, що засвідчується особистим підписом лікаря та скріплюється його особистою печаткою, із зазначенням дати проведення медичного огляду. До інформації про діагноз та результати медичних втручань, які вносяться до картки обстеження та медичного огляду, додається відповідний код до кожного діагнозу та результату медичних втручань за класифікацією, визначеною НК 025 та НК 026.

Пунктом 3.4 глави 3 розділу II Положення № 402 визначено, що під час огляду військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Отже, наведений у першому реченні пункту 3.4 глави 3 розділу II Положення № 402 перелік лабораторних та інструментальних досліджень є обов`язковим для кожного військовозобов`язаного незалежно від віку. Вікова умова (старші 40 років) стосується виключно додаткових досліджень - виміру внутрішньоочного тиску та дослідження крові на цукор. На виконання цих вимог форма картки обстеження та медичного огляду (додаток 13 до Положення № 402) у розділі 8 «Результати додаткових методів обстеження» містить окремі графи для загального аналізу крові, серологічного аналізу крові (ВІЛ, HBsAg, anti-HCV, RW) та загального аналізу сечі із зазначенням дати та результату дослідження (включаючи код згідно з НК 026).

Абзацом 3 пункту 3.4 глави 3 розділу II Положення № 402 передбачено, що лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я.

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 3.5 глави 3 розділу II Положення № 402 військовозобов`язаний під час проведення медичного огляду зобов`язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Зазначені документи, а також особові справи офіцерського, сержантського, старшинського і рядового складу запасу ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.

Згідно з пунктом 3.11 глави 3 розділу II Положення № 402 у разі, коли лікарям ВЛК ТЦК та СП важко остаточно визначити стан здоров`я військовозобов`язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ТЦК та СП.

Підпунктом 2.8.6 пункту 2.8 глави 2 розділу I Положення № 402 встановлено, що строки проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень не можуть перевищувати 6 днів. За необхідності направлення особи на додаткові лабораторні та інструментальні дослідження, інші обстеження для отримання повної та об`єктивної інформації про стан її здоров`я загальний строк не може перевищувати 14 днів.

Пунктом 3.8 глави 3 розділу II Положення № 402 визначено, що постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються довідками ВЛК (додаток 4).

Відповідно до пункту 20.1 глави 20 розділу II Положення № 402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК незалежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка вноситься до документа, яким оформлюється постанова ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог цього Положення.

Згідно з пунктом 22.4 глави 22 розділу II Положення № 402 документи, якими оформлюються постанови ВЛК, підписуються головою, всіма членами ВЛК, які брали участь у засіданні, та секретарем ВЛК не пізніше наступного робочого дня після проведення засідання ВЛК.

Відповідно до матеріалів справи військово-лікарською комісією КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради 20.04.2026 проведено огляд ОСОБА_1 на встановлення ступеня придатності до військової служби і прийнято рішення у формі довідки від 20.04.2026 № 2026-0420-1115-5251-3 якою ОСОБА_1 визнано придатним до проходження військової служби.

З наданої в матеріали справи копії картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 від 20.04.2026 суд встановив, що у розділі 8 картки обстеження та медичного огляду позивача відсутні результати проведення обов`язкових досліджень: загального аналізу крові, біохімічного аналізу крові на вміст грюкози, білірубіну, АЛТ, загального білку, серологічного аналізу крові на ВІЛ, антиген до вірусу гепатиту В (HBsAg), антитіла до вірусу гепатиту С (anti-HCV), реакції мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW) та загального аналізу сечі.

Окремі бланки зазначених досліджень у матеріалах справи також відсутні.

Відтак, оскільки матеріалами справи не підтверджено виконання обов`язкового обсягу лабораторних досліджень, передбаченого пунктом 3.4 глави 3 розділу II Положення № 402, суд доходить висновку про непроведення відповідачем вказаних досліджень.

Також, пункти 6 - 7 картки «Відомості про підвищену чутливість (неперенесення) хімічних речовин, медикаментів, продуктів харчування тощо» та «Дані про перебування на диспансерному обліку» залишено незаповненим, що свідчить про те, що відповідні відомості ВЛК не встановлювалися та не обралися до уваги.

Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Окрім того, картка обстеження та медичного огляду позивача не містить підписів членів ВЛК.

Суд відхиляє доводи представника КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради про втручання у дискреційні повноваження ВЛК, оскільки позивач не просить суд установлювати йому діагнози, визначати ступінь придатності до військової служби або підміняти професійну оцінку лікарів власними висновками. Підставами позову є порушення встановленої процедури медичного огляду та прийняття постанови ВЛК. Перевірка дотримання цієї процедури належить до повноважень адміністративного суду та становить судовий контроль за законністю діяльності суб`єкта владних повноважень.

Наявність у ВЛК повноважень щодо оцінки стану здоров`я особи не звільняє її від обов`язку дотримуватися вимог Положення № 402. Дискреція може здійснюватися лише в установлених правових межах і не надає комісії права на власний розсуд відмовлятися від обов`язкових досліджень, не враховувати медичні документи або пропускати передбачені процедурою етапи огляду.

Допущені комісією недоліки обстеження та документування його результатів не можуть тлумачитися на користь відповідачів як підтвердження належного виконання ними своїх обов`язків. Зокрема, відсутність відомостей про проведення обов`язкового дослідження не дає підстав припускати, що воно було проведене, а відсутність належної оцінки попередньої медичної документації - що наведені в ній дані були обґрунтовано відхилені.

Отже, посилання на дискреційні повноваження ВЛК не спростовує доводів про порушення процедури. Оскаржувана постанова має відповідати встановленим нормативним вимогам, а її правомірність - підтверджуватися належними доказами. Власне тлумачення відповідачами обсягу своїх обов`язків не може підміняти обов`язковий порядок проведення військово-лікарської експертизи.

Проведення медичного огляду та винесення постанови ВЛК про придатність без проведення обов`язкових досліджень та без вивчення медичного анамнезу, свідчить про формальний характер огляду.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що постанову, оформлену у вигляді довідки військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3 щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 прийнято з істотними порушеннями встановленої Положенням № 402 процедури медичного огляду, які не забезпечили повноти обстеження та належного врахування медичних даних про стан здоров`я позивача. Отже, зазначена постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Продовжуючи розгляд справи суд наголошує на тому, що встановлення придатності військовозобов`язаного до військової служби за станом здоров`я є обов`язковою юридичною передумовою призову під час мобілізації.

На виконання частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560). Абзацом другим пункту 2 Порядку № 560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу» та цим Порядком.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає: оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України; прибуття резервістів та військовозобов`язаних до відповідного органу, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову та її оформлення; документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації; відправлення призваних громадян до місць проходження військової служби.

Отже, Порядок № 560 передбачає послідовну процедуру, кожний етап якої має бути належним чином оформлений та підтверджений відповідними документами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 560 на військову службу під час мобілізації призиваються лише військовозобов`язані, придатні до військової служби за станом здоров`я.

Єдиною підставою для висновку про придатність позивача була оскаржувана постанова ВЛК оформлена у вигляді довідки військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3, прийнята з порушенням порядку проведення медичного огляду.

Отже, на день видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 20.04.2026 № 180/2 придатність позивача до військової служби не була встановлена в належний спосіб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 , на керівника якого абзацом третім пункту 3.1 глави 3 розділу II Положення № 402 покладено контроль за проходженням військовозобов`язаними медичного огляду, призвав його з порушенням установленої процедури.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 за подібних обставин зазначив, що у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

Тому вимога про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, підлягає задоволенню.

На думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2026 №180/2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період до Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_1 .

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_4 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби суд зазначає наступне.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) визначається порядок проходження громадянами У країни військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення №1153/2008).

За змістом пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (надалі по тексту також - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу.

Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 за №280, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Інструкція 280).

Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу ХІІ Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовця.

За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено. Слід зазначити, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовців.

За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.

Суд зазначає, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини.

Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:

-зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного;

-протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

При виданні наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини командир військової частини НОМЕР_4 не мав підстав піддавати сумніву, що направляючи позивача до військової частини районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для його мобілізації на військову службу.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про незворотність процедури призову з посиланням на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23. Цей висновок не може тлумачитися як універсальна заборона усувати правові наслідки будь-якого протиправного призову незалежно від характеру порушення, правового статусу особи на момент призову та предмета заявлених вимог.

Зокрема у постанові від 23.09.2026 у справі № 990/252/25 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що надання пріоритету принципу формальної завершеності процедури над принципом законності є неприпустимим.

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).

Водночас, способи захисту права це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Разом з тим рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що хоча Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби позивачем є безпосереднім наслідком від протиправного наказу про мобілізацію, а, отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення слід зобов`язати військову частину НОМЕР_4 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 3 194,88 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 та Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради пропорційно обсягу задоволених вимог.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв`язку із розглядом даної адміністративної справи понесено витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

У матеріалах справи наявні витяг з договору про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2026 б/н, додаткову угоду № 1 від 03.08.2026 до договору про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2026 б/н, акт виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2026 б/н від 01.10.2026 на суму 15 000,00 грн., рахунок на оплату № 1 за актом виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2026 б/н від 01.10.2026 на суму 15 000,00 грн., довідку № 1 від 01.10.2026 про фактичну сплату судових витрат позивачем адвокату у сумі 15 000,00 грн..

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 529/201/20).

В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, обсяг наданих послуг та задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 5 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради (69118, м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 9 ЄДРПОУ 35535544), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади, – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену у вигляді довідки військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради від 20.04.2026 №2026-0420-1115-5251-3 щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення до Військової частини НОМЕР_4 .

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2026 №180/2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період до Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_4 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2129,92 грн. та надання професійної правничої допомоги на суму 3000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн. та надання професійної правничої допомоги на суму 2000,00 грн

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 листопада 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз

Оригінал: reyestr.court.gov.ua