Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №127/23759/26
Суддя: Борисюк І. Е.
Справа № 127/23759/26
Провадження 2/127/6526/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
12 листопада 2026 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.07.2024 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7667746. 11.01.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 11-01/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Маніфою» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема 11.12.2024 до відповідача за договором позики № 7667746 від 11.07.2024 в сумі 12 431, 25 гривень. Всупереч умовам вказаного договору позики відповідач не виконав своїх зобов`язань, заборгованість не погасив. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики № 7667746 від 11.07.2024 в сумі 12 431, 25 гривень, з яких: 4 500, 00 гривень – сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 802, 50 гривень – сума заборгованості за процентами за користування позикою; 4 128, 75 гривень – сума заборгованості за процентами на прострочену позику. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 13.07.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; у АТ «ПУМБ» витребувано докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення R067217571194). (а.с. 6-6зв.)
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 13.07.2026 та судовими повістками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), повернулися до суду із відмітками «за закінченням встановленого терміну зберігання» та «адресат відсутній». (а.с. 49, 57-58, 74-75) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 44, 55, 66) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 13.07. 2026 вважається врученою відповідачу.
У строк, визначений судом ухвалою від 13.07.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.
22.09.2026 постановлено ухвалу про застосування до АТ «ПУМБ» за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 13.07.2026 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу, а також повторно зобов`язано виконати ухвалу суду від 13.07.2026 до 09.10.2026.
На виконання вимог вищевказаного судового рішення від АТ «ПУМБ» 03.10.2026 надійшли витребувані судом докази.
Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ «ПУМБ» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.
У судове засіданні представник позивача та відповідач повторно не з`явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з`явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, зі змісту позовної заяви вбачається клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі і відсутність заперечень щодо проведення заочного розгляду справи. (а.с. 4-4зв.) Судом не встановлено, що нез`явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).
Враховуючи наведене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
11.07.2024, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Маніфою» договір позики № 7667746, відповідно до умов якого позикодавець - ТОВ «Маніфою» зобов`язалось передати позичальнику – ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 4 500, 00 гривень шляхом безготівкового їх переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 13.09.2024 та сплатити позикодавцеві проценти за користування позикою в розмірі, визначеному умовами даного договору. (а.с. 7-12)
У додатку № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік нарахувань процентів за користування позикою та обов`язкових платежів за договором позики. (а.с. 9зв.-10зв.)
Підписанням вищевказаного договору позики відповідач підтвердив, зокрема, що отримав в чіткій та зрозумілій формі інформацію, передбачену ч. 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також інформацію щодо своїх прав та обов`язків згідно Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про захист персональних даних»; вивчив та повністю погоджується з умовами цього договору позики, Правилами надання фінансових послуг ТОВ «Маніфою», які є невід`ємною частиною договору (п. 10.1 договору).
11.01.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 11-01/2024 із рядом додаткових угод, у відповідності до якого ТОВ «Маніфою» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором позики № 7667746 від 11.07.2024. (а.с. 13зв.-17)
Так, згідно із п. 1.2. вищевказаного договору факторингу, підписання сторонами та скріплення їх печатками Акту прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «Маніфою» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованості.
11.12.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було складено вищевказаний акт. (а.с. 16)
З витягу із Реєстру боржників № 9 від 11.12.2024 вбачається відступлення ТОВ «Маніфою» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за договором № 7667746 – ОСОБА_1 (а.с. 17)
На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило ТОВ «Маніфою» в повному обсязі «ціну продажу» прав вимог за Реєстром боржників № 9 від 11.12.2024 у відповідності до додаткової угоди № 10 від 11.12.2024, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 11.12.2024. (а.с. 16зв.)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами договору позики № 7667746 від 11.07.2024 передбачено право позикодавця без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам, але з повідомленням позичальника про відступлення прав у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування» (п. 5.2.2 договору).
Суду не надано доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по вищевказаному договору позики.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після підписання 11.12.2024 Акту прийому-передачі Реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідача за договором позики № 7667746 від 11.07.2024.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні договору позики № 7667746 від 11.07.2024 відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення договору позики, і підписав 11.07.2024 договір № 7667746 електронним підписом одноразовим ідентифікатором v42597. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта – відповідача.
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між позикодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення договору позики у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договір позики № 7667746 від 11.07.2024 укладено між відповідачем та фінансовою установою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред`являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Маніфою» станом на 11.12.2024 (на дату відступлення права вимоги) вбачається, що заборгованість за договором позики № 7667746 від 11.07.2024 становить в сумі 12 431, 25 гривень, з яких: 4 500, 00 гривень – заборгованість за позикою (тілом кредиту); 3 802, 50 гривень – заборгованість за процентами за користування позикою; 4 128, 75 гривень – заборгованість за процентами на прострочену позику. (а.с. 13)
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем жодні нарахування по договору позики № 7667746 від 11.07.2024 не здійснювались.
З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вбачається із повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 27.12.2024, яке надає послуги з переказу коштів ТОВ «Маніфою» на підставі договору № 2106/23-01 від 21.06.2024, успішно здійснено транзакцію 11.07.2024 на суму 4 500, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 12зв.)
Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 і такий спосіб перерахування коштів у рахунок позики визначено умовами договору № 7667746 від 11.07.2024 (п. 2.5 договору).
На виконання вимог ухвали суду від 13.07.2026 АТ «ПУМБ» повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 була емітована на ОСОБА_1 , підтверджено зарахування 11.07.2024 на дану картку грошових коштів в сумі 4 500, 00 гривень, а також надано виписку по рахунку відповідача за період з 11.07.2024 до 16.07.2024. (а.с. 68-72)
З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 11.07.2024 грошових коштів в сумі 4 500, 00 гривень і використання їх відповідачем.
Приймаючи до уваги повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 27.12.2024 та АТ «ПУМБ» від 23.09.2026, інформація з яких узгоджується із випискою по рахунку відповідача, судом встановлено, що ТОВ «ФК «Контрактовий дім» 11.07.2024 на виконання умов договору із ТОВ «Маніфою» № 2106/23-01 від 21.06.2024, тобто за дорученням останнього, перерахувало відповідачу на його картковий рахунок № НОМЕР_1 на виконання умов договору позики № 7667746 від 11.07.2024 грошові кошти в сумі 4 500, 00 гривень.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним позики за вищевказаним договором.
Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем 11.07.2024 позики за договором № 7667746 від 11.07.2024 в сумі 4 500, 00 гривень.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення позики (тіла кредиту) за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.
Таким чином суд прийшов до висновку, що заборгованість по позиці (тілу кредиту) за договором № 7667746 від 11.07.2024 становить 4 500, 00 гривень, яка й підлягає стягненню з відповідача.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по відсотках.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк позики (строк кредитування), визначений умовами договору № 7667746 від 11.07.2024, і порядок нарахування відсотків за користування позикою.
Як вбачається з умов вищевказаного договору, сторони цього правочину погодили строк позики – 64 дні (до 13.09.2024) (п. 2.3.4) і узгодили нарахування процентів як за користування позикою в межах цього строку позики (п. 2.4 договору), так і за неправомірне «користування позикою» поза межами строку позики, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання (п. 6.2 договору).
Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем і встановлено наступне.
Так, за умовами договору № 7667746 від 11.07.2024, враховуючи недотримання відповідачем умов п. 3.1.1 цього договору, він зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитними коштами в розмірі 1, 50 % за кожен день користування позикою. Проте, згідно із ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Вищевказана норма набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Водночас, п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово установлено, що протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто до 19.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,50 % (до 21.04.2024); протягом наступних 120 днів (до 19.08.2024) - 1,50 %.
Судом встановлено, що нарахування процентів за користування позикою здійснено первісним кредитором в межах строку позики (строку кредитування) – за період з 11.07.2024 до 13.09.2024. Однак суд не погоджується із правомірністю застосування первісним кредитором відсоткової ставки в розмірі 1, 50 % за період з 20.08.2024 до 21.08.2024, адже станом на час укладення договору позики положення ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» вже діяли. Так, дія пункту 5 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким і було доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаною частиною, поширюється навіть на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. В даному ж випадку договір було укладено після набрання чинності цим Законом. При цьому метою прийняття вказаного Закону було, зокрема, підвищення ефективності нагляду за небанківськими фінансовими установами та посилення захисту прав споживачів. В даному випадку, законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми. Вказане свідчить, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту (позики).
При цьому судом звернуто увагу, що первісний кредитор нараховував відсотки за користування позикою за період з 22.08.2024 до 13.09.2024 правомірно застосовуючи відсоткову ставку в розмірі 1 %, дотримуючись вимог чинного законодавства України.
Водночас, позовна заява обґрунтування розрахунку заборгованості не містить, а сам він є фактично нечитабельним, однак це не перешкоджає здійсненню судом самостійного розрахунку.
Так, виходячи з умов вищевказаного договору позики та вимог чинного законодавства України, проценти за користування позикою за період з 11.07.2024 до 13.09.2024 становлять:
-за період з 11.07.2024 до 19.08.2024 (п. 3.1, п. 3.2 договору/останній день першого розрахункового періоду – 25.07.2024 не враховується (п. 3.3)):
4 500, 00 гривень х 1, 50 % х 39 днів = 2 632, 50 гривень;
-за період з 20.08.2024 до 13.09.2024 (п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»):
4 500, 00 гривень х 1, 00 % х 25 днів = 1 125, 00 гривень,
що разом становить 3 757, 50 гривень.
Належних доказів того, що відповідач сплачував відсотки за користування позикою за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 11.07.2024 до 13.09.2024 становить 3 757, 50 гривень, а не 3 802, 50 гривень, як визначено первісним кредитором та позивачем.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 11.07.2024 до 13.09.2024 в сумі 3 757, 50 гривень. Відповідно, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою в сумі 45, 00 гривень задоволенню не підлягають.
Крім того, із розрахунку заборгованості вбачається нарахування первісним кредитором й відсотків «на прострочену позику» за період з 29.07.2024 до 13.09.2024 в сумі 4 128, 75 гривень, які позивач також вимагає стягнути з відповідача.
Так, уклавши договір позики, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися позикою», натомість позикодавець розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування позикою») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму позики одразу.
Невиконання зобов`язання з повернення позики не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати позикодавцю борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку користування позикою (строку кредитування) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення позики та сплати процентів за «користування позикою», сплив строку користування позикою (строку кредитування) чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення позики не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
Регулятивні відносини між сторонами договору позики обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати позикодавцеві борг (строком користування позикою (строком кредитування) та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення позики, в цій частині між ним та позикодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Вищевказане узгоджується із правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Установивши, що умови договору передбачають нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку користування позикою (строку кредитування), тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Як вбачається з умов договору позики № 7667746 від 11.07.2024, позикодавець має право нараховувати за неправомірне користування позикою/її частиною проценти на прострочену позику в розмірі 12, 00 % від суми позики на 4-й день неправомірного користування та в розмірі 3, 00 % від суми позики починаючи з 5-го дня за кожен день неправомірного користування (п. 6.2).
Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України.
Однак, нарахування відсотків первісним кредитором в сумі 4 128, 75 гривень у період з 29.07.2024 до 13.09.2024 свідчить про помилкове розуміння ним правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.
Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку користування позикою ((строку кредитування) (чи після вимоги про дострокове погашення позики)), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Як вже суд зазначав, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Отже, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині стягнення на його користь з відповідача заборгованості по відсотках «на прострочену позику» в сумі 4 128, 75 гривень, задоволенню не підлягають.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та банком на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 13.07.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики № 7667746 від 11.07.2024 в сумі 8 257, 50 гривень, з яких: 4 500, 00 гривень – заборгованість по позиці (тілу кредиту); 3 757, 50 гривень – заборгованість по відсотках за користування позикою.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним договором заборгованості по відсотках за користування позикою в сумі 45, 00 гривень та по відсотках «на прострочену позику» в сумі 4 128, 75 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 23.06.2026. (а.с. 5)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 768, 63 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (66, 43 %). Решту судового збору в сумі 893, 77 гривень слід залишити за позивачем.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, –
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 7667746 від 11.07.2024 в сумі 8 257, 50 гривень та судовий збір в сумі 1 768, 63 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Судовий збір в сумі 893, 77 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2.
Рішення суду складено 12.11.2026.
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua