Суд: Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №335/9327/26
Суддя: Стеценко А. В.
1Справа № 335/9327/26 2/335/4709/2026
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10 січня 2026 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 у дистанційній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем було укладено кредитний договір № 506051-КС-005 про надання кредиту в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позивач направив позичальнику оферту, яку відповідач акцептував шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-2406, надісланого на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .
За умовами укладеного договору відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 24 тижні (до 27 червня 2026 року) зі стандартною процентною ставкою 1 % на день (фіксованою) та одноразовою комісією за видачу кредиту в сумі 1 200,00 грн. Позивач повністю виконав свої зобов`язання за договором, перерахувавши кошти у сумі 6 000,00 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 .
Відповідач зобов`язання повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та комісію за видачу кредиту у визначений договором строк не виконав. Станом на 06 серпня 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 20 340,00 грн, з яких: 6 000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 10 140,00 грн - прострочена заборгованість за процентами, 1 200,00 грн - прострочена заборгованість за комісією, 3 000,00 грн - нараховані проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 20 340,00 грн заборгованості за договором № 506051-КС-005 про надання кредиту від 10 січня 2026 року та судові витрати позивача, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та судового збору в розмірі 2 662,40 грн.
Ухвалою судді від 26.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 26.10.2026 за клопотанням позивача витребувано в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відомості щодо банківської картки відповідача.
Представник позивача в судове засідання не з`явився. Разом з позовною заявою представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Бізнес позика», в якій представник позивача також зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач, остання відома адреса місця проживання якого знаходиться на тимчасово окупованій території, про час та місце судового засідання повідомлений оголошенням на офіційному вебпорталі судової влади України, в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позов не подав.
Частиною 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
З огляду на викладене суд постановив здійснити заочний розгляд справи, обмежившись дослідженням доказів, наданих позивачем, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши надані позивачем копії письмових доказів, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 10 січня 2026 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 було укладено договір № 506051-КС-005 про надання кредиту. Зазначений договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) кредитодавця.
Процедура укладення електронного кредитного договору здійснювалася у такій послідовності:
відповідач ОСОБА_1 , скориставшись вебсайтом кредитодавця (https://my.tpozyka.com), пройшов реєстрацію та авторизацію в ІКС за допомогою власного мобільного телефону ( НОМЕР_1 ), унаслідок чого було сформовано його особистий кабінет;
з особистого кабінету відповідач заповнив та подав заявку (анкету) на отримання споживчого кредиту, в якій зазначив свої персональні та паспортні дані, РНОКПП НОМЕР_3 , електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), фінансовий номер телефону ( НОМЕР_1 ) та реквізити належного йому електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_2 для перерахування суми кредиту;
відповідач в особистому кабінеті ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав його за допомогою одноразового ідентифікатора UA-8036, надісланого в SMS-повідомленні на його фінансовий номер телефону;
10 січня 2026 року о 18:46:21 відповідач ОСОБА_1 прийняв (акцептував) оферту позивача про укладення кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-2406, який надійшов в SMS-повідомленні на його підтверджений номер телефону ( НОМЕР_1 ).
Згідно з укладеним сторонами договором кредитодавець зобов`язався надати позичальнику споживчий кредит у розмірі 6 000,00 грн на строк 24 тижні (169 днів). За користування кредитом установлено фіксовану стандартну процентну ставку в розмірі 1 % на день від залишку заборгованості за основною сумою кредиту (денна процентна ставка становить 0,87 %, реальна річна процентна ставка - 6 918,37 % річних). Згідно з п. 2.5 договору позичальнику нараховується одноразова комісія за видачу кредиту у розмірі 1 200,00 грн, яка є першою складовою оплати за надання та користування кредитом.
Позивач зобов`язався надати відповідачеві кредит протягом 3 робочих днів з дня укладення договору в безготівковій формі шляхом переказу коштів на реквізити електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_2.
Відповідач зобов`язався повертати кредит, сплачувати проценти та комісію безготівковими переказами на рахунок позивача відповідно до узгодженого сторонами графіка платежів (додаток № 2 до договору), що передбачає проведення 12 періодичних платежів за загальною орієнтовною вартістю кредиту 14 839,31 грн.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).
У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).
Судом встановлено, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало зобов`язання за договором № 506051-КС-005 від 10 січня 2026 року у повному обсязі та належним чином, надавши відповідачеві споживчий кредит у розмірі 6 000,00 грн.
Факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується долученими до матеріалів справи письмовими та електронними доказами, зокрема письмовим підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» (надавача платіжних послуг) про здійснення переказу грошових коштів від 10.01.2026 року (платіжна інструкція № e6673e11-ee43-11f0-b910-000c29d57ed2_1, номер транзакції 46806-36083-03714), згідно з яким 10 січня 2026 року о 18:46 коштами у сумі 6 000,00 грн було поповнено банківську картку відповідача № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з призначенням платежу: «Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 зг. кред.дог. №506051-КС-005 від 10.01.2026».
Згідно з даними, наданими АТ КБ «ПРИВАТБАНК» листом від 28.10.2026 року № 20.1.0.0.0/7-261028/11738-БТ, банківська картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), а 10 січня 2026 року на вказану картку зараховано грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн (деталі операції: payway1*tr4av, KYIV).
Позивач у позові зазначив, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати нарахованих платежів належним чином не виконував, жодного планового платежу у визначені строки не здійснив.
Відповідач вищезазначені доводи позивача не спростував, доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором суду не надав, складений позивачем розрахунок заборгованості не спростував.
Розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 10 140,00 грн та заборгованості за комісією у розмірі 1 200,00 грн є арифметично правильним, відповідає умовам договору № 506051-КС-005 від 10.01.2026 року та вимогам чинного цивільного законодавства України.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 прострочених до повернення суми кредиту в розмірі 6 000,00 грн, процентів за користування ним у розмірі 10 140,00 грн та комісії за видачу кредиту в розмірі 1 200,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Натомість вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних у розмірі 3 000,00 грн, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають з огляду на таке.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Кредитний договір укладено сторонами під час дії в Україні режиму воєнного стану, який триває донині.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Доводи позивача про правомірність нарахування вищезазначених процентів, обґрунтовані тим, що чинна на момент укладення сторонами кредитного договору редакція Закону України «Про споживче кредитування» не містила норми, подібної до тієї, що міститься в п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, є неспроможними, оскільки остання була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і не втратила своєї чинності донині.
Отже, відповідач звільнений від обов`язку сплачувати позивачу проценти річних від простроченої суми на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн відповідно до платіжної інструкції № 24779 від 17.08.2026. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не подавав, із заявами про намір подати такі докази після ухвалення рішення до суду не звертався.
Загальний розмір заявлених позивачем вимог складав 20 340,00 грн. Судом задоволено позовні вимоги частково в сумі 17 340,00 грн, що становить 85,25 % від загальної ціни позову.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині вимог у розмірі 2 269,72 грн (2 662,40 грн ? 85,25 %).
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 15 травня 2026 року, укладений між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та Адвокатським об`єднанням «ПРАВОВИЙ БАЛАНС», рахунок-фактуру від 15 травня 2026 року № 05-506051-КС-005 на суму 10 000,00 грн за складання позовної заяви, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, у якій сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляла.
У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року в справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).
Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладені правові позиції та дослідивши обставини цієї справи, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, з огляду на таке.
Ця справа належить до категорії малозначних справ незначної складності, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження. З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога полягала виключно у підготовці та складанні одного процесуального документа - позовної заяви, яка є типовою для цієї категорії спорів про стягнення мікрокредитної заборгованості. Ціна позову у цій справі становить 20 340,00 грн, відтак заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн складають близько 50 % від загальної суми позовних вимог, що є явно непропорційним та завищеним розміром у співвідношенні до предмета спору та обсягу виконаної роботи.
З огляду на критерії реальності, співмірності, розумності та пропорційності витрат, підтверджений обсяг наданих послуг та час, необхідний для складання типового позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, до 3 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «ОТП БАНК») заборгованість за договором № 506051-КС-005 про надання кредиту від 10 січня 2026 року у загальному розмірі 17 340 (сімнадцять тисяч триста сорок) гривень 00 копійок, з яких: 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 10 140 (десять тисяч сто сорок) грн 00 коп. - заборгованість за процентами; 1 200 (одна тисяча двісті) грн 00 коп. - заборгованість за комісією.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) гривень 72 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А.В. Стеценко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua