Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №760/22781/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №760/22781/25

Суддя: Поливач Любов Дмитрівна

Унікальний номер справи 760/22781/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14122/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. В. Українець

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія», подану представником Куликом Сергієм Анатолійовичем, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року в частині його оскарження, ухвалене у складі судді Українця В. В., в примішенні Солом`янського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, уточненою у подальшому, до АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» про стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з жовтня 2022 року по грудень 2025 року в сумі 157 439 гривень 70 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 904 001 гривня 22 копійки.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що у період з 15 жовтня 2020 року по 28 вересня 2022 року працював у АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія». У першому кварталі 2022 року АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» допустило виникнення заборгованості по виплаті йому заробітної плати. Згодом, після звернення до суду (справа № 760/9587/22), платіжним дорученням №2 від 08 вересня 2022 року АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» виплатило заробітну плату за другу половину лютого, березень та першу половину квітня 2022 року у розмірі 123 149 гривень 90 копійок. У період часу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року трудовий договір з ним був незаконно призупинений. У подальшому, наказом AT «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 13 квітня 2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» з 14 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору з посиланням на положення ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Позивач зазначав, що звернувся з позовною заявою (справа № 760/9587/22) про визнання незаконним та скасування наказу про зупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 548571 гривні 60 копійок. Під час розгляду вказаного спору наказом АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 28 вересня 2022 року за № 423-к його було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак, під час здійснення розрахунку при звільненні грошові кошти в розмірі 548 571 гривня 60 копійок не виплачені відповідачем.

При цьому, постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 760/9587/22, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 13 квітня 2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та вирішено стягнути з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року в розмірі 548 571 гривня 60 копійок.

Таким чином, під час розрахунку з ним на момент звільнення роботодавцем не враховано період часу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року, коли він продовжував перебувати в трудових відносинах з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія». Порушений термін виплати складає період з жовтня 2022 року по липень 2025 року та розмір компенсації втрати частини грошових доходів становить 145 430,00 гривень.

Зокрема позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України з розрахунку за період з дати звільнення 28 вересня 2022 року по день звернення до суду в сумі 3 250 286 гривень 73 копійки.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 157 439 гривень 70 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 594 285 гривень 90 копійок. Стягнуто з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на користь держави 7 517 гривень 26 копійок судового збору.

Не погодившись з рішенням суду АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» через свого представника Кулика С. А. подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки судом помилково та протиправно було прийнято за основу розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів, наданий позивачем і помилково застосований та визнаний судом таким, що розрахований з урахуванням роз`яснень щодо застосування Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Звернуто увагу, що з урахуванням того, що є чіткий момент виникнення зобов`язання з виплати грошових коштів у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу і цей момент це дата вступу в силу постанови Київського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі № 760/9587/22, якою стягнуто з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 548 571,60 грн. Саме 23.04.2024 виникла заборгованість, тобто тоді фактично було нараховано грошовий дохід і лише з цього моменту можливе нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а не з жовтня 2022 року, як помилково встановлено судом першої інстанції. Друга обставина, яка обов`язково мала б бути врахована судом першої інстанції, це питання утримання податків і обов`язкових платежів з нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, який у відповідності до норми Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі № 760/9587/22 не містить вказівки на те, чи нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 548 571,60 грн, вказано до чи після утримання податків і обов`язкових платежів. Прицьому аналізуючи текст мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі № 760/9587/22, де зазначено порядок здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Київський апеляційний суд зазначив, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Судом першої інстанції при розрахунку компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не було дотримано вимог чинного законодавства, як щодо самої суми, з якої має здійснюватися нарахування, так і періоду, за який воно має здійснюватися. Застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України не можливо, оскільки на момент звільнення позивача йому було сплачено всі належні йому суми, а беручи до уваги наявність спору та норми частини 2 ст. 117 КЗпП України, які визначають, що у разі вирішення спору на користь працівника саме орган, який вирішує спір по суті має вирішити питання про розмір відшкодування за час затримки, а постанова Київського апеляційного суду, як суду, що вирішував спір по суті, у справі № 760/9587/22 не містить (не визначає) жодної компенсації за час затримки виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року, ухвалюючи рішення в квітні 2024 року.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача Кулик С. А. підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом встановлено, що наказом AT «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 13 квітня 2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» з 14 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору з посиланням на положення ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою (справа № 760/9587/22) про визнання незаконним та скасування вказаного наказу про зупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 548 571 гривня 60 копійок.

Наказом АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 28 вересня 2022 року за № 423-к позивача було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

З позову вбачається, що під час здійснення позивача з роботи розрахунку при звільненні відповідачем проведено не було, грошові кошти в розмірі 548 571 гривня 60 копійок йому не були виплачені.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 760/9587/22, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 13 квітня 2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та вирішено стягнути з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року в розмірі 548 571 гривня 60 копійок.

У добровільному порядку вказана постанова відповідачем виконана не була. У зв`язку з цим, позивач подав заяву до Солом`янського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання рішення суду. Відділом були відкриті виконавчі провадження № 78628765 та № 78628822.

АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» подало до Солом`янського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про зупинення виконавчих проваджень через проведення процедури приватизації товариства.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що згідно наказу Фонду Державного Майна України № 761 від 08 червня 2018 року, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року № 358-р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році» прийнято рішення про приватизацію державного пакета акцій АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія».

08 жовтня 2024 року в системі онлайн аукціонів Прозорро Продажі було оприлюднено Протокол про результати електронного аукціону № LPE001-UA-20240719-99204 про успішну приватизацію державного пакета акцій розміром 100 % статутного капіталу АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія».

11 жовтня 2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про продаж державного пакету акцій АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» за результатами аукціону з продажу об`єкта великої приватизації.

Відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України «Про приватизацію пакета акцій акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» шляхом викупу» № 1010-р від 11 жовтня 2024 року оприлюднено на офіційному сайті Кабінету Міністрів України.

Також було оприлюднено договір купівлі-продажу об`єкта великої приватизації-пакета акцій у кількості 1944000000 штук простих іменних акцій, що становить 100 відсотків статутного капіталу акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», за результатами електронного аукціону з умовами № 217 від 19 листопада 2024 року.

17 червня 2025 року приватизація АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» завершена, зарахування акцій відбулось, відбувся перехід права власності.

На підставі викладеного, державним виконавцем винесено постанову від 28 липня 2025 року про зупинення вчинення виконавчих дій.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано державного виконавця вжити дій щодо скасування постанов про зупинення вчинення виконавчих дій.

Із заяви позивача про збільшення позовних вимог вбачається, що державним виконавцем були скасовані постанови про зупинення виконавчих проваджень та в примусовому порядку 17 грудня 2025 року АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» було сплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 548 571 гривня заборгованості по заробітній платі та 1 488,00 гривень витрат по судовому збору.

За таких обставин, період невиплати позивачу належних сум при звільненні становить з жовтня 2022 року по грудень 2025 року.

Позивач подав до АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» заяву з проханням сплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до розрахунку, що він навів у заяві.

15 липня 2025 року АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» надало відповідь на його заяву, в якій відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Сума компенсації втрати частини грошових доходів за період з жовтня 2022 року по грудень 2025 року, згідно наданого позивачем розрахунку, становить 157 439 гривень 70 копійок, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з жовтня 2022 року по грудень 2025 року складає 3 904 001 гривня 22 копійки.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні належні до виплати кошти позивачу сплачені не були. Кошти в сумі 548 571 гривня були виплачені відповідачем позивачу в примусовому порядку 17 грудня 2025 року.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 28 вересня 2022 року по 28 березня 2023 року та складає 130 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 594 285 гривень 90 копійок (4 571,43 х 130 = 594 285,90).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 594 285 гривень 90 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку не більш як за шість місяців.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що під час розрахунку з позивачем на момент звільнення, роботодавцем не було враховано період часу з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року, коли ОСОБА_1 продовжував перебувати в трудових відносинах з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія».

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Щодо вирішення судом першої інстанції позову в частині вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати колегія суддів зазначає наступне.

Так, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині третій статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати є наступною. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статтях 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі № 200/10663/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 607/1429/17 (провадження № 61-12977св20) вказано, що «захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, в який здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків). Якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались б податки і збори.

Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, провадження № 61-10657св20, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, провадження № 61-12609св20».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається при зверненні з вимогами про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, ОСОБА_1 надав розрахунок такої компенсації. Суд першої інстанції фактично погодився з наданим позивачем розрахунком компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати і стягнув з відповідача заявлену суму у розмірі 157 439 гривень 70 копійок.

Отже, врахувавши, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 157 439 гривень 70 копійок.

При цьому безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, так як на момент звільнення позивача з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» не існувало підстав для нарахування та виплати йому заробітної плати за період з 14 квітня 2022 року по 28 вересня 2022 року, оскільки вони не відповідають дійсності, факт затримки під час звільнення розрахунку зарплати за час вимушеного прогулу повністю доведений під час розгляду справи судом та підтверджується встановленими судом обставинами справи, які не спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи судом було достеменно встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 з АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» 28.09.2022 мало місце триваюче порушення трудових прав працівника у вигляді незаконного призупинення трудових відносин, що призвело до виникнення заборгованості із виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Під час розрахунку при звільненні, вказана сума грошових коштів не була виплачена працінивку роботодавцем. Водночас, на момент звільнення, тривав розгляд справи щодо незаконного призупинення дії трудового договору та необхідності виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що роботодавцю було відомо.

У подальшому, постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 760/9587/22, яка набрала законної сили, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» від 13 квітня 2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Тобто, вказаним судовим рішенням встановлено період часу з 14.04.2022 по 28.09.2022, коли трудові права позивача були порушені та визнано право на отримання ним за вказаний період заробітної плати від АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначене рішення набрало законної сили на момент звернення до суду ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Таким чином, факти встановлені постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 760/9587/22 не потребують додаткового доказування та створюють преюдицію у даних правовідносинах.

Відповідач також посилається у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано питання утримання податків і обов`язкових платежів з нарахованого але не виплаченого грошового доходу, який у відповідності до норми Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Проте, резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі № 760/9587/22 не містить вказівки на те, чи нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 548 571,6 грн до чи після утримання податків і обов`язкових платежів.

Під час розгляду справи № 760/9587/22 відповідач не надав роз`яснень та відповідних доказів про нарахування податків та інших платежів, не заперечував висновки суду щодо розміру грошової суми, яка підлягає стягненню.

З метою з`ясування, яким чином суд враховував ці виплати, представник АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» звернувся із заявою про роз`яснення судового рішення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10.06.2026 у справі № 760/9587/22 у задоволенні заяви АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» відмовлено, оскільки станом на день звернення заявника до суду із заявою про роз`яснення судового рішення зазначене рішення вже було виконано в примусовому порядку.

Крім того, щодо наведеної відповідачем судової практики згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/407/19, слід зазначити, що вона підтверджує зобов`язання саме роботодавця нарахувати та сплатити обов`язкові податки та збори. У висновках суду зазначено, що податки і збори із присудженої за рішенням суду суми зарплати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню саме роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення.

Водночас, відповідач не надав жодного доказу про нарахування таких податків та зборів, спростував факт їх існування, зазначивши у доводах апеляційної скарги, про те, що в даному випадку роботодавцем взагалі не нараховувались доходи.

Щодо доводів апеляційної скарги про невірний розрахунок відповідних компенсацій, слід зазначити, що під час розгляду справи № 760/22781/25, позивачем було в письмовій формі надано суду повні розрахунки з відповідними роз`ясненнями та зазначенням сталої судової практики. Натомість, відповідачем доказів на спростування наданого позивачем розрахунку компенсації суду не надано.

Наведе свідчить про те, що відповідач не згоден з розрахунком тільки через дату обрахування заборгованості, яка доведена позивачем та ґрунтується на вищевказаних нормах.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а висновки суду першої інстанції позову в частині вирішення вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є законними та обгрнутованими, повністю узгоджуються із зібраними у справі доказами та встановленими судом обставинами.

Щодо вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-В викладено висновок про те, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що «Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19)».

Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». […]

Особливість внесених Законом № 2352-ІХ змін полягають в тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Тобто вказані вище зміни пом`якшують відповідальність роботодавця за неналежне виконання обов`язку з проведення повного розрахунку при звільненні працівника.

Разом з тим, у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-7/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої Законом № 2352-ІХ, не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи, відтак нова редакція статті 117 КЗпП України не може застосовуватись до правовідносин, що виникли і закінчилися до 19 липня 2022 року.

[…] Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: «закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

… зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково».

У справі, що переглядається встановлено, що при зверненні з позовом ОСОБА_1 , крім іншого, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд першої інстанції встановив, що середньоденна заробітна плата позивача станом на час звільнення становила 4 571,43 грн. Такий же розрахунок середньоденної заробітної плати позивача визначений постановою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, яка набрала законної сили. Затримка розрахунку при звільненні відбулась у період з 28 вересня 2022 року по 28 березня 2023 року (130 робочих днів). Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 594 285,90 грн та підлягає стягненню на користь позивача.

Ураховуючи співвідношення розміру заборгованості з заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати з заявленим до стягнення розміром заробітної плати за відповідний період, а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, стягнення середнього заробітку суд апеляційної інстанції вважає пропорційним наслідкам правопорушення, зважаючи, зокрема, на те, що позивач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, а також на те, що на користь позивача з відповідача стягнута компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати 157439 гривень 70 копійок, що також є способом компенсації ОСОБА_1 майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.

Твердження відповідача про те, що заборгованість АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» виникла більш ніж через півтора року після звільнення позивача, а відтак на момент звільнення була відсутня будь-яка заборгованість по виплатам повністю спростовуються змістом статей 116 та 117 КЗпП України, згідно яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум в день звільнення, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити відшкодування за затримку розрахунку при звільненні у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Доводи апеляційної скарги про те, що постанова Київського апеляційного суду, як суду, що вирішував спір по суті, у справі № 760/9587/22 не містить (не визначає) жодної компенсації за час затримки виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невірними, оскільки відповідач не враховує того, що у справі № 760/9587/22 предмет розгляду був іншим ніж у справі № 760/22781/25. Вказаний позов передував звільненню, крім того АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» неодноразово відмовлялось виконати вимоги щодо сплати заробітку за час вимушеного прогулу у добровільному порядку та в подальшому всупереч вимог встановлених під час приватизації товариства, ухилялось від їх виконання. Питання щодо суми відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є предметом розгляду у справі № 760/22781/25.

До того ж, наведене відповідачем трактування статті 117 КЗпП України не відповідає судовій практиці та змісту закону. Стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати грошової компенсації, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).

Щодо порушення норм процесуального права, відповідач в апеляційній скарзі не зазначив, які саме порушення допущено судом першої інстанції під час розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди АТ «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» із висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Суд першої інстанції правильно вважав, що зібраними у справі доказами підтверджено те, що відповідачем під час здійснення розрахунку при звільненні позивача грошові кошти в розмірі 548 571,60 грн йому не були виплачені, чим допушено порушення майнових прав ОСОБА_1 , тому позивач з огляду на зазначені вище норми закону має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині його оскарження залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині його оскарження без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія», подану представником Куликом Сергієм Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 травня 2026 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Об`єднана гірнічно-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 157 439 гривень 70 копійок та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 594 285 гривень 90 копійок залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 13 листопада 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua