Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №160/30928/26
Суддя: Прудник Сергій Володимирович
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 рокуСправа № 160/30928/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
29.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 28.09.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.11.2021 року по 29.08.2026 року включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.11.2021 року по 29.08.2026 року включно у сумі 174 533,84 грн.
Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 16.09.2016 року по 12.11.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2021 року №248 був звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. У подальшому, з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , перебуваючи на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що відповідачем під час проходження ним військової служби не в повному обсязі здійснювалося нарахування та виплата належного грошового забезпечення, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 року у справі №160/17655/25, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а також індексації-різниці грошового забезпечення за визначені судом періоди. Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 року у справі №160/17680/25 вирішено спір щодо правильності обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та інших належних виплат. Як зазначає позивач, фактичне виконання судових рішень та виплата належних йому сум відбулися лише 30.08.2026 року, що, на його переконання, свідчить про несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби. Позивач вважає, що невиплата всіх належних йому сум у день звільнення є порушенням вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та становить підставу для покладення на відповідача відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку. При цьому позивач виходить із того, що на момент його звільнення 12.11.2021 року діяла редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, яка не передбачала обмеження періоду відповідальності роботодавця шістьма місяцями. З огляду на викладене позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим звернувся до суду з цією позовною заявою та просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 30.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.
30.09.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у сумі 174 533,84 грн є необґрунтованим та визначений без належного врахування положень статті 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач звертає увагу на те, що з 19.07.2022 року набрали чинності зміни до статті 117 Кодексу законів про працю України, якими встановлено обмеження періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. При цьому військова частина НОМЕР_1 посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23, відповідно до яких нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України підлягає застосуванню до правовідносин, що продовжували існувати після набрання чинності відповідними законодавчими змінами, з урахуванням принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі. На переконання відповідача, застосування попередньої редакції статті 117 Кодексу законів про працю України до всього заявленого позивачем періоду з 13.11.2021 року по 29.08.2026 року є помилковим, оскільки не враховує законодавчих змін, які набрали чинності 19.07.2022 року. З огляду на викладене відповідач вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь заявлений період у визначеному ним розмірі відсутні, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
05.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження вказану позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі №160/30928/26 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суду витребувано у військової частини НОМЕР_1 довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2021 року із зазначенням розміру середньоденного грошового забезпечення як з відрахуванням податків і зборів, так і без їх відрахування, а також довідку про нараховане та фактично виплачене позивачу грошове забезпечення з усіма його складовими при звільненні з військової служби 12.11.2021 року із зазначенням відповідних сум до та після відрахування податків і зборів. Встановлено військовій частині НОМЕР_1 строк для подання витребуваних доказів до 27.10.2026 року. Крім того, судом попереджено відповідача про можливість застосування заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та постановлення окремої ухвали, у разі невиконання вимог ухвали суду. У випадку неможливості подання витребуваних документів відповідача зобов`язано надати суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення із зазначенням конкретних документів, які неможливо подати, та причин їх неподання.
12.11.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшли сформовані 12.11.2026 року через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі №160/30928/26, в яких відповідач просить суд врахувати подану на виконання ухвали про відкриття провадження у справі довідку-розрахунок щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці військової служби, які передували його звільненню 12.11.2021 року.
До додаткових пояснень долучено довідку-розрахунок військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2026 року №612, відповідно до якої нараховане грошове забезпечення позивача за вересень 2021 року становило 15 444,30 грн, за жовтень 2021 року - 15 444,30 грн, а загальна сума грошового забезпечення за зазначені два місяці - 30 888,60 грн.
При цьому кількість календарних днів за вересень та жовтень 2021 року становить 61 день, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача визначено в сумі 506,37 грн, а середньомісячний розмір грошового забезпечення - 15 444,30 грн.
Таким чином, відповідачем надано суду відомості про розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували його звільненню з військової служби, які мають значення для визначення розміру середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 16.09.2016 року по 12.11.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2021 року №248 позивача звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
Таким чином, датою звільнення позивача з військової служби є 12.11.2021 року.
У подальшому, з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , при цьому його грошове забезпечення здійснювалося через військову частину НОМЕР_1 .
Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 виникли спірні правовідносини щодо правильності нарахування та виплати грошового забезпечення, зокрема його індексації, індексації-різниці та інших належних виплат за періоди проходження військової служби.
У зв`язку з незгодою із проведеними відповідачем нарахуваннями та виплатами позивач звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідними адміністративними позовами.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 року у справі №160/17655/25 вирішено спір щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а також індексації-різниці грошового забезпечення за відповідні періоди проходження військової служби.
Зокрема, предметом судового розгляду було питання щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 року з урахуванням суми можливої індексації в розмірі 4082,23 грн щомісячно.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2026 року здійснено апеляційний перегляд судового рішення у справі №160/17655/25.
Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 року у справі №160/17680/25 вирішено спір щодо правильності обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, а також інших належних виплат.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 року вирішено відповідне процесуальне питання в межах апеляційного провадження у справі №160/17680/25.
З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2025 року позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати заборгованості з грошового забезпечення, однак належні йому суми в повному обсязі на той час виплачені не були.
Як зазначає позивач, фактичне виконання судових рішень у справах №160/17655/25 та №160/17680/25 відбулося 30.08.2026 року, коли військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату відповідних сум грошового забезпечення.
Зокрема, 30.08.2026 року відповідачем проведено такі виплати:
60 101,67 грн - індексація грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року;
172 155,70 грн - індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 12.11.2021 року;
546 786,18 грн - сума перерахованого грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року.
Загальна сума зазначених виплат становить 779 043,55 грн.
При цьому сума індексації та індексації-різниці грошового забезпечення, що стосується періоду проходження позивачем військової служби до звільнення 12.11.2021 року, становить 232 257,37 грн.
Водночас виплата в розмірі 546 786,18 грн охоплює перерахунок грошового забезпечення як за період до звільнення позивача 12.11.2021 року, так і за період його подальшого проходження військової служби з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року.
Таким чином, зазначена сума включає виплати, право на отримання яких виникло в різні періоди проходження військової служби.
Позивач вважає, що несвоєчасне нарахування та виплата належних йому сум грошового забезпечення свідчать про не проведення військовою частиною НОМЕР_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби 12.11.2021 року.
У зв`язку із зазначеним позивач визначив період затримки остаточного розрахунку з 13.11.2021 року, тобто з наступного дня після звільнення, по 29.08.2026 року включно, тобто до дня, що передував проведенню відповідних виплат.
За розрахунком позивача, розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні становить 174 533,84 грн.
Як убачається з матеріалів справи, при визначенні зазначеної суми позивач виходив із розміру середньоденного грошового забезпечення 405,48 грн та застосовував розрахунок співвідношення невиплачених і належних сум грошового забезпечення.
Разом із тим військова частина НОМЕР_1 заперечила проти визначеного позивачем розміру відшкодування та зазначила про необхідність застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX, яка набрала чинності 19.07.2022 року та передбачає обмеження періоду відповідальності роботодавця шістьма місяцями.
На підтвердження своєї правової позиції відповідач послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23.
Судом також установлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 року у військової частини НОМЕР_1 витребувано довідку про середній заробіток позивача за вересень - жовтень 2021 року із зазначенням середньоденного грошового забезпечення як до, так і після відрахування податків і зборів, а також довідку про нараховане та фактично виплачене позивачу грошове забезпечення з усіма його складовими при звільненні 12.11.2021 року.
12.11.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшли додаткові пояснення, до яких долучено довідку-розрахунок військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2026 року №612 щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці військової служби, які передували звільненню 12.11.2021 року.
Відповідно до зазначеної довідки-розрахунку розмір нарахованого грошового забезпечення позивача становив:
за вересень 2021 року - 15 444,30 грн, кількість календарних днів - 30;
за жовтень 2021 року - 15 444,30 грн, кількість календарних днів - 31.
Загальна сума нарахованого грошового забезпечення за вересень та жовтень 2021 року становить 30 888,60 грн, а загальна кількість календарних днів за зазначені два місяці - 61 день.
У довідці-розрахунку військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2026 року №612 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача визначено в сумі 506,37 грн, а середньомісячний розмір грошового забезпечення - 15 444,30 грн.
Отже, надана відповідачем довідка-розрахунок містить інші показники грошового забезпечення позивача за вересень та жовтень 2021 року, ніж ті, які були використані позивачем під час визначення заявленої до стягнення суми середнього заробітку.
Зокрема, позивач виходив із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 405,48 грн, тоді як відповідно до довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2026 року №612 середньоденне грошове забезпечення становить 506,37 грн.
Різниця між зазначеними показниками становить 100,89 грн за один календарний день.
Таким чином, долучена відповідачем довідка-розрахунок має істотне значення для вирішення спору, оскільки містить відомості про розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці, що передували його звільненню, та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.
При цьому суд зазначає, що довідка-розрахунок від 10.11.2026 року №612 підтверджує наведені відповідачем показники нарахованого грошового забезпечення за вересень та жовтень 2021 року, однак сама по собі не містить детального розмежування всіх сум грошового забезпечення, належних позивачу станом на дату звільнення 12.11.2021 року, та виплат, право на отримання яких виникло в наступні періоди проходження військової служби.
Також зазначена довідка не містить окремого розрахунку сум грошового забезпечення після відрахування податків і зборів та не визначає розміру відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Відтак надані відповідачем документи підтверджують наявність розрахункових показників, необхідних для визначення середнього заробітку, однак питання щодо остаточного розміру відповідальності військової частини НОМЕР_1 підлягає вирішенню судом з урахуванням установленого періоду затримки розрахунку, належних позивачу на дату звільнення виплат, фактично проведених розрахунків та вимог статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.11.2021 року по 29.08.2026 року включно у сумі 174 533,84 грн, звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців відповідно до особливого характеру їх службової діяльності.
Згідно з частиною першою статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, право військовослужбовця на отримання належного грошового забезпечення, у тому числі його індексації, є гарантованим державою майновим правом, яке підлягає ефективному судовому захисту.
При цьому спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлює окремого механізму відповідальності військової частини за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні.
За таких обставин до спірних правовідносин підлягають субсидіарному застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування положень трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних із несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку при звільненні з публічної служби, відображено у практиці Верховного Суду.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
У разі якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За наявності спору про розмір сум, належних звільненому працівникові, роботодавець у будь-якому випадку зобов`язаний у встановлений законом строк виплатити неоспорювану ним суму.
Отже, обов`язок проведення остаточного розрахунку при звільненні охоплює всі належні особі виплати, право на отримання яких виникло станом на дату звільнення, незалежно від того, чи були вони фактично нараховані роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення відповідно до законодавства.
При цьому вирішення спору щодо належних працівникові сум у судовому порядку не припиняє обов`язку роботодавця провести остаточний розрахунок та не звільняє його від відповідальності за порушення строків виплати.
Суд зазначає, що право на отримання належного грошового забезпечення виникає у військовослужбовця безпосередньо на підставі закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення про його нарахування та виплату.
Судове рішення, яким встановлено протиправність не нарахування або невиплати окремих складових грошового забезпечення, спрямоване на відновлення раніше порушеного права особи.
Тому проведення відповідних виплат на виконання судового рішення не змінює правової природи таких сум та не усуває факту їх несвоєчасної виплати.
Щодо встановлених обставин несвоєчасного проведення остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 16.09.2016 року по 12.11.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2021 року №248 позивача звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
У подальшому позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року, перебуваючи на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Як убачається з матеріалів справи, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо правильності нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, зокрема його індексації та індексації-різниці.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 року у справі №160/17655/25 вирішено спір щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а також індексації-різниці за відповідні періоди військової служби.
Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 року у справі №160/17680/25 вирішено спір щодо правильності обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року.
Судом установлено, що фактичне проведення відповідних виплат на виконання зазначених судових рішень відбулося 30.08.2026 року.
Зокрема, відповідачем проведено виплату індексації грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 60 101,67 грн та індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 12.11.2021 року в сумі 172 155,70 грн.
Загальний розмір зазначених виплат становить 232 257,37 грн.
Крім того, 30.08.2026 року відповідачем здійснено виплату перерахованого грошового забезпечення в сумі 546 786,18 грн за періоди з 30.01.2020 року по 12.11.2021 року та з 20.03.2022 року по 19.05.2025 року.
Загальна сума проведених 30.08.2026 року виплат становить 779 043,55 грн.
Суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення за період з 16.09.2016 року по 28.02.2018 року та індексація-різниця за період з 01.03.2018 року по 12.11.2021 року стосуються періоду проходження військової служби до звільнення позивача 12.11.2021 року.
Відтак право на отримання зазначених виплат існувало у позивача на дату звільнення, а тому вони підлягали врахуванню під час проведення остаточного розрахунку.
При цьому факт їх виплати лише 30.08.2026 року свідчить про порушення відповідачем строків остаточного розрахунку при звільненні.
Суд вважає, що наведені обставини є достатніми для встановлення факту порушення відповідачем обов`язку щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем.
Водночас суд зазначає, що виплати за період проходження військової служби після 12.11.2021 року не можуть вважатися сумами, які належали позивачу на дату зазначеного звільнення.
Однак ця обставина не спростовує самого факту порушення відповідачем строків виплати належного позивачу грошового забезпечення за період військової служби до 12.11.2021 року.
Отже, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби.
Щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України та доводів відповідача.
На момент звільнення позивача 12.11.2021 року стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачала відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, зазначену статтю викладено в новій редакції, якою встановлено обмеження періоду відповідальності роботодавця шістьма місяцями.
У постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до 19.07.2022 року та продовжилися після зазначеної дати, застосовуються положення статті 117 Кодексу законів про працю України у відповідних редакціях залежно від періоду затримки.
Зокрема, за період до 19.07.2022 року середній заробіток підлягає нарахуванню без шестимісячного обмеження, а починаючи з 19.07.2022 року - з урахуванням обмеження шістьма місяцями.
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача в частині можливості застосування попередньої редакції статті 117 Кодексу законів про працю України до всього періоду затримки розрахунку до 29.08.2026 року.
Водночас зазначене не виключає задоволення майнової вимоги позивача у заявленому грошовому розмірі, якщо така сума не перевищує належного відшкодування за законодавчо допустимий період.
Щодо визначення розміру середньоденного грошового забезпечення та суми відшкодування.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати у відповідних випадках здійснюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
12.11.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду додаткові пояснення, до яких долучено довідку-розрахунок від 10.11.2026 року №612.
Відповідно до зазначеної довідки нараховане грошове забезпечення позивача за вересень 2021 року становило 15 444,30 грн, за жовтень 2021 року - 15 444,30 грн.
Загальна сума грошового забезпечення за зазначені два місяці становить 30 888,60 грн, а кількість календарних днів - 61 день.
Середньоденне грошове забезпечення, визначене відповідачем, становить 506,37 грн.
Отже, на відміну від первісного розрахунку позивача, який виходив із середньоденного грошового забезпечення 405,48 грн, відповідачем документально підтверджено вищий показник - 506,37 грн.
За умови відсутності підстав для виключення окремих складових грошового забезпечення із розрахунку суд приймає зазначений показник для визначення розміру відшкодування.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23, розрахунок середнього заробітку здійснюється за такими періодами:
За період з 13.11.2021 року по 18.07.2022 року включно, який становить 248 календарних днів:
506,37 грн Ч 248 = 125 579,76 грн.
За період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року включно, який становить 185 календарних днів:
506,37 грн Ч 185 = 93 678,45 грн.
Загальна сума середнього заробітку за зазначені періоди становить:
125 579,76 грн + 93 678,45 грн = 219 258,21 грн.
Таким чином, розрахунковий розмір відповідальності відповідача за визначені судом періоди перевищує заявлену позивачем суму 174 533,84 грн на 44 724,37 грн.
Щодо співмірності відшкодування.
У постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, має компенсаційний характер.
При визначенні розміру такого відшкодування суд повинен враховувати розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки розрахунку, причини її виникнення, поведінку сторін та співвідношення між сумою невиплаченого грошового забезпечення і розміром компенсації.
У постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду підтвердила можливість зменшення відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, у тому числі після внесення змін Законом України №2352-IX.
Застосовуючи наведені висновки, суд враховує, що розмір несвоєчасно виплаченої позивачу індексації та індексації-різниці грошового забезпечення за період до звільнення становить 232 257,37 грн.
При цьому заявлений позивачем розмір відшкодування 174 533,84 грн є меншим за встановлену суму простроченої заборгованості.
Крім того, суд враховує значну тривалість затримки виплати належних позивачу сум, необхідність звернення до суду для поновлення порушених прав та фактичне проведення відповідних виплат лише 30.08.2026 року.
Суд не враховує як заборгованість при звільненні виплати, право на отримання яких виникло після 12.11.2021 року.
Водночас навіть без урахування таких виплат розмір простроченої заборгованості за двома видами індексації становить 232 257,37 грн.
З урахуванням наведених обставин, значної тривалості затримки та співвідношення між розміром простроченої заборгованості й заявленою сумою відшкодування суд дійшов висновку, що відшкодування в сумі 174 533,84 грн відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.
При цьому зазначена сума є меншою за розрахунковий розмір середнього заробітку 219 258,21 грн, визначений за законодавчо допустимий період відповідальності.
Таким чином, суд не вбачає підстав для додаткового зменшення заявленого позивачем розміру відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог та може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту порушених прав особи.
Судом установлено, що відповідач допустив несвоєчасну виплату належних позивачу сум грошового забезпечення, а розрахунковий розмір відповідальності за допустимий законом період перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення.
Відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення майнової вимоги позивача у заявленому розмірі 174 533,84 грн.
Водночас суд зазначає, що повне задоволення вимоги про стягнення конкретної грошової суми не означає підтвердження правильності визначеного позивачем періоду відповідальності до 29.08.2026 року.
Належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача здійснити відповідну виплату в сумі 174 533,84 грн.
Отже, за умови підтвердження розрахунку середньоденного грошового забезпечення та належності всіх його складових суд має підстави для задоволення майнової вимоги позивача в повному обсязі.
Разом із тим формальне задоволення всіх позовних вимог, включаючи вимогу про визнання протиправної бездіяльності за весь період до 29.08.2026 року, не узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23. Тому юридично послідовним варіантом є задоволення вимоги про виплату 174 533,84 грн у повному розмірі, але часткове задоволення позову щодо заявленого періоду відповідальності.
Саме такий підхід забезпечує відповідність рішення статті 117 Кодексу законів про працю України та актуальній практиці Верховного Суду.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.11.2021 року по 19.01.2023 року включно.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.11.2021 року по 19.01.2023 року включно у розмірі 174 533,84 грн (сто сімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять три гривні 84 копійки), з утриманням передбачених законодавством податків і зборів під час виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua