Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №160/28200/26
Суддя: Свергун Ірина Олексіївна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 рокуСправа № 160/28200/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Точиліна Микити Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Точиліна Микити Валерійовича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у не проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до частини 2 статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії в розмірі 12236,71 грн, на коефіцієнти збільшення 1,0796 за 2024 рік, 1,115 за 2025 рік та з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення 1,121;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії в розмірі 12236,71 грн, на коефіцієнти збільшення 1,0796 за 2024 рік, 1,115 за 2025 рік, 1,121 за 2026 рік та у зв`язку з цим провести виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 09.03.2026.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач з 08.08.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
В липні 2026 року, ознайомившись з протоколом перерахунку пенсії та розрахунком заробітку для обчислення пенсії, позивачем було встановлено, що для обчислення його пенсії враховується показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, у розмірі 12 236,71 грн (за 2020-2022 роки). Також з протоколу перерахунку пенсії вбачається, що позивачу встановлено надбавку на індексацію до пенсії в сумі 100,00 грн з 01.03.2024 відповідно. При цьому з розрахунку заробітної плати вбачається здійснення індексації показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, у розмірі 12 236,71 грн (за 2020-2022 роки) на коефіцієнти 1,0345 за 2025 рік та 1,048 за 2026 рік.
Таким чином, позивачем було встановлено, що замість щорічної індексації пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії в розмірі 12 236,71 грн, на відповідні коефіцієнти збільшення, відповідачем було встановлено надбавку у розмірі 100 грн за 2024 рік, що призводить до порушення прав позивача. Крім того, за 2025, 2026 роки індексацію середнього заробітку здійснено з урахуванням знижених коефіцієнтів.
28 липня 2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до частини 2 статті 42 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення моєї пенсії у розмірі 12236,71 грн (за 2020-2022 роки), на коефіцієнти збільшення 1,0796 за 2024 рік, 1,115 за 2025 рік та з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення 1,121.
Листом від 13.08.2026 № 95468-73107/Г-01/8-0400/26 відповідач фактично відмовив у перерахунку пенсії, зазначив, що враховуючи той факт, що пенсію позивачу призначено у 2023 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки у розмірі 12236,71 грн, проведення з 01.03.2024 перерахунку (індексації) пенсії із середньої заробітної плати– 7994,47 грн, з 01.03.2025 перерахунку (індексації) пенсії із середньої заробітної плати – 8913,83 грн та з 01.03.2026 перерахунку (індексації) пенсії із середньої заробітної плати – 9992,40 грн недоцільно, оскільки призведе до зменшення розміру пенсії.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 14.09.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача, відомості із зазначенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії позивача, а також усі документи, що були або мали бути взяті до уваги при вчиненні дій, з приводу яких подано позов.
Відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду від 07.09.2026 документи у встановлений судом строк відповідач не подав, про поважність причин їх неподання суд не повідомив.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, позиція відповідача щодо спірних правовідносин викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.08.2026 № 95468-73107/Г-01/8-0400/26, копія якого наявна в матеріалах справи, і полягає в тому, що з 01.03.2024 коефіцієнт збільшення 1,0796 застосовано до показника середньої заробітної плати, обчисленого від показника 3764,40 грн, а пенсії позивача встановлено доплату в розмірі 100,00 грн відповідно до підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185; з 01.03.2025 та з 01.03.2026 перерахунок (індексація) пенсії позивача проведено відповідно до підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 та підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 із застосуванням знижених коефіцієнтів збільшення 1,0345 та 1,048, установлених для пенсій, призначених із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для призначення пенсії у 2023 році; проведення з 01.03.2025 перерахунку (індексації) пенсії із середньої заробітної плати 8913,83 грн та з 01.03.2026 перерахунку (індексації) пенсії із середньої заробітної плати 9992,40 грн є недоцільним, оскільки призведе до зменшення розміру пенсії, а органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (особовий рахунок № 047050023579, відкритий 08.08.2023) та з 08.08.2023 отримує пенсію за віком, на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується листом відповідача від 13.08.2026 № 95468-73107/Г-01/8-0400/26, рішенням про перерахунок пенсії № 047050023579, а також паспортом громадянина України та витягом з реєстру територіальної громади від 09.07.2026 № 2026/011463503.
Для обчислення розміру пенсії позивача при її призначенні застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020, 2021 та 2022 роки, у розмірі 12236,71 грн, що прямо підтверджено відповідачем у листі від 13.08.2026 та відображено у графі «Середній заробіток за 3 попередні роки» розрахунку заробітку для обчислення пенсії.
З листа відповідача від 13.08.2026 вбачається, що з 01.03.2024 відповідач застосував коефіцієнт збільшення 1,0796, установлений пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185, не до показника 12236,71 грн, який враховується для обчислення пенсії позивача, а до показника, обчисленого шляхом послідовного збільшення показника 3764,40 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 = 7994,47 грн), а за результатами проведеного з 01.03.2024 перерахунку встановив позивачу доплату до пенсії відповідно до підпункту 6 пункту 2 зазначеної постанови у розмірі 100,00 грн. Отже, показник 12236,71 грн з 01.03.2024 на коефіцієнт збільшення 1,0796 не збільшувався.
З 01.03.2025 відповідач провів перерахунок пенсії позивача шляхом збільшення показника 12236,71 грн на знижений коефіцієнт збільшення 1,0345, установлений підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 для пенсій, призначених із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався для призначення пенсії у 2023 році (12236,71 грн х 1,0345 = 12658,88 грн), визнавши при цьому недоцільним проведення перерахунку із показника 8913,83 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115), оскільки це призвело б до зменшення розміру пенсії.
З 01.03.2026 відповідач провів перерахунок пенсії позивача шляхом збільшення того самого показника на знижений коефіцієнт збільшення 1,048, установлений підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 (12236,71 грн х 1,0345 х 1,048 = 13266,50 грн).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії позивача, за 2020-2022 роки становить 12236,71 грн, проте ані з 01.03.2024, ані з 01.03.2025, ані з 01.03.2026 цей показник не збільшувався на коефіцієнти збільшення 1,0796, 1,115 та 1,121, установлені пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 відповідно.
Таким чином, спірним у цій справі є питання правомірності дій відповідача щодо непроведення індексації пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення її пенсії, у розмірі 12236,71 грн на коефіцієнти збільшення 1,0796, 1,115 та 1,121.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Преамбулою Закону № 1058-IV закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де П розмір пенсії, у гривнях; Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії; Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць; К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, та, зокрема, показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-ІІІ), у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).
Частиною п`ятою статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Отже, враховуючи положення частини п`ятої статті 2 Закону № 1282-ХІІ та абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, суд констатує, що Верховна Рада України уповноважила Кабінет Міністрів України визначати порядок здійснення індексації пенсій та розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
При цьому під «порядком» розуміється право Кабінету Міністрів України на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Натомість Кабінет Міністрів України не уповноважений визначати інший, ніж встановлений законом, об`єкт індексації, а так само встановлювати коло осіб, на яких поширюється або не поширюється передбачений законом механізм індексації.
З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20.02.2019 видав постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок № 124).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 124 цей Порядок визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пунктом 2 Порядку № 124 передбачено, що перерахунку підлягають, зокрема, пенсії, обчислені відповідно до Закону № 1058-IV.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 124 перерахунку підлягають пенсії, призначені за зверненнями, які надійшли по 31 грудня включно року, що передує року, в якому проводиться перерахунок.
Абзацами першим-п`ятим пункту 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К = ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50 % / 100 %) + 1, де ЗСЦ показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках); ЗСЗ показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках).
Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня (абзаци восьмий, дев`ятий пункту 4 Порядку № 124).
Пунктом 7 Порядку № 124 передбачено, що збільшений відповідно до цього Порядку показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, застосовується під час проведення наступних перерахунків пенсій, переведення з одного виду пенсії на інший, а також під час обчислення пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі Постанова № 185) установлено, що з 01.03.2024 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796.
Підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 185 передбачено, що до пенсій, призначених відповідно до Закону № 1058-IV за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2023 року включно, які не підвищуються з 1 березня 2024 року згідно з Порядком № 124, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в розмірі 100 гривень.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова № 209) установлено, що з 01.03.2025 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,115.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі Постанова № 236) установлено, що з 01.03.2026 такий перерахунок проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,121.
Водночас підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 236 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 року та до 31 грудня 2025 року включно відповідно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цих постанов, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнти збільшення, диференційовані залежно від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії, зокрема для пенсій, призначених у 2023 році, 1,0345 (Постанова № 209) та 1,048 (Постанова № 236).
Щодо показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який підлягає збільшенню.
Абзац перший частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та пункт 1 Порядку № 124 визначають об`єктом індексації саме той показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії конкретної особи. Пунктом 7 Порядку № 124 прямо передбачено, що збільшений відповідно до цього Порядку показник застосовується під час проведення наступних перерахунків пенсій, що свідчить про змінюваність об`єкта індексації та про те, що кожен такий показник індексується послідовно.
Ні Закон № 1058-IV, ні Порядок № 124, ні Постанова № 185 не містять положень, які б обмежували об`єкт індексації показником середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки (3764,40 грн), що застосовувався при призначенні пенсій станом на 01.10.2017, та його похідними, або які б виключали з кола осіб, пенсії яких підлягають індексації, пенсіонерів, при обчисленні пенсії яких застосовано показник середньої заробітної плати за інші роки.
Як установлено судом, для обчислення пенсії позивача застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн. Показник 3764,40 грн та обчислений від нього показник 7994,47 грн (з 01.03.2024) і 8913,83 грн (з 01.03.2025) для обчислення пенсії позивача ніколи не застосовувалися, а тому не можуть вважатися показником, який враховується для обчислення її пенсії у розумінні абзацу першого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Отже, показником, який підлягав збільшенню під час індексації пенсії позивача з 01.03.2024, з 01.03.2025 та з 01.03.2026, є показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн, а з урахуванням пункту 7 Порядку № 124 збільшений відповідно до цього Порядку показник під час кожного наступного перерахунку.
Встановлення ж позивачу з 01.03.2024 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 100,00 грн відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови № 185 не є індексацією пенсії у розумінні частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки не передбачає збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення пенсії, а відтак не свідчить про виконання відповідачем обов`язку щодо проведення такої індексації. Така доплата могла бути встановлена лише до пенсій, які не підвищуються згідно з Порядком № 124, тоді як пенсія позивача, як установлено вище, підлягала перерахунку згідно з цим Порядком. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 та від 04 грудня 2025 року у справі № 440/6585/25.
Щодо коефіцієнтів збільшення, які підлягають застосуванню під час індексації пенсії позивача.
Аналіз наведених норм свідчить, що положення підпункту 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236 не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають розмір коефіцієнта, на який збільшується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні:
єдиний коефіцієнт збільшення, визначений за формулою, наведеною в абзаці другому частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, який застосовується до всіх раніше призначених пенсій незалежно від року їх призначення (за приписами Закону);
диференційовані (знижені) коефіцієнти збільшення, розмір яких залежить від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії (за приписами підпункту 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236).
Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб`єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов`язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України, що забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання.
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування, оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу та заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Він забезпечує зв`язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду України, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.
Наведені принципи не передбачають диференціації розмірів індексації пенсій залежно від дати (року) призначення пенсії. Така ознака не пов`язана ані з тривалістю страхового стажу, ані з розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися страхові внески, а отже, не може бути покладена в основу різного обсягу гарантованого законом права на індексацію пенсії.
Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії.
Установлення Кабінетом Міністрів України у підпункті 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпункті 6 пункту 2 Постанови № 236 знижених (обмежуючих) коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні для окремої категорії пенсіонерів, визначеної виключно за ознакою року призначення пенсії, нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили, абзацом другим частини другої статті 42 якого визначено єдиний порядок обчислення коефіцієнта збільшення, а абзацом четвертим обов`язок Кабінету Міністрів України визначати розмір такого збільшення з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
При цьому суд враховує, що коефіцієнти збільшення у розмірі 1,0796, 1,115 та 1,121, установлені пунктом 1 Постанови № 185, пунктом 1 Постанови № 209 та пунктом 1 Постанови № 236, є саме тими коефіцієнтами, які Кабінет Міністрів України визначив на 2024, 2025 та 2026 роки за правилами абзацу другого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та пункту 4 Порядку № 124. Відтак застосування до пенсії позивача коефіцієнтів 1,0345 та 1,048, тобто менших за визначені у такий спосіб коефіцієнти, а так само незастосування до показника, який враховується для обчислення її пенсії, коефіцієнта 1,0796, суперечить вимозі абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV щодо врахування мінімального розміру збільшення.
Крім того, унаслідок застосування знижених коефіцієнтів особи, пенсії яким призначені у 2021-2025 роках, поставлені у нерівне становище з іншими пенсіонерами, пенсії яких індексуються за єдиним коефіцієнтом, що не узгоджується зі статтею 24 Конституції України та принципом рівності прав застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України чи закону України кореспондує з принципом верховенства права.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Крім того, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, на чому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (пункт 56).
Аналогічний підхід сформульовано Європейським судом з прав людини у рішеннях у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) від 07 липня 2011 року, згідно з якими неоднозначне трактування національними органами норми закону зумовлює застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд також ураховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, від 27 січня 2025 року у справі № 200/422/24, від 28 січня 2025 року у справі № 400/4663/24 щодо протиправності дій органів Пенсійного фонду України з неналежного проведення індексації пенсій.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 не знайшов підстав для відступу від зазначених висновків і дійшов висновку, що при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020-2023 роках згідно із Законом № 1058-IV, у зв`язку з щорічною індексацією збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV; Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV; застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, положень пункту 5 Порядку № 124 є протиправним, а під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення відповідної пенсії. При цьому судова палата констатувала, що орган Пенсійного фонду України, встановивши пенсіонеру щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135 грн, 100 грн, 100 грн відповідно у 2022-2024 роках замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Зазначені висновки підтримано Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 440/6585/25, у якій суд касаційної інстанції констатував, що орган Пенсійного фонду України, здійснюючи у 2022-2024 роках перерахунок пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, встановивши щомісячні доплати до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, а у 2025 році застосувавши знижений коефіцієнт, установлений підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 209, замість коефіцієнта 1,115, діяв всупереч вимогам чинного законодавства. Крім того, Верховний Суд зазначив, що при перерахунку пенсії з 01.03.2025 має враховуватися не лише коефіцієнт 1,115, передбачений Постановою № 209, а й коефіцієнти збільшення за попередні роки, які мали застосовуватися до показника, що враховується для обчислення пенсії, тобто такий показник підлягає послідовному збільшенню на всі коефіцієнти збільшення, установлені Кабінетом Міністрів України за відповідні роки.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, підпункт 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпункт 6 пункту 2 Постанови № 236 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, підлягає збільшенню на коефіцієнти, установлені пунктом 1 Постанови № 185, пунктом 1 Постанови № 209 та пунктом 1 Постанови № 236.
Застосовуючи наведені вище норми права до встановлених у справі обставин, суд зазначає, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії позивача, за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн підлягав послідовному збільшенню на коефіцієнт збільшення 1,0796, установлений пунктом 1 Постанови № 185, на коефіцієнт збільшення 1,115, установлений пунктом 1 Постанови № 209, та на коефіцієнт збільшення 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236.
Натомість відповідач такої індексації не провів, з 01.03.2024 застосувавши коефіцієнт 1,0796 до показника, який не враховується для обчислення пенсії позивача, та встановивши доплату у розмірі 100,00 грн, а з 01.03.2025 та з 01.03.2026 обмежившись збільшенням показника 12236,71 грн на знижені коефіцієнти 1,0345 та 1,048, унаслідок чого право позивача на індексацію пенсії залишилось нереалізованим, що є протиправним.
Доводи відповідача про те, що перерахунок пенсії позивача проведений відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови № 185, підпункту 6 пункту 2 Постанови № 209 та підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236, суд відхиляє, оскільки, як установлено вище, об`єктом індексації є показник, який враховується для обчислення пенсії позивача, а зазначені норми підзаконних актів у частині встановлення знижених коефіцієнтів збільшення суперечать частині другій статті 42 Закону № 1058-IV, а тому не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Посилання відповідача в листі на недоцільність проведення перерахунку через те, що він призведе до зменшення розміру пенсії, також не заслуговує на увагу, оскільки такий наслідок зумовлений виключно тим, що відповідач визначив об`єктом індексації показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, обчислений від показника 3764,40 грн (8913,83 грн), який для обчислення пенсії позивача не застосовувався, замість показника, який фактично враховується для обчислення пенсії позивача (12236,71 грн). Збільшення ж належного показника на коефіцієнти 1,0796, 1,115 та 1,121 до зменшення розміру пенсії позивача не призводить.
Не заслуговує на увагу і посилання відповідача на те, що органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства, оскільки обов`язок діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України), передбачає передусім дотримання приписів акта вищої юридичної сили.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, не подавши відзиву та витребуваних судом документів, правомірності своїх дій не довів.
Таким чином, дії відповідача щодо непроведення індексації (перерахунку) пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн на коефіцієнти збільшення 1,0796, 1,115 та 1,121 є протиправними, а порушене право позивача підлягає відновленню.
Щодо ефективного способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 наголосив, що правосуддя є таким лише за умови, якщо воно забезпечує ефективне поновлення в правах.
Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання провести індексацію, перерахунок і виплату пенсії відповідають об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатніми, необхідними та ефективними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з квитанцією від 01.09.2026 ID 1779-7796-5491-7176 позивач при зверненні до суду з позовом сплатила 1064,96 грн судового збору.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про стягнення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 7, 9, 72-77, 90, 94, 122, 139, 159, 162, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов адвоката Точиліна Микити Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення індексації (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 та на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити починаючи з 09.03.2026 індексацію, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2020-2022 роки в розмірі 12236,71 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 та на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.О. Свергун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua