Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №361/5232/26
Суддя: Оніщук Максим Іванович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 361/5232/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16607/2026Головуючий у суді першої інстанції - Гізатуліна Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Сімінським Максимом Валерійовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, в якому просила суд:
1) стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви і до припинення навчання або до досягнення двадцяти трьох років;
2) стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2025 у справі № 361/11988/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Син залишився проживати з матір`ю.
12.05.2025 Броварський міськрайонний суд Київської області у справі № 361/4713/25 видав судовий наказ про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина до досягнення ним повноліття.
ОСОБА_3 є повнолітнім, навчається у Київському національному університеті технології та дизайну на денній (стаціонарній) формі першого курсу бакалаврського рівня, факультет управління та бізнес-дизайну.
У зв`язку з навчанням, ОСОБА_3 не має можливості самостійно себе забезпечувати, сплачувати за навчання.
Відповідно до договору про надання платної освітньої послуги, щороку оплата за навчання становить 50 500 грн, а загальна сума за весь термін навчання становить 202 000 грн.
Позивачка вважає, що відповідач зможе щомісячно сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки від заробітку без погіршення його матеріального стану. При цьому вказала, що відповідач має мінливий заробіток, інших дітей не має, не є людиною з інвалідністю, не має на утриманні непрацездатних батьків.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивачка, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спільним сином сторін, який досяг повноліття та навчається на денній формі навчання у закладі вищої освіти, у зв`язку із чим потребує матеріальної допомоги.
Посилається також на те, що саме ОСОБА_1 здійснює оплату навчання сина, забезпечує його утримання та фактично несе витрати, пов`язані із його навчанням.
Вказує про те, що відповідач, у свою чергу, доказів надання матеріальної допомоги сину не надав.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15.09.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12.05.2025 Броварський міськрайонний суд Київської області у справі № 361/4713/25 видав судовий наказ про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина до досягнення ним повноліття.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2025 у справі № 361/11988/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до договору № БРМ-40-25 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 06.08.2025, договору про навчання у Київському національному університеті технології та дизайну, довідки від 14.04.2026 № 4/3478, ОСОБА_3 є студентом Київського національного університету технології та дизайну, денної форми навчання, факультету економіки та управління, термін навчання з 01.09.2025 по 30.06.2029.
Відповідно до договору № БРМ-40-25 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців від 06.08.2025, загальна вартість платної освітньої послуги за ввесь період навчання становить 202 000 грн., оплата вноситься авансово за кожен навчальний рік або перед початком кожного навчального семестру.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведена фінансова спроможність батька, як одна із необхідних умов для стягнення аліментів на користь повнолітньої дитини, які продовжують навчання.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, ураховуючи наступне.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.
Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Отже, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Пред`являючи позов про стягнення аліментів, ОСОБА_1 зазначала, що їх з відповідачем повнолітній син потребує матеріальної допомоги батьків, оскільки продовжує навчання у вищому навчальному закладі, яке є оплатним, а позивачка самотужки не в змозі нести усі витрати, пов`язані з оплатою навчання та проживання їх дитини.
Відповідач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою працездатного віку без статусу інваліда, інших неповнолітніх дітей не має, непрацездатних батьків на утриманні не має, а тому, на думку позивачки, має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує платне навчання у закладі вищої освіти.
Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали про відкриття провадження у справі було направлено ОСОБА_2 на адресу його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , проте поштове повідомлення повернулося до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання», відзив на позовну заяву до суду від відповідача не надійшов.
При цьому, матеріали справи у своїй сукупності не свідчать про наявність об`єктивних обставин, які беззаперечно унеможливлюють сплату відповідачем аліментів своїй дитині, яка навчається і яка перебуває на матеріальному забезпеченні матері.
Посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на недоведеність позивачкою обставин можливості відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм статей 199, 200 СК України, згідно яких на батьків покладено обов`язок утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, якщо не доведено, зокрема неспроможності батьків надавати матеріальну підтримку дитині на період навчання.
Обов`язок утримувати повнолітніх дочку, сина на період їх навчання після досягнення повноліття виникає в обох батьків незалежно від форми навчання дітей. Однак право на звернення з таким позовом має як повнолітні дочка (син), так і той із батьків, який ці обов`язки виконує. Разом із тим, задоволення цього позову залежить від можливості того із батьків, до якого пред`явлено позов, надавати таку матеріальну допомогу. Тобто у випадку невизнання позову, саме на відповідача покладається обов`язок довести його неможливість сплачувати аліменти, тому він має надавати докази розміру своїх доходів, наявності інших утриманців тощо.
Отже, вирішення питання про звільнення особи від сплати аліментів у зв`язку зі скрутним майновим станом зобов`язує платника аліментів довести відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України відсутність можливості брати участь в утриманні дитини та не ставиться в залежність від доходів іншого з батьків, з яким проживає дитина та на утриманні якого знаходиться (схожі за змістом висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 382/1093/16-ц та від 10.10.2018 у справі № 692/187/17).
Колегія суддів враховує, що до суду не було подано доказів щодо незадовільного стану здоров`я відповідача чи неможливості бути зайнятою особою з метою отримання доходів для підтримання свого повнолітнього сина на час навчання у вищому навчальному закладі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на правову конструкцію вказаних вище норм права та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахувавши, що повнолітній син сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на матеріальному забезпеченні матері, продовжує навчання на денній формі навчання у закладі вищої освіти, у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги обох батьків, тому відповідач зобов`язаний також утримувати свого сина до припинення навчання, але не пізніше, ніж до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , двадцяти трьох років.
Згідно із частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (стаття 141 СК України). Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Таким чином, як відповідач, так і позивачка зобов`язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свого сина, який продовжує навчання, відчувати відповідальність за своїх дітей, забезпечувати їм гарні умови для навчання та проживання, у тому числі забезпечувати матеріально в міру своєї фінансової можливості.
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, колегія суддів звертає увагу на наявність в матеріалах справи доказів вартості навчання спільного сина у закладі вищої освіти, вік, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, відсутність відомостей про його інших утриманців, принцип рівності обов`язку батьків в утриманні дитини, а також на те, що з часу повноліття дитина стає працездатною, що зумовлює фізичну можливість додатково здійснювати забезпечення свої життєдіяльності.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, що буде достатнім для потреб повнолітньої дитини під час навчання, з урахуванням рівного обов`язку матері.
Згідно положень ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви, відтак вимога позивача підлягає задоволенню з дня подання позовної заяви до суду, тобто з 07.05.2026, оскільки точну дату здачі позовної заяви поштовому оператору з матеріалів справи встановити неможливо.
Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 у позовній заяві заявила вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви долучено: прибутковий касовий ордер № 04/05/26 від 04.05.2026 про прийняття адвокатом Сімінським М.В. 5000 грн. від ОСОБА_1 згідно договору про надання правничої допомоги № 07/10/25 від 07.10.2025; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 04/05/26 від 04.05.2026 про прийняття адвокатом Сімінським М.В. 5000 грн. від ОСОБА_1 згідно договору про надання правничої допомоги № 07/10/25 від 07.10.2025; детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги; ордер № 2022428 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Сімінським М.В.
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відтак, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 та від 11.11.2020 у справі № 673/1123/15-ц.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.
Також, у постанові Верховного Суду від 29.04.2026 касаційним судом виснувано, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення і, що саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Будь-які заперечення відповідача щодо вимог у цій частині в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах цієї справи, беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, із відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 3328 грн., так як позивачка була звільнена від сплати судового збору під час вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви та апеляційної скарги на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Коханом Олексієм Миколайовичем - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2026 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 07 травня 2026 року до закінчення навчання у Київському національному університеті технологій та дизайну, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , двадцяти трьох років.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 (нуль) копійок.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua