Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №636/5189/26
Суддя: Семіряд І. В.
Справа № 636/5189/26
Провадження № 2/638/9812/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Рубель О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
22.05.2026 позивач –ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до Чугуївського міського суду Харківської області з зазначеним позов, у обґрунтування якого вказує, що 17.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Ейс», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №797795481 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Згідно з умовами кредитного договору первісний кредитор перерахував відповідачу 20 000 грн, а у подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 22000 грн. Проте, відповідач взятих обов`язків не виконав, не повернув кредит та відсотки. Сума заборгованості за кредитним договором становить 73380,20 грн, з яких 22 000 грн – заборгованість по кредиту, 51 380 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам. У зв`язку з чим позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача заборгованість, судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 25.05.2026 вказану справу передано до Шевченківського районного суду м. Харкова за підсудністю.
02.07.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит.
06.07.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, вирішено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи у змішаній (паперовій та електронній формі). Окрім того, цією ж ухвалою витребувано докази за клопотанням позивача.
Представник позивача до судового засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.
За правилами частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року, прийнятій у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, «згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 17.11.2021 ОСОБА_2 заповнив та підписав заявку на отримання грошових коштів у кредит, у якій зазначив прізвище, ім`я та по батькові, суму кредиту, фінансовий номер телефону, адресу електронної пошти, паспорті дані, РНОКПП , адресу реєстрації та адресу проживання, номер картки.
Окрім того, ОСОБА_2 ознайомився з паспортом споживчого кредиту.
17.11.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 уклали договрі кредитної лінії № 797795481 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказаний договір зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у письмовій формі.
ОСОБА_2 підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV2W37G.
Відповідно до п. 1.1 договору - За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22000 грн 00 коп. (двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно зі ст. 1.3 договору - Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 20000 грн 00 коп. (двадцять тисяч грн. нуль коп.) одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 17.12.2021.
П. 1.7 договору передбачено, що Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі – Дисконтний період), а саме до 17.12.2021 р. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.
Відповідно до п. 1.9 договору За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.1. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 361,35 (триста шістдесят одна цілих тридцять п`ять сотих) процентів річних, що становить 0,99 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті. Якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим Договором щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду, є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду виключно за умови, якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,98 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.
З довідки щодо дій позичальника в Інформаційно- телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_2 отримав одноразовий ідентифікатор 17.11.2021, на номер телефону НОМЕР_1 , ідентифікатор введено 17.11.2021 о 17-07 год., грошові кошти позичальнику перераховано 17.11.2021 о 17-07 год.
В цій же довідці відображено, укладення додаткової угоди, за якою ОСОБА_2 збільшив суму кредиту на 2000 грн. Дій щодо продовження дисконтного періоду ОСОБА_2 вчинено не було.
Відповідно до платіжного доручення від 17.11.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_2 на картку НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 20 000 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 03.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_2 на картку НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 2 000 грн.
За клопотанням позивача, ухвалою суду, витребувано у АТ КБ «Приват банк» інформацію щодо картки НОМЕР_2 .
З наданої АТ КБ «Приват банк» відповіді вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 у банку емітовано картку НОМЕР_3 , також емітувалися інші картки. Номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій за вказаної платіжною карткою за період з 17.11.2021 – 08.12.2021 380664603554 не бувне є фінансовим, вказаний номер знаходиться в анкетних даних ОСОБА_2 По рахунку НОМЕР_3 було зараховано коштів на суму 20 000 грн за період 17.11.2021 – 22.11.2021 та 2000 грн за період 03.12.2021 – 08.12.2021.
Також, АТ КБ «Приват банк» надано виписку по рахунку НОМЕР_3 , з якої вбачається, що 03.12.2021 на рахунок надійшло 2000 грн та 17.11.2021 – 20 000 грн.
Отже, позивачем належними доказами доведено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено перерахування грошових коштів ОСОБА_2 на загальну суму 22 000 грн.
Позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору.
Згідно із розрахунком заборгованості виданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у паперовій формі, ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором 49123,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості виданого ТОВ «Таліон плюс», який зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у паперовій формі, ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором у сумі 73380,20 грн.
З наданої виписки з особового рахунка, складеної ТОВ «ФК «Ейс» вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 становить 73380,20 грн.
Щодо переходу права вимоги за кредитним договором, суд зазначає.
Наявні договору факторингу, додаткові угоди до них, реєстри прав вимог, довідки щодо договорів факторингу, зберігаються з у матеріалах справи тільки в електронній формі.
28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі – Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 169 від 18.01.2022, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «Таліон плюс» згідно Договору факторингу 1 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 169 від 18.01.2022 до Договору факторингу 1 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) позивачем надано Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги.
27.05.2024 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу № 27/0524-01.
ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги№ 1 від 27.05.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Відповідно до платіжної інструкції ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» здійснило перерахування грошових коштів на виконання умов договору.
15.07.2025 між ТОВ «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е (далі – Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 15.07.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «Оналайн фінанс`до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 73380,20 грн. Як зазначає позивач - Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 15.07.2025 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу 3.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за факторинговими договорами право вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 був повідомлений про зміну кредитора за кредитним договором, проте неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
За змістом ч.1ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
ч. 1 ст.1048 та ч. 1ст.1054 ЦК України передбачають, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_2 за тіло кредитом становить 22 000 грн.
Що стосується відсотків у сумі 51 380,20 грн.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).
П. 1.7 договору між сторонами погоджено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів.
Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, № 910/18943/20 від 27 липня 2021 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Враховуючи наведене, оскільки договором кредиту визначено конкретні умови надання кредиту, його розмір; процентну ставку, строк користування кредитом, то нарахування і стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним договором строком кредитування суперечить вимогам ЦК України та вищевикладеним висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС»» не заявляло вимоги про застосування судом ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Умови договору мають бути чіткими і зрозумілими. При стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами умовах договору, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів, а не двозначними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наданих розрахунків заборгованості та випискою по рахунку підтверджується, що нарахування відсотків здійснювалося поза межами кредитного договору.
П. 1.8 договору передбачено, що сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Тобто, сторонами договору передбачено, що строк надання кредитної лінії може бути продовжено, проте не автоматично, а за умови здійснення протягом дисконтного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем не було здійснено оплату всіх фактичного нарахованих процентів, отже строк кредитної лінії продовжено не було.
У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за період з 17.11.2021 по 17.12.2021, тобто в межах строку дії договору, який погоджений сторонами при укладенні договору та відсотковою ставкою, яка погоджена сторонами.
За таких обставин, суд, реалізуючи свій процесуальний обов`язок уважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості за відсотками за кредитним договором.
Так, умовами договору визначено, що загальна сума кредиту 22000 грн, при цьому в період дії договору ОСОБА_2 не були здійснені плати за тілом кредиту.
Періоди нарахування відсотків розділяються на два етапи, де враховуються сума первісного траншу та другого траншу.
За період з 17.11.2021 по 02.12.2021 відсотки розраховуються на суму заборгованості 20 000 грн. 20 000 грн * 16 днів *1,98%=6336 грн.
За період з 03.12.2021 по 17.12.2021 відсотки розраховуються на суму заборгованості 22 000 грн. 22 000 грн *15 днів *1,98%=6534 грн.
Всього розмір відсотків становить 12870 грн.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_2 були здійснені плати за відсотками у розмірі 635 грн та 5000 грн, отже сплачені відсотки піфдлягають вирахуванню з загальної суми відсотків.
Отже, розмір відсотків, який підлягає стягненню становить 7235 грн (12 870 грн – 635 грн – 5 000 грн).
Щодо п. 1.9.3 договору, який передбачає, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, у розуміння ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору).
Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Верховний Суд у справі № 496/1561/16-ц зазначив, що тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.
У постанові Верховного Суду у справі № 754/4475/19 зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). З аналізу зазначеної норми можна зробити висновок, що відкладальна обставина, це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини. Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 740/2904/17 (провадження № 61-15352св20).
Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19 (провадження № 61-5491св21) зазначено, що сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини. Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи.
Норми ст. 530 ЦК України передбачають, що за відсутності строку виконання зобов`язання, воно обумовлюється вказівкою на настання певної події, з настанням якої виконується договірне зобов`язання/реалізується право.
Також, у разі якщо конкретний строк виконання договірних зобов`язань не встановлено він може бути визначений з пред`явленням вимоги і визначенням розумного строку щодо необхідності виконання цих зобов`язань.
Суд критично ставиться до ототожнення факту прострочення виконання грошового зобов`язання з відкладальною обставиною, яка є підставою для пролонгації договору.
Факт подальшого користування сумою кредиту після закінчення строку договору, тобто після 17.12.2021 є, по своїй суті, прямим порушенням основного зобов`язання щодо вчасного повернення коштів. Порушення умов договору не може розглядатися як об`єктивна «обставина» в розумінні приписів статті 212 ЦК України.
Крім того, позивач в п. 5.3 договору визначив, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України..
Положення статті 625 ЦК України визначають відповідальність за порушення грошового зобов`язання і підлягають застосуванню виключно у разі прострочення боржника (невиконання зобов`язання у встановлений строк).
З аналізу вказаних умов договору вбачається, що кредитодавець конструює взаємовиключні правові наслідки для одного й того ж періоду часу. З одного боку, позивач визначає період після спливу строку договору як час правомірного (подовженого) користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини в розумінні ст. 212 ЦК України. З іншого боку цей же самий період кваліфікується кредитодавцем як час прострочення виконання зобов`язання, за який нараховуються інфляційні втрати та 3% річних.
Суд наголошує, що неможливо одночасно перебувати у стані правомірного (подовженого) користування кредитними коштами та у стані прострочення їх повернення, оскільки це є взаємовиключними юридичними статусами.
Встановлення кредитором відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України з наступного дня після закінчення строку дії договору підтверджує той факт, що строк кредитування закінчився, і з цього моменту настає саме прострочення виконання грошового зобов`язання.
З огляду на неоднозначність та суперечливість умов договору щодо строку кредитування і порядку нарахування процентів, суд застосовує принцип contra proferentem, відповідно до якого сумнівні умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, тобто проти кредитодавця.
За таких обставин, посилання кредитодавця на відкладальну обставину є штучним і не змінює правової природи прострочення. Отже, після спливу початкового строку кредитування право кредитодавця на нарахування процентів за користування кредитом припиняється, і він може претендувати лише на захист своїх майнових інтересів згідно зі статтею 625 ЦК України.
Що стосується витрат на правову допомогу.
У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просив стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу: у розмірі 7 000 грн.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).
Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «ФК «Ейс» в суді представляло адвокатське бюро «Соломко та партнери» в особі керуючого бюро Соломка О.В. на підставі договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткової угоди до договору від 01.09.2025.
П. 1.1 клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 3.1 договору – отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.
З акту приймання – передачі надання послуг вбачається, що ТОВ «ФК «Ейс» прийняло, а адвокатське бюро виконало такі послуги: складання позовної заяви – 5000 грн, вивчення матеріалів справи – 1000 грн, підготовка та складання адвокатського запиту – 500 грн, підготовка та подача клопотань 500 грн.
При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 73380,20 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ – позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, позов задоволено частково.
Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача, пропорційно до задоволених вимог. При звернені до суду позивачем визначено ціну позову 73 380,20 грн (100%), судом позов задоволено частково, а саме на суму 29 235 грн (39,8%). Отже судовий збір підлягає стягненню у розмірі 1059,60 грн (2662,40 грн *39,8%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість по кредиту 22 000 грн, відсотки – 7 235 грн, витрати на правову допомогу 3000 грн, сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог – 1059,60 грн, а всього 33 294 (тридцять три тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 60 коп.
У задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення – 12.11.2026.
Сторони:
Позивач – ТОВ «ФЕ «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, 02090.
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Суддя: І.В. Семіряд
Оригінал: reyestr.court.gov.ua