Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №753/26234/25
Суддя: Головачов Ярослав Вячеславович
К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
3 листопада 2026 року місто Київ
справа № 753/26234/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/16187/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Сирбул О.Ф. від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтовано тим, що 24 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики № 24042024/4, за умовами якого відповідач отримав у борг 435 945 грн, що за комерційним курсом продажу долару США на дату укладення договору становить 10 934 долари США, які зобов`язався повертати згідно графіку до 24 квітня 2026 року.
15 жовтня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір відступлення права вимоги, згідно якого право вимоги за договором позики від 24 квітня 2024 року перейшло до позивача.
Починаючи з 24 травня 2025 року, відповідач перестав належним чином виконувати зобов`язання за договором позики, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 5 615 доларів США, що еквівалентно 223 870 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 24042024/4 від 24 квітня 2024 року в розмірі 223 870 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 24042024/4 від 24 квітня 2024 року в розмірі 223 870 грн та судовий збір у розмірі 2 238 грн 70 коп.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та їх узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність рішення фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції погодився із розрахунком позивача, не встановивши фактичний залишок заборгованості після здійснених платежів та після погодженого сторонами відчуження предмета застави.
Вказує, що рішення суду не містить повного розрахунку, з якого можна було б встановити, яка загальна сума фактично сплачена відповідачем; яка сума залишилася непогашеною до домовленості про продаж автомобіля; який фінансовий результат мала реалізація автомобіля; хто фактично отримав кошти від його продажу; який обсяг вимог кредитора залишився непогашеним після реалізації автомобіля; яким саме арифметичним способом після всіх зазначених подій суд дійшов висновку про наявність заборгованості у розмірі 223 870 грн.
Вважає, що суд фактично встановив наявність боргу на підставі припущень, що суперечить приписами статті 81 ЦПК України, а також переклав тягар доказування щодо розміру заборгованості на відповідача.
Наголошує, що суть заперечень відповідача полягає не у тому, що саме існування договору застави автоматично припинило зобов`язання за договором позики, а у тому, що позивач не довів існування непогашеної заборгованості у заявленому розмірі 223 870 грн, тому у суду відсутні правові підстави для стягнення такого розміру без установлення реального залишку зобов`язання.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає про безпідставність доводів скаржника, рішення суду є обґрунтованим та законним, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання
Представники ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.
ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. З урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 24 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики № 24042024/4, пунктом 1 якого визначено, що позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі, що становить 435 945 грн, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому у ПАТ КБ "Правекс Банк" на дату укладення цього Договору (1 долар США = 39,87 гривень), еквівалентній 10 934 доларів США. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк і за графіком відповідно до пункту 5 цього Договору. Кінцевий строку позики 24 квітня 2026 року.
В пункті 2 Договору позики зазначено, що сума позики отримана позичальником від позикодавця в день підписання даного Договору в повному обсязі. Своїм підписом на договорі позичальник підтверджує факт отримання суми позики в розмірі, що становить 435 945 грн, еквівалентній 10 934 доларів США.
Також 24 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Договір застави, пунктом 1.1. якого визначено, що заставою забезпечується виконання заставодавцем зобов`язань за Договором позики від 24 квітня 2024 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за умовами якого заставодавець, зокрема, зобов`язаний повернути заставодержателю позику в сумі 435 945 грн.
У пункті 1.2. Договору застави визначено, що предметом застави є рухоме майно заставодавця, а саме: транспортний засіб марки Mersedes-Benz, модель S 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2009 року випуску, тип - загальний легковий седан, колір - чорний, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ТСЦ 8045 24 квітня 2024 року.
15 жовтня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимоги, пунктом 1 якого визначеного, що первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв від первісного кредитора всі права та обов`язки первісного кредитора за договором позики № 20042024/4 від 24 квітня 2024 року в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови.
Судом встановлено, що 24 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 435 945 грн, які зобов`язався повертати згідно з установленим договором графіком, з кінцевим строком повернення 24 квітня 2026 року.
15 жовтня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за договором позики від 24 квітня 2024 року.
Факт укладення договору позики та отримання грошових коштів у зазначеному розмірі відповідачем не оспорюється.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач спочатку виконував свої зобов`язання за договором позики, здійснюючи платежі відповідно до встановленого графіка. Однак починаючи з 24 травня 2025 року перестав належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 223 870 грн.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано договір позики, який засвідчує отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 435 945 грн, та розрахунок заборгованості, згідно з яким неповернута сума позики становить 223 870 грн.
Матеріали справи підтверджують часткове виконання відповідачем зобов`язань за договором позики, однак доказів погашення заборгованості у повному обсязі або здійснення інших платежів, які не були враховані позивачем під час визначення заявленої до стягнення суми, відповідачем не надано.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, встановивши факт отримання відповідачем грошових коштів за договором позики, неналежне виконання ним зобов`язань щодо їх повернення та відсутність доказів погашення заборгованості у заявленому позивачем розмірі, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 223 870 грн.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як убачається з матеріалів справи, 24 квітня 2024 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Згідно з копією Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація припинення обтяження) 6 жовтня 2025 року припинено обтяження за договором застави від 24 квітня 2024 року (а.с.113).
Згідно з листом Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві № 31/26/09-3752-2026 від 17 квітня 2026 року автомобіль Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 , 7 жовтня 2025 року перереєстровано з ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу. Від імені продавця ОСОБА_1 діяв представник ОСОБА_9 на підставі довіреності НКА 902939 від 22 вересня 2025 року. 8 листопада 2025 року, автомобіль перереєстровано на ім`я ОСОБА_10 , за яким станом на 16 квітня 2026 року він обліковувався зареєстрованим (а. с. 141-145).
Крім того, матеріали справи містять розписку ОСОБА_1 від 22 вересня 2025 року, відповідно до якої останній зазначив про продаж автомобіля Mercedes-Benz WDD221, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_9 та отримання від нього грошових коштів у розмірі 9 500 $, а також про відсутність претензій (а. с. 112).
Отже, матеріалами справи підтверджується факт відчуження відповідачем автомобіля, який перебував у заставі, та отримання ним грошових коштів від його продажу.
Водночас відчуження предмета застави, навіть за погодженням із кредитором, саме по собі не свідчить про виконання забезпеченого заставою грошового зобов`язання та не зумовлює зменшення заборгованості на вартість відчуженого майна.
Проте належних доказів того, що кошти, отримані відповідачем від продажу автомобіля, були передані первісному чи новому кредитору або зараховані в рахунок погашення заборгованості за договором позики, матеріали справи не містять.
При цьому припинення обтяження автомобіля, яке відбулося 6 жовтня 2025 року, також не підтверджує виконання грошового зобов`язання, оскільки звільнення майна з-під застави не є тотожним поверненню позики.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив фінансового результату продажу автомобіля та залишку заборгованості після його відчуження, оскільки за відсутності доказів спрямування отриманих від продажу коштів на погашення позики вартість відчуженого майна не впливає на розмір невиконаного грошового зобов`язання.
Щодо доводів скаржника про встановлення судом першої інстанції розміру заборгованості на підставі припущень та неправомірне покладення на відповідача обов`язку доказування, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У цій справі позивачем на підтвердження заявлених вимог надано договір позики, який засвідчує отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 435 945 грн, та розрахунок заборгованості з урахуванням часткового виконання зобов`язання, відповідно до якого неповернута сума позики становить 223 870 грн.
Натомість відповідач, заперечуючи проти визначеного позивачем розміру заборгованості, не надав належних доказів здійснення платежів у більшому розмірі, ніж враховано позивачем, та не спростував правильності розрахунку заборгованості. Зокрема, не зазначив конкретних сум і дат платежів, які, на його думку, не були враховані під час визначення залишку боргу, та не підтвердив їх здійснення відповідними доказами.
При цьому обов`язок доказування розміру заявленої до стягнення заборгованості покладається на позивача, однак відповідач, посилаючись на її погашення як на підставу своїх заперечень, повинен довести відповідні обставини, що узгоджується з положеннями статті 81 ЦПК України.
Посилання скаржника на відсутність у рішенні суду першої інстанції детального арифметичного розрахунку залишку заборгованості не свідчать про неправильність вирішення спору, оскільки позивачем надано докази виникнення грошового зобов`язання та розрахунок непогашеної заборгованості, тоді як доказів, які б свідчили про неврахування здійснених відповідачем платежів або помилковість визначеного залишку боргу, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт отримання відповідачем грошових коштів за договором позики, часткове виконання зобов`язання та відсутність доказів погашення заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення 223 870 грн.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua