Суд: Черкаський районний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №707/1782/25
Суддя: Тептюк Є. П.
707/1782/25
2/707/1740/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
12 листопада 2026 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Тептюка Є.П.
за участю секретаря Заруби Н.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Солодкової С.І.
представника відповідача адвоката Солонько М.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області через свого представника Солодкову С.І. з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до усної домовленості у 2012 році, яка була досягнута між позивачем та відповідачем, як власником будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , вони дійшли згоди про продаж його будинку позивачу та її сім`ї за 30 000,00 доларів США. Так як у позивачки не було повної суми, вони з відповідачем домовились про сплату коштів частинами в розстрочку. Цей договір вони намагалися оформити офіційно навіть пішли до нотаріальної контори, але у нотаріуса відповідач відмовився підписувати договір купівлі-продажу, пояснивши це тим, що за це треба платити великі кошти. Пізніше стало відомо, що відповідач не міг вчиняти ніяких дій, так як не був власником даної будівлі, а став ним лише в травні 2015 року.
До 2015 року позивачкою та її сім`єю було сплачено відповідачу кошти в розмірі 6 000,00 доларів США та його сестрі 4 000,00 доларів США, що в загальному розмірі становить 10 000,00 доларів США. Також позивачка зробила ремонт в будинку, встановила водний насос, вчасно сплачувала комунальні платежі, так як відповідач запевнив, що будинок обов`язково стане їхнім.
Весною 2015 року відповідач звернувся до позивачки про виселення її з будинку, оскільки він має намір продати його іншим людям. Оскільки, стороною позивачки було внесено відповідачу кошти в розмірі 6 000,00 доларів, то вона попросила повернути їй безпідставно сплачені кошти, проте відповідач почав залякувати їх правоохоронними органами, а потім взагалі відключив світло та газ, хоча заборгованості по комунальним послугам не було. 12 червня 2015 року відповідач написав письмове звернення до позивачки про виселення її та її сім`ї з його будинку, в цьому зверненні визнав факт про усну домовленість про купівлю-продаж його будинку та те, що він отримав кошти від позивачки в розмірі 6 000,00 доларів США.
11.06.2015 року позивач звернулась до правоохоронних органів із заявою, у зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження відносно відповідача та відповідно до постанови від 24.11.2014 року дане кримінальне провадження було закрите. В ході досудового розслідування відповідач визнав факт отримання ним коштів від позивачки.
Позивачка неодноразово зверталась до відповідача в усній формі та у телефонному режимі про повернення коштів. Проте відповідач не реагує на дані звернення.
24.03.2025 року позивач звернулась з письмовою вимогою до ОСОБА_2 , яка була отримана ним 24.03.2025 року, але кошти не були повернені. Тому позивачка була змушена звернутись до суду за захистом прав.
Враховуючи все викладена позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти в сумі 6 000,00 (шість тисяч) доларів США, що в гривневому еквівалентні складає 251 040 (двісті п`ятдесят одна тисяча сорок) гривень 00 копійок.
03.03.2026 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримують.
22.06.2026 року представник відповідача – адвокат Солонько М.Ф. звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування заяви зазначив, що договір купівлі-продажу будинку був не укладений з вини позивача, яка відмовилася сплатити всю домовлену суму.
17.11.2015 року рішенням Черкаського районного суду Черкаської області позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено та суд ухвалив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні домоволодінням ОСОБА_2 .
З письмовою вимогою до ОСОБА_2 , про повернення коштів позивачка звернулася 01.02.2016 року. 09.02.2016 року ОСОБА_2 в письмовій формі фактично відмовив в поверненні коштів, але зазначив, що готовий розглянути питання врегулювання спору в позасудовому порядку, з врахуванням вартості за проживання в його будинку з 2012 року.
Більше позивачка до ОСОБА_2 не зверталася, до суду за захистом своїх прав також не зверталася.
Враховуючи вказані обставини, представник відповідача вважає, що позивачці про порушення її прав стало відомо не у 2025 році, як вона зазначає в своєму позові, а набагато раніше.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17.11.2015 року про виселення ОСОБА_1 з будинку, що належить ОСОБА_2 набрало законної сили 28.11.2015 року. В розгляді справи ОСОБА_1 участь приймала, про результати розгляду повідомлена,рішення не оскаржувала.
Кримінальне провадження за її зверненням було закрито в листопаді 2016 року.
Представник відповідача вважає, що позивачка достовірно знала, що ОСОБА_2 фактично відмовився повертати їй кошти, жодних дій до березня 2025 року не вчиняла.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
20.05.2025 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області позовну заяву залишено без руху на надано позивачу термін на усунення недоліків.
23.05.2026 року від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків.
17.06.2026 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області позовну заяву прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні з викликом сторін.
22.09.2025 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області витребувано із Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області матеріали кримінального провадження №12016250270000206 від 16.02.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.
01.12.2025 року через канцелярію суду із Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області надійшли матеріали кримінального провадження.
22.01.2026 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області закрито підготовче провадження та цивільну справу призначено до розгляду по суті.
03.03.2026 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
03.03.2026 року заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.
11.05.2026 року ОСОБА_2 діючи через свого представника адвоката Солонько М.Ф. звернувся з заявою про скасування заочного рішення Черкаського районного суду Черкаської області.
25.05.2026 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03.03.2026 року скасовано.
22.06.2026 ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області закрито підготовче провадження та цивільну справу призначено до розгляду по суті.
22.06.2026 року представник відповідача – адвокат Солонько М.Ф. звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.
Матеріалами справи підтверджується наступне.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.05.2015 року, ОСОБА_2 є власником житлового будинку та об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 1/1 частки.
У вересні 2012 році, сторони усно домовилися про купівлю продаж будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 почала проживати у вказаному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання договору 03.09.2012 року ОСОБА_2 отримав 2000,00 доларів США, 14.05.2013 року ОСОБА_2 було складено розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) доларів США та 19 травня ще 500 (п`ятсот) доларів США.
11 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Черкаського РВ УМВС України в Черкаській обл. про порушення кримінального провадження за ч. 4 ст. 190 КК України та визнання її потерпілою стороною.
24.11.2016 року постановою закрито кримінальне провадження, у зв`язку із відсутністю складу кримінального провопорушення.
12.06.2015 року ОСОБА_2 звернувся із письмовим зверненням до ОСОБА_1 про виселення з його будинку протягом семи календарних днів та передати йому домоволодіння та земельну ділянку в належному архітектурно-технічному стані, повідомити його про реквізити для перерахування грошових коштів в сумі 19 200,00 грн, що було еквівалентом 2 400 доларів США на момент отримання коштів, які залишилися після відрахування за оренду його приватного домоволодіння та земельної ділянки. ОСОБА_2 повідомляє, що відповідно до усної домовленості, яка була досягнута між сторонами, вони дійшли угоди щодо продажу домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , за ціною 30 000 доларів США та сплати цієї суми рівними частинами щороку по 10 000 доларів США протягом трьох календарних років, тобто до серпня 2015 року. В разі відмови в подальшому купляти його будинок ними було обумовлено оплата оренди за проживання в цьому домоволодінні та користуванні земельною ділянкою в розмірі 800 грн, що було еквівалентом 100 доларів США. Із звернення вбачається, що ОСОБА_2 підтверджує факт отримання ним коштів від ОСОБА_1 в загальному розмірі 6 000 доларів США, проте оскільки він не отримав в строки визначені сторонами, залишок коштів і враховуючи, що вони проживали в будинку 34 місяці , а орендна плата становить 100 доларів США щомісяця, загальна сума за оренду становить 3 400 доларів США.
12.10.2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Мошнівської сільської ради про врегулювання ситуації, що склалась між нею та ОСОБА_2 .
Відповідно до рішення Мошнівської сільської ради від 22.10.2015 року № 43 вирішили наступне: так як питання щодо неправомірності дій ОСОБА_2 не відноситься до компетенції сільської ради рекомендують ОСОБА_1 звернутись до правоохоронних органів та суду щодо захисту своїх прав та інтересів згідно чинного законодавства. Відповідно 03.11.2015 року на адресу ОСОБА_1 було направлено дане рішення, для відома.
17.11.2015 року рішенням Черкаського районного суду Черкаської області позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено та суд ухвалив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні домоволодінням ОСОБА_2 .
З письмовою вимогою до ОСОБА_2 , про повернення коштів позивачка звернулася 01.02.2016 року, в своїй заяві повідомила ОСОБА_2 , що в разі неповернення коштів, протягом 5 діб, буде звертатися до суду.
09.02.2016 року ОСОБА_2 в письмовій формі фактично відмовив в поверненні коштів, але зазначив, що готовий розглянути питання врегулювання спору в позасудовому порядку, з врахуванням вартості за проживання в його будинку з 2012 року.
11.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Начальника слідчого відділу ЧРУП Васильєва О.В. про ознайомлення із матеріалами кримінального провадження та надання копії постанови про закриття кримінального провадження.
13.03.2025 року ОСОБА_1 надійшла відповідь від Начальника слідчого відділу ЧРУП разом із повідомленням про закриття кримінального провадження та відповідною постановою від 24.11.2014 року.
24.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась із вимогою до ОСОБА_2 про повернення безпідставно отриманих коштів. 28.03.2025 року вимогу отримано відповідачем, проте дана вимога була залишена без виконання.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) міститься висновок про те, що «правове значення розписки може не обмежуватися посвідченням певних обставин. Наприклад, відповідно до наведених вище положень абзацу третього частини першої статті 937 та частини другої статті 1047 ЦК України розписка може підтверджувати укладення договору зберігання в письмовій формі, підтверджувати укладення договору позики та його умов. Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому. При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому. Положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір».
Предметом спору в справі, що переглядається, є стягнення суми грошових коштів, переданих відповідачу за будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що кошти передавала відповідачу як аванс з метою забезпечення укладення з відповідачем договору купівлі-продажу вказаного будинку, проте, правочин між сторонами не укладено, у зв`язку з чим позивач просить повернути їй сплачений аванс. Представник відповідача зазначив, що вказана сума коштів містить і плату за проживання в будинку відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені вимоги закону, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено, що грошові кошти, які були передані відповідачу, є коштами за проживання в будинку.
Натомість, як встановлено судом відповідно до розписки від 14.05.2013 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 6000 доларів США.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки,єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню,крім договорів купівлі-продажу майна,що перебуває в податковій заставі.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).
Попередній договір згідно ст. 635 ЦК України укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1 1212 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Системне тлумачення абз. 1 ч.1 ст. 216 ЦК України та п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що:
(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;
(б) правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;
(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.
Оскільки, договір купівлі-продажу житлового будинку, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, та вони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 251 040 грн, що є еквівалентом 6 000 доларів США, є нічим іншим ніж авансом, який підлягає поверненню позивачу.
Такі правові висновки сформовані Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, у постанові від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та в подальшому підтримувалися Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 128/1885/14-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 520/6286/16-ц та в інших.
Загальною засадою цивільного законодавства є добросовісність, розумність, справедливість. Цей принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.
Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.
При цьому, суд має виходити з того, що підстава отримання будь-якого майна безвідплатно від іншої особи має бути недвозначною та явно вираженою з боку особи, яка здійснює таке передання. Отже, діючи розумно та добросовісно, кожен учасник цивільних відносин має оцінювати, чи не створює отримання якогось майна від іншої особи для самого отримувача певні цивільні зобов`язання, зокрема й щодо повернення отриманого без справедливої підстави.
Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.
Отже, саме такої розумної та справедливої підстави набуття грошових коштів у відповідача не існувало ані на час їх отримання, ані у подальшому такі підстави не виникли.
Згідно з частиною першою статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути безпідставно набуте майно в натурі.
У той же час, сторона відповідача просить застосувати строк позовної давності, оскільки позивачкою заявлено позов із пропущенням строків позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Частини 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказаний правовий висновок щодо строку позовної давності наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №457/462/16-ц, провадження №61-21807св19.
Встановивши, що грошові кошти в сумі 6000доларів США отримані відповідачем від позивача є набутими безпідставно,суд приходить до висновку що перебіг позовної давності про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався 14.05.2013 року року, тобто з моменту коли позивач передав, а відповідач прийняв грошові кошти в сумі 6000 доларів США.
Аналогічний по суті висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в подальшому між сторонами відбувалися судові процеси, щодо виселення, перемовини, щодо повернення коштів, за таких обставин, суд може прийти до висновку, що позовна давність в цей період переривалася, разом з тим 01.02.2016 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів, в якій зазначила про порушення свого права відповідачем, та повідомила ОСОБА_2 про намір звернутися до суду протягом 5 днів.
Вимога ОСОБА_1 про повернення коштів відповідачем виконана не була,09.02.2016 року ОСОБА_2 повідомив, що з визначеною позивачкою сумою не погоджується.
Отже вказані обставини, дають суду можливість стверджувати, що ОСОБА_1 станом на 09.02.2016 року достеменно знала про порушення свого права, а звернулася до суду за його захистом лише 19.05.2025 року, тобто більш ніж через 9 років, чим пропустила трирічний строк позовної давності.
Пояснення позивача, щодо того, що вона не проживала в цей період в с.Мошни Черкаського району так як доглядала тітку, двічі в 2015 році зверталася до лікарні за медичною допомогою та в період 18.03.2020 по 28.03.2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні, суд до уваги не приймає, адже вказані обставини, жодним чином не вказують на поважність пропуску строку позовної давності.
Крім того суд зауважує, що в момент передачі зазначених грошових коштів, позивачка мала розуміти, що попередній договір купівлі-продажу будинку відповідно до розписки від 14.05.2013 року, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону між сторонами не укладено, тож позивач передає, а відповідач отримує такі грошові кошти безпідставно.
За таких обставин справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів внаслідок спливу позовної давності.
З урахуванням положення статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 215, 216, 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів – відмовити повністю.
Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Є. П. Тептюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua