Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №160/15955/26
Суддя: Калугіна Наталія Євгенівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуСправа №160/15955/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , щодо відмови у розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , від 01.06.2026 року про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , від 01.06.2026 року про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із тим, що висновком КНП “Апостолівський центр первинної медико — санітарної допомоги” № 219 від 18.02.2026 року, довідкою ЛКК КНП “Апостолівський центр первинної медико — санітарної допомоги” № 219 від 18.02.2026 року, Актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 27.02.2026 року, встановлено необхідність постійного стороннього догляду за дружиною, позивач неодноразово звертався до відповідача з рапортами про своє звільнення з вищевказаних підстав, але рапорти позивача належним чином не розглянуті з підстав порушення порядку його подання.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 15.06.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи, встановив сторонам строки для надання заяв по суті справи.
Згідно із наданим відповідачем відзивом на позов, відповідач позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, зазначив, що відмовою у задоводенні рапортів позивача є те, що рапорти подані не «по команді» та не направлені в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Також відповідач вказав про неможливість звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з тим, що його визнано таким, що самовільно залишив розташування частини, та його службу призупинено.
Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до ч. 5 ст. 262 КАС України.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 22.02.2026 призваний на військову службу під час мобілізації, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_5 , ОСОБА_1 одружений на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу 102/25/2170/ВП, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання.
Згідно із висновком КНП “Апостолівський центр первинної медико — санітарної допомоги” № 219 від 18.02.2026 року у ОСОБА_2 встановлено наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду,
Згідно із довідкою ЛКК КНП “Апостолівський центр первинної медико — санітарної допомоги” № 219 від 18.02.2026 року, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, діагноз: епілепсія у вигляді частих поліморфних нападів, схильних до серійності, помірними когнітивними розладами F.07.83.
Актом від 27.02.2026 року підтверджений факт необхідності здійснення її чоловіком постійного догляду за ОСОБА_2 .
На підставі наведеного позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 із рапортами про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 від 28.05.2026 року позивачу відмовлено в розгляді його рапорту з тих підстав, що рапорт не направлено безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Також вказано, що у зв`язку із тим, що станом на момент розгляду рапорту, ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 11.03.2026 року та з 25.03.2026 року звільнений з займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини, командир військової частини НОМЕР_1 фактично не має повноважень для його звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.
На повторний рапорт про звільнення, військова частина НОМЕР_1 у листі від 08.06.2026 відповіла, що рапорт ОСОБА_1 від 01.06.2026 року не розглянуто з посиланням на раніше відправлену відповідь від 28.05.2026 року.
Відмова у належному розгляду його рапорта стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 цієї статті унормовано, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.п.6,7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення.
Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Щодо порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
На підставі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Таким чином, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
При цьому суд зазначає, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано Положенням №1153/2008, Інструкцією №170. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням, визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735. (далі по тексту Інструкція № 735).
Відповідно до п.6 розділу І Інструкції №735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Відповідно до п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що рапорт, як форма звернення військовослужбовця з будь-якого питання, розглядається повноважними на те особами в порядку Закону України "Про звернення громадян" в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті питання, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач у березні 2026 року склав рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який отриманий Військовою частиною НОМЕР_1 .
У відповіді на рапорт від 28.05.2026 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у розгляді рапорту у зв`язку з порушенням порядку його подання.
Разом з тим, суд вважає, що подання рапорту поштовим зв`язком безпосередньо до командира частини жодним чином не порушує встановлений пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом президента України № 1153/2008 порядок його подання, а також не звільняє командира частини від обов`язку розглянути підстави для звільнення по суті та надати обгрунтовану відповідь.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення, тобто безпосередньо начальнику - командиру військової частини, де він проходить службу, що і було вчинено позивачем.
Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що звільнення позивача зі служби неможливе з огляду на призупинення служби у зв`язку з самовільним залишенням військової частини, з огляду на таке.
Частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII (в редакції Закону України від 30.04.2025 № 4392-IX) встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.
Отже, під час дії воєнного стану самовільне залишення військовослужбовцем військової частини не призупиняє його військову службу, а такий військовослужбовець продовжує перебувати на військовій службі. Водночас ні Закон № 2232-XII, ні Положення № 1153/2008 не містять норм, які б позбавляли військовослужбовця, щодо якого обліковано факт самовільного залишення військової частини, права на звільнення з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, або ставили б розгляд його рапорту про звільнення в залежність від його повернення до військової частини.
Звільнення з військової служби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду є самостійною підставою звільнення і не виключає звільнення з інших підстав, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо позивача, повідомлення йому про підозру чи ухвалення щодо нього обвинувального вироку відповідачем суду не надано.
Чинне законодавство не встановлює і вимоги про обов`язкове особисте подання рапорту про звільнення з військової служби. Порядок № 531 допускає подання рапорту в письмовій паперовій формі, у тому числі засобами поштового зв`язку, а відповідач фактично прийняв рапорт позивача до розгляду, зареєстрував його та надав відповідь по суті, послався на конкретні підстави відмови.
Суд також зазначає, що обставини самовільного залишення військової частини та можливої відповідальності за це не є предметом розгляду у цій справі. Вирішення питання про таку відповідальність здійснюється у встановленому законом порядку і не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби по суті та прийняти рішення з урахуванням наявності або відсутності передбачених законом підстав для звільнення.
Таким чином, перебування позивача у самовільному залишенні військової частини саме по собі не могло бути підставою для відмови у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби.
Таким чином, дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, є протиправними.
Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008, які під час розгляду рапорту мають перевірити наявність усіх передбачених законом умов, документів, визначених додатком 19 до Інструкції № 170, та оформити звільнення в установленому порядку, у тому числі з вирішенням питань, пов`язаних зі здачею посади, розрахунком та направленням особової справи.
Відповідач підставу звільнення по суті не оцінював.
За таких обставин, враховуючи, що прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 24.03.2026 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки виключає повторну відмову з тих самих підстав, які визнані судом протиправними.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, із наданням правової оцінки дослідженим у справі письмовим доказам, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат не надано.
Сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1331,20 грн розподілу між сторонами не підлягає, оскільки позивач не був зобов`язаний його сплачувати. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченого судового збору в порядку, встановленому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 2, 5, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов – задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю IІ групи.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.03.2026 року про звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІI групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 11.11.2026 року.
Суддя Н.Є. Калугіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua