Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №127/29460/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №127/29460/26

Суддя: Сичук М. М.

Справа № 127/29460/26

Провадження № 2/127/8259/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1657-3855 від 03 лютого 2026 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 лютого 2026 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1657-3855 в електронній формі, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 43 600,00 грн строком на 365 календарних днів, до 02 лютого 2027 року.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак останній не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту і сплати передбачених договором платежів.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору станом на 08 липня 2026 року, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 111 198,00 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 43 600,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 43 478,45 грн, процентів за статтею 625 ЦК України в розмірі 21 800,00 грн та залишку комісії в розмірі 2 319,55 грн.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1657-3855 від 03 лютого 2026 року в загальному розмірі 111 198,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

22 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, оскільки не надано належного підтвердження ідентифікації відповідача, направлення йому одноразового ідентифікатора A4845, отримання такого ідентифікатора та вчинення відповідачем дій, спрямованих на акцепт пропозиції укласти договір.

Також представник відповідача вказав, що позивачем не доведено фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 43 600,00 грн. На його думку, лист ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 08 липня 2026 року не є належним первинним документом, не містить повного номера платіжної картки отримувача, не підтверджує належність такої картки відповідачу та не засвідчує фактичного зарахування коштів на його рахунок.

Представник відповідача послався на положення статей 202, 203, 205, 207, 1046, 1050 ЦК України, статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, та вказав, що надані позивачем документи не підтверджують належним чином волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору та одержання ним кредитних коштів.

Крім того, представник відповідача заперечив проти розміру нарахованих процентів, вважаючи їх надмірними та такими, що створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, пославшись на положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору.

Представник позивача у заяві просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися. У відзиві представник відповідача просив розглянути справу за їх відсутності та відмовити у задоволенні позову.

Суд, враховуючи заяви представників сторін про розгляд справи за їх відсутності, а також те, що учасники справи були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду в установленому законом порядку, вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази, надані сторонами, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, одержані у порядку, встановленому законом; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статей 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми кредитного договору має наслідком його нікчемність.

При цьому суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, який вважається укладеним лише з моменту передання грошей, оскільки такі доводи ґрунтуються на ототожненні різних договірних конструкцій.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Натомість кредитний договір, передбачений статтею 1054 ЦК України, є самостійним видом договору, за яким кредитодавець бере на себе обов`язок надати кредит у погоджених сторонами розмірі та на умовах, а позичальник - повернути отримані кошти і сплатити проценти.

Отже, сам по собі факт передання коштів не є моментом укладення кредитного договору в розумінні статті 1054 ЦК України, однак належне виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту та фактичне одержання коштів позичальником є обставинами, які мають бути доведені кредитодавцем у спорі про стягнення кредитної заборгованості.

Як убачається з матеріалів справи, 03 лютого 2026 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 оформлено кредитний договір № 1657-3855 в електронній формі.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти для особистих потреб, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти й інші платежі, передбачені договором.

Згідно з пунктом 4.1 договору сума кредиту становить 43 600,00 грн, дата надання кредиту 03 лютого 2026 року.

Відповідно до пункту 4.10 договору строк кредитування становить 365 календарних днів, кінцева дата повернення кредиту 02 лютого 2027 року.

Умовами пунктів 3.1-3.12 договору визначено порядок його укладення в електронній формі, який передбачає проходження позичальником ідентифікації, оформлення особистого кабінету, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та умовами договору, направлення кредитодавцем електронної оферти і її акцепт позичальником шляхом застосування одноразового ідентифікатора.

Зокрема, пунктом 3.5 договору передбачено ідентифікацію позичальника із використанням системи BankID Національного банку України та відеоверифікації, а пунктом 3.8 визначено порядок використання одноразового ідентифікатора для підтвердження волевиявлення позичальника щодо укладення договору та підписання супутніх документів.

У договорі зазначено одноразовий ідентифікатор A4845, а також електронну адресу позичальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яку відповідно до пункту 3.12 договору направляється примірник укладеного договору.

Крім того, електронний примірник договору містить відомості про його підписання від імені кредитодавця кваліфікованим електронним підписом директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» Резуєва Є.В. із кваліфікованою позначкою часу.

Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту) іншою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Відповідно до статей 5, 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ є документом, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, зокрема з обов`язковими реквізитами документа. Юридична сила електронного документа та його допустимість як доказу не можуть заперечуватися виключно через те, що він має електронну форму.

Суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц викладено правові висновки щодо необхідності встановлення дійсного волевиявлення особи на укладення електронного правочину, належного використання електронного підпису та можливості ідентифікувати особу, яка вчинила відповідні дії.

Разом із тим зазначений правовий висновок не означає, що електронний кредитний договір не може бути підтверджений сукупністю електронних документів та інших доказів, а також не встановлює обов`язкової вимоги про використання виключно кваліфікованого електронного підпису позичальника.

Суд також бере до уваги правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, відповідно до якої у разі подання електронного кредитного договору в паперовій копії та виникнення обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності оригіналу суд повинен перевірити оригінал електронного доказу, спосіб його підписання, цілісність і незмінюваність, а також з`ясувати, чи направлявся примірник договору позичальнику, у якій формі та чи існувала можливість односторонньої зміни його змісту.

У цій справі суд оцінює електронний договір не ізольовано, а у взаємному зв`язку з іншими наданими позивачем доказами, зокрема відомостями про ідентифікацію позичальника, зазначеним у договорі одноразовим ідентифікатором, даними про платіжну картку, на яку здійснювався переказ кредитних коштів, та документом платіжного партнера про виконання відповідної платіжної операції.

Суд виходить із того, що саме по собі заперечення відповідачем факту укладення договору не спростовує його укладення, так само як і саме лише зазначення в тексті договору про застосування певного способу ідентифікації не звільняє кредитодавця від обов`язку довести відповідні обставини. Водночас у цій справі наявні докази оцінюються у їх сукупності з урахуванням змісту договору, ідентифікаційних відомостей позичальника та даних про здійснення переказу коштів із зазначенням у призначенні платежу прізвища, імені, по батькові відповідача, його реєстраційного номера облікової картки платника податків і номера кредитного договору.

Так, відповідно до пункту 4.2 договору кредитні кошти перераховуються на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу. Договором також визначено, що кредит вважається наданим з моменту списання коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для подальшого зарахування на платіжний засіб позичальника.

На підтвердження виконання обов`язку з надання кредиту позивачем надано лист ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 08 липня 2026 року вих. № 647922175083765308072026, адресований ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Зі змісту зазначеного листа вбачається, що платіжна операція № 1750837653 на суму 43 600,00 грн була виконана 03 лютого 2026 року о 22 год 20 хв. Платником зазначено ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, картку отримувача вказано як НОМЕР_1 , а статус операції визначено як «Виконано».

У призначенні платежу зазначено: «Видача кредитних коштів за договором 16573855, 20260203, ОСОБА_1, НОМЕР_2, ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_2 ».

Суд погоджується з доводами представника відповідача в тій частині, що зазначений лист сам по собі не є банківською випискою з рахунку відповідача та не містить повного номера платіжної картки отримувача. Водночас наведені обставини не є достатніми для автоматичного відхилення цього доказу, оскільки процесуальне законодавство не встановлює виключного переліку документів, якими може підтверджуватися факт здійснення переказу коштів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд може встановити обставини, що мають значення для справи. Тому документ платіжного партнера підлягає оцінці разом з іншими доказами, а не лише за формальним найменуванням документа чи відсутністю у ньому окремих реквізитів банківської виписки.

При цьому суд бере до уваги, що в договорі зазначено платіжну картку позичальника з номером НОМЕР_3 , тоді як у листі платіжного партнера вказано картку отримувача НОМЕР_1 . Наведені номери мають однакові початкові цифри та збігаються за іншими доступними для порівняння реквізитами, а призначення платежу прямо містить прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його реєстраційний номер облікової картки платника податків і номер договору.

Отже, зазначений лист підтверджує здійснення платіжної операції на суму 43 600,00 грн саме з призначенням видачі кредитних коштів за договором № 1657-3855 від 03 лютого 2026 року на користь ОСОБА_1 . Відсутність у листі повного номера картки зумовлена відображенням платіжних реквізитів у маскованому вигляді та сама по собі не нівелює доказового значення документа за наявності інших даних, які дають змогу співвіднести платіжну операцію з відповідачем і спірним договором.

Посилання представника відповідача на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також не спростовує наведених висновків, оскільки предметом оцінки суду є не лише відповідність документа вимогам до первинного документа бухгалтерського обліку, а й те, чи містить він відомості про обставини, що мають значення для вирішення спору, та чи узгоджується його зміст з іншими доказами.

Водночас суд не ототожнює підтвердження виконання платіжної операції зі самостійним підтвердженням усіх етапів зарахування коштів на рахунок отримувача. Однак у сукупності з умовами договору, реквізитами платіжної картки, зазначеними у договорі, та конкретним призначенням платежу наведений документ є належним доказом виконання кредитодавцем обов`язку з перерахування кредитних коштів у межах спірних правовідносин.

Таким чином, суд вважає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 43 600,00 грн.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з частиною першою статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки, порядок її обчислення, порядок сплати процентів та інші умови визначаються договором.

Як убачається з пункту 4.6 договору, стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом та нараховується на залишок неповернутої суми кредиту, крім періодів застосування зниженої процентної ставки.

Пунктом 10.2 договору передбачено можливість застосування зниженої процентної ставки в розмірі 0,90 % на день за умови своєчасної та повної сплати позичальником процентів, комісії (якщо така передбачена договором) і відповідної частини тіла кредиту згідно з графіком платежів за зниженою процентною ставкою.

У разі несплати будь-якого з передбачених графіком платежів до останнього дня відповідного платіжного періоду договір передбачає застосування з наступного дня стандартної процентної ставки в розмірі 1,00 % на день до повного погашення відповідної простроченої заборгованості, після чого може знову застосовуватися знижена ставка за умов, визначених договором.

Отже, договором встановлено дві ставки за користування кредитом, застосування яких залежить від належного виконання позичальником погодженого порядку здійснення платежів. Застосування стандартної ставки у випадку порушення умов програми лояльності саме по собі не свідчить про односторонню зміну кредитодавцем умов договору, оскільки відповідний порядок визначено сторонами під час укладення договору.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для споживчого кредиту визначаються реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальні витрати за споживчим кредитом. Денна процентна ставка розраховується за встановленою законом формулою, а її максимальний розмір не може перевищувати 1 %.

З умов договору вбачається, що кредитодавцем визначено денну процентну ставку в розмірі 0,945 %, реальну річну процентну ставку - 4021,91 %, орієнтовну загальну вартість кредиту - 194 036,55 грн та загальні витрати за споживчим кредитом - 150 436,55 грн.

Суд враховує, що денна процентна ставка, яка визначається за формулою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», є розрахунковим показником загальних витрат за кредитом у співвідношенні до загального розміру кредиту та строку кредитування, тоді як договірна процентна ставка визначає розмір процентів за користування неповернутою сумою кредиту. Ці показники мають різне призначення, а тому не можуть ототожнюватися.

Водночас установлена договором стандартна ставка 1,00 % на день не перевищує граничного розміру денної процентної ставки, визначеного частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Саме по собі зазначення в договорі високого значення реальної річної процентної ставки також не є достатньою підставою для відмови у стягненні процентів, якщо умови кредитування були погоджені сторонами, належним чином розкриті споживачу, а нарахування здійснено в межах установлених законом та договором обмежень.

Разом із тим суд перевіряє не лише формальну наявність у договорі відповідної процентної ставки, а й період її застосування, фактичну базу нарахування та правильність визначення залишку заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 08 липня 2026 року загальна сума нарахованих за договором процентів становить 59 078,00 грн, з яких після врахування здійснених платежів залишок несплачених процентів становить 43 478,45 грн.

З розрахунку вбачається, що на початковому етапі користування кредитом проценти нараховувалися за ставкою 0,90 % на день, що становить 392,40 грн на день від суми кредиту 43 600,00 грн.

За період з 03 лютого 2026 року до 03 березня 2026 року позивачем нараховано проценти в загальному розмірі 11 379,60 грн. У подальшому за період з 04 березня 2026 року до 17 березня 2026 року нарахування здійснювалося за тією самою ставкою, у розмірі 5 493,60 грн. За період з 18 березня 2026 року до 01 квітня 2026 року у розрахунку відображено нульову процентну ставку. За 02 та 03 квітня 2026 року нараховано ще 784,80 грн процентів.

Починаючи з 04 квітня 2026 року, у зв`язку з невиконанням відповідачем передбачених договором умов щодо своєчасного та повного внесення платежу, позивач застосував стандартну процентну ставку 1,00 % на день, що становить 436,00 грн за один день користування кредитом.

За період з 04 квітня 2026 року до 07 липня 2026 року включно, тобто за 95 календарних днів, нараховано 41 420,00 грн процентів.

Таким чином, загальна сума нарахованих процентів за наведеними у розрахунку періодами становить 59 078,00 грн. Із цієї суми позивачем враховано погашення процентів у розмірі 15 599,55 грн, унаслідок чого залишок заборгованості за процентами становить 43 478,45 грн.

Арифметична перевірка наведених показників свідчить про таке: 11 379,60 грн + 5 493,60 грн + 784,80 грн + 41 420,00 грн = 59 078,00 грн; 59 078,00 грн - 15 599,55 грн = 43 478,45 грн.

Зазначені показники узгоджуються з відображеними у розрахунку платежами від 03 березня 2026 року в розмірі 17 780,05 грн та від 03 квітня 2026 року в розмірі 4 219,95 грн, загальна сума яких становить 22 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що у розрахунку заборгованості за 08 липня 2026 року відображено нульове нарахування процентів, а залишок процентної заборгованості становить 43 478,45 грн, що відповідає заявленій позивачем сумі.

За таких обставин суд вважає, що розрахунок заборгованості за процентами містить відомості про періоди нарахування, застосовані ставки, суми нарахувань та враховані платежі, а його підсумкові показники арифметично узгоджуються між собою.

Доводи представника відповідача про надмірність процентів самі по собі не спростовують установленого договором обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом. Для висновку про несправедливість відповідної умови договору необхідно встановити не лише значний розмір процентної ставки, а й те, що така умова всупереч принципу добросовісності спричиняє істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Несправедливість умови оцінюється з урахуванням усіх обставин укладення договору, його змісту та інших умов договору.

У цій справі розмір кредиту, строк кредитування, процентні ставки, порядок їх застосування, загальна вартість кредиту та загальні витрати за кредитом визначені у договорі та паспорті споживчого кредиту. Застосування стандартної ставки пов`язане з порушенням позичальником погодженого графіка платежів, а не з односторонньою зміною кредитодавцем умов договору.

При цьому суд не вбачає підстав для ототожнення процентів за користування кредитом із неустойкою або іншою мірою відповідальності за прострочення. Проценти, нараховані за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, є платою за користування грошовими коштами, а не санкцією за порушення зобов`язання. Тому передбачене пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнення позичальника від відповідальності за прострочення не поширюється автоматично на звичайні договірні проценти за користування кредитом.

З огляду на наведене суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 43 478,45 грн заборгованості за процентами за користування кредитом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення залишку комісії в розмірі 2 319,55 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.7 кредитного договору комісія за видачу кредиту становить 20 % від суми наданого кредиту та нараховується у день його видачі.

Отже, за умови надання кредиту в розмірі 43 600,00 грн первісний розмір комісії становив 8 720,00 грн.

З наданого розрахунку вбачається, що позивачем нараховано комісію в розмірі 8 720,00 грн, а після врахування здійснених відповідачем платежів залишок несплаченої комісії становить 2 319,55 грн.

Суд зазначає, що саме по собі включення певного платежу до умов кредитного договору та зазначення його у паспорті споживчого кредиту не звільняє суд від обов`язку перевірити правову природу такого платежу, його відповідність вимогам законодавства про споживче кредитування та наявність фактичних підстав для його стягнення.

За змістом статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Отже, можливість передбачення договором комісійних платежів не означає, що будь-який платіж, названий комісією, безумовно підлягає стягненню. Такий платіж повинен мати визначену правову та економічну природу, відповідати вимогам законодавства, а кредитодавець має довести наявність послуги, за яку встановлено відповідну плату, та її зв`язок із наданням споживачу кредиту.

У цій справі пунктом 4.7 договору встановлено комісію саме за видачу кредиту. Водночас із наданих суду доказів не вбачається, що така комісія є оплатою окремої додаткової чи супутньої послуги, яка має самостійний зміст та надається позичальнику понад виконання кредитодавцем свого основного договірного обов`язку з надання кредитних коштів.

Саме перерахування кредитних коштів позичальнику є виконанням кредитодавцем основного зобов`язання за кредитним договором, передбаченого статтею 1054 ЦК України. Позивач не навів та не підтвердив належними доказами, у чому саме полягала окрема послуга, надана відповідачу за комісію в розмірі 8 720,00 грн, які дії були вчинені на користь позичальника понад звичайне виконання кредитодавцем обов`язку з видачі кредиту та який самостійний результат такої послуги отримав відповідач.

Сам факт перерахування кредитних коштів не є достатнім доказом надання позичальнику окремої додаткової послуги, оскільки така дія становить безпосередній зміст кредитного зобов`язання кредитодавця.

Крім того, комісія визначена у розмірі 20 % від усієї суми кредиту, тобто становить значну частину суми, отриманої позичальником, та фактично збільшує його витрати за кредитом без підтвердження надання окремої послуги, за яку встановлено відповідну плату.

Оцінюючи цю умову договору з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить із того, що споживач як слабша сторона договору має бути захищений від умов, які всупереч принципу добросовісності покладають на нього додатковий майновий тягар без належного зустрічного надання.

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 надано оцінку умові кредитного договору щодо комісії за здійснення операції з видачі кредиту. Разом із тим висновок у зазначеній справі не означає автоматичної правомірності будь-якої комісії незалежно від її розміру, правової природи, змісту послуги та обставин конкретного спору. У цій справі комісія встановлена в розмірі 20 % від суми кредиту, а позивачем не доведено, що за такий платіж відповідачу надавалася окрема додаткова послуга, відмінна від виконання кредитодавцем основного обов`язку з надання кредитних коштів.

Таким чином, суд доходить висновку, що умова пункту 4.7 договору в частині покладення на відповідача обов`язку сплатити комісію за сам факт видачі кредиту за відсутності доказів надання окремої додаткової послуги не може бути підставою для стягнення з відповідача залишку такої комісії в розмірі 2 319,55 грн.

З огляду на наведене в задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії в розмірі 2 319,55 грн слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 21 800,00 грн процентів за статтею 625 ЦК України суд зазначає таке.

Позивачем у розрахунку заборгованості окремо від процентів за користування кредитом відображено нарахування процентів за статтею 625 ЦК України.

З наданого розрахунку вбачається, що за період з 04 квітня 2026 року до 28 квітня 2026 року включно позивач нараховував 872,00 грн щоденно, що становить 2 % від суми основного боргу 43 600,00 грн. Загальна сума такого нарахування становить 21 800,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, законодавцем прямо встановлено звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування.

Зазначене положення поширюється на спірні правовідносини, оскільки кредитний договір № 1657-3855 укладений 03 лютого 2026 року, а заявлені позивачем нарахування здійснені у квітні 2026 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6, у якій зазначено, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними та позиковими договорами, зокрема звільнення позичальника від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, та від обов`язку сплачувати неустойку за таке прострочення.

При цьому суд звертає увагу, що позивач назвав відповідне нарахування процентами за статтею 625 ЦК України, а не процентами за користування кредитом. Розмір нарахування становить 872,00 грн на день, тобто 2 % від суми основного боргу щоденно, що за своєю правовою природою є нарахуванням, пов`язаним із простроченням виконання грошового зобов`язання, а не платою за правомірне користування кредитними коштами.

Враховуючи, що нарахування здійснено за період дії воєнного стану, відповідач відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнений від сплати таких сум.

За таких обставин вимога про стягнення 21 800,00 грн процентів за статтею 625 ЦК України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № 1657-3855 від 03 лютого 2026 року, кредитодавець виконав обов`язок з надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 43 600,00 грн, а відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

Належними доказами підтверджено наявність заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 43 600,00 грн та за процентами за користування кредитом у розмірі 43 478,45 грн.

Водночас позивачем не доведено правових підстав для стягнення з відповідача залишку комісії в розмірі 2 319,55 грн, а нарахування процентів за статтею 625 ЦК України в розмірі 21 800,00 грн суперечить спеціальному правовому регулюванню, встановленому пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитом у загальному розмірі 87 078,45 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.

Загальна ціна позову становить 111 198,00 грн, задоволена частина позовних вимог - 87 078,45 грн, що становить 78,309367 % від загальної ціни позову.

З урахуванням сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2 662,40 грн пропорційно задоволеним вимогам з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 084,91 грн судового збору.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 11, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 638, 639, 1048, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист прав споживачів», суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1657-3855 від 03 лютого 2026 року в загальному розмірі 87078 (вісімдесят сім тисяч сімдесят вісім) гривень 45 копійок, з яких 43 600,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 43 478,45 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2084 (дві тисячі вісімдесят чотири) гривні 91 копійка.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua