Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №725/5404/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Суд: Чернівецький районний суд міста Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №725/5404/26

Суддя: Піхало Н. В.

Єдиний унікальний номер 725/5404/26

Номер провадження 2/725/1429/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 року

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сполаті аліментів на утримання дітей та неустойки (пені) за несовєчасну сплату алементів на утримання дитини.

В обгурнутвання позову вказувала, що з 19 вересня 2008 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 1625.

Під час перебування в шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 1 червня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцитвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим 20 грудня 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної службиЧернівецького міського управління юстиції.

В подальшому на підставі рішенняШевченківського районного суду м. Чернівці від 8 листопада 2017 року шлюб, зареєстрований між позивачкою та відповідачем розірвано.

Також вказувала, що17 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено аліментний договір про утримання дітей, який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецькоїобласті Хоменко М.О. та зареєстрвано в реєстрі за № 4419.

Згідно п. 2 договору, сторонни погодили, що батько дітей – ОСОБА_2 зобов`язується надавати матері дітей на їх утримання аліменти починаючи з 1 грудня 2018 року в розмірі 0,75 від розміру мінімальної заробітної плати на одну дитину, розмір якої буде передбачено чиним законодавством на момент їх сплати, до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, відповідно до п. 4 договору, грошові кошти будуть надсилатися в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на банківську карту, відкриту в АТ КБ «Приват Банк» на імя ОСОБА_5 не пізніше 10 числа кожного місяця.

Також умовами договору визначенго, що у випадку невчасного переказу аліментів або не в повній грошовій сумі, батько дітей несе штрафні санкції у вигляді пені за кожен день прострочення, передбачені ЦК України.

При цьому вказувала, що з кінця серпня 2024 року син ОСОБА_4 став проживати разом із батьком й відповідно з вересня 2024 року виконання договору відбулося наступним чином: відповідач перераховував повну суму аліментів на двох дітей на банківську карту, в свою чергу вона, діючи добросовісно та розуміючи, що син перебуває на утриманні батька, повертала частину вказаних коштів назад ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з банку про рух коштів власника рахунку ОСОБА_1 . Іншу половину коштів вона залишала на утримання дочки, яка продовжувала проживати разом із нею.

Однак, починаючи з вересня 2025 року ОСОБА_2 повністю припинив виплату будь-яких коштів на утримання дітей, порушивши п. 2 та п. 4 аліментного договору та вимоги ст. 180 СК України.

Оскільки алемнтний договір не було змінено й відповідно він залишається діючим, зважаючи на принцип справедливості та фактичних обставин справи, просила стягнути з відповідача борг по сплаті аліментів в розмірі 1/ 2 частини від загальної суми за період з вересня 2025 року по травнень 2026 року, а також пеню в розмірі 1% від суми щомісячної суми боргу, а саме 56426 грн. 25 коп. суми боргу по сплатіаліментів та 46892 грн. 94 коп. пені, а всього 103319 грн. 19 коп, а також судовийзбір в розмірі 1331 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу.

Не погоджуючись із поданим позовом, відповідач ОСОБА_2 подав відзив, в якому просив в задоволені позову відмовити.

При цьому вказував, що фактично з кінця серпня 2024 року син ОСОБА_4 проживав разом із ним та перебував на його утриманні, що підтверджено довідкою Чернівецького ліцею № 20, відповідно до якої саме він забезпечував належні умови для навчання та розвитку дитини, підтримував постійний зв`язок із закладом освіти та брав активну участь у вихованні та забезпеченні сина. Зважаючи на вказане, ним було піднято перед позивачкою питання щодо припинення стягнення з нього аліментів на утримання сина, оскільки саме на нього було покладено обовязок з повного утримання та забезпечення дитини, який фактично проживав разом із ним. При цьому, позивачка у період з вересня 2024 року по червень 2025 року проживала разом із докою в Румунії. А тому, зважаючи на вказане, у вересні 2025 року він запропонував їй взяти кожному з них на себе повне утримання тої дитини, яка з ними проживає, або передати сина за місцем її проживання, однак забирати дитину вона відмовилася. Тому з вересня 2025 року він припинив переховувати аліменти на утримання дочки, оскілки фактично кожен із батьків утримував ту дитуну, яка проживала разом із ним. Наприкінці вересня 2025 року у них виник спір щодо аліментів та він запропонував звернутися до медіатора та після проведення медіації будь-яких претензій з боку позивачки до нього не було. Вважає, що продовження сплати аліментів у визначеному договром розмірі за фактичних обставин призвело б нерівних умов щодо утримання дітей.

Крім того вказав, що на його утриманні перебувають й інші діти, а саме син ОСОБА_6 , 2021 рорку народження та ще двоє неповнолітніх дітей його дружини від першого шлюбу, батько яких помер.

Також вказав, що при розрахунку суми боргу зі сплати аліментів та фактичних обставин щодо їх сплати позивачкою не враховано здійснення ним двох платежів за червень та липень 2025 року в розмірі 24 000 грн., з яких позивачкою не було повернуто , а саме в розмірі 12 000 грн. коштів, які призначалися на утримання сина та який фактично з ним проживав, а відтак сума боргу мала б складати 44426 грн. 25 коп.

Також відсутні й підстави для стягнення пені, оскільки несплата зумовлена саме зміною місця проживання сина, який фактично проживав з ним та відсутністю у зв`язку із цим у нього обов`язку на сплату аліментів на утримання доньки, так як кожен з батьків утримував ту дитину, яка фактичного з ним проживала й відповідно в його діях відсутній умисел на ухилення від виконання своїх обовязків в частині матеріального утримання дітей та сплати аліметів.

У судовому засіданні представник позивачки підтримала позов та просила про його задоволення з підстав, вказаних у позові. Крім того вказала, що доводи відповідачача в частині відсутності обовязку щодо сплати аліментів на утртимання дочки є безпідставними та суперечать умовам договору про сплату аліментів. При цьому з вимогами про розірвання договору чи внесення до нього змін відповідач не звертався й відповідно такі зміни у встановленому законом порядку не вносилися. Крім того, сума боргу нарахована позивачкою ураховуючи факт проживання у спірний період сина сторін із батьком, що в свою чергу не звільняє його від обовязку утримувати дочку.

Відповідач та його представник в судовму засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві. Також вказали й про відсутність умислу у відповідача на несплату аліментів на утримання дочки, оскільки у спірний період спільний син сторін проживав із відповідачем та він вважав, що кожен з батьків має самостійно утримувати ту дитину, яка фактичного з ним проживала й відповідно в його діях відсутній умисел на ухилення від виконання своїх обовязків в частині матеріального утримання дітей та сплати аліметів

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд приходить до наступного.

Судом вставнолено, що з 19 вересня 2008 року сторонни перебували у шлюбі, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 1625.

Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 1 червня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцитвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим 20 грудня 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції ( а.с. 18-19)

В подальшому на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 8 листопада 2017 року шлюб розірвано ( а.с. 20-21).

17 жовтня 2018 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 укладено аліментний договір про утримання дітини, який посвідчено притватним нотаріусомЧернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. та зареєстрваоно в реєстрі за № 4419 ( а.с. 24-25).

Згідно п. 2 вказаного договору, сторонни погодили, що батько дітей – ОСОБА_2 зобовязується надавати матері дітей на їх утримання аліменти починаючи з 1 грудня 2018 року в розмірі 0,75 від розміру мінімальної заробітної плати на одну дитину, розмір якої буде передбачено чиним законодавством на момент їх сплати, до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, у п. 4 договору визначено, що грошові кошти будуть перераховуватися в безготівковій формі шляхом зарахування на банківську карту, відкриту в АТ КБ «Приват Банк» на імя ОСОБА_5 не пізніше 10 числа кожного місяця.

Також умовами договору визначенго, що у випадку невчасного переказу аліментів або не в повній грошовій сумі, батько дітей несе штрафні санкції у вигляді пені за кожен день прострочення, передбачені ЦК України.

Крім того, згідно п. 1.3 договору між батьками про визначення місця проживання дітей, місце проживання обох дітей визначено із позивачкою ( а.с. 83).

При цьому, як вставнолено судом на заперечується сторонами по справі, з кінця серпня 2024 року син сторін ОСОБА_4 став проживати разом із батьком й відповідно з вересня 2024 року виконання договру відбулося наступним чином: відповідач перераховував повну суму аліментів на двох дітей на банківську карту, а відповідчка повертала відповідачу частину вказаних коштів ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з банку про рух коштів власника рахунку ОСОБА_1 . Іншу половину коштів позивачка залишала на утрммання дочки, яка продовжувала проживати разом із нею.

При цьому, будь яких змін щодо порядку сплати аліментів сторони у визначеному законом порядку до умов аліментного договруне внесли.

Однак, починаючи з вересня 2025 року ОСОБА_2 повністю припинив виплату будь-яких коштів на утримання дітей, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан.

25.08.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» № 2455-IX від 27.07.2022 року, згідно з яким у період дії воєнного стану забороняється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.

З огляду на вищевикладене, позивачка позбавлена можливості пред`явити виконавчий напис до виконання у зв`язку із законодавчою забороною виконання виконавчого напису та стягнення заборгованості на його підставі у період дії режиму воєнного стану.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 листопада 2019 року (справа №456/1836/16-ц), встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Окрім того, законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але в жодному разі цим правом не обмежив право на судовий захист.

Також слід заначити, що відповідно до частин першої-другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, судом враховується, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Крім того, відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки згідно з договором.

За ст. 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

У ст. 654 ЦК України зазначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо аліментних зобов`язань шляхом укладення договору в добровільному порядку та посвідчено у нотаріуса, який сторонами не змінювався, не розривався та на теперішній час є дійсним, додаткових договорів щодо зменшення чи збільшення розміру аліментів або щодо порядку із сплати сторонами не укладалось.

При цьому, згідно положень чинного цивільного законодавства, стороні, що вимагає зміни або припинення договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право звернутися до суду з позовом про зміну або розірвання договору.

Крім зміни і розірвання договору за наявності передбачених законом обставин можливе визнання його недійсним. Загальними підставами визнання недійсним аліментного договору служать підстави, передбачені цивільним законодавством для визнання недійсним правочину.

Також положеннями ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, будь-яких доказів на підтвердження оспорювання, визнання недійсним, у тому числі частково, фіктивним, нікчемним чи розірвання аліментного договору, відповідачем суду не надано, у звязку із чим Договір про сплату аліментів в силу презумпції правомірності правочину, є правомірним та чинним.

Враховуючи вищевказане, а також не надання відповідачем належних доказів на пітвердження, зокрема розірвання або внесення до договору про сплату аліментів змін щодо порядку стягнення аліментів чи їх розміру, а тому доводи відповідача про відсутність у нього, у звязку із фактичним проживання у спірний період сина сторін разом із батьком, у відповідача обовязку щодо сплати аліментів на утримання доньки, оскільки кожен з батьків повинен утрмувати ту дитину, яка фактичного з ним проживає, є безпідставними.

При цьому, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача борг по сплаті аліментів в розмірі 1/ 2 частини від загальної суми за період з вересня 2025 року по травнень 2026 року, тобто лише на дочку, враховуючи те, що в даний період син проживав із відповідачем.

Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частино 1 ст. 526 ЦК України визначено, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, у розумінні належного виконання зобов`язання за умовами договору слід вважати сплату відповідачем позивачці щомісячно на утримання спільних дітей сторін починаючи з 1 грудня 2018 року в розмірі 0,75 від розміру мінімальної заробітної плати на одну дитину, розмір якої буде передбачено чиним законодавством на момент їх сплати, до досягнення дитиною повноліття, шляхом переказу на рахунок позивачки в АТ КБ «Приватбанк».

Іншого порядку сплати аліментів сторонами не передбачено.

Зокрема, згідно наданого позивачкою розрахунку, сума боргу по сплаті алімнетів за період з вересня 2025 року по травень 2026 року становить 56 426 грн. 25 коп. й відповідно сума боргу розрахована лише з розміру 1/ 2 частини від загальної суми аліментів, визначених у договорі, тобто лише на дочк ( а.с. 67). До того ж, дана сума боргу відповідачем не спростована та ним не надано суду належних доказів на підтвердження сплати у спірний період аліментів на утримання дочки.

Таким чином, допустимих у розумінні вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України доказів належного виконання відповідачем свого обов`язку, яким мають бути розписки позивачки про отримання грошових коштів, або квитанції про перерахунок коштів на банківський рахунок зазначений у договорі, суду не надано.

Також, відповідачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували поважність причин, які б йому перешкоджали своєчасно сплачувати аліменти на утримання дочки.

Обґрунтовуючи заперечення позовних вимог, відповідач посилається на те, у звязку із фактичним проживання у спірний період сина сторін разом із батьком, у нього не було обов`язку сплачувати аліменти на утртимання доньки, так як кожен з батьків повинен утрмувати ту дитину, яка фактичного з ним проживає, а також на його утриманні перебуває ще троє неповнолітніх дітей, а саме диина від іншого шлюбу та ще двоє дітей від першого шлюбу дружини, батько яких помер, а тому продовження сплати аліментів у визначеному договром розмірі за фактичних обставин свідчить про наявність нерівних умов щодо утримання дітей.

Так, у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 зазначається, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20.

Крім того, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів, проте відповідач до суду з вказаним позовом, не звертався.

Оскільки за змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, і сторонами не вносили зміни до умов укладеного між ними договору про сплату аліментів, то посилання відповідача на недобросовісну поведінку позивачки, яка керується умовами дійсного договору, а також наявність нерівних умов щодо утримання дітей, є недоречною.

При цьому, доказів того, що у передбачений законом спосіб відповідач намагався внести зміни до договору суду не надано.

Факт наявності заборгованості зі сплати аліментів підтверджується належними доказами, відповідачем не спростовано вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів позивачу, тому суд приходить до висновку, що вказана заборгованість виникла з вини відповідача і вимоги позивача про стягнення заборгованості з недоплати сум аліментів є обґрунтованими.

Крім того, відсутні й підстави для зменшення суми боргу по сплаті аліментів за період вересня 2025 року по травень 2026 року, яка становить 56 426 грн. 25 коп., ураховуючи ту обставину, що відповідач здійснив два за червень та липень 2025 року в розмірі 24 000 грн., з якого позивачкою не було повернуто , а саме в розмірі 12 000 грн. коштів, які призначалися на утримання сина та який фактично з ним проживав, оскільки як вже вказувалося вище будь-яких змін до договору сторонами щодо поядку сплати аліментів не внисилося, у тому числі у зв`язку із фактичним проживанням сина сторін у спірний період із відповідачем.

Щодо вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, то суд заначаєнаступне.

Так, розглядаючи відповідальність за несплату аліментів, слід зауважити, що в законодавстві передбачена спеціальна норма, яка встановлює умови та розміри санкцій за порушення зобов`язання із сплати аліментів (ст. 196 СК України).

Тобто, дана норма спрямована на стимулювання боржника - платника аліментів своєчасно сплачувати аліменти та, певною мірою, компенсувати одержувачеві аліментів ті втрати, які він поніс у зв`язку із затримкою їх сплати.

Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, суд бере до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність сплати аліментів.

Нормами чинного законодавства передбачено, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 334/7702/16).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц викладено правовий висновок щодо обрахунку неустойки за прострочення сплати аліментів, який є обов`язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, у якому відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.

Отже, при розрахунку неустойки за прострочення сплати аліментів слід враховувати розрахунок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)».

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства; учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

При цьому, підстав для звільнення відповідача від сплати обов`язку сплачувати пеню за несвоєчасну сплату аліментів судом не встановлено, а наведені ним доводи щодо відсутності вини суд до уваги не приймає. При цьому доказів наявності інших поважних причин щодо невиконання умов аліментного договору в ч астині сплати аліментів на утримання дочки й відповідно відсутності вини відповідача суду не надано.

Так, позивачка надала детальний розрахунок суми за період з вересня 2025 року по травнень 2026 року в розмірі 1% від суми щомісячної суми боргу в розмірі 46 892 грн. 94 коп. ( а.с.8-0, 67), який не суперечить викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, методиці розрахунку.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості та пені по суті є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також на підставі ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 ЦПК України, ст.ст. 8, 9, 141, 157, 180, 181, 189, 196 СК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей за Договором про сплату аліментів від 17 жовтня 2018 року в розмірі 56 426 грн. 25 коп. та пеню у розмірі 46 892 грн. 94 коп., а всього на загальну суму 103 319 грн. 19 коп. за період з вересня 2025 року по травень 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua