Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №284/238/26
Суддя: Миколайчук П. В.
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 284/238/26 Головуючий у 1-й інст. Діброва О. В.
Категорія 38 Доповідач Миколайчук П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Миколайчука П.В.,
суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - Корнійчук Ірини Олександрівни
на заочне рішення Народицького районного суду Житомирської області від 27.07.2026, ухвалене під головуванням судді Діброви О.В.,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1062356 від 15.12.2019 у розмірі 38 700 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 22 500 грн - заборгованість за процентами, 1 200 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту, 5 000 грн - заборгованість за штрафами (пенею), а також судових витрат: 2 662,40 грн судового збору та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовано тим, що 15.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 10 000 грн строком на 30 днів, однак свого зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала. 27.03.2020 право вимоги за цим договором відступлено позивачу на підставі договору про відступлення прав вимоги № 49-МЛ.
Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції
27.07.2026 Народицький районний суд Житомирської області ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1062356 від 15.12.2019 у розмірі 23 700 грн, з яких 10 000 грн - тіло кредиту, 7 500 грн - проценти, 1 200 грн - комісія, 5 000 грн - неустойка, а також 1 629,38 грн судового збору та 4 896 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення мотивоване тим, що позивач довів укладення кредитного договору в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів та перехід до нього права вимоги. Водночас строк кредитування, визначений пунктами 1.3, 1.4 договору, сплив 14.01.2020, доказів ініціювання позичальником продовження строку користування кредитом матеріали справи не містять, а тому право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом після цієї дати припинилося. Суд виходив з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, і відмовив у стягненні процентів, нарахованих за період з 15.01.2020 по 14.03.2020.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Корнійчук І.О., не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 29.08.2026 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення в частині стягнення кредитної заборгованості та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідача 2 662,40 грн сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а відповідач була ознайомлена з умовами кредитування, строком кредиту та розміром процентної ставки.
Вважає, що оскільки відповідач продовжила користуватися кредитними коштами після строку, визначеного пунктом 1.3 договору, до неї застосовано пролонгацію на стандартних базових умовах, передбачену пунктом 2.3.1.2 договору, а строк кредитування продовжено на 60 днів. Відповідно до пункту 2.2.3 договору з 15.01.2020 протягом 60 днів проценти нараховувалися за стандартною (базовою) ставкою 2,50 % на день, що склало 15 000 грн.
Крім того, посилається на те, що законодавством не передбачено скасування нарахування процентів за користування кредитом у період дії воєнного стану, а позивач не має наміру стягувати з відповідача штрафні санкції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подала, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01.09.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою від 15.09.2026 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою від 15.09.2026 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України, справа розглядається без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
15.12.2019 між ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) в електронній формі укладено кредитний договір № 1062356, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором W84582, надісланим 15.12.2019 о 17:23 на номер телефону НОМЕР_1 .
Умовами договору передбачено: сума кредиту - 10 000 грн (пункт 1.2); строк кредиту - 30 днів з 15.12.2019 (пункт 1.3); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії та процентів - 14.01.2020 (пункт 1.4); сукупна вартість кредиту - 8 700 грн, що включає комісію за надання кредиту 1 200 грн та проценти за користування кредитом 7 500 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; тип процентної ставки - фіксована (пункти 1.5, 1.5.1, 1.5.2); стандартна (базова) процентна ставка - 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6).
Відповідно до пункту 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, якщо позичальник всупереч умовам договору продовжує користуватися кредитом, окрім випадків, коли визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову). Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту проценти з дня, наступного за днем, визначеним пунктом 1.4, продовжують нараховуватися за базовою ставкою протягом 60 днів.
Згідно з пунктом 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування кредитом на 3, 7 або 15 днів відповідно до розділу 6 Правил, для чого має сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості. Відповідно до пункту 2.3.2 договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування кредитом та укладення угоди про це підтверджується здійсненням ним відповідного платежу.
15.12.2019 на картковий рахунок відповідача, відкритий в АТ «Універсал Банк», зараховано кредитні кошти в сумі 10 000 грн.
27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги № 49-МЛ, за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 1062356.
Відповідно до виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості первісного кредитора проценти в сумі 7 500 грн нараховано за строк кредитування до 14.01.2020, проценти в сумі 15 000 грн - за період з 15.01.2020 по 14.03.2020, пеню в сумі 5 000 грн - за період з 15.01.2020 по 08.02.2020. Платежів на погашення заборгованості, у тому числі на продовження строку кредитування, відповідач не здійснювала.
Застосоване законодавство та мотиви, з яких виходив апеляційний суд
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом у сумі 15 000 грн та розподілу судового збору. Відповідач рішення не оскаржувала, тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України в частині задоволених позовних вимог апеляційний суд його не переглядає.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг») з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 цього Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19 та від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, електронний договір, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, є укладеним у письмовій формі; без отримання листа на адресу електронної пошти або смс-повідомлення на номер мобільного телефону, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна та пароля і без використання одноразового ідентифікатора кредитний договір між сторонами не був би укладений.
Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 651, частини першої статті 654 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи пред`явлення вимоги права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, споживач є слабкою стороною договору та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Щодо укладення договору та переходу права вимоги
Кредитний договір № 1062356 від 15.12.2019 укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом прийняття позичальником пропозиції (оферти) та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором W84582, надісланим на номер мобільного телефону позичальника. Відповідно до статті 207, частини другої статті 639, частини першої статті 1055 ЦК України, частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», частини дванадцятої статті 11 та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» такий договір вважається укладеним у письмовій формі, а вимоги закону щодо форми кредитного договору дотримано.
Доводи апеляційної скарги про укладення кредитного договору в електронній формі та ознайомлення відповідача з його умовами висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції визнав доведеними укладення договору, отримання відповідачем кредиту в сумі 10 000 грн та перехід права вимоги до позивача, стягнув на його користь тіло кредиту, проценти в межах строку кредитування та комісію. Відповідач рішення в цій частині не оскаржила, тому ці обставини не є спірними.
Водночас відповідно до статті 514 ЦК України позивач набув права вимоги лише в тому обсязі, який існував у первісного кредитора, а тому обсяг його прав визначається умовами кредитного договору та нормами закону, що регулюють нарахування процентів.
Щодо продовження строку кредитування
Строк кредиту за договором становить 30 днів, а дата повернення кредиту та сплати процентів - 14.01.2020. Отже, право кредитодавця нараховувати договірні проценти існувало в межах цього строку.
Сторони визначили порядок продовження строку кредиту в пунктах 2.3.1, 2.3.2 договору. Таке продовження можливе за наявності пропозиції позикодавця, на строк 3, 7 або 15 днів, і за умови сплати позичальником комісії за продовження кредиту та частки заборгованості. Волевиявлення позичальника на продовження строку підтверджується здійсненням відповідного платежу. Отже, продовження строку кредитування не відбувається автоматично внаслідок самого лише неповернення кредиту, а потребує погодженого волевиявлення обох сторін, вираженого у визначений договором спосіб, що узгоджується зі статтями 651, 654 ЦК України.
Пункт 2.3.1.2, на який посилається апелянт як на підставу «пролонгації на стандартних базових умовах», у тексті договору, наявному в матеріалах справи, відсутній. Договір не передбачає й продовження строку кредитування на 60 днів: максимальний строк продовження за пунктом 2.3.1 договору становить 15 днів.
Позивач не надав доказів того, що первісний кредитор пропонував відповідачу продовжити строк кредиту, а відповідач прийняла таку пропозицію шляхом здійснення платежу. Навпаки, з виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач жодних платежів за договором не вносила. Неповернення кредиту у встановлений строк є порушенням зобов`язання, а не волевиявленням позичальника на зміну умов договору.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів продовження строку кредитування, а тому строк кредиту сплив 14.01.2020.
Щодо нарахування процентів на підставі пункту 2.2.3 договору
Умова пункту 2.2.3 договору про нарахування процентів протягом 60 днів після дати, визначеної пунктом 1.4, застосовується лише у випадку, якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки. За договором, укладеним з відповідачем, процентна ставка за пунктом 1.5.2 і стандартна (базова) ставка за пунктом 1.6 є однаковими та становлять 2,50 % на день. Отже, передбачена договором умова для нарахування процентів протягом 60 днів після спливу строку кредитування не настала.
Умова пункту 2.2.3 договору про незмінність процентної ставки протягом всього строку фактичного користування кредитом, включаючи період після дати його повернення, якщо позичальник всупереч умовам договору продовжує користуватися кредитом, також не є підставою для стягнення процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування. Неповернення кредиту після 14.01.2020 є простроченням виконання грошового зобов`язання, наслідки якого визначаються частиною першою статті 1050 та статтею 625 ЦК України, а не правомірним користуванням кредитом, за яке нараховуються проценти відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України.
Позивач заявив до стягнення саме проценти за користування кредитом, а не суми, передбачені статтею 625 ЦК України, тому з огляду на частину першу статті 13 ЦПК України апеляційний суд не вирішує питання про стягнення таких сум.
Двозначність умов пункту 2.2.3 договору, сформульованих кредитодавцем, відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та з урахуванням наведеної позиції Конституційного Суду України не може тлумачитися на шкоду споживачу.
Апеляційний суд також ураховує, що викладений в апеляційній скарзі розрахунок є внутрішньо суперечливим: проценти в сумі 7 500 грн в одній частині скарги зазначено як нараховані за період з 16.12.2019 по 14.01.2020, а в іншій - за період з 17.12.2019 по 15.01.2020; одночасно апелянт посилається і на «пролонгацію» строку кредитування, і на нарахування процентів у зв`язку з продовженням користування кредитом «після спливу терміну». Наведене свідчить, що доводи апелянта мають загальний характер і не ґрунтуються на конкретних доказах у цій справі.
Отже, суд першої інстанції правильно застосував статті 1048, 1050, 1054 ЦК України з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду та обґрунтовано відмовив у стягненні процентів у сумі 15 000 грн. Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо інших доводів апеляційної скарги
Доводи апелянта про відсутність законодавчої заборони нараховувати проценти за користування кредитом у період дії воєнного стану не стосуються предмета апеляційного перегляду, оскільки спірні проценти нараховано за період з 15.01.2020 по 14.03.2020, а суд першої інстанції відмовив у їх стягненні у зв`язку зі спливом строку кредитування, а не з підстав, пов`язаних із воєнним станом.
Твердження апелянта про те, що позивач не має наміру стягувати з відповідача штрафні санкції, суперечить змісту позовних вимог, за якими заявлено до стягнення 5 000 грн пені. Суд першої інстанції стягнув цю суму на користь позивача, відповідач рішення в цій частині не оскаржила, а відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд не може погіршити становище особи, яка подала апеляційну скаргу. Тому рішення в цій частині предметом перегляду не є.
Допущені в оскарженому рішенні описки, зокрема зазначення суми кредитних коштів за платіжним дорученням «1000 гривень» замість 10 000 грн, загальної суми заборгованості за випискою з особового рахунку «37800 гривень» замість 38 700 грн та дати договору про відступлення прав вимоги в найменуванні акта приймання-передачі «27 березня 2026 року» замість 27.03.2020, не вплинули на правильність вирішення спору по суті, а відповідно до частини другої статті 375 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення апелянтом умов договору і норм права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеними укладення договору, отримання відповідачем кредиту та перехід права вимоги до позивача, правильно визначив строк кредитування та розмір процентів, нарахованих у його межах. Доводи апеляційної скарги про продовження строку кредитування та право кредитодавця нараховувати проценти після 14.01.2020 не підтверджені доказами і не ґрунтуються на умовах договору та законі. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, немає. Вимога апелянта про стягнення з відповідача судового збору в розмірі 2 662,40 грн задоволенню не підлягає. Судовий збір у розмірі 3 993,60 грн, сплачений за подання апеляційної скарги, залишається за апелянтом.
Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - Корнійчук Ірини Олександрівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Народицького районного суду Житомирської області від 27.07.2026 у справі № 284/238/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 12.11.2026.
Судді
П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua